Рішення № 115070903, 20.11.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2023 року 320/2444/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Балаклицького А.І., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання протиправної бездіяльності та стягнення коштів,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської обласної прокуратури, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Київської обласної прокуратури в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньої місячної заробітної плати в сумі 21613,83 грн.;

- стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно не здійснено повного розрахунку при звільнені позивача з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а саме не здійснено нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати в сумі 21613,83 грн.

На переконання позивача, до спірних правовідносин є застосовними положення Кодексу законів про працю України, оскільки виплату вихідної допомоги спеціальним законодавством не врегульовано, правову позицію про що підтримано сталою судовою практикою.

Враховуючи викладене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.

Відповідач позов не визнав, проти його задоволення заперечує з тих підстав, що позивача звільнено з посади прокурора за наслідками неуспішного проходження атестації, призначеної Законом України від 19.09.2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

В свою чергу, вказана в наказі про звільнення позивача підстава, а саме пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», свідчить про звільнення позивача не в наслідок ліквідації, реорганізації чи скорочення штату працівників, як-то обумовлено у Кодексі законів про працю України, а в наслідок неуспішного проходження позивачем атестації.

Крім того, стаття 40 Кодексу законів про працю України встановлює, що особливості звільнення окремих категорій працівників, зокрема прокурорів, з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу, встановлюється законом, що регулює їх статус, якими, в цьому випадку, є Закон України «Про прокуратуру» та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Вказаними спеціальними Законами виплату вихідної допомоги прокурорам при звільненні не передбачено.

Зокрема, відповідач вказує, що керувався висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.01.2018 року у справі №820/1119/16.

Враховуючи викладене, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, оскільки протиправної бездіяльності Київською обласною прокуратурою щодо невиплати позивачу вихідної допомоги не допущено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

28.11.2022 року до суду засобами поштового зв`язку надійшла від позивача заява про збільшення позовних вимог, в якій позивачем доповнено первісні позовні вимоги наступними:

- визнати протиправними дії Київської обласної прокуратури щодо не нарахування ОСОБА_1 заробітної плати за період з 26.03.2020 року по 31.12.2020 року виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій;

- зобов`язати Київську обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за період з 26.03.2020 року по 31.12.2020 року виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період.

Вказані позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок прийнятого Конституційним Судом України рішення №6-р/2020 від 26.03.2020 року, з 26.03.2020 року посадовий оклад прокурора ОСОБА_1 підлягав визначенню на підставі частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Застосування саме визначеного частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» розміру посадового окладу підлягало до 31.12.2020 року - дня звільнення позивача з органів прокуратури на підставі наказу керівника Київської обласної прокуратури від 24.12.2020 року №1004к.

Водночас, відповідачем виплати заробітної плати в повному обсязі не здійснювалося, що підтверджується долученими позивачем до позову розрахунковими листами за 2020 та 2021 роки.

Визначаючись із питанням прийнятності заяви про збільшення позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові від 22.07.2021 року у справі № 910/18389/20 Верховний Суд дійшов висновку, що заміна позовних вимог іншими вимогами та/або доповнення позовних вимог новими вимогами, зокрема і у разі, якщо позовні вимоги є вимогами немайнового характеру, відбувається саме шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог. Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Дослідивши матеріали справи в межах питання прийнятності заяви позивача про збільшення позовних вимог до розгляду, судом встановлено, що первісний позов обґрунтовано релевантністю застосування положень Кодексу законів про працю України у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а предметом спору є протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу при звільненні вихідної допомоги.

В свою чергу, додаткові позовні вимоги, вказані у заяві, що розглядається, стосуються невиплати позивачу заробітної плати в розмірі, визначеному частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у періоді з 26.03.2020 року по 31.12.2020 року, що обґрунтовано прийнятим Конституційним Судом України рішення №6-р/2020 від 26.03.2020 року.

Отже, позивач доповнює первісний позов як новими підставами позову, так і новим предметом спору, що фактично є новою окремою позовною заявою в розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, суд не приймає до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, оскільки така не відповідає змісту частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, та відмовляє у її задоволенні.

Таким чином, розгляду по суті підлягають лише заявлені позивачем позовні вимоги у первісній позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Наказом Київської обласної прокуратури від 24.12.2020 року №1004к, керуючись статтею 11 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Іванково-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31 грудня 2020 року. Наказано відділу фінансування бухгалтерського обліку обласної прокуратури провести з ОСОБА_1 остаточний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні.

06.01.2022 року позивач звернулася до Київської обласної прокуратури із запитом про надання публічної інформації, зокрема, щодо виплати їй вихідної допомоги при звільнені.

Київською обласною прокуратурою розглянуто звернення позивача та листом від 13.01.2022 року №27-9ВИХ-22 повідомлено, що наказ щодо виплати вихідної допомоги відсутній.

Вважаючи, що вихідну допомогу при звільненні позивачу безпідставно не виплачено, остання звернулася до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою та другою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 14.10.2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі також - Закон №1697), Законом України від 19.09.2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі також Закон №113-ІХ), Кодексом законів про працю України (далі також КЗпП України), Законом України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі також - Закон №108/95-ВР).

Суд зауважує, що застосовує нормативно правові-акти в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Законом №1697 забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону № 1697 встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону №1697 передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697 прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Згідно з підпунктом 2 пункту 9 розділу ІІ Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури

Законом № 113-ІХ статтю 51 Закону №1697 доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону №108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі також - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Конституційний Суд України у рішенні від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 року у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 року у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 року у справі № 813/150/16.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.04.2021 року у справі №440/3166/20.

В той же час приписами Закону №1697 не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Законом №113-ІХ статтю 51 Закону №1697 доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом №113-ІХ внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».

Внесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, частиною п`ятою статті 51 Закону №1697 та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 23.12.2020 року у справі № 560/3971/19, від 27.01.2021 року у справі № 380/1662/20, від 18.02.2021 року у справі № 640/23379/19, від 25.02.2021 року у справі № 640/8451/20, від 17.03.2021 року у справі № 420/4581/20, від 30.03.2021 року у справі № 640/25354/19, від 31.03.2021 року у справі № 320/2449/20, від 22.07.2021 року у справі № 300/2000/20, від 11.08.2021 року у справі № 640/9375/20, від 01.10.2021 року у справі № 260/1890/19, від 28.02.2023 року у справі № 140/730/20, від 15.06.2023 року у справі № 560/2807/20, які, в силу частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов`язковими для врахування судом першої інстанції.

Щодо посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі № 820/1119/16, відповідно до якої враховуючи те, що прокурора звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом №1697, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання, суд зауважує таке.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Отже, з огляду на сталу практику Верховного Суду у цій категорії спорів та враховуючи правову позицію викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року у справі №755/10947/17, суд у цій справі враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 15.06.2023 року у справі № 560/2807/20, яка є останньою у цій категорії спорів.

Так, судом з матеріалів справи встановлено, що наказом Київської обласної прокуратури від 24.12.2020 року №1004к, керуючись статтею 11 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Іванково-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31 грудня 2020 року. Наказано відділу фінансування бухгалтерського обліку обласної прокуратури провести з ОСОБА_1 остаточний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні.

Зміст пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (розірвання власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) та пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1687 (прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) свідчить про те, що вказані вище підстави для звільнення є аналогічними.

З урахуванням наведеного, а також правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, суд дійшов висновку, що у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1687, останній має право на виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України.

Отже, позивач набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, разом з тим, відповідачем безпідставно не здійснено нарахування та виплату останній суми вихідної допомоги, що свідчить про протиправну бездіяльність Київської обласної прокуратури, та задоволення позову в цій частині позовних вимог.

При звільненні з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, вихідна допомога виплачується в розмірі не менше середнього місячного заробітку.

За правилами, передбаченими Порядком № 100 середній заробіток працівника визначається виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню.

Згідно з абзацами 1, 2 пункту 8 вказаного Порядку такий заробіток обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до довідки Київської обласної прокуратури від 11.01.2021 року №21ф-2 середньомісячна заробітна плата позивача складає: 21 613, 83 грн.

Судом встановлено, що відповідачем не проведено виплати вихідної допомоги при звільненні на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про стягнення з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньої місячної заробітної плати в сумі 21 613,83 грн.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення позову.

З огляду на те, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», в той час, як докази інших судових витрат у матеріалах справи відсутні, питання розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 5, 6, 9, 12, 77, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Київської обласної прокуратури в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньої місячної заробітної плати в сумі 21 613,83 грн. (двадцять одна тисяча шістсот тринадцять грн. 83 коп.).

Стягнути з Київської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909996) на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середньої місячної заробітної плати в сумі 21 613,83 грн. (двадцять одна тисяча шістсот тринадцять грн. 83 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Балаклицький А. І.