Рішення № 11514643, 17.09.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

17 вересня 2010 р.           Справа 15/56-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробнича фірма "Агросвіт", смт. Приютівка Олександрійського району Кіровоградської області

до: Фермерського господарства "Одарочка", с. Комарів Вінницького району Вінницької області

про стягнення 153000,67 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники:

          позивача : не з'явився, був присутній в судовому засідання 17.08.2010 року;

          відповідача : Щетинін А.С., довіреність № б/н від 23.06.10 року

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою суду від 29.07.2010 року порушено провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробнича фірма "Агросвіт", смт. Приютівка Олександрійського району Кіровоградської області до Фермерського господарства "Одарочка", с. Комарів Вінницького району Вінницької області про стягнення 153000,67 грн., з яких 120 000,00 грн. основного боргу, 12 920,13 грн. пені, 15 320,54 грн. 24 % річних та 4 760,00 грн. інфляційних втрат.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав необхідності витребування додаткових письмових доказів та у зв'язку з неявкою представників сторін в судове засідання.

Ухвалою суду від 03.09.2010 року розгляд справи було відкладено до 17.09.2010 року.

Фіксація судового процесу шляхом звукозапису не здійснювалась в зв’язку з неподанням клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу, оскільки відповідно до ч. 7 ст.81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу - це право, а не обов’язок суду.

На визначену дату з'явився представник відповідача.

Представник позивача в судове засідання 17.09.2010 року не з'явився. Однак, судом встановлено, що представник позивача був присутній в судовому засіданні 17.08.2010 року, повідомив суду свою позицію стосовно позовних вимог та станом на 17.09.2010 року виконав всі вимоги суду.

Заслухавши пояснення представника відповідача, який позов визнав частково, дослідивши матеріали справи, надавши юридичну оцінку доказам, суд з’ясував наступне.

Між позивачем та відповідачем укладено договір № ТК 0001/7 поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції на умовах товарного кредиту від 10.03.2009 року з доповненнями № 1/тк від 10.03.2009 року, № 2/тк від 14.04.2009 року, № 3/тк від 31.04.2009 року, № 4/тк від 25.05.2009 року, № 5/тк від 24.09.2009 року, № 6/тк від 21.10.2009 року (далі договір) (а.с. 26-39).

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується здійснити постачання товарів безпосередньо пов'язаних з технологічними процесами виробництва сільськогосподарської продукції покупцю/виробникові такої сільськогосподарської продукції на умовах товарного кредиту. За цим договором постачається: насіння, засоби захисту рослин, добрива (далі товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, вказаний відповідно до п. 1.2. цього договору, на умовах товарного кредиту зі ставкою 0,1 % від суми фактично поставленого товару за увесь строк кредитування. Відповідно до п. 1.2. загальна кількість товару, асортимент, ціна, строки поставки та строки оплати товару, що постачається, визначаються сторонами у доповненнях до договору.

Згідно з п. 4.1. покупець зобов'язується оплатити прийнятий ним товар в безготівковому порядку, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця в строки встановлені в доповненнях до цього договору. Сторони за окремим доповненням можуть вибрати іншу форму оплати за переданий товар.

Також в рамках даного договору, сторони можуть регулювати асортимент товару та його кількість, а саме відповідно до п. 2.5. за згодою покупця, можливий відпуск товару з перевищенням кількості та асортименту, встановленого сторонами. В такому випадку покупець зобов'язується прийняти та оплатити фактично відвантажену кількість товару на умовах договору. Відповідно до п. 4.2. у разі прийняття покупцем товару, що не вказаний в доповненнях до договору, покупець тим самим надає свою згоду щодо ціни, кількості та асортименту прийнятого ним товару, зазначеного у видатковій накладній.

П. 11.1. вказує на те, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Так, відповідно до пунктів 1.1. доповнень до договору позивачем було передано відповідачу товар на загальну суму 521 970,47 грн. згідно наступних видаткових накладних (а.с. 40-55 ):

- № 04-293/1 від 22.04.2009 року на суму 353568,48 грн.;

- № 04-360/2 від 27.04.2009 року на суму 10942,32 грн.;

- № 05-239/1 від 19.05.2009 року на суму 54997,38 грн.

- № 05-365/1 від 26.05.2009 року на суму 73362,42 грн.;

- № 06-30/2 від 02.06.2009 року на суму 2067,52 грн.;

- № 06-41/1 від 03.06.2009 року на суму 8041,75 грн.;

- № 09-222 від 28.09.2009 року на суму 11990,40 грн.;

- № 09-223 від 28.09.2009 року на суму 7000,20 грн.

В підтвердження прийняття товару відповідач надав позивачу наступні довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с. 40-55):

- серії ЯПП № 759597 від 22.04.2009 року;

- серії ЯПП № 759598 від 27.04.2009 року;

- серії ЯПО № 137460 від 11.05.2009 року;

- серії ЯПО № 137462 від 26.05.2009 року;

- серії ЯПО № 137465 від 02.06.2009 року;

- серії ЯПО № 137463 від 03.06.2009 року;

- № 24 від 25.09.2009 року;

- № 17 від 25.09.2009 року.

Таким чином, позивач виконав всі умови договору та поставив відповідачу товар, необхідний для здійснення його господарської діяльності.

Зобов'язання відповідача щодо оплати отриманого ним товару встановлено в п. 2.1. кожного доповнення. Так, відповідно до доповнення № 1/тк від 10.03.2009 року покупець зобов'язався виконати грошове зобов'язання в такі строки: до 15.04.2009 року, до 15.07.2009 року, до 02.10.2009 року; відповідно до доповнення № 2/тк від 14.04.2010 року: до 15.04.2009 року, до 15.07.2009 року, до 02.10.2009 року; відповідно до доповнення № 3/тк від 31.04.2009 року: до 01.05.2009 року, до 15.07.2009 року, до 01.10.2009 року; відповідно до доповнення № 4/тк від 25.05.2009 року: до 01.06.2009 року, до 15.07.2009 року, до 01.10.209 року; відповідно до доповнення № 5/тк від 25.05.2009 року: до 01.10.2009 року. Доповненням № 6/тк від 21.10.2009 року сторони продовжили строки виконання грошового зобов'язання за договором до 10.02.2010 року.

Відповідачем було частково виконано грошове зобов'язання в сумі 401 970,47 грн. шляхом перерахування позивачу коштів: платіжним дорученням від 23.07.2009 року в сумі 100 000,00 грн., платіжним дорученням від 25.09.2009 року в сумі 7 000,00 грн., платіжним дорученням від 13.10.2009 року в сумі 80 000,00 грн., платіжним дорученням від 16.10.2009 року в сумі 20 000,00 грн., платіжним дорученням від 28.10.2009 року в сумі 114 970,27 грн., платіжним дорученням від 06.11.2009 року в сумі 10 000,00 грн., платіжним дорученням від 12.11.2009 року в сумі 10 000,00 грн., платіжним дорученням від 12.11.2009 року в сумі 10 000,00 грн., платіжним дорученням від 21.06.2010 року в сумі 50 000,00 грн.

Відповідач після настання строку оплати своє зобов'язання виконав частково і таким чином, станом на 01.07.2010 року борг відповідача склав 120 000,00 грн.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про погашення боргу.

На підставі викладеного, з урахуванням умов договору та вимог чинного законодавства України, позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача 120 000,00 грн. основного боргу, 12 920,13 грн. пені., 15 320,54 грн. 24 % річних та 4 760,00 інфляційних втрат.

В судовому засіданні 17.08.2010 року представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій він повідомив про часткову оплату відповідачем боргу до моменту звернення до суду (28.07.2010 року) , а саме 23.07.2010 року в розмірі 25 000,00 грн. та 26.07.2010 року в розмірі 25 000,00 грн. і у зв'язку з цим про зменшення позовних вимог та стягнення з відповідача 70 000,00 грн. основного боргу, 12 920,13 грн. пені., 15 320,54 грн. 24 % річних та 4 760,00 інфляційних втрат. Дана заява прийнята судом до розгляду на підставі ст. 22 ГПК.

Всі часткові проплати, що здійснювались відповідачем підтверджені матеріалами справи, зокрема виписками по особових рахунках на відповідні суми (а.с. 83-101; 104-121).

В судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву від 17.08.2010 року представник відповідача повідомив, що позов визнає частково в сумі основного боргу - 70 000,00 грн. та просить відмовити позивачу у стягненні пені, 24 % річних та інфляційних втрат, посилаючись на те, що вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено (ч. 3 ст. 232 Господарського кодексу України). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (ч. 3 ст. 232 ГК України). Отже, так, як позивач не заявляв до відповідача вимоги щодо сплати штрафних санкцій, суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, порушення прав позивача в частині сплати пені, 24 % річних та суми боргу з урахуванням індексу інфляції відповідач не здійснив.

Також у відзиві відповідач клопоче відстрочити виконання рішення до 01.10.2010 року.

Клопотання відповідача про відстрочку прийнято судом до розгляду на підставі ст. 22 ГПК України.

Між сторонами укладений та обопільно підписаний акт звірки взаємних розрахунків станом на 26.07.2010 року, яким відповідач також фактично визнав свою заборгованість перед позивачем в сумі 70 000,00 грн.

Беручи до уваги встановлені обставини, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) загальними засадами цивільного законодавства є зокрема свобода договору. Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України), в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як зазначено в ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням наведеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача 70 000,00 грн. боргу підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені за порушення строків виконання зобов'язання по оплаті поставленої продукції у розмірі 12 920,13 грн. за період з 11.02.2010 року по 01.07.2010 року.

Стосовно стягнення пені суд дійшов висновку про відмову позивачу в заявленій до стягнення пені, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, незначність прострочення виконання зобов'язання, будь-яка нерозмірність штрафних санкцій наслідкам правопорушення. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, суд, з урахуванням інтересів боржника, може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Враховуючи викладені обставини в сукупності, суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України, 233 ГК України та ст. 83 ГПК України, відмовляє в заявленій до стягнення пені в розмірі 12 920,13 грн., враховуючи ступінь виконання зобов'язання, незначність прострочення виконання зобов'язання та нерозмірність штрафних санкцій наслідкам правопорушення.

Щодо вимог позивача про стягнення 15 320,54 грн. 24 % річних та 4 760,00 грн. інфляційних втрат за період з 01.02.2010 року по 01.07.2010 року суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п. 11.5 договору сторони встановили, що покупець за порушення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 24 % річних від простроченої суми.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 24 % річних є правомірними та обгрунтованими, оскільки відповідають умовам чинного законодавства та укладеного сторонами договору.

Перевіркою розрахунку сум 24 % річних та інфляційних втрат судом не виявлено помилок.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Заперечення відповідача, викладені в його відзиві не є переконливими, спростовуються матеріалами справи і не можуть слугувати підставою для відмови в стягненні 24 % річних та інфляційних втрат.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням відмови в позові в частині стягнення пені.

Клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду є обгрунтованим, а тому виконання даного рішення слід відстрочити до 01.10.2010 року на підставі ч. 6 ст. 83 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз. 2 п. 4.2 та абз. 7 п. 8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого, якщо в процесі розгляду спору позивач зменшив позовні вимоги або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

17.09.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ :

Позов задовільнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства "Одарочка" (с. Комарів Вінницького району Вінницької області, ідентифікаційний код - 32938769) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробнича фірма "Агросвіт" (смт. Приютівка Олександрійського району Кіровоградської області, вул. Свердлова, 2/1 ідентифікаційний код - 23233729) - 70 000,00 грн. основного боргу, 15 320,54 грн. 24 % річних, 4 760,00 грн. інфляційних втрат, 900,81 грн. - відшкодування витрат, пов’язаних зі сплатою державного мита та 138,95 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Відстрочити виконання рішення до 01.10.2010 року.

Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 21 вересня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - ТОВ науково - виробнича фірма "Агросвіт" - 28020, смт. Приютівка Олександрійського району Кіровоградської області, вул. Свердлова, 2/1

3 - ФГ "Одарочка" - с. Комарів Вінницького району Вінницької області