Рішення № 115123936, 14.04.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/31417/20-ц

Категорія 2

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2022 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Новака Р.В.

при секретарі судових засідань - Талдоновій М.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про припинення права на частку у майні, що перебуває у спільній частковій власності зі стягненням грошової компенсації,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в якому просила припинити право власності відповідачів на 1/16 частку у спільній власності на квартиру АДРЕСА_1 та 1/16 частину земельної ділянки площею 0,0800 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5123781300:03:001:1007 та визнати за нею право власності на цю 1/16 частку у спільній власності на дану квартиру і земельну ділянку з урахуванням сплати її вартості на депозит суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_5 . Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняли чотири спадкоємці - дружина померлого ОСОБА_1 та діти померлого, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . До складу спадкового майна увійшли 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 та частина земельної ділянки площею 0,0800 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5123781300:03:001:1007.

В 2014 році ОСОБА_1 були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 5/16 часток спадкового майна. ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у 2014 році були видані Свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/16 частку земельної ділянки площею 0,0800 га , розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5123781300:03:001:1007 кожному.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/16 частку квартири АДРЕСА_1 станом на день подачі позову не отримали.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно з частішою першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України) і відповідно норма ст.365 ЦК України підлягає до застосування.

1/2 частина квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частина земельної ділянки площею 0,0800 га , розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5123781300:03:001:1007 належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, 5/16 часток квартири та 5/16 часток земельної ділянки належить ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом та 1/16 частка квартири належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2014 року.

Отже, ОСОБА_1 належить на праві приватної власності 14/16 часток квартири АДРЕСА_1 та 13/16 часток земельної ділянки площею 0,0800 га , розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5123781300:03:001:1007.

Таким чином, частки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в розмірі по 1/16 частіші квартири АДРЕСА_1 та по 1/16 частині земельної ділянки площею 0,0800 га , розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5123781300:03:001:1007 є незначними і не можуть бути виділені в натурі; річ (квартира та земельна ділянка) є неподільними; спільне користування і володіння майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, окрім всього в квартирі відповідачі не проживають, тягар утримання майна не несуть, земельну ділянку не обробляють і тягар утримання земельної ділянки також не несуть і у відповідності до ст.365 ЦК України у позивачки є право на припинення за рішенням суду їх права власності із сплатою грошової компенсації.

Ухвалою суду від 27.07.2020 цивільну справу прийнято до провадження за правилами позовного (загального) провадження.

23.10.2021 року на адресу суду надійшла заява відповідача ОСОБА_2 про визнання позовних вимог.

Представник позивача у підготовче судове засідання не з`явилася, 19.01.2022 року на адресу суду надійшла заява в якій остання просила проводити підготовче засідання без участі позивача та її представника, зазначила, що позов підтримує у повному обсязі, просила закрити підготовче засідання та призначити справу до судового розгляду.

Від відповідача-2 відзив на позов не надходив до суду, копія належним чином завіреної ухвали про відкриття провадження, разом з копією позовної заяви з додатками, судом направлялися за місцем проживання (перебування) вказаним в позовній заяві, проте поштова кореспонденція повернулася на адресу суду без вручення у зв`язку з тим, що адресат відсутній за вказаною адресою. Разом з тим, відповідачі, повідомлялись про судовий розгляд шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі «Судова влада України».

Ухвалою суду від 19.01.2022 року у справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач до судового засідання не з`явилася, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, шляхом направлення смс-повістки за номером телефону вказаному в позовній заяві.

Відповідачі в судове засідання не з`являлася, однак в матеріалах справи міститься заява, відповідно до якої ОСОБА_2 позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 4 вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи ухвалити заочне рішення відповідно до ст. 280 ЦПК України, оскільки, відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не з`явились в судове засідання без повідомлення причин, відзив не подали.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Відповідно до Свідоцтва на право власності виданого державним нотаріусом Шостої державної нотаріальної контори Дашко Ю.О. 17.12.2014 року, згідно якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої в АДРЕСА_3 , яка згідно із свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 , виданим Сатанівською селищною радою Городоцького району Хмельницької області 08 вересня 2007 року є пережившою дружиною ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , належить ? частка у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, набуте подружжям за час шлюбу. Спільне сумісне майно подружжя, право власності на яке в указаній частці посвідчується вищевказаним свідоцтвом, складається з квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлому на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом КМНО Сліньковою І.Г. 26.06.2009 року за № 1778.

Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 17.12.2014 підтверджується, що позивач успадкувала 5/16 часток вищевказаної квартири померлого ОСОБА_5 .

На підставі договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від 26.12.2014 року позивачу належить на праві власності 1/16 частка квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з звітом про оцінку житлової квартири АДРЕСА_4 від 27.01.2020 року, здійсненого суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ЕКСПЕРТ НЕРУХОМОСТІ-2015», що діє на підставі сертифікату ФДМУ № 692/18 від 05.09.2018 надані інформаційні послуги про вартість двокімнатної квартири загальною площею 56,7 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 оціночна вартість якої становить 1 649 296,97 грн.

Згідно з звітом про експертну грошову оцінку земельнї ділянкми від 20.03.2020 року, здійсненого суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «КИЇВСЬКИЙ РІЕЛТОР», що діє на підставі сертифікату ФДМУ № 718/19 від 16.09.2019 надані інформаційні послуги про вартість земельної ділянки загальною площею 0,0800 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2 оціночна вартість якої становить 78 737 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до приписів ч.1ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності.

Поняття спільної часткової власності викладено у ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі.

У відповідності з ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Частиною 2 цієї статті передбачено, що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.

Згідно із ст. 155 ЖК України власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

Відповідно до ч.3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно ч. 1 ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Положеннями частини першої ст.346 ЦК України наведено перелік випадків, за наявності яких право власності може бути припинено. Виходячи зі змісту ч. 2 цієї статті, даний перелік не є вичерпним та право власності може бути припиненим і в інших випадках, встановлених законом.

Один з таких випадків наведено в ст.365 ЦК України, яка регулює порядок, підстави та умови припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Зокрема, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно ч. 2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Верховний Суд України під час розгляду справи № 6-37цс13 сформулював правову позицію від 15.05.2013 року, згідно з якою для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Під час розгляду справи № 6-68цс14, Верховний Суд України також сформулював правову позицію від 02.07.2014 року, якою роз`яснив, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Зі змісту практики Верховного Суду України випливає, що для ухвалення рішення про припинення права на частку в спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбаченої п. 1-3 ч.1 ст.365 ЦК України, яка обов`язково повинна бути в сукупності з обставиною, передбаченою п. 4 ч. 1 цієї статті.

Разом з тим, суд звертає увагу, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження викладених в позовній заяві аргументів щодо перебування у відповідачів на праві власності квартири за адресою: АДРЕСА_3 та земельної ділянки площею 0,0800 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5123781300:03:001:1007 в розмірі 1/16 частки.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до п. 4.9. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України Затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р.

за № 282/20595 свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 Цивільного кодексу України, - не раніше зазначених у цих статтях строків. Аналогічна норма викладена в ч. 1 ст. 1298 ЦК України.

Відповідно до п. 4.10. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України Затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р.

за № 282/20595 видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.

Враховуючи що спадкодавець ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 кінцевим строком видачі свідоцтва про право на спадщину є 27.02.2013 року, за умови що жоден із спадкоємців не звертався з заявою про його поновлення. Відтак, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» згідно якої речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2020 року у справі № 355/340/17-ц.

Згідно п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що у спадкоємця відсутнє право розпоряджатися успадкованим майном до державної реєстрації права власності на таке майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 4.9. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р.

за № 282/20595 свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 Цивільного кодексу України, - не раніше зазначених у цих статтях строків.

Відповідно до п. 4.10. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України Затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р.

за № 282/20595 видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.

Враховуючи що спадкодавець ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 кінцевим строком видачі свідоцтва про право на спадщину є 27.02.2013 року, за умови що жоден із спадкоємців не звертався з заявою про його поновлення, відомості про що у суду відсутні. Відтак, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» згідно якої речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За правилами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу вимог частини шостої статті81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що у відповідачів наявне право власності на майно, яке ОСОБА_1 просить припинити за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнати за нею. Відтак, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог, у зв`язку з чим вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Щодо заяви відповідача -1 ОСОБА_2 про визнання позовних вимог суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч.1 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмові заяві.

Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до принципу диспозитивності сторони судового процесу вільно розпоряджаються своїми матеріальними та процесуальними правами, реалізація яких з метою захисту своїх прав та інтересів має безпосередній вплив на виникнення, динаміку чи закінчення судового процесу.

Враховуючи вищевикладене, а також відсутність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову на підставі заяви про визнання позову, суд не приймає визнання позову відповідача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.183, 317, 319, 346, 355, 356, 358, 365, 1216, 1219, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України, ст. 155 ЖК України, п.п. 4.9.,4.10. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р.

за № 282/20595, ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.4,5, 10, 12,13,76-80,81,82,89,141,258-259, 263,264,265,268,273, 354 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про припинення права на частку у майні, що перебуває у спільній частковій власності зі стягненням грошової компенсації - відмовити.

Повернути ОСОБА_1 216004,60 грн (двісті шістнадцять тисяч чотири гривні 60 коп.), що внесені нею на депозитний рахунок Печерського районного суду міста Києва на підставі квитанції 07-3433164/С від 07 липня 2020 року та квитанції № 07-3433162/С від 07 липня 2020 року на рахунок отримувача UA128201720355259002001012089, код отримувача 26268059, банк отримувача ДКСУ, м. Київ, отримувач ТУ ДСА у м. Києві.

Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Згідно загального порядку оскарження, дане рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України, згідно якого рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач - ОСОБА_1 - РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 .

Відповідач-1 - ОСОБА_2 - РНОКПП не відомий, адреса проживання: АДРЕСА_6 .

Відповідач-2 - ОСОБА_3 - РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_7 .

Третя особа - ОСОБА_4 - РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_8 .

Суддя Р.В. Новак