Рішення № 115056015, 12.06.2023, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/716/22

провадження № 2/492/201/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

12 червня 2023 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Гусєвої Н.Д.,

при секретарі судового засідання Рябчук О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» про захист прав споживача, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про захист прав споживача, посилаючись на те, що в січні 2022 року позивач для особистих потреб та потреб своєї родини вирішив придбати легковий автомобіль. Здійснюючи пошуки потрібної моделі в мережі Інтернет, він знайшов оголошення про продаж ТОВ «Везем Шиппінг» автомобіля потрібної йому марки. З метою придбання автомобіля він зателефонував до відповідача, який запропонував йому укласти попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу. Укладення попереднього договору відповідач обґрунтував необхідністю транспортування автомобіля з іншого міста, в якому він знаходиться. Попередній договір відповідач вислав йому поштою за місцем проживання, який він підписав та відправив на адресу відповідача. Відтак, 13 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Везем Шиппінг» був укладений попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу, відповідно до умов якого сторони зобов`язалися у строк до 31 травня 2022 року укласти в майбутньому договір купівлі-продажу (основний договір) належного відповідачу транспортного засобу. На виконання умов попереднього договору позивач сплатив на користь відповідача 104500,00 грн. Відповідач умови договору не виконав та прострочив виконання свого зобов`язання на 77 днів. В подальшому позивачем з`ясувалося, що вказаний транспортний засіб відповідачу взагалі не належить і до теперішнього часу, право власності на транспортний засіб відповідач не набув, що робить неможливим виконання в подальшому умов договору з боку відповідача. Відповідно до пункту 4.1 попереднього договору термін дії договору закінчився. Позивач не отримував від відповідача жодного письмового чи усного повідомлення із зазначенням конкретної календарної дати, часу і місця укладення основного договору, тому вважає, що наявні підстави для визнання попереднього договору від 13 січня 2022 року недійсним. Також, у зв`язку з неналежним виконанням умов попереднього договору позивач просив стягнути з відповідача суму сплаченого авансу в розмірі 104500,00 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 3993,68 грн., пеню в сумі 241395,00 грн., а також судові витрати.

Представники позивача про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, але в судове засідання не з`явилися, однак від представника позивача адвоката Гончарова В.М. надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представників, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, у разі неявки представника відповідача в судове засідання не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі.

Представник відповідача про дату, час та місце розгляду справи двічі повідомлявся належним чином, однак у судове засідання не з`явився. Так, судом, відповідно до положень ст. 128 ЦПК України двічі надсилалися судові повістки про виклик до суду до електронного кабінету, які він отримав, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, а також судові повістки про виклик до суду надсилалися на адресу місцезнаходження представника відповідача, однак, згідно з поштовими конвертами з судовими повістками, що повернулися до суду з довідкою відділення «Укрпошти» «адресат відсутній за вказаною адресою» свідчить про неможливість вручення представнику відповідача судових повісток, та відповідно до п. 2, п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що судовий виклик вручений представнику відповідача належним чином. Клопотання про розгляд справи за його відсутності, відзив на позов представник відповідачка до суду не подав, про причини неявки суд не повідомив.

Суд також враховує, що складовим елементом права на справедливе судочинство є судовий розгляд справи упродовж розумного строку (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) від 04 листопада 1950 року та рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Світлана Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, пункт 86; «Странніков проти України» від 03 травня 2005 року, пункт 40; «Лещенко і Толюпа проти України» та «Смирнова проти України» від 08 листопада 2005 року, пункт 54, «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, пункт 41).

Суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 1 ст. ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Також, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Отже, представник відповідача зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З матеріалів справи не вбачається, що представник відповідача надавав суду доказів неможливості прибути в судове засідання. Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки представника відповідача в судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для неявки.

Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення представника відповідача про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.

Виходячи із вищезазначеної практики ЄСПЛ, враховуючи зазначені обставини неявки представника відповідача до суду, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності представника відповідача, який з 19 вересня 2022 року, тобто з моменту відкриття провадження у справі до ухвалення даного заочного рішення, жодного разу до суду не прибув, станом розгляду справи не цікавився, тим самим своїм процесуальним обов`язком з`явитись в судове засідання за викликом, знехтував.

Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на представника відповідача, який не вчиняє дій щодо участі у розгляді справи.

Враховуючи вказані факти, згоду представника позивача, що викладена у його заяві, суд вважає за можливе, відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положеннямст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши та оцінивши в сукупності письмові докази, давши їм оцінку, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

13 січня 2022 року між ОСОБА_1 , позивачем у справі (а.с. 19-22) та ТОВ «Везем Шиппінг» був укладений попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу ПКП-11787 (а.с. 15-16). Відповідно до п. 1.1. договору сторони зобов`язались укласти в майбутньому договір купівлі-продажу (Основний договір) на належний ТОВ «Везем Шиппінг» транспортний засіб марки «FORD», модель «FUSION», рік випуску 2013, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 .

Відповідно до п. 1.2 зазначеного договору, сторони зобов`язались до 31 травня 2022 року укласти основний договір.

Пунктом 1.3. попереднього договору визначено, що ТОВ «Везем Шиппінг» гарантувало, що на момент укладання основного договору транспортний засіб, визначений у п. 1.1. цього договору, буде належати йому та не буде знаходитись під забороною відчуження, арештом, не буде предметом застави чи іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними та юридичними особами, а також не буде обтяжений будь-яким іншим чином, передбаченим чинним законодавством.

Пунктом 2.1 попереднього договору визначено, що продаж транспортного засобу вчиняється між сторонами за ціною (вартістю) в розмірі 8471 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ на дату укладення договору становить 234708,54 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 39118,09 грн., та сплачується позивачем в безготівковій формі на поточний рахунок ТОВ «Везем Шиппінг» в національній валюті України - гривні згідно з офіційним курсом НБУ на дату виставлення рахунку.

Після укладення основного договору транспортний засіб підлягає державній реєстрації на власника в одному із сервісних центрів МВС України (п. 3.1 договору).

Пунктом 4.1 попереднього договору визначено, що він вступає в силу з моменту його підписання сторонами, а саме із 13 січня 2022 року, і діє до 31 березня 2022 року або до укладення основного договору.

На виконання умов попереднього договору ОСОБА_1 згідно рахунку на оплату № 11787-ВШ0139 від 13 січня 2022 року вніс на рахунок ТОВ «Везем Шиппінг» 104500,00 грн., що підтверджується квитанцією від 14 січня 2022 року (а.с. 17, 18).

21 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Везем Шиппінг» була укладена додаткова угода про зміну умов попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу, відповідно до якого п. п. 1.1., 2.1. попереднього договору викладені в іншій редакції (а.с. 14).

На час звернення до суду, основний договір купівлі-продажу транспортного засобу між ОСОБА_1 та ТОВ «Везем Шиппінг» не укладений, визначений у попередньому договорі транспортний засіб ОСОБА_1 не отримав.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За правилами ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд першої інстанції при вирішенні справи виносить рішення на підставі належних та допустимих доказів, досліджених в судовому засіданні відповідно до глави 5 ЦПК України.

Стаття 81 ЦПК України зобов`язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами згідно зі ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Докази мають відповідати вимогам, зазначеним у статтях 77-80 ЦПК України.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу ПКП-11787 від 13 січня 2022 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Везем Шиппінг», є недійсним, оскільки під час укладення цього договору відповідач ввів позивача в оману стосовно основних характеристик товару, який позивач бажав придбати, а саме його наявності, належності відповідачу та поставки в майбутньому, а також спонукав дати згоду на здійснення правочину. У свою чергу, відповідач не вчинив жодних дій для виконання умов попереднього договору, що свідчить про відсутність у нього намірів до реального настання правових наслідків, передбачених оспорюваним правочином.

У висновку щодо застосування норми права, викладеному у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, зазначено, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно з ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів того, що умови оспорюваного попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу від 13 січня 2022 року є несправедливими та містять дисбаланс прав та обов`язків на шкоду споживача, а також на те, що оспорюваний договір укладений з використанням ТОВ «Везем Шиппінг» нечесної підприємницької практики.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Тлумаченняст. 230 ЦК Українисвідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Аналогічні висновки щодо застосування зазначених норм права викладені у постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року № 6-93цс16 та від 27 квітня 2016 року № 6-372цс16.

У постанові Верховного Суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц викладено правову позицію в якій вказано, що наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.

Судом встановлено, що позивач, підписавши попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу ПКП-11787 від 13 січня 2022 року та сплативши на користь ТОВ «Везем Шиппінг» частину коштів за вказаним договором, засвідчив факт розуміння та прийняття ним умов попереднього договору, його правових наслідків, а також підтвердив своє волевиявлення на укладення такого договору на визначених у ньому умовах.

Крім того, судом встановлено, що жодних доказів того, що транспортний засіб, який є предметом спірного договору, не належить відповідачу і він не набув на нього права власності, позивачем суду не надано, чим не виконані вимоги ст. 12, ст. 81 ЦПК України.

Судом встановлено, що не відповідають дійсності посилання представника позивача щодо неконкретизованості обов`язку відповідача щодо строків придбання транспортного засобу та наслідків зволікання з виконанням такого обов`язку, оскільки сторонами визначено строк укладення основного договору та дії спірного договору - до 31 травня 2022 року або до укладення основного договору (п. 1.2, 4.1 договору), а також передбачено можливість продовження цього терміну за згодою сторін (п. 4.3 договору).

При цьому, у пункті 5.5 договору зазначено, що сторони гарантують одна одній, що однаково розуміють значення і умови договору та його правові наслідки, їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі, договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину.

Невиконання чи неналежне виконання договору самі по собі не є підставою для його недійсності. Враховуючи, що між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами спірного попереднього договору купівлі продажу, такий правочин, згідно з вимогами ст. 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, згідно зі ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу, укладеного 13 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ВеземШиппінг».

Позовні вимоги про стягнення авансу, інфляційних витрат та пені є похідними від вимог про визнання спірного договору недійсним, незважаючи на те, що недійсність правочину не обумовлює стягнення інфляційних витрат та пені, оскільки не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України). Також, правова підстава стягнення з відповідача індексу інфляції, пені у позові не зазначена, а також не обґрунтовано, які обставини недійсності (нікчемності) договору доводять момент виникнення у відповідача грошового зобов`язання та строк його прострочення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення авансу, інфляційних витрат та пені.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки зібрані у справі докази та їх належна оцінка доводять, що позов не обґрунтований, а викладені позивачем в позовній заяві обставини не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

З урахуванням того, що позивача звільнено від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви про захист прав споживачів, суд дійшов висновку, що судовий збір у розмірі 4491,29 грн. (992,40 грн. + 3498,89 грн.) слід компенсувати за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України при відмові у задоволенні позовних вимог витрати на професійну правничу допомогу покладаються на позивача.

На підставі ст. ст. 202-203, 205, 207, 215-216, 509, 526, 530, 610, 612, 626, 628-629, 635, 655-656 ЦК України, керуючись ст. ст. 4, 5, 7, 8, 12, 13, 19, 44, 48, 76-81, 89, 95, 128, 141, 211, 223, 247, 258-259, 268, 280-281, 284, 289, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Судові витрати у розмірі 4491 (чотири тисячі чотириста дев`яносто одна) гривня 29 копійок компенсувати за рахунок держави.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано протягом строку оскарження; у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Гусєва Н.Д.