Рішення № 115116061, 22.11.2023, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/3643/23

Провадження № 2/463/1225/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2023 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

представника третьої особи - Андрес Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про зобов`язання відповідача не чинити позивачу перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначення порядку участі позивача у спілкуванні з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши йому наступний графік побачень з сином: кожна перша та третя субота місяця з 14 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв., кожна друга та четверта неділя місяця з 14 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв., кожна середа місяця з 16 год. 00 хв. до 21 год. 00 хв., на період його відпусток визначити місце перебування сина за його адресою: АДРЕСА_1 ; встановити, що вибір дошкільних та шкільних навчальних закладів та інших позашкільних гуртків та секцій та їх відвідування здійснюється за письмовим погодженням батька.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що з літа 2015 року він спільно проживав з відповідачем та ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_5 . На даний час вони проживають окремо і син проживає з матір`ю, яка чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином. У зв`язку з неправомірною поведінкою відповідача він звертався до Органу опіки та піклування Личаківської районної адміністрації ЛМР, який своїм розпорядженням від 10.08.2022 року встановив йому графік побачень з сином у кожну першу та третю суботу з 14 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. і кожну другу та четверту неділю з 14 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. Відповідач відмовляється від виконання зазначеного розпорядження, чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином, через що звернувся до суду з цим позовом.

Відповідач не погодилась та подала відзив на позовну заяву, долучивши докази його направлення іншим учасникам справи. Стверджує, що не чинить перешкод позивачу у спілкуванні сином, а натомість, він негативно впливає на сина і син його боїться та не бажає проводити з ним час. Просить у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив позивач навів аргументи, аналогічні мотивам позову, наголошуючи при цьому на відсутності доказів про те, що він негативно впливає на сина.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог статті 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування не надходило.

Позовна заява поступила до суду 09.05.2023 року.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 24.05.2023 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.

Під час проведення підготовчого судового засідання, суд зобов`язав Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради надати свій висновок щодо розв`язання спору, про що постановив відповідну ухвалу від 01.08.2023 року.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Справа слухалась у відкритому судовому засіданні, а сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.

Перед тим як розпочати розгляд справи по суті суд провів підготовче засідання, в межах якого були виконані завдання підготовчого провадження. Крім того, суд розглянув абсолютно усі клопотання учасників справи, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловитись з приводу таких клопотань.

Підготовче провадження закрито ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 27.09.2023 року. Справа призначена до судового розгляду по суті.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Позивач та його представник в судовому засіданні під час виступу з вступним словом позовні вимоги підтримали. Дали пояснення, аналогічні мотивам позову та просять такий задовольнити.

Представник відповідача під час виступу із вступним словом проти обґрунтованості позову заперечила з підстав, викладених у відзиві. Просить у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи в судовому засіданні під час виступу з вступним словом підтримав наданий висновок щодо розв`язання спору та висловився про необхідність прийняття рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.

Позивач та відповідач є батьками малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про народження, яка долучена до матеріалів справи (а.с.5).

Батьківство відповідача відносно малолітнього ОСОБА_5 також визнано рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 04.11.2021 року (а.с.6), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 16.03.2023 року (а.с.7-14).

Дитина проживає разом з матір`ю, чого сторони не оспорюють і що відповідно до вимог частини першої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Відповідно до розпорядження Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради № 212 від 10.08.2022 року (а.с.15), позивачу встановлено графік побачень з сином, а саме у першу та третю суботу та другу і четверту неділю місяця з 14 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. без присутності матері.

Вказуючи про наявність перешкод у спілкуванні з сином та з метою їх усунення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною, контакт з дитиною тощо.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У відповідності до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Частинами першою - третьою статті 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з положеннями частини першої та другої статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на виховання обома батьками.

Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізував Європейський Суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні від 07.12.2006 року у справі «Хант проти України» ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07.08.1996 року у справі «Йогансен проти Норвегії»).

У рішенні ЄСПЛ від 11.07.2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13) йдеться про визначення інтересів дитини, їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й передусім повинні бути визначені інтереси дитини, а вже тільки потім - права її батьків.

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

Повертаючись до обставин справи яка розглядається судом встановлено, що між сторонами не досягнуто добровільної згоди щодо способу участі батька, який проживає окремо від дитини, у її вихованні і спілкуванні.

З оглянутих в судовому засіданні відеозаписів обставин зустрічі батька з сином вбачається, що процедура побачень позивача з сином супроводжується конфліктами між сторонами, які не приховують своїх неприязних відносин. Дитина у присутності матері категорично відмовляється від зустрічей з батьком, а також заперечує можливість будь-яких побачень з ним. Інколи спілкування відбувається при зачинених вхідних дверях.

В контексті цього суд не погоджується з доводами відповідача в частині відсутності з її сторони перешкод для позивача у спілкуванні з сином.

Зокрема, у розмінні частини третьої статті 157 СК України під перешкодами у спілкуванні з дитиною слід розуміти будь-яку форму активної чи пасивної поведінки, яка унеможливлює контакт з дитиною.

Водночас як вбачається з оглянутих відеозаписів обставин події, відповідач фактично самоусунулась від прийняття юридично значимих дій, направлених на встановлення контакту між батьком та сином та керуючись виключно позицією сина про небажання бачитись з батьком відмовляється відчиняти останньому двері та фактично, своєю бездіяльністю створює перешкоди у спілкуванні з сином.

Відтак, суд вважає доведеним факт існування у позивача перешкод у спілкуванні з сином, внаслідок чого питання про його участь у спілкування та вихованні сина підлягає вирішенню судом.

Під час розгляду цивільної справи № 686/14512/17 (постанова від 15.10.2018 року) Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що небажання дитини спілкуватися із батьком і відсутність прихильності до нього не можуть бути покладені в основу судового рішення, враховуючи малий вік дитини та факт її постійного проживання з матір`ю, яка має конфлікт з батьком, що негативно впливає на сприйняття дитиною його особи. За таких обставин небажання дитини спілкуватися із батьком обумовлене ситуацією, яка склалася між сторонами, і не може бути підставою для обмеження батька у реалізації його батьківських прав на участь у вихованні дитини і спілкуванні із нею.

Такий підхід також відповідає практиці ЄСПЛ, який зазначає, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв`язків дитини із сім`єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров`ю та розвитку (див. рішення у справі «Вихованок проти України», заява № 12962/19, пункт 32, від 07.10.2021 року).

На думку суду, у справі яка розглядається небажання дитини спілкуватись з батьком обумовлено саме неприязними відносинами між сторонами, оскільки під час судового розгляду не було встановлено факту вчинення позивачем протиправних дій відносно свого сина.

Крім того, не було згадано ні про випадки насильства, ні про випадки жорстокого поводження з дитиною. Доводи відповідача про те, що позивач негативно впливає на дитину не підтверджені жодними доказами.

Також, ніщо не свідчить про вкрай негативну соціальну характеристику позивача. Немає жодного доказу про наявність у позивача шкідливих звичок, які могли б негативно вплинути на дитину. Навпаки, як встановлено судом позивач працює та отримує доходи, має постійне місце проживання. Його бажання приймати участь у спілкуванні та вихованні сина також характеризує його з позитивної сторони.

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 19.09.2023 року (а.с.100-102), для позивача пропонується встановити графік побачень з сином у першу та третю суботу місяця та у другу і четверту неділю місяця з 14 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. у присутності матері.

З таким висновком суд погоджується лише частково.

Так, за змістом висновків Верховного Суду, які сформовані у справі № 754/9026/16-ц (постанова від 23.06.2020 року), якщо між дитиною та батьком немає психологічного зв`язку і дитина з огляду на її вік і тривале проживання з матір`ю повноцінно не сприймає його як батька, зустрічі батька з дитиною доцільно розпочати проводити у присутності матері.

Водночас, в іншій справі № 176/1955/20 (постанова від 30.09.2021 року), Верховний Суд також висловився про те, що суд призначає зустрічі малолітніх дітей з батьком без присутності матері, якщо між батьками виникають конфлікти при дітях під час зустрічей за участю матері, що перешкоджає налагодити контакт батька з дітьми й негативно впливає на психологічний та емоційний стан дітей.

У справі яка розглядається між батьком і сином відсутній психологічний зв`язок і одночасно, між батьками існують неприязні відносини, що з одного боку свідчить про необхідність встановлення побачень у присутності матері, а з іншого - без її участі.

На думку суду, Комісія з питань захисту прав дитини не в повній мірі врахувала інтереси дитини та не взяла до уваги ту обставину, що саме неприязні відносини між сторонами перешкоджають встановити контакт між батьком та сином, оскільки, як уже зазначалось вище, немає жодного доказу, що позивач своєю поведінкою чи способом життя негативно впливає на сина.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

З огляду на згадані вище аргументи, суд не переконаний, що при наданні висновку третя особа в повній мірі приділила першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини і по факту, висновок про доцільність встановлення побачень у присутності матері побудований виключно на основі думки дитини і не має опису того, яким чином комісія вивчала і оцінювала найкращі інтереси дитини і яка вага була їм надана при ухваленні саме такого рішення.

Тому враховуючи чоловічу стать малолітнього, його вік, особливості розвитку хлопчиків в такому віці, режим дня дитини та стан здоров`я, беручи до уваги відсутність між позивачем та сином психологічного зв`язку і одночасно констатуючи факт неприязних відносин між сторонами, графік побачень позивача з сином слід встановити як у присутності матері, так і без її присутності.

З огляду на особливості цієї справи, вимогу про визначення місця перебування сина за адресою проживання позивача на час відпусток останнього, на даний час слід відхилити як передчасну, що в подальшому, після налагодження між ними тісного психоемоційного контакту може бути предметом окремого позову про зміну порядку участі у вихованні дитини.

Крім того, слід відхилити вимогу про вибір відповідачем дошкільних та шкільних навчальних закладів, інших позашкільних гуртків та секцій за письмовим погодженням з позивачем, оскільки забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти є обов`язком батьків, який передбачено частиною третьою статті 150 СК України та виконання якого не може бути поставлене в залежність від наявності чи відсутності відповідного письмового погодження.

В свою чергу, відвідування дитиною різного роду гуртків та секцій в першу чергу залежить від наявності відповідного бажання у дитини, і також не може ставитись у залежність від наявності чи відсутності відповідного письмового погодження.

Зрештою необхідність надання відповідного письмового погодження по факту надасть позивачу необмежені можливості для свавілля, а це в свою, чергу, не відповідає завданням цивільного судочинства та не може вважатись ефективним способом захисту, через що таку вимогу слід відхилити.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1073,60 гривень, сплата якого підтверджується відповідною квитанцією.

Керуючись ст.ст.10, 18, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановити ОСОБА_1 наступний графік побачень з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

перші три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили:

- перша і третя субота місяця з 14 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. у присутності матері;

- друга і четверта неділя місяця з 14 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. у присутності матері;

- друга і четверта середа місяця з 16 год. 00 хв. до 21 год. 00 хв. у присутності матері.

Після спливу трьох місяців з дня набрання рішенням суду законної сили:

- перша і третя субота місяця з 14 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. без присутності матері;

- друга і четверта неділя місяця з 14 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. у присутності матері;

- друга і четверта середа місяця з 16 год. 00 хв. до 21 год. 00 хв. без присутності матері.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 гривень.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Третя особа: Орган опіки і піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, місцезнаходження: 79017, м.Львів, вул.К.Левицького,67, код ЄДРПОУ 04056109.

Повний текст судового рішення складено - 23 листопада 2023 року.

Суддя Грицко Р.Р.