Рішення № 115081554, 15.11.2023, Красилівський районний суд Хмельницької області

Справа № 677/1371/21

Провадження № 2/677/221/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2023 року м.Красилів

Красилівський районний суд Хмельницької області

в складі головуючого - судді Гладій Л.М.,

за участі секретаря судового засідання Загаєвської С.М.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод», акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Красилівська міська рада, про визнання дій посадових осіб незаконними та зобов`язання вчинити дії щодо приватизації квартири, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» (надалі - ТОВ «КАЗ»), акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» (надалі - АТ «Українська оборонна промисловість»), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Красилівська міська рада, про визнання дій посадових осіб незаконними та зобов`язання вчинити дії щодо приватизації квартири

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що працюючи в ДП «Красилівський агрегатний завод», 10 лютого 2004 року вона подала до останнього заяву з проханням поставити її на квартирний облік, у зв`язку з тим, що у її сім`ї не було власного житла. 15 лютого 2004 року на спільному засіданні адміністрації ДП «КАЗ» її заява була розглянута і прийнято рішення про прийняття її сім`ї на квартирний облік. 04 жовтня 2007 року на засіданні адміністрації та профкому ДП «КАЗ» прийнято рішення про придбання за кошти підприємства окремої квартири для ОСОБА_1 05 березня 2009 року Красилівською міською радою видано ордер № 016263 серії ХМО на ім`я позивача на право вселення разом із сім`єю в квартиру АДРЕСА_1 . 20 березня 2009 року вона разом із сім`єю вселилися та зареєструвалися в зазначеній квартирі. В червні 2017 року вона звернулася до Красилівської міської ради із заявою про надання їй дозволу на приватизацію вищевказаної квартири. 22 червня 2017 року їй було відмовлено, у зв`язку з тим, що згідно витягу про реєстрацію права на нерухоме майно дана квартира від 11 серпня 2009 року перебуває на балансі ДП «КАЗ» і не була передана підприємством у комунальну власність Красилівської міської ради. 19 червня 2018 року вона звернулася до ДП «КАЗ», як органу приватизації, з заявою про надання дозволу на приватизацію зазначеною квартири. 27 червня 2018 року директором ДП «КАЗ» їй надано відповідь про те, що дана квартира перебуває у повному господарському віданні Державного концерну «Укроборонпром» (надалі - ДК «Укроборонпром»), а ДП «КАЗ» виступає правокористувачем і тому у підприємства відсутні правові підстави для надання дозволу на приватизацію. 08 серпня 2018 року вона звернулася до ДК «Укроборонпром» про надання їй права на приватизацію на що отримала відповідь про те, що відповідно до ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація здійснюється уповноваженими на те органами, створеними, зокрема, державними підприємствами у повному господарському віданні яких знаходиться державний житловий фонд. Згідно відомостей з Єдиного реєстру об`єктів державної власності станом на 01 липня 2018 року дана квартира обліковується на балансі ДП «КАЗ». Таким чином, на неодноразові звернення до ДП «КАЗ» та ДК «Укроборонпром» щодо приватизації спірної квартири, їй було безпричинно відмовлено, у зв`язку з чим вона змушена звертатися до суду з вказаним позовом.

Представник ДП «КАЗ», правонаступником якого є ТОВ «КАЗ», подав відзив на позов, в якому заперечив щодо заявлених позовних вимог, вказавши, що квартира АДРЕСА_1 перебувала у власності ДП «КАЗ» з 06 серпня 2009 року. У 2017 році право власності на вказану квартиру зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за державою Україна в особі Державного концерну «Укроборонпром». ДП «КАЗ» у вказаному реєстрі зареєстровано як правокористувач. ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що саме за бажанням підприємства, у повному господарському віданні якого знаходиться державний житловий фонд, він може бути переданий у комунальну власність за місцем розташування з наступним здійсненням приватизації. Аналогічний висновок зроблений і у Витязі з протоколу № 4 засідання комісії з проведення приватизації державного житлового фонду від 22 червня 2017 року, копію якого надана позивачем разом із позовною заявою. Твердження позивача про те, начебто, незаконність відмови ДП «КАЗ» викладеної у листі № 72-18/914 від 27 вересня 2018 року є неправдивим, оскільки ч. 9 ст. 8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону, тобто, підприємству надано можливість самостійно вирішувати чи передавати квартиру для проведення приватизації чи ні. Відповідно до п. 7.2 Статуту ДП «КАЗ» - управління підприємством здійснює його керівник (директор). Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені до компетенції Концерну. Враховуючи необхідність забезпечення молодих працівників житлом, директором підприємства законно та в межах компетенції прийнято рішення про відмову в передачі квартири АДРЕСА_1 для проведення її приватизації ОСОБА_1 .

Крім того представник ДП «КАЗ» подав додаткові пояснення до відзиву, в яких зазначив, що однією з умов можливості здійснити громадянином приватизацію є використання квартири на умовах найму. Адміністрація і профспілковий комітет ДП «КАЗ» не приймали спільного рішення щодо надання позивачу в користування спірної квартири, а рішення від 04 жовтня 2007 року не є таким, оскільки воно стосується придбання квартири, а не надання її в користування позивачу на певних умовах (постійне чи тимчасове).

Також позивачка не надала доказів укладення між нею та ДП «КАЗ» письмового договору найму спірної квартири, наявність якого, згідно ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» є однією із обов`язкових умов для приватизації житлового приміщення. Таким чином, позивач не надала доказів законності отримання в постійне користування та використання спірної квартири на даний час, а тому вона не може претендувати на її приватизацію. Крім того, виходячи з підстав та предмету позову по даній справі його вирішення потребує перевірки дотримання позивачем встановленого законодавством порядку приватизації житлового приміщення та надання необхідних для цього документів.

Представник ДК «Укроборонпром», правонаступником якого є АТ «Українська оборонна промисловість», подав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що саме ДП «КАЗ» є власником квартири АДРЕСА_1 , а тому має право на свій розсуд вчиняти дії щодо належного йому на праві власності майна. В даній справі небажання власника безоплатно передавати належне йому державне майно є законним, при цьому змушувати його до таких дій шляхом пред`явлення вимоги до проведення приватизації квартири є безпідставним. Крім того позивачем заявляються вимоги про зобов`язання відповідачів провести дії по приватизації квартири. В даному випадку позивач на захист порушення своїх прав має право на звернення до суду з позовними вимогами про визнання дій відповідачів протиправними у зв`язку з відмовою у прийнятті заяви про приватизацію, або оскаржити рішення про відмову у приватизації, якщо таке приссалося, а вимоги про зобов`язання відповідача провести дії по приватизації є похідною від вимоги про визнання відмови у безкоштовній приватизації протиправною. Отже, для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням і способом захисту, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягнення - визначений спосіб захисту, який би вичерпував себе. Процедура передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян здійснюється лише визначеними на те органами, і лише вони визначають питання чи має громадянин права на приватизацію згідно наданого пакету документів. На думку Концерну, суд в даному випадку, не наділений правом приймати рішення щодо приватизації житла. Крім того, просить застосувати строки позовної давності.

Ухвалою Красилівського районного суду від 14 лютого 2023 року залучено у справі правонаступника відповідача Державного підприємства «Красилівський агрегатний завод» - товариство з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод».

Ухвалою Красилівського районного суду від 04 вересня 2023 року по справі замінено відповідача правонаступником відповідача - Державний концерн «УКРОБОРОНПРОМ» на акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість».

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача - ТОВ «КАЗ» Сидорук Д.В. у судовому засіданні позов не визнав і пояснив, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Однією із умов здійснити громадянином приватизацію є використання квартири на умовах найму, однак позивачка не надала доказів укладення між позивачем та ДП «КАЗ» письмово договору найму спірної квартири. Крім того, звертаючись із заявою про приватизацію спірної квартири, позивачка не виконала зазначених вимог, не подала заяви згідно затвердженого бланку та не додала до неї усіх необхідних документів, а саме копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку усіх членів її сім`ї; документів, що підтверджують родині відносини із ними; технічного паспорта на спірну квартиру; передбаченого п. 20 Положення документу, що підтверджує невикористання позивачкою та членами її сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду та заяви - згоди членів її сім`ї на приватизацію квартири. За таких обставин, без надання органу приватизації (ДП «КАЗ») належним чином оформленої заяви на приватизацію спірної квартири та усіх необхідних для цього документів директор останнього законно відмовив позивачці у її приватизації, а позовна вимога про зобов`язання відповідачів провести приватизацію вищезазначеної квартири є безпідставною та передчасною, оскільки її вирішення залежить від дотримання самою позивачкою вимог закону, які ставляться до неї. Крім того, на час розгляду справи спірна квартира, у встановленому законом порядку внесена до статутного капіталу ТОВ «КАЗ», є власністю останнього та не відноситься до державного житлового фонду, а тому не підлягає приватизації.

Представник АТ «Українська оборонна промисловість» в судовому засіданні заперечив щодо позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов, а також зазначив, про застосування строку позовної давності.

Представник третьої особи - Красилівської міської ради Хмельницької області в судове засідання не з`явилася, про час та місце його проведення була повідомлена у встановленому порядку. Звернулася до суду з заявою про розгляд справи без її участі, щодо вирішення питання позовних вимог, покладається на розсуд суду.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Правилами ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною першою ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Судом встановлено, що згідно відомостей про нерухоме майно з Єдиного реєстру об`єктів державної власності станом на 01 липня 2018 року квартира АДРЕСА_1 перебуває на балансі ДП «КАЗ», відповідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 12 вересня 2018 року вказана квартира зареєстрована на праві власності за державою Україна в особі ДК «Укроборонпром» та на праві господарського відання за ДП «КАЗ» (а.с. 53-54). Згідно ордеру на житлове приміщення серії ХМО № 016263 від 05 березня 2009 року вбачається, що ОСОБА_1 з сім`єю із 3-х чоловік надано право на заселення житлового приміщення по АДРЕСА_1 (а.с. 38). Згідно актів щодо встановлення факту проживання громадян в житловому будинку по АДРЕСА_1 , від 03 жовтня 2018 року та 03 серпня 2021 року встановлено, що вданій квартирі проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с. 56, 138).

За ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен громадянин має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

У статті 9 Житлового кодексу України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 52, ч. 1 ст. 58 та ч. 1, 2 ст. 61 ЖК України передбачено, що жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, а у випадках, передбачених Радою Міністрів СРСР, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.

На підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до частин першої та другої ст. 61 Житлового кодексу України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

У відповідності зі ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» - приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Таким чином, однією з умов можливості здійснити громадяни приватизацію є використання квартири на умовах найму.

Адміністрація і профспілковий комітет ДП «Красилівський агрегатний завод не приймали спільного рішення щодо надання позивачці в користування спірної квартири рішення від 04 жовтня 2007 року не є таким, оскільки воно стосується придбання квартири, з наданням її в користування позивачці на певних умовах (постійне чи тимчасове).

До того ж, згідно ст. 52 ЖК України рішенням виконавчого комітету затверджується спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету підприємства про надання в користування житлового приміщення та видачу ордера, а рішенням виконавчого комітету Красилівської міської ради від 24 лютого 2009 року № 1129 затверджено протокол в житлово-побутової комісії від 24.02.2009 року, а не спільне рішення адміністрації і профспілкового комітету ДП «Красилівський агрегатний завод».

Також, позивачка не надала доказів укладення між нею та ДП «КАЗ» письмового договору найму спірної квартири, наявність якого згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є однією із обов`язкових умов для приватизації житлового приміщення.

Крім того, згідно з ч. ч. 10, 11 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального, господарства України 16 грудня 2009 року № 396 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 січня 2010 року за № 109/17404 (надалі по тексту Положення) визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами, до числа яких суд не належить.

Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Відповідно до п. 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Відповідно до п. 18 вказаного Положення громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копію документа, що посвідчує особу; технічний паспорт на квартиру (будинок), жиле приміщення у гуртожитку; довідка про склад сім`ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

Документом, що підтверджує невикористання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідка(и), видана(і) органом приватизації за попереднім(и) місцем(ями) проживання (після 1992 року), щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду (крім території проведення антитерористичної операції та тимчасово окупованої території).

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Обов`язок органів державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України проголошений ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами, встановленими ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнані права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Аналіз приведених норм дає підстави дійти висновку про те, що до суду за захистом порушеного права може звернутися будь-яка особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено. При цьому процес такого захисту у суді обмежено законодавцем принципом диспозитивності, згідно з яким захист здійснюється виключно у межах заявлених вимог, на підставі наданих доказів і з суворим дотримання приписів ст. 16 ЦК України у поєднання з ч. 2 ст. 5 ЦПК України.

Як зазначалось, для проведення процедури приватизації громадянином до органу приватизації подається відповідний перелік документів, у тому числі оформлена заява на приватизацію квартири (п. 18 Положення).

За змістом п. 23 Положення орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян.

На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

Тобто, законом передбачено встановлений порядок оформлення приватизації державного житлового фонду шляхом звернення особи з пакетом документів до органу приватизації.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачка звертаючись із заявою про приватизацію спірної квартири не виконала зазначених вимог, не подала заяви згідно затвердженого бланку та не додала до неї усіх необхідних документів, а саме копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку усіх членів її сім`ї; документів, що підтверджують родині відносини із ними; технічного паспорта на спірну квартиру; передбаченого п. 20 Положення документу, що підтверджує невикористання позивачкою та членами її сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду та заяви - згоди членів її сім`ї на приватизацію квартири.

Докази в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження зворотного в розпорядження суду не надано.

Отже, слід зазначити, що в судовому засіданні не знайшли підтвердження, а ні підстави для звернення до суду за захистом свого цивільного права через його порушення, невизнання або оспорювання, як і сам факт порушення, невизнання або оспорювання права, свобод чи законних інтересів, а ні посилання позивача на обґрунтування своїх правових вимог, тому суд приходить до висновку, що в позові слід відмовити по суті.

Щодо застосування строків позовної давності, суд зазначає, що відповідно до висновку постанови ВП ВС від 14.06.2023 року у справі № 755/13805/16-ц: «53. Однак, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (пункт 28), від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (пункт 57), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 129)», а тому суд не застосовує строки позовної давності.

За аналогічних підстав суд критично оцінює доводи представника відповідача щодо підстави відмови в позові - неналежний спосіб захисту, оскільки судом було встановлено, що за умови проведених позивачкою дій, не знайшло своє підтвердження порушення її прав, тому в позові було відмовлено по суті.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-89, 258, 259, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод», акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Красилівська міська рада, про визнання дій посадових осіб незаконними та зобов`язання вчинити дії щодо приватизації квартири, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Хмельницького апеляційного суду через Красилівський районний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод», місцезнаходження: 31000, Хмельницька область, м. Красилів, вул. Щаслива, 1, ЄДРПОУ: 14307831.

Відповідач - акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість», місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 36, ЄДРПОУ 37854297.

Третя особа - Красилівська міська рада, місцезнаходження: 31000, Хмельницька область, м. Красилів, площа Незалежності, 2, ЄДРПОУ 04060737.

Повний текст рішення складено 22 листопада 2023 року.

Суддя Л.М. Гладій