Рішення № 114995324, 09.11.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2023 рокуСправа №160/22370/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Новомосковської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови йому у виплаті, як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи грошової компенсації за 2021-2022 роки замість путівок за санаторно-курортне лікування відповідно до п.3 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

2. стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію замість путівок на санаторно-курортне лікування за 2019-2020 роки у 100% середньому розмірі 733 грн. та у відшкодування моральних збитків, завданих неправомірними діями, бездіяльністю та рішеннями вказаного органу та його посадової особи при розгляді його скарги, що мають системний характер 733 грн., або відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі у розмірі визначених судом відповідно до ст.25 Закону України "Про звернення громадян";

3. стягнути з відповідача на його користь відшкодування підтверджених збитків, як громадянину які стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень та у зв`язку з порушенням вимог Закону при розгляді його скарги у розмірі 173,80 грн. відповідно до ст.ст.18, 25 Закону України "Про звернення громадян".

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни II групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для інвалідів війни. Позивач вважає, що має право на отримання грошової компенсації за 2021-2022 роки замість путівок за санаторно-курортне лікування відповідно до п.3 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому він звернувся до відповідача 17.04.2023 року із заявою та 12.06.2023 року зі скаргою щодо невиплати компенсації 100% середньої вартості путівки за санаторно-курортне лікування за зазначені роки. Проте, листом відповідача від 21.08.2023 р. №1248 позивачу було відмовлено. Так, відповідачем протиправно відмовлено в компенсації путівок за санаторно-курортне лікування посилаючись на Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" щодо призупинення дії норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в тому числі пункту 3 частини 1 статті 13 Закону. Однак, на думку позивача, законами України не можуть вноситись зміни, тим більш зупинення дії іншого закону, окрім внесення змін у сам закон з аналогічною заміною соціальних гарантій. Позивач зазначає, що вказаною бездіяльністю йому заподіяно також матеріальної та моральної шкоди. Тому, з метою захисту порушених прав позивач змушений звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав та майнових інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

24.10.2023 року від відповідача засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 17.04.2023 року до УСЗН НМР надійшла заява ОСОБА_1 щодо виплати компенсації за невикористане санаторно-курортне лікування у 2023 році за 2021-2022 роки. Вищезазначена заява була розглянута в межах терміну визначеного нормами Закону України "Про звернення громадян" та направлена письмова відповідь від 04.05.2023 року вих.№203/0/22-23, якою було роз`яснено про відсутність правових підстав у виплаті грошової компенсації за невикористане санаторно-курортне лікування за кошти державного бюджету, в зв`язку з тим, що позивач перебуває на обліку в ПФУ та отримує пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Також було рекомендовано позивачу звернутися до відомства, а саме до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області для вирішення вищезазначеного питання. За результатами розгляду скарги від 12.06.2023 р. було повторно проінформовано про відсутність правових підстав у виплаті грошової компенсації за невикористане санаторно-курортне лікування за кошти державного бюджету, в зв`язку з тим, що позивач перебуває на обліку в ПФУ. Щодо вимоги позивача в частині відшкодування моральних збитків, відповідач зазначає, що вона є необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню. Позивачем не обґрунтовано та не зазначено, в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, та що саме спричинило йому моральні страждання і в чому полягає їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача. Щодо вимоги позивача про відшкодування підтверджених збитків у розмірі 173,80 грн. відповідач зазначає, що УСЗН НМР жодним чином не порушувались права ОСОБА_1 на розгляд його звернень, відповіді направлялися відповідачем вчасно засобами поштового зв`язку через AT "Укрпошта" у письмовому вигляді, як просив сам позивач в них. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача позов з додатками та ухвала суду від 08.09.2023 року доставлені до електронного кабінету 04.09.2023 року та 14.09.2023 року, що підтверджується відповідними довідками наявними в матеріалах справи. Але письмові пояснення щодо позовної заяви чи будь-які документи, що стосуються даного предмету спору, третя особа до теперішнього часу на адресу суду не надіслала.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, враховуючи позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 р. №2262-ХІІ.

Відповідно до посвідчення Управління праці і соціального захисту населення м.Новомосковськ серії НОМЕР_1 від 30.07.2018 р. ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

Інвалідність позивача підтверджується випискою із акту огляду МСЕК № 553964 від 20.08.2007 р. та довідкою акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ № 019673 від 30.07.2018 р.

Відповідно до довідки № 389 від 01.10.2007 року, наданою Управлінням праці та соціального захисту населення м.Новомосковськ позивач, як інвалід війни 2 групи внесений до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги згідно із постановою Кабінету Міністрів України №117 від 29.01.2003 р.

Відповідно до довідки № 367 від 30.07.2018 року, наданої Управлінням праці та соціального захисту населення м.Новомосковськ позивач, як інвалід війни 2 групи внесений до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги згідно із постановою Кабінету Міністрів України №117 від 29.01.2003 р.

Судом також встановлено, що 17.04.2023 року позивачем подано до Управління праці та соціального захисту населення Новомосковської міської ради заяву, в якій він просив у зв`язку з не отриманням путівок для санаторно-курортного лікування здійснити виплату грошової компенсації у розмірі 100% середньої вартості путівок та вказати конкретний термін виплати компенсації за невикористане санаторне-курортне лікування у 2023 року за 2021-2022 роки.

Листом від 04.05.2023 року відповідач повідомив, що грошова компенсація особам з інвалідністю, які перебувають на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням у Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, ДСНС, Службі зовнішньої розвідки, Мін`юсту, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв`язку, Держспецтрансслужбі та ДФС, виплачується територіальними відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів за умови подання довідки з місця роботи, навчання, служби про те, що протягом попередніх двох років вони не одержували безоплатну санаторно-курортну путівку. У зв`язку з тим, що позивач отримує пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-XII вирішити позитивно порушене у звернені питання, щодо виплати грошової компенсації за невикористане санаторно-курортне лікування за кошти державного бюджету Управління праці та соціального захисту населення м.Новомосковська не має законних підстав.

12.06.2023 року позивач звернувся зі скаргою до відповідача щодо невиплати компенсації за санаторно-курортне лікування за 2021-2022 роки та не надання письмової відповіді на заяву від 17.04.2023 року у встановлений законом строк.

22.06.2023 року відповідач також повідомив, що у зв`язку з тим, що позивач отримує пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-XII вирішити позитивно порушене у звернені питання, щодо виплати грошової компенсації за невикористане санаторно-курортне лікування за кошти державного бюджету УСЗН НМР не має законних підстав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги:

1) безплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів;

2) позачергове безплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів), безплатне забезпечення іншими протезами і протезно-ортопедичними виробами;

3) безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад. Дію цього пункту зупинено на 2023 рік згідно із Законом № 2710-IX від 03.11.2022 р.

Особи з інвалідністю внаслідок війни з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Другої світової війни, безплатно забезпечуються санаторно-курортним лікуванням першочергово із числа позачерговиків.

Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Особи з інвалідністю внаслідок війни забезпечуються путівками відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах охорони здоров`я, соціального захисту населення, захисту державного кордону, та іншими органами за місцем перебування особи з інвалідністю на обліку або за місцем її роботи.

За бажанням осіб з інвалідністю замість путівки на санаторно-курортне лікування вони можуть один раз на два роки одержувати грошову компенсацію: особи з інвалідністю внаслідок війни I-II груп - у розмірі середньої вартості путівки, особи з інвалідністю внаслідок війни III групи - у розмірі 75 процентів середньої вартості путівки. Грошова компенсація надається незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань.

Механізм виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки (далі - грошова компенсація) та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування, передбачених, зокрема, Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", визначає Порядок виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2004 року № 785.

Відповідно до п.п.2, 3, 6 вказаного Порядку грошова компенсація виплачується особам з інвалідністю внаслідок війни та особам з інвалідністю, зазначеним у статті 6-2 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", за місцем їх обліку один раз на два роки з дня звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації за бажанням, якщо ці особи протягом двох років не одержували безоплатних санаторно-курортних путівок, незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань.

Грошова компенсація виплачується у таких розмірах (округлених до однієї гривні): особам з інвалідністю I і II групи - 100 відсотків середньої вартості путівки; особам з інвалідністю III групи - 75 відсотків середньої вартості путівки.

Після отримання особами з інвалідністю внаслідок війни та особами з інвалідністю, зазначеними у статті 6-2 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", грошової компенсації наступний період перебування їх на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням або для отримання наступної грошової компенсації обчислюється з дня подання ними заяви та інших документів.

Підставою для виплати грошової компенсації є такі документи:

заява про виплату грошової компенсації;

посвідчення особи (зокрема електронне посвідчення ветерана), що підтверджує її належність до категорії громадян, зазначених у пункті 2 цього Порядку;

облікові дані про одержання путівок та грошової компенсації.

Пунктом 8 Порядку №785 передбачено, що грошова компенсація за умови подання довідки з місця роботи, навчання, служби про те, що протягом попередніх двох років особа не одержувала безоплатної санаторно-курортної путівки, виплачується:

Структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм.Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад міст обласного значення, районних у містах у разі їх утворення (крім мм.Києва та Севастополя) рад особам, які перебувають в них на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням;

територіальними відділеннями Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю особам, які перебувають на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням у Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, ДСНС, Службі зовнішньої розвідки, Мін`юсту, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв`язку, Держспецтрансслужбі та ДФС.

Грошова компенсація особам, які перебувають на обліку в органах Міноборони, ДСНС, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Державної кримінально-виконавчої служби, Управління державної охорони, Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв`язку, Держспецтрансслужби та ДФС для забезпечення санаторно-курортним лікуванням, проводиться у порядку, визначеному Мінсоцполітики разом з Мінфіном та Казначейством.

Заяви з необхідними документами для виплати грошової компенсації та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування від осіб (крім осіб, зазначених в абзаці п`ятому пункту 8 цього Порядку) приймаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм.Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад міст обласного значення, районних у містах у разі їх утворення (крім мм.Києва та Севастополя) рад. З 1 січня 2021 р. заяви з необхідними документами приймаються від осіб структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних держадміністрацій лише у разі надіслання їх поштою або в електронній формі (через офіційний веб-сайт Мінсоцполітики, інтегровані з ним інформаційні системи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування або Єдиний державний веб-портал електронних послуг).

Заяви з необхідними документами для виплати грошової компенсації та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування також приймаються уповноваженими посадовими особами виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідної територіальної громади та посадовими особами центру надання адміністративних послуг, які передають їх протягом трьох робочих днів з дати їх надходження відповідному структурному підрозділу з питань соціального захисту населення районної, районної у мм.Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчому органу міської ради міста обласного значення, районної у місті у разі її утворення (крім мм.Києва та Севастополя) ради.

Таким чином, виходячи з вищенаведених норм грошова компенсація може бути виплачена позивачу за умов обов`язкового надання ним: заяви про виплату грошової компенсації; посвідчення інваліда війни 2 групи; даних про одержання путівок та грошової компенсації; даних про перебування особи на обліку.

Як видно з матеріалів справи, позивач 12.04.2023 року звернувся до відповідача із заявою на отримання грошової компенсації замість путівки на санаторно-курортне лікування за 2021-2022 роки.

Листом від 04.05.2023 року відповідач повідомив про відсутність законних підстав для виплати грошової компенсації позивача, оскільки вона виплачується за умови подання довідки з місця роботи, навчання, служби про те, що протягом попередніх двох років не одержували безоплатну санаторно-курортну путівку.

Матеріали справи містять довідку ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області від 26.04.2022 року, про те що позивач на обліку та медичному забезпеченні у Головному управлінні ДСНС України у Дніпропетровській області не знаходиться та санаторно- курортним лікуванням у 2019-2020 роках не забезпечувався.

Як встановлено вище судом, матеріали справи містять докази перебування позивача на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення м.Новомосковська. Відповідач не заперечує цього факту, як і не заперечує того, що позивач не отримував від Управління путівок на санаторно-курортне лікування або виплати грошової компенсації. Позивачем надано відповідне посвідчення, в підтвердження того, що він відноситься до категорії осіб, які отримують такі пільги та надані докази в підтвердження відсутності його на обліку в ДСНС.

Таким чином, позивач законно звернувся із заявою про виплату грошової компенсації до відповідача.

За встановлених обставин відповідач є належним відповідачем у справі, який зобов`язаний позивачу виплати грошову компенсацію замість путівок на санаторно-курортне лікування.

Також суд зазначає, що позивач у позовній заяві просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у виплаті йому грошової компенсації за 2021-2022 роки.

Під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.

В свою чергу дії - це юридичні факти, які пов`язані з волею суб`єктів правовідносини; це поведінка людей; зовнішнє вираження волі людини. Відмінна риса даного виду юридичних фактів полягають у тому, що норми права пов`язують з ними юридичні наслідки саме в силу вольового характеру юридичних дій.

Юридичні дії - це вчинки особи, акти державних органів, інших суб`єктів, що відбуваються за волевиявленням суб`єкта правовідносин.

Як вже було зазначено, листом від 04.05.2023 року відповідач повідомив про відсутність законних підстав для виплати грошової компенсації, оскільки вона виплачується за умови подання довідки з місця роботи, навчання, служби про те, що протягом попередніх двох років не одержували безоплатну санаторно-курортну путівку.

Аналізуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що саме діями відповідача, а не бездіяльністю порушуються права позивача, оскільки відповідачем (дією) відмовлено, шляхом формування листа від 04.05.2023 року у перерахунку пенсії.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у виплаті позивачу, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи грошової компетенції за 2021-2022 роки замість путівок за санаторно-курортне лікування відповідно п.3 ч.1 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Щодо позовної вимоги викладеної у пункті 2, суд зазначає, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 року у справі №160/11285/22 стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення міста Новомосковська на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість путівок за санаторно-курортне лікування за 2019-2020 роки у 100% середньому розмірі 677 грн.

Отже, як вбачається з винесеного судового рішення, судом вже вирішено питання стосовно стягнення грошової компенсації за 2019-2020 роки.

Відповідно до частини четверної статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 р. у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Так, відповідно до п.7 Порядку №785 середня вартість путівки для виплати грошової компенсації та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування обчислюється з розрахунку 35 відсотків (з округленням до однієї гривні) розміру одного прожиткового мінімуму, щороку встановленого законом на 1 січня відповідного року для осіб, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 01.01.2023 р. встановлений Законом України "Про державний бюджет України на 2022 рік" у розмірі 2093 грн.

Таким чином, грошова компенсація розраховується та виплачується у розмірах для осіб з інвалідністю І та ІІ групи - 100 відсотків середньої вартості путівки складає: 2 093 грн. х 35% = 733 грн. (з округленням до 1 грн.).

Враховуючи викладене, для належного захисту порушеного права суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію замість путівок за санаторно-курортне лікування за 2021-2021 роки у 100% середньому розмірі 733 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної та моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року по справі № 804/2252/14, від 21.02.2019 року по справі № 670/499/16-а, від 28.02.2019 року по справі № 804/7085/16.

Згідно із частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зауважує, що в даному випадку для виплати на користь позивача моральної шкоди не достатньо лише зазначення про наявність останньої, натомість реальне завдання такої шкоди має бути доведено.

Позивачем не було доведено причинно-наслідкового зв`язку з предметом позову, у відповідній частині вимог, що розглядається судом.

Не надано суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між прийняттям рішення, що оскаржується, не у порядку та не у спосіб, визначений чинним законодавством, та завданням моральної шкоди (у вигляді психологічного напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядуванння права людини), про які зазначає позивач.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

При цьому суд критично оцінює і доводи позивача про необхідність відшкодування йому завданої матеріальної шкоди у розмірі 173,80 грн., з огляду на таке.

Згідно із ст.18 Закону № 393/96 громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Статтею 19 Закону №393/96 встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Частиною 1 ст.20 Закону №393/96 визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що орган, до якого направлена заява громадянина, зобов`язаний об`єктивно і вчасно її розглянути, перевірити викладені в ній факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також повідомити громадянина про наслідки розгляду такої заяви.

Крім того, законодавством встановлено право вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Як вже було встановлено судом, 17.04.2023 року позивачем подано до відповідача заяву про виплату грошової компенсації у розмірі 100 відсотків середньої вартості путівок та запропоновано вказати конкретний термін виплати компенсації за невикористане санаторне-курортне лікування у 2023 року за 2021-2022 роки. Листом від 04.05.2023 року відповідач повідомив про відсутність законних підстав для виплати вказаної компенсації.

12.06.2023 року позивач звернувся зі скаргою до відповідача щодо невиплати компенсації за санаторно-курортне лікування за 2021-2022 роки та не надання письмової відповіді на заяву від 17.04.2023 року у встановлений законом строк. 22.06.2023 року відповідач повідомив, що про відсутність законних підстав для виплати вказаної компенсації.

В свою чергу судом не встановлено, порушень розгляду звернень позивача, а отже відсутні і підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Новомосковської міської ради щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи грошової компетенції за 2021-2022 роки замість путівок за санаторно-курортне лікування відповідно до п.3 ч.1 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Стягнути з Управління соціального захисту населення Новомосковської міської ради на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість путівок за санаторно-курортне лікування за 2021-2022 роки у 100% середньому розмірі 733 грн.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Судовий збір не стягується.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма