Рішення № 115001949, 02.11.2023, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2023м. ХарківСправа № 922/2211/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства Комерційного Банку "ПриватБанк", м. Київ до Фізичної особи-підприємця Посохової Наталії Олександрівни, м. Куп`янськ про та за зустрічним позовом до про стягнення 438 652,02 грн Фізичної особи-підприємця Посохової Наталії Олександрівни, м. Куп`янськ Акціонерного товариства Комерційного Банку "ПриватБанк", м. Київ зобов`язання вчинити дії

за участю представників:

не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" (Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 26 травня 2023 року із позовною заявою про стягнення з Відповідача - Фізичної особи-підприємця Посохової Наталії Олександрівни заборгованість яка виникла за кредитним договором №2794800665-КД-1 від 19.05.2021 на загальну суму 438 652,02 грн (де: 371 428,61 грн - заборгованість за тілом кредиту, 67 223,41 грн - заборгованість за процентами), а також суму судового збору.

Ухвалою суду від 31.05.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2211/23 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

З підстав поданого зустрічного позову (вх. № 15660 від 19.06.2023) Фізичною особою-підприємцем Посоховою Наталією Олександрівною судом було прийнято про зобов`язання вчинити дії до спільного розгляду з первісним позовом, про що постановлено ухвалу від 20.06.2023. Також суд вирішив перейти до розгляду справи № 922/2211/23 за правилами загального позовного провадження та призначив справу до розгляду у підготовчому засіданні на "13" липня 2023 р. о(б) 11:15.

Суд ухвалою від 13.07.2023 не прийняв до розгляду заяву (вх. № 17138 від 03.07.2023) АТ КБ "Приватбанк" про зменшення розміру позовних вимог, з підстав неналежного обґрунтування заяви та посилання на договір №б/н від 10.11.2020, що не має відношення до розгляду справи №922/2211/23 та залишає дану заяву без розгляду.

Суд зазначає, що ухвалою суду від 10.08.2023 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до "20" вересня 2023 р., відкладено підготовче засідання на 07.09.2023 о 11:00. Також судом визнано явку учасників справи обов`язковою.

Судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 05 жовтня 2023 року о 11:15 про що постановлено ухвалу від 07.09.2023. Ухвалою від 05.10.2023 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання відбудеться 26.10.2023р. Ухвалою суду від 26.10.2023 повідомлено учасників про наступне: - клопотання (вх.№29094 від 25.10.2023) про долучення доказів прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи; - судове засідання у справі відбудеться 02 листопада 2023 року о(б) 12:45 год.

Представник Позивача у судове засідання не з`явився, проте надав до суду додаткові пояснення (вх. № 29845 від 01.11.2023) у якому зазначено, що Відповідачем повністю сплачено заборгованість за тілом кредиту, а також частково внесено погашення заборгованості за процентами у розмірі 2835,18 грн. Таким чином залишок у Відповідача перед Позивачем становить 64 388,23 грн заборгованості за процентами.

Представник Відповідача у судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, «право на публічний розгляд», передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на «усне слухання». І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (п.97 та інші рішення у справі «Schmidt v. Latvia» від 27.04.2017р.). У §87 у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. «Ruiz-Mateos v. Spain», рішення від 23.06.1993р., серія A, №262, с.25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands», рішення від 27.10.1993р., серія A, №274, с.19, параграф 33, та «Ankerl v. Switzerland», рішення від 23.10.1996р., Reports 1996-V, параграф 38).

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15.05.2008р. у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Всі судові рішення, пов`язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу відповідача, а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.

Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 тощо.

Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Суд з дотриманням вимог статті 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Таким чином, суд зазначає, що учасники справи також не були позбавлені права ознайомитися із змістом ухвал Господарського суду Харківської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.

З огляду на вище вказане, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом з дотриманням вимог чинного законодавства було вжито всі можливі та залежні від суду процесуальні заходи з метою повідомлення учасників справи про розгляд даної справи та проведення судових засідань.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, а також надання відповідачу достатньо часу для реалізації ним процесуальних прав передбачених ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, 19.05.2021 між АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (Позивач за первісним позовом) та ФОП Посохова Наталія Олександрівна (Відповідач за первісним позовом) було укладено кредитний договір № 2794800665-КД-1 (далі за текстом Кредитний договір) відповідно до умов якого Відповідачу було надано кредит у розмірі 501750.00 грн (п. А.2 Кредитного договору) із терміном повернення 01.05.2024 (пп. А.3., 1.2., 2.2.3. Кредитного договору).

Відповідач за первісним позовом у своєму відзиві та зустрічному позові підтверджує обставини, що банком дійсно було виконано свої зобов`язання - надано кредит в сумі 501750 грн і ці кошти ФОП Посоховою Н.О. було отримано.

Крім того учасники справи зазначають, що дійшли згоди та 19.05.2021 року було укладено додаткову угоду №1 до Кредитного договору (далі за текстом Додаткова угода) відповідно до підпункту а пункту 1 якої сторони узгодили, що протягом строку кредиту, зазначеного в п. А.3. Кредитного договору, за умови належного виконання позичальником положень Порядку програми фінансової державної підтримки суб`єктів малого та середнього підприємства та умов цієї Додаткової угоди, позичальник має право на отримання фінансової державної підтримки.

Сторони передбачили згідно із п. 2.1. Додаткової угоди за користування кредитом на умовах та в порядку визначених цією Додатковою угодою, позичальник сплачує банку базову процентну ставку, яка становить 13.80 % річних. Розмір базової процентної ставки визначений за формулою: Індекс UIRD (3 місяці) + 7.00%;

Індекс UIRD український індекс ставок за депозитами фізичних осіб, що розраховується на основі номінальних ставок ринку депозитів фізичних осіб, які оголошуються банками України на строк 3 місяці. На дату укладання цієї Додаткової угоди значення індексу береться на дату, що передує даті підписання цієї Додаткової угоди, або остання, що опублікована на офіційному сайті Національного Банку України.

Банк щокварталу з урахуванням зміни зазначеного індексу переглядає розмір базової процентної ставки. При перегляді розміру базової процентної ставки банк використовує розмір індексу UIRD. що офіційно визначений на 14 число останнього місяця календарного кварталу або розміру, що с останнім до цієї дати та опублікованим на сайті Національного Банку України, надалі дата перегляду розміру базової процентної ставки. Датою зміни розміру базової процентної ставки за користування кредитом є 1-ше число першого місяця календарного кварталу, що слідує за кварталом, в якому банк визначив розмір індексу UIRD для розрахунку базової процентної ставки на наступний календарний квартал.

Відповідно до п. 2.2. Додаткової угоди у випадку прострочення понад 15 днів позичальником своїх зобов`язань по погашенню кредиту і/або процентів в розмірі, зазначеному в п. 2.3, 2.7 цієї Додаткової угоди, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом в порядку та розмірі: * в період прострочення з 1-го до 15-го включно - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на період прострочення; * в період з 16 числа місяця, в якому виникла прострочена заборгованість до дати її погашення в розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1. цієї Додаткової угоди + 5% річних; *в період з дати погашення заборгованості до кінця місяця, в якому існувала заборгованість в розмірі базової процентної ставки, що діяла на дату сплати.

Пунктом 2.7. Додаткової угоди визначено, що погашення кредиту (тілa) позичальник здійснює рівними частинами в строки і розмірах, що зазначені в Додану 1 (Графік погашення кредиту), що є невід`ємною частиною цієї Додаткової угоди.

Суд звертає увагу, що у надано відзиві, Відповідач за первісним позовом зазначає, що в п. 3.2 позовної заяви Позивач вірно вказує на порушення Відповідачем своїх зобов`язань і посилається на виписки по рахункам №206380562173167, №20688052247753, № НОМЕР_1 та на розрахунок заборгованості, які додаються до позовної заяви.

Враховуючи викладені обставини Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача (за первісним позовом) заборгованості яка виникла за кредитним договором №2794800665-КД-1 від 19.05.2021, де останній не виконуючи належним чином встановлені умови цього Договору, а отже сума у розмір 371428,61грн є заборгованість за тілом кредиту. При цьому у зв`язку з порушенням п. 2.10 Додаткової угоди, що склалася у розмірі 67 223,41 грн - заборгованість за процентами.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом, Позивач (за зустрічним позовом) не заперечував щодо наявності неналежного виконання договірних зобов`язань, проте заперечував щодо причину виникнення такої заборгованості, вказавши на те, що Відповідач (за зустрічним позовом) не вказує, що ФОП Посохова Н.О. належним чином виконувала свої кредитні зобов`язання до 01.02.2022 року включно.

На думку Позивача (за зустрічним позовом) з боку Відповідача (за зустрічним позовом) невірно обґрунтовано вимоги стовно пункту 2.10 Додаткової угоди до Кредитного договору №2794800665-КД-1, оскільки це є правовою підставою якого є стаття 625 Цивільного Кодексу України. В п. 2.10 Додаткової угоди також вказано, що цей пункт угоди обґрунтовується статтею 625 ЦК України. При відсутності простроченої заборгованості, процентна ставка згідно з п. 2.3 Додаткової угоди складає - 0 %. В теперішній час. пункт 2.10 Додаткової угоди до Кредитного договору №2794800665-КД-1 не може застосовуватись у вирішенні даного спору виходячи з того, що ФОП Посохова Н.О. до 24 лютого 2022 року вела свою господарську діяльність в місті Куп`янську Харківської області.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з статтею 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Щодо вищезазначеного, де судом встановлено про часткове погашення Відповідачем (за первісним позовом) заборгованості, яка підтверджена Позивачем (за первісним позовом) у своїх додаткових поясненнях (вх. №29845 від 01.11.2023). Суд звертає увагу, що Позивачем (за первісним позовом) зазначено щодо після відкриття провадження у справі Відповідачем (за первісним позовом) повністю сплачено заборгованість за тілом кредиту. А також частково погашено заборгованість у розмірі 2835,18 грн - заборгованості за процентами.

За змістом п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що Відповідач (за первісним позовом) сплатив заборгованість після відкриття провадження у справі, суд закриває провадження в частині вимог щодо стягнення 371 428,61 грн - заборгованість за тілом кредиту та 2835,18 грн - заборгованості за процентами.

Щодо суми несплаченого залишку заборгованості Відповідача (за первісним позовом) перед Позивачем (за первісним позовом) у вигляді процентів в розмірі 64 388,23 грн.

Дослідивши вимоги викладені Позивачем (за первісним позовом) та наданих розрахунків стосовно відсотків на прострочену заборгованість, заперечень Відповідача (за первісним позовом), що передбачено умовами п. 2.10 Додаткової угоди, де ці умови, що були узгоджені та підписані сторонами договірних відносин, суд зазначає наступне.

Так, п. 2.10 Додаткової угоди № 1 до Кредитного договору викладено у такій редакції: За користування кредитом на умовах та в порядку визначених цією Додаткової угодою, Позичальник сплачує Банку Базову процентну ставку. Базова процентна ставка за кредитом змінювана, та становить на дату укладання цієї Додаткової угоди розмір 13.80 % річних. Розмір базової процентної ставки визначений за формулою: Індекс UIRD (3 місяці) + 7.00%; де Індекс UIRD український індекс ставок за депозитами фізичних осіб, що розраховується на основі номінальних ставок ринку депозитів фізичних осіб, які оголошуються банками України на строк 3 місяці. На дату укладання цієї Додаткової угоди значення індексу береться на дату, що передує даті підписання цієї Додаткової угоди, або остання, що опублікована на офіційному сайті Національного Банку України.

Дані про величину індексу UIRD є загальнодоступними в мережі інтернет на офіційному сайті Національного Банку України.".

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зазначені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним. Тобто однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц слушно зазначив, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Статтею 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п`ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Згідно з ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Суд звертає увагу, що сторони погодили умови Кредитного договору №2794800665-КД-1 від 19.05.2021 та умови Додаткової угоди № 1 до цього Договору у тому числі передбачені п. 2.10 Додаткової угоди нарахування процентної ставки, яка є змінюваною, становить на дату укладання цієї Додаткової угоди у розмірі 13,80% річних. При цьому зазначеним пунктом сторони передбачили розмір базової процентної ставки визначений за формулою...

Тобто, твердження Відповідача (за первісним позовом) у своєму відзиві та зустрічному позові не знаходить правового підтвердження та не може вважатися вірно тлумаченим як нарахування Позивачем (за первісним позовом) таких процентів за періоду нарахування кредиторських вимог, які виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, у розумінні ст. 625 ЦК України, оскільки такі умови були передбачені сторонами Договору саме п. 2.10. Додаткової угоди.

Суд, зазначає, що Велика Палата ВС 5 квітня 2023 року розглянула справу №910/4518/16, щодо вирішення виключної правової проблеми щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, тобто стосовно змісту поняття «користування кредитом», нарахування процентів на підставі статті 1048 ЦК і на підставі статті 625 ЦК. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на аналогічне правове регулювання можливості стягнення процентів поза межами встановленого договором строку повернення вкладу в спорах, в яких банки, на порушення умов договору банківського вкладу, не повертають вкладникам банківські вклади та нараховані за ними проценти. Проценти за банківським вкладом нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі банківського вкладу, тобто за правомірне користування цими коштами. Інакше кажучи, так само як банк не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 444/9519/12), так само і вкладник за договором банківського вкладу після закінчення строку, на який зроблений вклад, позбавлений права вимагати стягнення процентів за правомірне користування банком цими коштами.

Отже враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку про задоволення первісних позовних вимог стосовно стягнення з Фізичної особи-підприємця Посохової Наталії Олександрівни 64 388,23 грн - заборгованість за процентами. В задоволенні зустрічного позову щодо скасування банком суми платежів за нарахованими процентами слід відмовити, оскільки невиконання умов договору з боку Відповідача (за первісним позовом) не звільняє його від обов`язків.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають розподілу пропорційно задоволеним вимогам.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 233 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Посохової Наталії Олександрівни (адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ: 143605) заборгованість за процентами у розмірі 64388,23 грн за кредитним договором №2794800665-КД-1 від 19.05.2021, а також суму судового збору у розмірі 6579,78 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Закрити провадження у справі №922/2211/23 в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №2794800665-КД-1 від 19.05.2021, як тіло кредиту у розмірі 371 428,61 грн, а також 2835,18 грн - заборгованості за процентами на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

В зустрічному позові відмовити повністю.

Повне рішення складено "16" листопада 2023 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін