Ухвала суду № 115085475, 22.11.2023, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/14767/23

Провадження № 2-з/204/132/23

УХВАЛА

іменем України

22 листопада 2023 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі головуючого судді Книш А.В., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Чохи К.О. про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, П`ята дніпровська державна нотаріальна контора про визнання правочинів недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

До Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, П`ята дніпровська державна нотаріальна контора, відповідно до якої позивач просить визнати недійсною довіреність від 16 серпня 2022 року, посвідчену державним нотаріусом П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Рівною О.В., зареєстровану в реєстрі за №5-292, складену від імені позивача на ім`я ОСОБА_2 , а також визнати недійсним договір дарування квартири від 09 вересня 2022 року, укладений між позивачем, від імені якого діяла ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кулінічем С.А., зареєстрований в реєстрі за №374.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2023 року відкрито провадження у справі за даною позовною заявою.

20 листопада 2023 року представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Чоха К.О. подано до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову, за якою просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 813034312101), яка належить ОСОБА_3 ; заборонити Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 40392181) вносити до реєстраційного обліку відомості про реєстрацію місця проживання будь-яких осіб у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 813034312101).

Заява обґрунтовується тим, що предметом спору у даній справі є скасування правочинів, відповідно до яких майно позивача - квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вибула з володіння позивача. Оскільки перехід права власності на належну позивачу квартиру відбувся незаконно (за відсутності правових підстав) є обґрунтовані підстави вважати, що дана квартира може бути відчужена на користь третіх осіб, та у разі невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, з аналізу оголошень, які розміщені на сайті «OLX.ua» вбачається, що вказана квартира вже виставлена на продаж. Враховуючи наведене невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд враховує, що згідно частини другої статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В даному випадку заява про забезпечення позову подана в порядку пункту третього частини першої статті 152 ЦПК України після відкриття провадження у справі.

У пунктах першому та десятому частини першої статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; іншими заходами у випадках, передбачених законами.

За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У пунктах 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9 судам роз`яснено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Аналізуючи наведені процесуальні норми, обставини справи, вбачається, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у справі.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову з урахуванням співмірності із заявленими вимогами, відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір, який витікає з договірних правовідносин.

Предметом спору у справі є вимоги немайнового характеру визнання недійсними довіреності та договору дарування квартири.

А відтак наявність самого по собі позову про визнання недійсними довіреності та договору дарування квартири не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та заборони Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради вчиняти дії.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17 жовтня 2018 року по справі №183/5864/17-ц.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі N 755/5333/20 (провадження N 61-17180св20), зазначено, що: "при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони їх відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсними договорів. В разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що не забезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду. Отже, такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі".

Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2021 року у справі N 638/20248/19, провадження N 61-11744св20, за позовом про визнання договорів купівлі-продажу та іпотеки недійсними дійшов висновку, що предметом позову у справі є позовні вимоги немайнового характеру, забезпечення позову не є співмірними із заявленими позовними вимогами у справі. У разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі N 755/5333/20, провадження N 61-17180св20, від 01 листопада 2021 року у справі N 766/22071/18, провадження N 61-7591св19.

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі N 263/4484/18 (провадження N 61-40585св18) зазначено, що позивач просив визнати недійсними договори позики без застосування правових наслідків недійсності цих правочинів, тому у випадку задоволення позову таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки не матиме зобов`язального характеру. Таким чином, запропонований заявником вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не є належним засобом задля усунення ризику невиконання рішення суду в цій справі, оскільки в разі задоволення позову оспорювані договори будуть вважатися недійсними без вчинення додаткових дій для цього. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані судами попередніх інстанцій заходи забезпечення позову є неспівмірними з позовними вимогами та не впливають на можливість безперешкодного виконання в майбутньому рішення суду в цій справі.

Позовних вимог, пов`язаних з наслідками недійсності оспорюваних правочинів, позивач не заявляв.

Отже, зазначений позивачем захід забезпечення позову в обраний позивачем спосіб у межах розгляду цієї справи не забезпечить реального та ефективного виконання можливого судового рішення (якщо його буде ухвалено на користь позивача), оскільки таке рішення не підлягатиме примусовому виконанню.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що вимог про витребування майна позивачем не пред`явлено, в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову слід відмовити.

Згідно ч. 6 ст. 153 ЦПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст. 151, ст. 153 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Чохи К.О. про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, П`ята дніпровська державна нотаріальна контора про визнання правочинів недійсними відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Головуючий: