Рішення № 114993577, 01.11.2023, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2023 Справа № 914/3659/21

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Гриб І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут», місто Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВ ЕСТЕЙТ», місто Київ

за участі третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс», місто Київ

за участі третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , місто Львів

про витребування майна з чужого незаконного володіння.

За участі представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи-1: Тута І.В.- адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЗП №001939 від 04.12.2018; довіреність від 02.01.2023), присутня в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EаsyCon»;

від третьої особи-2: Матушек В.В. адвокат (ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВС №1196244 від 28.04.2023; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №001374 від 13.03.2019).

Процес.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1815568146101, а саме: площадки (споруди) площею 1 379,3 кв. м (в межах 1-го поверху площадки (споруди) влаштованого торговельного павільйону міні ринку, загальною площею 1 193,6 кв. м), що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. В. Великого, 59-В, у власність ТзОВ «Ресторан «Беркут».

Ухвалою суду від 27.05.2022 позов залишено без розгляду.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут» залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.05.2022 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2022 задоволено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут». Постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2022 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.05.2022 у справі №9143659/21 скасовано, справу передано на розгляд до суду першої інстанції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Сухович Ю.О.

Ухвалою суду від 20.12.2022 суд у новому складі прийняв справу до провадження.

Ухвалою від 15.02.2023 суд задовольнив клопотання ТзОВ «Ресторан «Беркут» про заміну первісного відповідача належним відповідачем, постановив замінити первісного відповідача у справі ТзОВ «Фінансова компанія «Поліс» на належного відповідача ТзОВ «ЛЬВІВ ЕСТЕЙТ». Також, вказаною ухвалою суд задовольнив заяву ТзОВ «Ресторан «Беркут» про зміну предмета позову та постановив розгляд справи здійснювати відповідно до заяви про зміну предмета позову.

Ухвалою від 06.04.2023 суд залучив до участі у справі третіх осіб 1, 2 які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» та ОСОБА_1 .

Хід розгляду справи викладено у наявних в матеріалах справи ухвалах суду та відображено у протоколах судових засідань.

Представник позивача в судове засідання 01.11.2023 для продовження розгляду справи по суті не з`явився, через підсистему «Електронний Суд» подав клопотання (вх.№26436/23 від 31.10.2023) про відкладення розгляду справи по суті, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я (нежить, температура).

Представник відповідача в судове засідання 01.11.2023 для продовження розгляду справи по суті не з`явився. Керівник відповідача подав заяву про розгляд справи по суті за відсутності представника, у зв`язку з розірванням договору про надання правничої допомоги з адвокатом Голубничим О.І. та неможливістю забезпечити явку іншого представника.

Представник третьої особи-1 в судове засідання 01.11.2023 для продовження розгляду справи по суті в режимі відеоконференції з`явилася, заперечила проти клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи по суті, просила відмовити у його задоволенні, зазначивши, що до клопотання не долучено жодних доказів на підтвердження стану здоров`я представника, таке клопотання подається не вперше, що свідчить про зловживання процесуальними правами.

Представник третьої особи-2 в судове засідання 01.11.2023 для продовження розгляду справи по суті з`явився, підтримав заперечення представника третьої особи-1 проти задоволення клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи по суті, крім того зазначив, що позивач мав право забезпечити явку іншого представника, зокрема керівника.

Суд, розглянувши клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи по суті, заслухавши думку представників третіх осіб дійшов висновку відсутності підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Проте, суд зазначає, що юридична особа не обмежена у праві представництва в суді та у разі неможливості взяти участь у судовому засіданні одним чи декількома представниками має право направити у судове засідання іншу уповноважену особу, зокрема, безпосереднього керівника або особу, повноваження якої визначені статутом.

Слід зазначити, що на підтвердження обставин вказаних у клопотанні представник позивача не надав жодних доказів. Дата судового засідання та час його проведення була заздалегідь узгоджена судом із представниками учасників справи, в тому числі з представником позивача.

Представник позивача не вперше подає клопотання про відкладення розгляду справи за станом здоров`я. Так, у судові засідання, які були призначені на 06.03.2023 та 17.05.2023 представник позивача подавав аналогічні клопотання, у зв`язку з чим суд відкладав судові засідання.

За відсутності доказів погіршення стану здоров`я суд не може визнати поважними причини неявки та відкласти розгляд справи по суті.

Представники третіх осіб проти позову заперечили, просили відмовити у його задоволенні.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання учасниками справи не заявлено.

У судовому засіданні 01.11.2023 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція учасників справи.

Правова позиція позивача.

Позивач обґрунтовує позов тим, що договір купівлі-продажу площадки (споруди) був укладений не в ту дату, якою останній датований 26.02.2003 року, а іншою датою після грудня 2004 року. Станом на грудень 2004 року і в подальшому підписант договору Варданян Вардан Оганесович був не уповноважений дійсними співвласниками ТОВ «Ресторан Беркут» на укладення договору купівлі-продажу площадки (споруди). Правочин не був спрямований на реальне настання наслідків, що є окремою підставою для визнання його недійсним.

Позивач у позові вказує на те, що:

висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 28.12.2005 № 10253/10255 судово-технічної експертизи документів у кримінальній справі № 144-6229 встановлено, що у примірнику договору купівлі-продажу площадки (споруди) від 26.02.2003 відтиск печатки ТзОВ «Ресторан «Беркут» нанесений не в лютого 2003 року липня 2005 року, а в інший час;

висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 07.02.2006 № 10254 встановлено, що підпис від імені приватного нотаріуса Нор Н.М. у договорі купівлі-продажу площадки (споруди), який посвідчує цей договір, виконано пізніше грудня 2004 року;

як наслідок, вбачається факт укладення спірного договору купівлі-продажу площадки (споруди) та посвідчення його приватним нотаріусом в період 2004 року.

Позивач в обґрунтування позовних вимог покликається на рішення Господарського суду Львівської області від 06.08.2004 року у справі № 1/305-28/130, ухвалу Господарського суду Львівської області від 10.03.2005 року у справі № 1/133-28/59, рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2002 року у справі № 1/236-13/182, рішення Господарського суду Львівської області від 18.07.2008 року у справі № 25/129, рішення Господарського суду Львівської області від 03-07.11.2002 р. у справі № 1/485-37/232, рішення Господарського суду Львівської області від 11.04.2003 р. у справі №1/26-19/76, рішення Господарського суду Львівської області від 12.08.2003 р. у справі № 1/347-16/203, рішення Господарського суду Львівської області від 05.05-11.06.2004 р. у справі №1/290-9/277, рішення Господарського суду Львівської області від 03.12.2020 року у справі № 914/677/20.

Покликаючись на те, що нерухоме майно, а саме площадка (споруда) площею 1379,3 кв.м. , що знаходиться за адресою: м.Львів, вул..В.Великого,59Б, вибула із володіння ТОВ «Ресторан Беркут» не з його волі на підставі правочину договору купівлі-продажу площадки (споруди) датованого 26.02.2003 року, який суперечить закону, а тому згідно статті 388 Цивільного кодексу України, на думку позивача, існують усі підстави для витребування спірного нерухомого майна із незаконного володіння відповідача.

Відповідно позивач просить суд витребувати з незаконного володіння ТзОВ «Львів Естейт» нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1815568146101, а саме: площадки (споруди) площею 1 379,3 кв. м (в межах 1-го поверху площадки (споруди) влаштованого торговельного павільйону міні ринку, загальною площею 1 193,6 кв. м), що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. В. Великого, 59-В, у власність ТзОВ «Ресторан «Беркут».

Правова позиція відповідача.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Зокрема зазначив, що висновок експертизи від 28.12.2005 року, на який покликається позивач в обгрунтування позовних вимог жодним чином не підтверджує факт того, що договір купівлі-продажу був укладений пізніше грудня 2004 року, або ж не 26.02.2003 року, адже на дослідження не були надані зразки документів з печаткою ТОВ «Ресторан «Беркут», що датовані лютим 2003 року.

Висновок експерта, що печатка ТОВ «Ресторан «Беркут» постановлена не в період часу з липня 2003 року по липень 2005 року не виключає того факту, що вона проставлена в лютому 2003 року, коли був датований договір (26.02.2003). Крім того, висновок від 28.12.2005 року підтверджує укладення договору купівлі-продажу в лютому 2003 року, адже печатка нотаріуса була поставлена в січні-березні 2003 року (п.2 висновку). Тобто, вказаний доказ не обгрунтовує позицію позивача, а навпаки, спростовує її.

Позивач зазначає, що у висновку криміналістичної експертизи КНІСЕ №10254 від 07.02.2006 року вказано: «підпис від імені приватного нотаріуса Нор Н.М. у договорі купівлі-продажу площадки, не відповідає зазначеній даті 26.02.2003 року та виконано пізніше грудня 2004 року». Проте, даний доказ викликає обґрунтовані сумніви в його достовірності, адже він суперечить іншим доказам, які встановлюють прямо протилежні обставини.

При цьому відповідач покликається на те, що 20.02.2004 року, тобто раніше грудня 2004 року, за ОСОБА_1 було зареєстроване право власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2003 року. Вказане підтверджується рішенням Франківського районного суду м. Львова від 17.12.2013 року у справі №2-3554/11, яке було залишене в силі судами апеляційної та касаційної інстанції; витягом №2881396 від 20.02.2004, в якому вказано, що ОСОБА_1 є власником спірного майна на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2003 року №1020, що посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Нор Н.М.

12.03.2004, тобто раніше грудня 2004 року позивач подав до Бюро технічної інвентаризації угоду від 26.02.2003 про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003 року, що підтверджується рішенням Франківського районного суду м. Львова від 17.12.2013 у справі №2-3554/11, заявою ТОВ «Ресторан Берку т» від 12.03.2004.

В тексті рішення Господарського суду Львівської області від 06.08.2004 року у справі №1/305/-28/130 міститься посилання на угоду від 26.02.2003 року про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003 року.

Отже, станом на серпень 2004 року, що є раніше грудня 2004 року, в матеріалах справи вже була угода про розірвання договору купівлі-продажу, якого на думку позивача, станом на серпень 2004 року ще не існувало.

Висновки експертів від 28.12.2005 та від 07.02.2006 не відповідають вимогам статті 98 Господарського процесуального кодексу України, адже не зроблені, а ні на замовлення учасника справи (стаття 101 Господарського процесуального кодексу України), а ні на підставі ухвали суду про призначення експертизи (стаття 99 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач зазначає про безпідставне покликання позивача на рішення Господарського суду Львівської області від 03.12.2020 у справі №914/677/20 та встановлені ним обставини, оскільки рішення в частині, на яку покликається позивач, змінено постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.07.2021.

Позиція позивача у даній справі про фактичне укладення договору купівлі-продажу від 26.02.2003 року пізніше грудня 2004 року повністю суперечить його ж твердженням в межах справи №2-3554/11, згідно з якими договір купівлі-продажу був укладений 26.02.2003 року.

Позивачем не надано суду жодного належного, допустимого та достовірного доказу того, що договір купівлі-продажу укладений між ТОВ «Ресторан Беркут», як продавцем та ОСОБА_1 , як покупцем, хоч і датований 26.02.2003, проте укладений сторонами значно пізніше, а саме у період після грудня 2004 року.

Позивач, стверджуючи про те, що договір купівлі-продажу від 26.02.2003 року був укладений пізніше грудня 2004 року, порушує принцип змагальності, адже не надає суду переконливих доказів того, що договір був укладений не 26.02.2003. Будучи стороною договору, навіть не вказує конкретну дату, коли договір купівлі-

продажу, на його думку, був укладений, чим порушує один з основоположних принципів господарського судочинства, передбачений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України - змагальність сторін.

Відповідач вказує на те, що позивач покликається у позові на рішення Господарського суду Львівської області від 06.08.2004 року у справі №1/305-28/130; на рішення Господарського суду Львівської області від 05.05-11.06.2004 року у справі №1/290-9/277, однак не долучає їх в якості доказу до позовної заяви.

Твердження позивача про те, що сім`я ОСОБА_2 відчужила майно ОСОБА_3 за відсутності у них на той час належним чином підтвердженого права власності, оскільки не було судового рішення, яке набрало законної сили про визнання недійсною угоди від 26.02.2003 про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003, та що вказане встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 18.07.2008 у справі №25/129, не відповідає дійсності та не може бути підставою для витребування майна від відповідача.

Рішення на які покликається позивач у позовній заяві, а саме від 16.05.2002 у справі №13/182; від 03-07.11.2002 у справі №1/485-37/232; від 11.04.2003 у справі № 1/26-19/76; від 12.08.2003 у справі № 1/347-16/203; від 05.05.-11.06.2004 у справі № 1/290-9/277 не підтверджують факт незаконності права власності ТОВ «Біля Універмагу».

Відповідач набув спірне майно без будь-яких обтяжень та є добросовісним набувачем, від якого не може бути витребуване спірне майно.

У зв`язку з вказаним відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Крім того, відповідач подавав заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності та заяву про уточнення та доповнення до неї.

Правова позиція третьої особи-1.

26.02.2003 року між ТОВ «Ресторан «Беркут» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу площадки (споруди), позначеної літ."Ібп" загальною площею 1379,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі за текстом також Нерухоме майно), посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. (надалі за текстом також - договір).

Згідно цього договору позивач продав, а ОСОБА_1 купив нерухоме майно.

Після чого право власності на нерухоме майно кілька разів переходило до інших осіб на підставі договорів купівлі-продажу, про які у позовній заяві вказує позивач, та 03.07.2007 було набуто Товариством з обмеженою відповідальністю «Біля Універмагу».

14.11.2003 видано розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про зміну адреси нерухомого майна на « АДРЕСА_1 ».

04.10.2007 Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради видано свідоцтво про право власності ТОВ «Біля Універмагу» на Нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 59-В.

07.11.2007 між ВАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Біля Універмагу» (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Котарською А.Т. за реєстровим №91 (надалі за текстом Іпотечний договір), предметом іпотеки за яким є нерухоме майно.

ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» отримало права іпотекодержателя за вказаним договором іпотеки на підставі договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави від 02.12.2015 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І.О., зареєстрований в реєстрі за № 2246.

19.04.2019 ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» звернуло стягнення на нерухоме майно та у відповідності до статті 37 Закону України «Про іпотеку» зареєструвало за собою право власності на нерухоме майно на підставі вищевказаного іпотечного договору.

Третя особа зазначає, що обставини, на які покликається позивач на підтвердження своїх тверджень щодо укладення спірного договору в іншу дату, ніж зазначена в договорі, є такими, що суперечать обставинам, які відбулися в подальшому, а також висновкам експертів, що містяться в тих самих висновках експертиз, на які посилається ТОВ «Ресторан «Беркут» у позовній заяві.

ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» зазначає що позивач довільно та вибірково застосовує висновки, наявні у висновку експертизи за 2005 рік. В свою чергу, ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» вважає, що висновок експертизи за 2005 рік навпаки вказує, що договір був укладений в дату, що зазначена у цьому договорі, а саме 26.02.2003 року.

З висновку експертизи за 2005 рік вбачається, що печатка ТОВ «Ресторан «Беркут» була проставлена в договорі не в період липня 2003 року липня 2005 року. Однак спірний договір укладений 26.02.2003 року, і висновок експертизи за 2005 рік (зокрема, висновки, викладені у пункті 4) цієї обставини не спростовує.

Висновок експертизи за 2006 рік викликає обґрунтовані сумніви у ТОВ «Фінансова компанія «Поліс», адже він суперечить іншим доказам, які підтверджують фактичні обставини, котрі мають бути встановлені у цій судовій справі.

Третя особа вказує на те, що позивач посилається у позові на рішення Господарського суду Львівської області від 06.08.2004 у справі №1/305-28/130, однак не долучає його в якості доказу до позовної заяви. З тексту цього рішення вбачається, що в матеріалах цієї справи міститься копія угоди про розірвання спірного договору, датованої 26.02.2003.

Також позивач посилається у позові на рішення Господарського суду Львівської області від 05.05-11.06.2004 у справі №1/290-9/277, та не долучає його в якості доказу до позовної заяви. З вказаного рішення вбачається, що в матеріалах цієї справи міститься копія угоди про розірвання спірного договору, датованої 26.02.2003.

Отже, в кількох судових справах станом щонайпізніше 06.08.2004 містилися копії угоди про розірвання спірного договору. Ці обставини повністю спростовують висновки експерта, викладені у висновку експертизи за 2006 рік, щодо того, що спірний договір укладено пізніше грудня 2004 року.

Інших доказів, які б могли вказувати на те, що спірний договір укладено не 26.02.2003, а пізніше, позивачем не надано.

Третя особа вказує на те, що покликання позивача на підтвердження позовних вимог на рішення Господарського суду Львівської області від 03.12.2020 у справі №914/677/20 та встановлені ним обставини, є безпідставним, оскільки рішення в частині, на яку покликається позивач, змінено постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.07.2021.

У випадку коли висновок експерта суперечить всім фактичним обставинам справи та фактичним доказам, він може бути відхилений судом. Висновок експертизи за 2006 рік в частині висновків щодо укладення спірного договору після грудня 2004 року суперечить всім фактичним обставинам справи, а тому цей висновок має бути відхилений судом.

Третя особа-1 покликається на обставини встановлені рішенням Франківського районного суду м.Львова від 17.12.2013 року у справі №2-3554/11, які спростовують повністю позовні вимоги позивача.

В рішеннях Господарського суду Львівської області від 06.08.2004 року у справі №1/305-28/130 та від 05.05-11.06.2004 року у справі №1/290-9/277 міститься копія угоди про розірвання спірного Договору. Ці рішення прийняті раніше грудня 2004 року, а тому спірний договір не міг бути укладений пізніше грудня 2004 року.

Третя особа зазначає, що позивач покликається на низку судових рішень, якими начебто встановлено факт неможливості використання нерухомого майна позивачем станом на дату укладення договору купівлі-продажу. Однак ці рішення не долучено до позовної заяви в якості доказів, а також ці докази не вказані в переліку додатків до позовної заяви.

зазначає, що позивачем пропущений строк позовної давності на звернення до суду з позовною заявою про витребування майна з чужого незаконного володіння, вибуття якого відбулося на підставі спірного договору.

Третя особа просить суд відмовити у задоволенні позову.

Позиція третьої особи-2.

Третя особа-2 навела свої заперечення проти позову у поясненні на позовну заяву, зокрема зазначила.

Питання суб`єктної приналежності титулу права власності на нерухоме майно, придбане за договором купівлі-продажу площадки (споруди) від 26.02.2003 та прийняте на підставі акту прийому-передачі нежитлових приміщень від 26.02.2003, неодноразово досліджувались в рамках судових процесів, за участю ТзОВ «Ресторан «Беркут», та ОСОБА_1 .

Рішенням Франківський районний суд м.Львова від 17.12.2013 у справі №2-3554/11, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ТОВ «Ресторагн Беркут», ОСОБА_5 , ПП «Санні», Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання недійсною угоду про розірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень.

Визнано недійсною угоду про розірвання договору купівлі-продажу площадки (споруди) позначеної на поверхневому плані літерою 1бп, нежитловою площею 1379,3 кв.м., нежитлових приміщень, позначених на поверховому плані літерою А-5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (в межах 1-го поверху площадки (споруди) влаштовано торговий павільйон міні-ринку загальною площею 1 207,9 кв.м.), укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут» та ОСОБА_1 датовану 26.02.2003, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. та зареєстровану у реєстрі за № 1024.

Третя особа-2 покликається на обставини встановлені вищевказаним рішенням суду. Зазначає, що жодним належним та допустимим доказом котрі містяться у матеріалах справи не підтверджено факту зворотної передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут» від ОСОБА_1 нерухомого майна площадки (споруди), позначеної на поверховому плані літерою Ібп, нежитловою площею 1 379,3 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Покликається на те, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 17.12.2013р. встановлено, що угода про розірвання договору купівлі-продажу площадки (споруди) від 26.02.2003р. не була укладена у день посвідчення договору купівлі-продажу майна 26.02.2003р., а лише у 2004 році, після реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірне майно, що встановлено висновком судово-технічної експертизи документів у кримінальній справі № 144-6229 Київського НДІ судових експертиз від 28.12.2005р. за № 10253/10255, крім цього, встановлено, що відсутні докази, які б підтверджували, що ОСОБА_4 на момент реального укладення угоди про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003р. надала згоду на її укладення, так як нотаріально засвідчена згода на її укладення відсутня.

Окрім того, постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 року у справі №5015/6070/11, яка набрала законної сили, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біля Універмагу», за участю третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору: ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», ПП «Санні», ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, встановлено, що жодним із названих судових рішень не встановлено факту наявності права власності на спірне нерухоме майно у ТзОВ «Ресторан «Беркут» після 26.02.2003, натомість зазначено про те, що відповідне право власності виникло у ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2003.

Третя особа покликається на рішення Господарського суду Львівської області від 14.09.2010 у справі №22/397 за позовом ТзОВ «Ресторан «Беркут» та ПП «Санні» до відповідачів ТзОВ «Біля Універмагу» та «ТзОВ «ВІП-Захід» про усунення перешкод в користуванні майном. Рішенням суду від 14.09.2010 в позові було відмовлено, оскільки позивачами не доведено порушення їхнього права; на рішення Господарського суду Львівської області у справі №5015/3098/11 за позовом ТзОВ «Ресторан «Беркут» до відповідача ТзОВ «Біля Універмагу» про усунення перешкод в користуванні майном площадкою-спорудою 1379,3 кв.м та павільйоном міні-ринку 1207,9 кв.м шляхом виселення відповідача із вказаних приміщень, демонтування кіосків на даху площадки-споруди та заборону використання площадки-споруди як автостоянки. Рішенням суду від 09.12.2014 в позові було відмовлено з тих мотивів, що позивач не надав правовстановлюючих документів на вказане майно; на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі №910/8941/14 та рішення Господарського суду Львівської області №914/1572/18 за позовами ТзОВ «Ресторан «Беркут» про визнання недійсним договору іпотеки від 07.11.2007, укладеного між ТзОВ «Біля Універмагу» та АТ «ВТБ банк» щодо спірного нерухомого майна, які слухалися за участю АТ «ВТБ Банк», ТзОВ «Фінансова компанія «Поліс», ТзОВ «Біля Універмагу», ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,, ПП «Ріелт Бізнес Консалтинг». Рішеннями судів від 27.10.2014 та від 17.12.2018, які набрали законної сили, у задоволенні позовів було відмовлено.

Третя особа-2 зазначає, що вищезгадані рішення встановлюють, що 26.02.2003 року укладено між ТзОВ «Ресторан «Беркут» та ОСОБА_1 договір від 26.02.2003 купівлі-продажу площадки (споруди), нежитловою площею 1379,3 кв.м. по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1020 та добросовісне набуття ОСОБА_1 площадки (споруди), нежитловою площею 1379,3 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Третя особа-2 зазначає, що жодним з висновків експертиз, на які покликається позивач не спростовано факту укладення договору купівлі-продажу площадки (споруди) між ТОВ «Ресторан «Беркут» та ОСОБА_1 саме 26.02.2003; вчинення написів та підписів сторін договору, а саме: засновника ТОВ «Ресторан «Беркут» ОСОБА_6 та ОСОБА_1 саме 26.02.2003; приналежності печатки саме ТзОВ «Ресторан «Беркут»; вчинення посвідчувального напису та накладення відтиску печатки приватного нотаріуса Нор Н.М. на договорі саме 26.02.2003.

Судовими експертами досліджувався неналежний доказ, оскільки на дослідження було надано примірник договору, викладений не на спеціальному бланку (так званий примірник, що залишається у справах нотаріуса), а виготовлений на аркуші паперу білого кольору формату А4.

Тому при розгляді справи, суд критично має поставитися до експертних висновків, в яких вказано про те, що оспорюваний договір фактично був укладений в іншу дату, ніж це вказано в самому договорі.

Третя особа-2 покликається на рішення Франківського районного суду м. Львова від 17.12.2013 у справі №2-3554/11, яким встановлено, що: договір укладено 26.02.03; також 26.02.03 між сторонами укладено акт приймання-передачі майна; 26.02.2003 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Біля Універмагу» укладено договір оренди спірного нерухомого майна і в цей же день підписано акт приймання - передачі цього майна, згідно з ОСОБА_7 передано у користування ТзОВ «Біля Універмагу» спірне майно. Вказані докази, у сукупності з іншими доказами по справі, підтверджують, що спірна площадка (споруда) була фактично передана ОСОБА_1 від ТзОВ «Ресторан «Беркут».

Третя особа-2 вважає позовну заяву не обгрунтованою, такою що не підлягає до задоволення та просить суд відмовити у її задоволенні.

Обставини встановлені судом.

11.12.2001 року між ТзОВ «Ресторан «Беркут» та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області було укладено договір купівлі-продажу №104/01 нежитлових приміщень загальною площею 2 823 кв.м. у тому числі: залу ресторану площею 858, 9 кв.м., приміщення їдальні площею 230, 1 кв.м. складських приміщень площею 1 734 кв.м. та площадки (споруди) площею 1 379,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 .

В подальшому, 25.12.2001 Львівським обласним державним комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки ТзОВ «Ресторан «Беркут» видано реєстраційне посвідчення на нежитлові приміщення загальною площею 2 823 кв.м. та площадку (споруду) в цілому на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу.

27.03.2002 розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №364 нежитловим приміщенням на АДРЕСА_2 присвоєно поштову адресу АДРЕСА_1 .

08.04.2002 Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради ТзОВ «Ресторан «Беркут» видано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення, які розташовані в АДРЕСА_1 , 26.02.2003 Львівським обласним комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки видано ТОВ «Ресторан «Беркут» витяг №86349 з реєстру прав власності на нерухоме майно: зал ресторану площею 858,9 кв.м., приміщення їдальні площею 230, 1 кв.м., складські приміщення площею 1 734 кв.м., площадку (споруду) загальною площею 1379,3 кв.м.

26.02.2003 між ТОВ «Ресторан «Беркут» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу площадки (споруди), позначеної літ. «Ібп» загальною площею 1379,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі за текстом також Нерухоме майно), посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М.

Згідно вказаного договору позивач продав, а ОСОБА_1 купив нерухоме майно.

19.02.2004 ОСОБА_1 зареєстрував право власності на вказане майно. Згідно витягу №2881396 від 20.02.2004 року право власності зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2003 року.

01.08.2006 відбулася реєстрація права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на площадку-спору, площею 1 379.3 кв. м., павільйон міні-ринку площею 1 207 кв.м. на підставі рішення Личаківського районного суду від 19.05.2006, яке в подальшому було скасоване ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 12.06.2007 року.

26.06.2007 між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 як продавцями та ОСОБА_3 , як покупцем укладений договір купівлі-продажу площадки.

28.06.2007 між ОСОБА_3 , як продавцем та ПП «Ріелт Бізнес Консалтинг», як покупцем укладено договір купівлі-продажу площадки.

03.07.2007 між ПП «Ріелт Бізнес Консалтинг», як продавцем та ТОВ «Біля Універмагу», як покупцем був укладений договір купівлі-продажу площадки.

04.10.2007 Франківською РА Львівської міської ради видано свідоцтво про право власності ТОВ «Біля універмагу» на площадку на підставі розпорядження Франківської РА Львівської міської ради №1546 від 14.11.2003.

07.11.2007 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Біля Універмагу» (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Котарською А.Т. за реєстровим №91 (надалі за текстом іпотечний договір), предметом іпотеки за яким є нерухоме майно-площадка.

18.11.2016 між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» укладеного договір відступлення прав вимоги за грошовими вимогами.

ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» отримало права іпотекодержателя за вказаним договором іпотеки на підставі договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави від 02.12.2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І.О., зареєстрований в реєстрі за № 2246.

19.04.2019 року ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» звернуло стягнення на нерухоме майно та у відповідності до статті 37 Закону України «Про іпотеку» зареєструвало за собою право власності на нерухоме майно на підставі іпотечного договору.

29.09.2021 ТОВ «Львів Естейт» набуло право власності на спірне майно на підставі акту приймання-передачі майна до статутного капіталу товариства, що виданий приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М.

Позивач у позові вказує на те, що:

висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 28.12.2005 № 10253/10255 судово-технічної експертизи документів у кримінальній справі № 144-6229 встановлено, що у примірнику договору купівлі-продажу площадки (споруди) від 26.02.2003 відтиск печатки ТзОВ «Ресторан «Беркут» нанесений не в лютого 2003 року липня 2005 року, а в інший час;

висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 07.02.2006 № 10254 встановлено, що підпис від імені приватного нотаріуса Нор Н.М. у договорі купівлі-продажу площадки (споруди), який посвідчує цей договір, виконано пізніше грудня 2004 року;

як наслідок, вбачається факт укладення спірного договору купівлі-продажу площадки (споруди) та посвідчення його приватним нотаріусом в період 2004 року.

Позивач в обґрунтування позовних вимог покликається на рішення Господарського суду Львівської області від 06.08.2004 року у справі № 1/305-28/130, ухвалу Господарського суду Львівської області від 10.03.2005 року у справі № 1/133-28/59, рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2002 року у справі № 1/236-13/182, рішення Господарського суду Львівської області від 18.07.2008 року у справі № 25/129, рішення Господарського суду Львівської області від 03-07.11.2002 р. у справі № 1/485-37/232, рішення Господарського суду Львівської області від 11.04.2003 р. у справі №1/26-19/76, рішення Господарського суду Львівської області від 12.08.2003 р. у справі № 1/347-16/203, рішення Господарського суду Львівської області від 05.05-11.06.2004 р. у справі №1/290-9/277.

Підставою, що підтверджує вчинення договору купівлі-продажу площадки (споруди) від 26.02.2003 з порушенням закону, на думку позивача є, підписання договору особою, яка не була уповноважена на вчинення дії від імені товариства та відчуження майна товариства ОСОБА_6 .

Другою підставою, що на думку позивача, підтверджує вчинення договору купівлі-продажу від 26.02.2003 з порушенням закону є той факт, що спірне майно не перебувало у фактичному володінні продавця ТОВ «Ресторан «Беркут».

Позивач зазначає, що спірне майно було відчужено сім`єю Гриншпунів за відсутності у них, на той час, належним чином підтвердженого права власності на нього, оскільки на момент укладення другого договору купівлі-продажу площадки (споруди) у ланцюгу догорів, тобто 26.06.2007, було відсутнє рішення суду, яке б набрало законної сили, про визнання недійсним договору про розірвання договору купівлі - продажу площадки (споруди) датованого 26.02.2003.

Зважаючи на вищенаведене, позивач просить суд витребувати у відповідача нерухоме майно, а саме площадку (споруду) площею 1379,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка вибула із володіння ТОВ «Ресторан Беркут» не з його волі на підставі правочину договору купівлі-продажу площадки (споруди) датованого 26.02.2003.

Висновки суду.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Глава 29 Цивільного кодексу України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Згідно статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України , якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зі статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно частин 1, 3 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Слід зазначити, що під час розгляду віндикаційного позову особа, яка з ним звертається, має підтвердити право власності або інше право відповідно до договору чи закону на витребуване майно, факт вибуття майна з її володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.

З матеріалів справи вбачається, що між учасниками даного судового процесу існували численні судові спори з приводу спірного нерухомого майна, за результатами розгляду яких судами було ухвалено кінцеві рішення, які набрали законної сили, а, отже, які підлягають врахуванню при вирішенні даного спору. При цьому, врахуванню підлягають як результати вирішення відповідних спорів по суті, так в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального України окремі обставини, встановлені судами у вказаних рішеннях.

Позивач зазначає, що договір купівлі-продажу між ТОВ «Ресторан Беркут» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), хоч і датований 26.02.2003, проте укладений сторонами значно пізніше, а саме у період після грудня 2004 року.

Обґрунтовуючи вказану позицію, позивач покликається на висновок судово-технічної експертизи документів у кримінальній справі №144/-6229 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 28.12.2005 року №10235/10255 (надалі - висновок експертизи від 28.12.2005) та висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №10254 від 07.02.2006 року криміналістичної експертизи матеріалів документів по встановленню абсолютного часу виконання записів у документах по кримінальній справі № №144/-6229 (надалі - висновок експертизи від 07.02.2006).

Щодо висновків експертиз 2005 та 2006 років, як доказів у справі, суд зазначає наступне.

В розумінні процесуального законодавства зазначені висновки є письмовими доказами, адже як висновки експертизи вони не відповідають вимогам статті 98 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не зроблені, ні на замовлення учасника справи (стаття 101 Господарського процесуального кодексу України), ні на підставі ухвали сулу про призначення експертизи (стаття 99 Господарського процесуального кодексу України).

Висновки експертиз 2005, 2006 років не можуть бути застосовані судом саме як висновки експерта в розумінні § 6 глави 5 Господарського процесуального кодексу України.

Не може бути використаний висновок судової експертизи, проведеної в іншій судовій справі, за винятком якщо в іншій судовій справі судовою експертизою доведені певні обставини, які встановлені в рішенні суду, тобто якщо ці обставини можуть мати преюдиціальне значення і не підлягають доказуванню.

Однак долучені позивачем до позовної заяви висновки експертів, не були проведені в межах розгляду судових справ, а виконані кримінальному провадженні, яке не закінчене та не передане до суду. Відтак вказані висновки оцінюються судом, як письмові докази, в порядку статей 73-79 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтовуючи вказану позицію, позивач покликається на висновок судово-технічної експертизи документів у кримінальній справі №144/-6229 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 28.12.2005 року №10235/10255 (надалі - висновок експертизи від 26.12.2005).

В пункті 2 висновку експертизи від 28.12.2005 зазначено, що в договорі купівлі-продажу від 26.02.2003 року відтиск печатки приватного нотаріуса нанесений у той період часу січень-березень 2003 року, яким датований цей документ.

В пункті 4 висновку експертизи від 28.12.2005 вказано, що встановити відповідність часу нанесення печатки ТОВ «Ресторан «Беркут» в договорі даті, котра вказана в ньому 26.02.2003 можливо при наявності документів з відтиском печатки в цей період.

Для проведення вказаної експертизи були надані вільні зразки печатки ТОВ «Ресторан «Беркут» за період з липня 2003 року по липень 2005 року, в той час як договір укладений 26.02.2003.

Таким чином, висновок експертизи від 28.12.2005, як доказ, жодним чином не підтверджує факт того, що договір купівлі-продажу був укладений пізніше грудня 2004 року, або ж не в дату 26.02.2003, адже на дослідження не були надані зразки документів з печаткою ТОВ «Ресторан «Беркут», що датовані лютим 2003 року.

Отже висновок експерта про те, що печатка ТОВ «Ресторан «Беркут» простановлена не в період часу з липня 2003 року по липень 2005 року не виключає того факту, що вона проставлена в лютому 2003 року, коли був датований договір (26.02.2003). Крім того, висновок від 28.12.2005 підтверджує укладення договору купівлі-продажу в лютому 2003 року, адже печатка нотаріуса була поставлена в січні-березні 2003 року (пункт 2 висновку). Тобто, вказаний доказ не обґрунтовує позицію позивача, а навпаки, спростовує її.

У висновку експертизи від 07.02.2006 вказано, що підпис приватного нотаріуса Нор Н.М. у договорі купівлі-продажу площадки не відповідає зазначеній даті 26.02.2003 та виконано пізніше грудня 2004 року. Водночас вказане суперечить іншим доказам, які містяться у справі.

Так, 20.02.2004 року, тобто раніше грудня 2004 року, за ОСОБА_1 було зареєстроване право власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2003 року.

Вказане пітверджується обставинами встановленими в рішенні Франківського районного суду м.Львова від 17.12.2013 року у справі №2-3554/11, яке було залишене в силі ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03.10.2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.03.2015 року, в якому зазначено, що право власності на площадку було зареєстровано 20.02.2004 року на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2003 року.

Також у вказаному рішенні зазначено, що матеріалами справи стверджується, зокрема листом Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», що у січні 2004 ОСОБА_1 подав до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» документи на реєстрацію за ним права власності на площадку (споруду) позначену на поверховому плані літерою Ібп, нежитловою площею 1379,3 м. кв. (в межах першого поверху якої влаштовано торговий павільйон міні - ринку загальною площею 1207,9 м. кв.) по АДРЕСА_1 та 20.02.2004 року право власності на вказаний об`єкт нерухомості було зареєстроване за ним на підставі договору купівлі - продажу від 26.02.2003 року.

Також оформлення права власності за ОСОБА_1 підтверджується витягом №2881396 від 20.02.2004 року, в якому вказано, що ОСОБА_1 є власником спірного майна на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2003 року №1020, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М.

12.03.2004 року, тобто раніше грудня 2004 року, позивач подав до Бюро технічної інвентаризації угоду від 26.02.2003 року про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003 року. Вказане зазначено в рішенні Франківського районного суду м. Львова від 17.12.2013 у справі №2-3554/11. У вказаному рішенні також вказано, що лише 12.03.2004 року ТОВ «Ресторан Беркут» подало заяву до Обласного комунального підприємства Львівської міської ради БТІ» та долучено спірну угоду, датовану 26.02.2003, та на підставі даної угоди внесено зміни в реєстрацію права власності на спірний об`єкт. В заяві ТОВ «Ресторан Беркут» від 12.03.2004 року, вказано: «Прошу Вас зареєструвати угоду від 26.02.2003 року про розірвання договору купівлі-продажу площадки (споруди). Додаток: фотокопія та оригінал угоди про розірвання договору купівлі-продажу площадки (споруди)».

В рішенні Господарського суду Львівської області від 06.08.2004 року у справі №1/305/-28/130 міститься посилання на угоду від 26.02.2003 року про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003 року. Зокрема, в згаданому рішенні суду зазначено: «Факт належності ТзОВ «Ресторан «Беркут» площадки (споруди) площею 1 379.3 кв.м. підтверджується листом третьої особи 2 №3055 від 26.07.04 р. та угодою від 26.02.2003 р. про розірвання договору купівлі-продажу площадки (споруди).»

Отже, станом на серпень 2004 року, що є раніше грудня 2004 року, в матеріалах справи була угода про розірвання договору купівлі-продажу, якого на думку позивача, станом на серпень 2004 року ще не існувало.

Із зазначених вище обставин вбачається, що договір купівлі-продажу не міг бути укладений пізніше грудня 2004 року.

Позивач у позові покликається на рішення Господарського суду Львівської області від 06.08.2004 року у справі №1/305-28/130, яке долучено до матеріалів справи ТОВ «Фінансова компанія «Поліс». З тексту цього рішення вбачається, що в матеріалах цієї справи міститься копія угоди про розірвання спірного договору, датованої 26.02.2003 року.

Також позивач покликається на рішення Господарського суду Львівської області від 05.05-11.06.2004 року у справі №1/290-9/277. З тексту цього рішення вбачається, що в матеріалах цієї справи міститься копія угоди про розірвання спірного договору, датованої 26.02.2003 року.

Отже, в кількох судових справах станом щонайпізніше 06.08.2004 року містилися копії угоди про розірвання спірного договору.

Ці обставини спростовують висновки експерта, викладені у висновку експертизи за 2006 рік, щодо того, що спірний договір укладено пізніше грудня 2004 року.

Позивач в обгрунтування позовних вимог покликається також на обставини встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 03.12.2020 у справі № 914/677/20, зазначає що у рішенні суд вказав, що договір купівлі-продажу площадки не був укладений у день посвідчення договору купівлі-продажу майна 26.02.2003, а лише у 2004 році після реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірну площадку-споруду та зміни учасників ТзОВ «Ресторан «Беркут».

Слід звернути увагу, що рішення Господарського суду Львівської області від 03.12.2020 року у справі №914/677/20 в частині, на яку покликається позивач, змінено постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.07.2021 року в мотивувальній частині, а саме в частині мотивування відмови у задоволенні позову ТОВ «Ресторан «Беркут» про визнання недійсним спірного договору.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обрання позивачем неправильного способу захисту його прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Відтак, покликання позивача на рішення Господарського суду Львівської області від 03.12.2020 року у справі №914/677/20 у зміненій частині є необґрунтованим та безпідставним.

Слід зазначити, що в рішенні Франківського районного суду м. Львова від 17.12.2013 року у справі №2-3554/11 встановлено, що: 26.02.2003 між сторонами спірного договору укладено акт приймання-передачі майна, за яким нерухоме майно передано позивачем ОСОБА_1 ; 26.02.2003 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Біля Універмагу» укладено договір оренди спірного нерухомого майна і в цей же день підписано акт приймання - передачі цього майна, згідно з яким ОСОБА_1 передано у користування ТзОВ «Біля Універмагу» спірне майно. Вказано, що вищенаведені докази, у сукупності з іншими доказами по справі, підтверджують, що спірна площадка (споруда) була фактично передана ОСОБА_1 від ТзОВ «Ресторан «Беркут»». Також зазначено, що у січні 2004 року ОСОБА_1 подав до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» документи на реєстрацію за ним права власності на нерухоме майно та 20.02.2004 року право власності на вказаний об`єкт нерухомості було зареєстроване за ним на підставі договору купівлі - продажу від 26.02.2003 року. Також вказано, що 12.03.2004 року ТОВ «Ресторан «Беркут» подало до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» угоду про розірвання договору купівлі-продажу, датовану 26.02.2003 року.

Позивач як на підставу недійсності договору купівлі-продажу від 26.02.2003 покликається на той факт, що цей правочин не мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

На підтвердження вказаного позивач зазначає, що між ним та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області існувала низка судових процесів, в яких встановлено, що ТОВ «Ресторан «Беркут» було позбавлено можливості користування нерухомим майном.

Водночас суд зазначає про те, що відсутність можливості користування майном власником не позбавляє власника такого майна інших прав власника, зокрема права володіння та права розпорядження таким майном.

У зв`язку з наявністю інших правомочностей власника нерухомого майна, у позивача було право та можливість укласти правочин, спрямований на реальний перехід права власності на це майно, що, в свою чергу, підтверджується наступним.

З приводу наявності права власності у ТОВ «Ресторан «Беркут» на нерухоме майно.

Відповідно до статті 128 Цивільного кодексу України, яка діяла станом на дату укладення договору купівлі-продажу від 26.02.2003, за яким позивач набув права власності на нерухоме майно (11.12.2001), так і на дату укладення купівлі-продажу від 26.02.2003, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Як вбачається з п. 1.2. договору купівлі-продажу від 11.12.2001, укладеного між позивачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, право власності на нежитлові приміщення та площадку переходять до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Згідно п.п. 3.1., 3.2. вказаного договору передача об`єкта здійснюється продавцем покупцю в триденний строк після нотаріального посвідчення цього договору. Передача об`єкта продавцем і прийняття об`єкта покупцем посвідчується актом прийому-передачі, який підписується сторонами.

Договір купівлі-продажу від 11.12.2001 року був посвідчений того ж дня приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Стоцком Т.Л. та зареєстрований в реєстрі за №5593.

12.12.2001 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області та позивачем було укладено акт прийому-передачі нежитлових приміщень, зокрема й нерухомого майна.

Таким чином, у відповідності до п.п. 3.1., 3.2. договору купівлі-продажу від 11.12.2001 року позивач набув права власності на нерухоме майно.

Крім того, 08.04.2002 позивач отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради.

26.02.2003 було видано витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно №86349, яким підтверджується право власності ТОВ «Ресторан «Беркут» на нерухоме майно.

Абзацом 5 договору купівлі-продажу від 26.02.2003 визначено, що продаж цегляної площадки (споруди) вчинено за 92000 (дев`яносто дві тисячі) гривень, що за курсом НБУ станом на день укладення договору еквівалентно 17250 доларів США, які продавець одержав від покупця повністю до підписання договору.

Тобто, ТОВ «Ресторан Беркут» було підтверджено правовий наслідок продажу майна, а саме отримання коштів за договором купівлі продажу.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 17.12.2013 року у справі №2-3554/11 було встановлено наступне: «Щодо оцінки обставин про наявність або відсутність розрахунків між сторонами за договором купівлі-продажу, факту передачі коштів за даним договором та їх поверненні при розірванні, поряд із домовленістю, закріпленою в абз. 5 договору купівлі-продажу, в пункті 3 цього ж акту-приймання передачі до договору купівлі-продажу площадки (споруди) від 26.02.2003 року прописано: «Сторони засвідчують, що розрахунок за об`єкт купівлі-продажу проведено у повному обсязі. Поряд із зазначеним, письмовими поясненнями приватного нотаріуса ЛМНО Нор Н.М. підтверджується факт повідомлення нотаріуса сторонами договору щодо передачі грошових коштів за об`єкт купівлі-продажу та відсутності у сторін будь-яких майнових чи фінансових претензій один до одного».

Тобто із зазначеного вище вбачається той факт, що покупцем були проведені розрахунки за нерухоме майно, що підтверджує наявність реальних правових наслідків укладення договору купівлі-продажу від 26.02.2003 року.

Крім того, рішенням Франківського районного суду м. Львова встановлено, що 26.02.2003 року на підставі акту приймання-передачі до договору купівлі-продажу площадки (споруди) від 26.02.2003 року, копія котрого міститься у матеріалах справи, площадка-споруда передана покупцеві ОСОБА_1 .

Рішенням Франківського районного суду м. Львова встановлено, реальні наслідки укладення договору купівлі-продажу від 26.02.2003, а саме передачу майна від ТОВ «Ресторан «Беркут» до ОСОБА_1 , а також факт передачі в оренду нерухомого майна від ОСОБА_1 до ТОВ «Біля Універмагу».

20.02.2004 року право власності на нерухоме майно було зареєстровано за покупцем ОСОБА_1 , що підтверджується відповідним витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №2881396. Як вбачається з витягу, право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_1 саме на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2003.

Ці обставини встановлені рішенням, а тому не підлягають доказуванню у цій справі.

Слід зазначити, що позивач вже звертався з позовом про визнання права власності на площадку-споруду площею 1379,3 кв. м. та павільйон міні-ринку площею 1207,9 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_1 та про витребування вказаних об`єктів нерухомості з незаконного володіння й користування ТзОВ «Біля Універмагу».

Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 26.07.2013 у справі 5015/6070/11 задоволено позов, визнано право власності ТОВ «Ресторан Беркут» на площадку (споруду) площею 1379,3 кв.м., павільйон міні-ринку площею 1207,9 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Витребувано у ТОВ «Біля Універмагу» шляхом виселення ТОВ «Біля Універмагу» з незаконного володіння й користування площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м., павільйону міні-ринку площею 1207,9 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Водночас постановою Західного апеляційного господарського суду у справі № 5015/6070/11 від 26.11.2020 рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2013 у справі № 5015/6070/11скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

В постанові Західного апеляційного господарського суду у справі № 5015/6070/11 від 26.11.2020 суд апеляційної інстанції покликався на численні спори щодо майна, зокрема на справи:

- №1/290-9/277 (згодом номер змінено на №5015/1488/12) Господарського суду Львівської області за позовом ТзОВ «Ресторан «Беркут» до ТзОВ «Біля Універмагу» та Департаменту економічної політики Львівської міської ради про усунення перешкод в користуванні майном та стягнення збитків; №18/31 Господарського суду Львівської області за позовом ПП «Санні» до відповідачів ТзОВ «Біля Універмагу» та Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, за участю третіх осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання права власності та за зустрічним позовом ТзОВ «Біля Універмаг» до ТзОВ «Ресторан «Беркут» та ПП «Санні» про визнання права власності та розірвання договору. Ухвалою суду від 12.06.2009 провадження за первісним позовом було припинено, а зустрічний позов залишено без розгляду;

- №22/397 Господарського суду Львівської області за позовом ТзОВ «Ресторан «Беркут» та ПП «Санні» до відповідачів ТзОВ «Біля Універмагу» та «ТзОВ «ВІП-Захід» про усунення перешкод в користуванні майном. Рішенням суду від 14.09.2010 в позові було відмовлено, оскільки позивачами не доведено порушення їхнього права;

- №3/93 Господарського суду Львівської області за позовом ТзОВ «Ресторан «Беркут» до відповідача ТзОВ «Біля Універмагу» про стягнення збитків, пов`язаних із незаконним володінням відповідачем нерухомим майном. Спір у вказаній справі був вирішений по суті постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2015, якою було відмолено у позові із посиланням на рішення Франківського районного суду міста Львова від 17.12.2013 у справі №1326/3554/11, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03.10.2014, та на те, що у ОСОБА_1 виникло право власності на спірне приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2003;

- №5015/3098/11 Господарського суду Львівської області за позовом ТзОВ «Ресторан «Беркут» до відповідача ТзОВ «Біля Універмагу» про усунення перешкод в користуванні майном площадкою-спорудою 1379,3 кв.м та павільйоном міні-ринку 1207,9 кв.м шляхом виселення відповідача із вказаних приміщень, демонтування кіосків на даху площадки-споруди та заборону використання площадки-споруди як автостоянки. Рішенням суду від 09.12.2014 в позові було відмовлено з тих мотивів, що позивач не надав правовстановлюючих документів на вказане майно;

- №910/8941/14 (Господарський суд міста Києва) та №914/1572/18 (Господарський суд Львівської області) за позовами ТзОВ «Ресторан «Беркут» про визнання недійсним договору іпотеки від 07.11.2007, укладеного між ТзОВ «Біля Універмагу» та АТ «ВТБ банк» щодо спірного нерухомого майна, які слухалися за участю АТ «ВТБ Банк», ТзОВ «Фінансова компанія «Поліс», ТзОВ «Біля Універмагу», ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,, ПП «Ріелт Бізнес Консалтинг». Рішеннями судів від 27.10.2014 та від 17.12.2018, які набрали законної сили, у задоволенні позовів було відмовлено.

Суд апеляційної інстанції у постанові зазначив, що жодним із названих судових рішень не встановлено факту наявності права власності на спірне нерухоме майно у ТзОВ «Ресторан «Беркут» після 26.02.2003, натомість зазначено про те, що відповідне право власності виникло у ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2003.

В постанові Західного апеляційного господарського суду у справі № 5015/6070/11 від 26.11.2020 суд апеляційної інстанції досліджував обставини, пов`язані із виникненням права власності на спірне нерухоме майно у ТзОВ «Ресторан «Беркут»; обставини пов`язані із виникненням права власності на спірне нерухоме майно у ОСОБА_1 ; обставини справи, пов`язані із розірванням договору купівлі-продажу від 26.02.2003; обставини пов`язані із виникненням права власності на спірне нерухоме майно у ТзОВ «Біля Універмагу»; питання державної реєстрації права власності на спірне майно.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ТОВ «Ресторан «Беркут» не довів того факту, що він є власником спірного нерухомого майна.

Постанова Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 у справі №5015/6070/11 є чинною, судом касаційної інстанції не переглядалась, оскільки Верховний Суд ухвалою від 11.02.2021 відмовив у відкритті касаційного провадження.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Заявляючи позовну вимогу про витребування нерухомого майна з незаконного володіння ТОВ «Львів Естейт», позивач посилається на статті 387, 388 Цивільного кодексу України.

Вказаними нормами передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Отже до моменту визнання недійсним рішенням суду договору купівлі-продажу від 26.02.2003, не можна стверджувати, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача не з його волі.

Крім того, в обгрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що нерухоме майно було передано в іпотеку згідно іпотечного договору посвідченого 07.11.2007 незаконно.

Водночас вищевказаний договір іпотеки є правомірним з огляду на положення статті 204 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що ТОВ «Ресторан «Беркут» зверталося з позовом до суду про визнання недійсним іпотечного договору. Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.10.2014 у справі №910/8941/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2015 у задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до частини 4 статті 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм правом.

Згідно статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 Цивільного кодексу України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Таким чином, власник не зобов`язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи Інформаційної довідки №299224755 від 11.02.2022 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухомемайно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомогомайна щодо об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1815568146101, спірне нерухоме майно, 29.09.2021 року, перейшло у власність ТзОВ «Львів Естейт», а 07.10.2021 року передано в іпотеку ТзОВ «Фінансова компанія «Поліс».

Таким чином, оскільки ТОВ «Львів Естейт» є добросовісним набувачем, отже спірне майно не може бути витребуване у нього на підставі статтей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Відповідач, як добросовісний набувач спірного майна має право на захист права власності.

Щодо заяв відповідача та третьої особи про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

За змістом статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 цього Кодексу.

Згідно з частинами 3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Вказане узгоджується з правовим висновком викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 у справі № 755/13805/16-ц.

Оскільки у розглядуваному спорі суд дійшов висновку про відсутність порушення права позивача, що встановлено рішеннями судів та необгрунтованість позовних вимог, відтак питання позовної давності дослідженню та застосуванню не підлягає.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення позову. Наведені відповідачем та третіми особами заперечення, з огляду на положення статей 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, спростовують позовні вимоги. Отже позов не підлягає до задоволення.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розподіл судових витрат.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати слід покласти на позивача згідно пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Предметом позову в цій справі є витребування нерухомого майна, а саме площадки (споруди) загальною площею 1379,3 кв. м., що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Володимира Великого, будинок 59в (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1815568146101). Ціну позову позивачем визначено 230 000,00 грн.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.

Положеннями частини другої статті 163 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.

Так, зокрема, у постанові Верховного Суду від 09.11.2022 в даній справі зазначено, що правовий аналіз положень частини другої статті 163 Господарського процесуального кодексу України, абзацу 1 частини другої статті 6 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку, що якщо між сторонами після відкриття провадження у справі виникає спір з приводу дійсної вартості спірного майна, з якого справляється судовий збір при зверненні до суду з позовними вимогами майнового характеру, у суду відсутні правові підстави для залишення позовної заяви без руху з підстав, передбачених частиною одинадцятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що такі обставини входять до предмета доказування у даному спорі і встановлюються судом під час розгляду справи по суті на підставі поданих учасниками судового процесу доказів, тобто, такі обставини є предметом доказування у справі та оцінки судом відповідно до положень статей 73 - 79, 86 Господарського процесуального кодексу України.

При поданні позову позивачем сплачено 3 450,00 грн судового збору, згідно квитанції №5 від 02.11.2021, в подальшому доплачено 64 500,00 грн судового збору, згідно квитанції №11 від 27.01.2022, виходячи з розрахунку вартості майна встановленого Господарським судом Львівської області в мировій угоді у справі №914/1374/13, яка затверджена ухвалою від 13.12.2018. Відповідно до вказаної мирової угоди заставна вартість спірного нерухомого майна визначена у розмірі 4 530 000,00 грн.

В матеріалах справи міститься звіт про оцінку спірного майна, згідно якого ринкова вартість спірного об`єкта такого становить 49 936 039,00 грн та довідка про оціночну вартість об`єкта нерухомості, згідно якої оціночна вартість такого становить 48 388 156,22 грн.

В матеріалах справи є докази вартості спірного майна станом на 03.07.2007 в сумі 230 000,00 грн; станом на 13.12.2018 в сумі 4 530 000,00 грн; станом на 21.09.2021 року в сумі 49 936 039,00 грн; станом на 10.02.2022 року в сумі 48 388 156,22 грн та станом на літо 2022 року в сумі 5 827 700,00 грн.

Враховуючи те, що позов датований 01.12.2021, відтак найбільш наближеною є дата оцінки майна 21.09.2021 року, згідно звіту про оцінку майна ринкова вартість якого становить 49 936 039,00 грн.

Отже з позивача слід стягнути в дохід Державного бюджету України 681 090,58 грн судового збору (49 936 039 грн (ринкова вартість майна) х 1,5 % = 749 040,58 67 950,00 грн (оплачений судовий збір)).

Керуючись статтями 4, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 241Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут» (79053, місто Львів, вулиця Володимира Великого, 59б, ідентифікаційний код юридичної особи 19171247) в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 681 090,58 грн.

3. Наказ видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення

складено 13.11.2023

Суддя Сухович Ю.О.