Рішення № 115059810, 20.11.2023, Господарський суд м. Києва

Дата ухвалення
20.11.2023
Номер справи
910/12609/23
Номер документу
115059810
Форма судочинства
Господарське
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.11.2023Справа № 910/12609/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Літвінової М.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу №910/12609/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФАРМА УКРАЇНА"

до Фізичної особи-підприємця Мельник Ганни Ігорівни

про стягнення 44 670,00 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФАРМА УКРАЇНА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Мельник Ганни Ігорівни про стягнення 44 670,00 грн, з яких 39 035,44 грн - інфляційні витрати за затримку виконання грошових зобов`язань, 5 635,00 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12609/23, розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

09.11.2023 від відповідач до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечує з підстав того, що, на його думку, спірна сума не є грошовим зобов`язанням, а оскільки на зобов`язання з повернення авансу не поширюється ст. 625 ЦК України. Також, відповідач не погоджується з періодом здійснення нарахування.

14.11.2023 від позивач надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

08.06.2018 між Підприємцем (суборендодавець) та Товариством (суборендар) був укладений договір суборенди №38/18 (далі "Договір"), за умовами якого суборендодавець передає, а суборендар приймає для розміщення офісних приміщень у тимчасове користування нежитлове приміщення площею 150 кв.м, розташоване в будівлі за адресою: м. Київ, вул. Прирічна, 9, зона 2, яке знаходиться у користуванні суборендодавця на підставі договору оренди від 06.06.2018, укладеного між ним та ТОВ "МЛК".

Відповідно до п. 4.1 Договору розмір орендної плати складається з фіксованої та змінної частин, при цьому, компенсація комунальних послуг є складовою змінної частини орендної плати. Розмір фіксованої орендної плати на місяць на момент підписання договору складає 98 062,50 грн. без ПДВ, що є еквівалентом 3 750,00 доларів США (за офіційним курсом НБУ 26,15 грн. за 1 дол. США станом на 06.06.2018). Плата встановлена з розрахунку 25 доларів США за 1 кв.м на місяць. Винагорода за адміністрування та обслуговування орендованого об`єкту суборенди складає 5,25 %, що є еквівалентом 197,00 доларів США від суми орендної плати та є невід`ємною частиною орендної плати. Сума фіксованої щомісячної орендної плати разом з винагородою складає 3 947 в еквіваленті доларів США. У день підписання акта прийому-передачі суборендар повинен сплатити одноразово суму коштів у розмірі 103 214,05 грн., що є гарантійним платежем у рахунок належних з нього платежів, яка повертається суборендарю протягом 5 робочих днів з дати підписання акта прийому-передачі об`єкту оренди суборендатору, або не повертається у разі порушення суборендарем своїх зобов`язань та на умовах, визначених цим договором. Сума визначеної цим договором орендної плати та гарантійного платежу вноситься суборендарем на рахунок суборендодавця в гривнях України та визначається в еквіваленті 7 894 доларів США згідно встановленого НБУ курсу долара до гривні на останній робочий день місяця, попереднього за розрахунковим.

Оплата за електроенергію сплачується авансовим платежем згідно встановленого ліміту та рахунку на відшкодування вартості спожитої електроенергії протягом 3-х робочих днів після отримання рахунку, але не пізніше 25 числа поточного місяця (п. 4.1.2 Договору).

Згідно із п. 4.3 Договору суборендар сплачує суборендодавцю авансом орендну плату за вісім місяців оренди. Орендна плата за наступні роки перераховується суборендарем щомісячно протягом 3 банківських днів з дати отримання рахунку шляхом переказу відповідної суми коштів на поточний рахунок суборендодавця.

Пунктом 4.5 Договору визначено, що першим днем строку, за який суборендар повинен вносити плату за користування приміщенням згідно договору є день підписання сторонами акта прийому-передачі в оренду приміщення, а останнім днем день підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення.

За змістом п.п. 5.1, 5.2, 5.5 Договору передача об`єкта суборенди здійснюється уповноваженими представниками сторін в строк з 01.10.2018 по 31.10.2018 включно за умови своєчасного виконання суборендарем зобов`язань, встановлених п. 4.3 договору, що оформляється актом прийому-передачі об`єкта суборенди. Повернення об`єкта суборенди після закінчення строку суборенди оформляється актом прийому-передачі об`єкта суборенди, що складається і підписується представниками сторін в день закінчення строку суборенди, за умови виконання суборендарем умов п. 5.6 5.8 цього договору щодо стану об`єкта оренди.

Положеннями п .5.6 Договору встановлено, що об`єкт суборенди повинен бути повернений суборендодавцю в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати суборендодавцю збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта суборенди з вини суборендаря. При цьому, сторони погоджуються та виходять з того, що документом, який підтверджує первинний стан об`єкта оренди, є відповідний акт прийому-передачі об`єкта суборенди.

Відповідно до п. 5.7 Договору сторони зобов`язані за 20 календарних днів до закінчення строку дії цього договору, при відсутності згоди сторін про продовження цього договору або при достроковому його розірванні (в тому числі шляхом дострокового звільнення суборендарем об`єкта суборенди), створити спільну комісію для огляду об`єкта суборенди з метою його подальшого прийняття. За наслідками огляду об`єкта суборенди сторони складають та підписують акт огляду, в якому зазначають стан об`єкта суборенди, встановлене в ньому обладнання та враховують здійснені суборендарем поліпшення об`єкта суборенди (якщо такі мали місце), виявлені несправності та недоліки.

Договір є укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до 01.10.2021 (п. 3.1 Договору).

23.10.2018, на підставі рахунку Підприємця №84 від 22.10.2018, Товариством було перераховано на користь останнього грошові кошти у розмірі 110 050,29 грн в якості сплати гарантійного платежу у розмірі 103 214,05 грн. та винагороди за адміністрування орендованого приміщення у розмірі 6 836,24 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4890 від 23.10.2018.

У зв`язку із неповерненням відповідачем позивачу гарантійного платежу за договором, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача на користь позивача гарантійного платежу в сумі 110 050,29 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2023, у справі №910/19572/21, позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ФОП Мельник Г.І. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Софарма Україна" гарантійний платіж у сумі 110 050,29 грн.

Гарантійний платіж було сплачено відповідачем 21.06.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем допущено неналежне виконання грошових зобов`язань щодо повернення гарантійного платежу, у зв`язку із чим на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем нараховані інфляційні втрати та 3% річних за період з 06.10.2021 по 21.06.2023.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання. У той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2023, у справі №910/19572/21, позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ФОП Мельник Г.І. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Софарма Україна" гарантійний платіж у сумі 110 050,29 грн.

Означеним рішенням встановлено, що зважаючи на положення чинного законодавства та умови договору суборенди, за відсутності встановлених порушень господарського зобов`язання з боку ТОВ "Софарма Україна" в частині неналежної сплати орендних платежів чи завдання суборендарем збитків суборендодавцю, позивач має право вимагати від ФОП Мельник Г.І. повернення гарантійного платежу.

Відповідно до п. 4.9 укладеного сторонами договору у випадку, якщо у суборендаря не виникло зобов`язань зі сплати неустойки та/або відшкодування збитків, а також заборгованості суборендаря перед суборендодавцем у зв`язку з цим договором, що не були оплачені, то сума гарантійного платежу, сплачена в порядку, передбаченому договором порядку, повертається суборендарю протягом 5-х робочих днів з дати підписання акту прийому-передачі об`єкту оренди.

Як вбачається із матеріалів справи, акт прийому-передачі об`єкту оренди підписаний сторонами 30.09.2021.

Із означеного слідує, що суборендодавець зобов`язаний був повернути гарантійний платіж у строк - до 07.10.2021 включно.

Як вбачається із копії платіжного документа, відповідачем здійснено перерахування гарантійного внеску на рахунок позивача 21.06.2023.

Відтак, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з повернення гарантійного платежу у розмірі 110 050,29 грн у період з 08.10.2021 по 20.06.2023.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних позивача, суд дійшов висновку, що він є невірним, оскільки позивачем невірно визначено період прострочення.

За перерахунком суду розмір 3% річних за період з 08.10.2021 по 20.06.2023 становить 5 617,09 грн, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на вказану суму.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

В частині нарахування інфляційних втрат судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а тому задовольняє позовні вимоги про стягнення 39 035,44 грн інфляційних втрат.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVI№THERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню частково.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Фізичної особи-підприємця Мельник Ганни Ігорівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Софарма Україна" (04205, м. Київ, пр. Оболонський, буд. 26; код ЄДРПОУ - 38323318) 39 035 (тридцять дев`ять тисяч тридцять п`ять) грн 44 коп. - інфляційних втрат, 5 617 (п`ять тисяч шістсот сімнадцять) грн 09 коп. - 3% річних та 2 682 (дві тисячі шістсот вісімдесят дві) грн 95 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 20.11.2023.

СуддяЛітвінова М.Є.

Часті запитання

Який тип судового документу № 115059810 ?

Документ № 115059810 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 115059810 ?

Дата ухвалення - 20.11.2023

Яка форма судочинства по судовому документу № 115059810 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 115059810 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 115059810, Господарський суд м. Києва

Судове рішення № 115059810, Господарський суд м. Києва було прийнято 20.11.2023. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.

Судове рішення № 115059810 відноситься до справи № 910/12609/23

Це рішення відноситься до справи № 910/12609/23. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє результативно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 115059809
Наступний документ : 115059811