Рішення № 115020213, 20.11.2023, Саратський районний суд Одеської області

Справа № 513/1257/23

Провадження № 2/513/382/23

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2023 року Саратський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Миргород В.С.,

при секретарі Русавській Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу №513/866/23 за позовом ОСОБА_1 , в особі представника, адвоката Вельчевої Наталі Михайлівни до Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про визнання права власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування, суд - В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , в особі представника, адвоката Вельчевої Наталі Михайлівни, звернувся до Саратського районного суду із позовною заявою до Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про визнання права власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування.

Позовні вимоги обгрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Саратським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) складено відповідний актовий запис №571 та 27.12.2022 року видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .

За життя, а саме: 17.01.2013 року батько, ОСОБА_2 залишив заповіт, згідно якого все майно, що належало йому на день смерті заповів своєму синові, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Факт родинних віносин зі спадкодавцем підтверджено свідоцтвом про народження позивача, ОСОБА_1 , серії НОМЕР_2 виданого Михайлівською сільською радою Саратського району Одеської області 28.02.1990 року, згідно якого батьками позивача, ОСОБА_1 (мовою оригіналу) зазначені: « ОСОБА_3 » та « ОСОБА_4 ».

Після смерті ОСОБА_2 , відкрилась спадщина за заповітом на спадкове майно у вигляді житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

16.05.2023 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сулакова І.І. із заявою про прийняття спадщини та приватним нотаріусом заведена спадкова справа №127/2023.

24.07.2023 року позивач звернувся до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами. Постановою приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сулакова І.І. від 24.07.2023 року позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутності правовстановлюючих документів. Просить визнати право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом.

Ухвалою суду від 11 вересня 2023 року провадження у справі було відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.10.2023 року о 12.45 годині.

Ухвалою суду від 01 листопада 2023 року підготовче засідання у справі було закрито та призначено до судового розгляду на 20.11.2023 року о 14.00 годині.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у спосіб, передбачений ЦПК України. Причину неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розглядом справи до суду не направив.

Представник позивача адвокат Вельчева Н.М. надала суду заяву у якій просить справу розглянути без представника та позивача. Позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити.

Представник відповідача - Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області до суду не з`явився, направив заяву щодо розгляду справи без участі представника відповідача. Просять суд ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У відповідності до ч.3 ст.211, ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, належним чином повідомлених про день, місце та час розгляду справи на підставі наявних у справі доказів, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року. В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд вирішив провести судове розгляд справи за відсутності сторін, належним чином повідомлених про день, місце та час розгляду справи, з урахуванням направлених до суду заяв, на підставі наявних доказів.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали нотаріальної справи №127/2023, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги, підлягають задоволенню з огляду таке.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Саратським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) складено відповідний актовий запис №571 та 27.12.2022 року видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина за заповітом від 17.01.2013 року на спадкове майно у вигляді житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданого повторно Михайлівською сільською радою Саратського району Одеської області 28.02.1990 року, підтверджено факт родинних відносин спадкодавця ОСОБА_2 та спадкоємця за заповітом, ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області №380 від 26.07.2023 року, спадкодавець, ОСОБА_2 на день смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_4 постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно копії паспорта громадянина України № НОМЕР_3 виданого 12.09.2022 року органом 5144 позивач ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в селі Михайлівка Саратського району Одеської області та згідно Витягу з реєстру територіальної громади від 21.09.2022 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

16.05.2023 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сулакова І.І. із заявою про прийняття спадщини та саме на підставі його заяви приватним нотаріусом заведена спадкова справа №127/2023, що підтверджується копією Витягу про реєстрацію в Спадкового реєстру від 16.05.2023 року за №72485380.

Позивач, як спадкоємець за заповітом, прийняв спадщину у встановлений законом строк шляхом подання відповідної заяви нотаріусу.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Однією з таких підстав є спадкування майна, в тому числі за заповітом, відповідно до статті 1217 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 1216-1218 ЦК України, спадкування є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності в порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1270 ЦК України).

Згідно із статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, які визначені в заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За частиною 1 статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтею 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Разом з тим, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

За частиною 2 статті 182 ЦК України, право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Стаття 1298 ЦК України передбачає, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. 8 ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, що підлягає реєстрації (крім земельної ділянки), може бути видане уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення на підставі правовстановлюючих документів та довідки зазначеного органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики будівлі, на яку видається свідоцтво.

Відповідно до п. 4.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

24.07.2023 року позивач звернувся до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок. Постановою приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сулакова І.І. від 24.07.2023 року позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених у гл. 29 ЦК України ( постанова ВС від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц) .

В судовому порядку право власності на спадкове майно підлягає захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України) та є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визнання судом за позовом спадкоємця права власності на спадкове майно.

Тобто у встановлений законом строк позивач, ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, фактично спадщину прийняв, однак свідоцтво про спадщину на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами не видавалось, оскільки відсутній документ, що, посвідчує право власності спадкодавця на нерухоме майно, тобто його право власності не визнається іншою особою, а іншого способу захисту своїх прав аніж звернення з позовом до суду у позивача немає, тому він вимушений був звернутися до суду з цим позовом.

Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім`я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок за спадкодавцем підтверджується лише записом в погосподарській книзі сільської ради та тривалим фактом володіння цим майном особою, яка померла. Перші власники не оформляли документи на належне їм нерухоме майно та не реєстрували його в органах БТІ, а тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину і його право має бути визнано в судовому порядку.

Таким чином, на думку суду, право на отримання правовстановлюючого документу на нерухоме майно, має особа, яка є власником цього майна, дане право нерозривно пов`язане з особою спадкодавця, а тому після його смерті спадкоємець не має можливості отримати правовстановлюючий документ на спадкове майно в позасудовому порядку.

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (див. наприклад, постанови Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18), від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18)). У даній справі позивачем вірно визначено відповідача.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року, державна реєстрація речових прав (на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів (виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі ст. 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно до ст.ст.25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19-32/319, від 21.02.2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав. Згідно п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на обєкт нерухомого майна. Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції на час відкриття спадщини, державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Згідно ч. 2, 4 ст. 15 Закону України, державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, від 17 жовтня 2013 року № 868 , в редакції на час відкриття спадщини, передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на об`єкти нерухомого майна, а саме на земельну ділянку, підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, квартиру, житлове та нежитлове приміщення. Державна реєстрація права власності на квартиру, житлове та нежитлове приміщення проводиться незалежно від того, чи зареєстроване право власності на житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, в яких вони розташовані.

Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Статтею 31 цього Закону передбачені особливості державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку.

Відповідно до зазначеного Закону, для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:

1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;

2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо. При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності.

Окрім загального кола обставин, які встановлюються судом при вирішенні всіх спорів про право на спадкування, при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з`ясовувати:

1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда);

2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку;

3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку;

4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм;

5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмету доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі.

Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця (див. постанову Верховного Суду від 10 січня 2022 року у справі № 577/2233/20 (провадження № 61-2722св21)).

Судом при вирішенні спору досліджені матеріали спадкової справи №127/2023 щодо майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , заяву про прийняття спадщини подав позивач, який на час смерті спадкодавця проживав разом з ним, свідоцтво про право на спадщину не видавалось, через відсутність правовстановлюючих документів.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду. Судом встановлено, що спірний житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1 побудований у 1961 році, що підтверджується технічним паспортом (інвентарна справа №593/23) від 23 червня 2023 року.

У 1961 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ХІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Постанова від 26 серпня 1948 року), які, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.

Згідно з пунктами 4, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності.

Відповідно до пункту 6 Інструкції, не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.

Таким чином, у період чинності зазначеної Інструкції державна реєстрація нерухомого майна не проводилась в сільській місцевості. Право власності на нерухоме майно, що знаходиться в сільській місцевості, зокрема може бути підтверджено довідкою виконавчого комітету відповідної місцевої ради. Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок підтверджується лише записом в по господарській книзі сільської ради.

Отже підставою виникнення у спадкодавця ОСОБА_2 права власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами був сам факт збудування його з додержанням вимог зазначених правових актів, які не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше на законодавчому рівні було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення».

До 05 серпня 1992 року законодавством не передбачалась процедура введення, державної реєстрації, приватних житлових будинків до експлуатації при оформленні права власності.

Порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А. 3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, у якому, зокрема, роз`яснюється: по об`єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складає бюро технічної інвентаризації.

Судом встановлено, що правовстановлюючий документ на спірний будинок відсутній, право власності не зареєстровано, будинок збудований до 1992 року і право власності набуто в порядку, який існував на час його будівництва, шляхом внесення запису до погосподарської книги.

Відповідно до виписки з погосподарській книзі №11 по Саратській селищній раді Білгород-Дністровського району Одеської області, власником житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 зазначений ОСОБА_2 та після його смерті спадщина відкрилась саме на це майно.

Площа земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд складає 0,25 га, що підтверджується довідкою Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області №378 від 26.07.2023 року.

Частиною першою статті 377 ЦК України (в редакції, чинній на моменту виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до частини другої та третьої статті 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Положення статті 1225 ЦК України про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в постанові від 16 березня 2020 року у справі №675/2372/16-ц (провадження № 61-29813сво18) дійшла висновку про те, щодо спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка, з урахуванням нормативів, була виділена спадкодавцю для будівництва та обслуговування житлового будинку, інших будівель та споруд.

Приймаючи до уваги викладене, оцінив всі обставин справи та надані докази як окремо, так і в сукупності, суд приходить до висновку що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, у звязку з чим вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.12,13,77,81,259,263-265,268 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , в особі представника, адвоката Вельчевої Наталі Михайлівни до Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про визнання права власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування- задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , право власності в порядку спадкування за заповітом, після смерті батька, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, під номером АДРЕСА_1 .

Судовий збір з відповідача на користь позивача не стягувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 20 листопада 2023 року.

Суддя В. С. Миргород