Рішення № 114959772, 30.10.2023, Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер: 448/638/23

Провадження № 2/448/273/23

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

30.10.2023 року м.Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Юрія БІЛОУСА,

за участю секретаря судового засідання Оксани ТХІР,

сторони:

позивач АТ КБ «ПриватБанк»,

відповідачка Оксана МЕДИЦЬКА,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Мостиська цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 ,

суть спору: про стягнення кредитної заборгованості,

учасники справи:

представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» адвокат Микита БЕЗМЕНКО не з`явився (заява),

відповідачка Оксана МЕДИЦЬКА - не з`явилася,

її представник - адвокат Лілія ОПРИСК не з`явилася (заява),

в с т а н о в и в:

Описова частина

І. Стислий виклад обставин справи:

Представник АТ КБ «ПриватБанк» адвокат Безменко М.Є. (надалі Позивач) звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 ,(надалі Відповідачка) про стягнення заборгованості, у якому просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за Кредитним договором №LVH9AK12960164 від 03.04.2008 року у розмірі 10023,89 доларів США та понесенні судові витрати у розмірі 5497,10 грн.

В обґрунтування своїх вимог, представник Позивача посилався на те, що 03.04.2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір №LVH9AK12960164 від 03.04.2008 року.

Вказує, що згідно умов зазначеного вище Договору АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати відповідачці кредит у розмірі 17340,33 доларів США на термін до 04.05.2016 року, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Зазначає, що позивач покладенні на нього зобов`язання виконав в повному обсязі, а позичальник не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, в результаті чого станом на 10.03.2023 року утворилась заборгованість в розмірі 43 903,14 доларів США, з яких: 9311,35 доларів США заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 419,57 доларів США заборгованість по відсотках за користування кредитом; 78,71 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 34093,51 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Стверджує, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної частини заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь яку частину суми заборгованості за кредитом, тому просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за вищевказаним Кредитним договором №LVH9AK12960164 від 03.04.2008 року у розмірі 10023,89 доларів США та сплачені судові витрати.

16.05.2023 року від сторони відповідачки на адресу суду надійшов відзив на вищевказаний позов. У даному відзиві сторона відповідачки повністю заперечує проти вимог позивача. Стверджує, що на виконання умов кредитного договору №LVH9AK12960164 від 03.04.2008 року вона не отримувала 11307,88 доларів США, а докази видачі їй вказаної суми кредиту у матеріалах справи відсутні. Зазначила, що згідно поданих позивачем доказів та відповідно до ордера-розпорядження бухгалтерії №1 від 03.04.2008 року з призначенням платежу «Видача кредиту згідно кредитного договору №LVH9AK12960164 від 03.04.2008 року» їй (відповідачці) перераховано суму 54640 грн. Ці кошти були перераховані в подальшому на ВАТ «Галичина-авто» на оплату автомобіля. Таким чином, відповідачка як позичальник, у відповідності до ст. 1049 ЦК України зобов`язана була повернути позивачу саме 54640 грн. Однак оскільки ОСОБА_1 була позбавлена можливості повернути грошові кошти, вона, як вбачається з Акту прийому автомобіля позичальника від 19.11.2012 року, автомобіль, який був куплений за позичені кошти, передала банку на реалізацію за ринковою ціною та виручені кошти були направлені на погашення заборгованості. З огляду на зазначене, у відповідачки відсутня заборгованість перед позивачем. Стверджує, що позивач звернувся до суду з позовом у березні 2023 року, тобто після спливу позовної давності щодо останнього щомісячного платежу, який у відповідності до кредитно-заставного договору №LVH9AK12960164 від 03.04.2008 року мав відбутися 02.04.2013 року, тому відповідачка заявляє про застосування судом позовної давності та просить суд відмовити в позові у цій справі.

14.06.2023 року від представника Позивача адвоката Безменко М.Є., на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій сторона позивача просить суд доводи відповідачки, викладені у відзиві на позов відхилити, оскільки такий базується лише на формальних, абстрактних та заплутаних міркуваннях, не підтверджених ані доказами, ані законодавством України, а також намаганням заплутати суд за допомогою підміни понять та тлумачення законодавства та судової практики на власний розсуд. Зазначає, що боржнику надано кошти, що підтверджується випискою по рахунку. Отримавши кредитні кошти, боржник протягом тривалого часу сплачував чергові платежі по кредиту, таким чином, відповідно до ч.2 ст. 638, ч.2 ст.642 ЦК України, договір є дійсним. Стверджує, що 14.07.2015 року предмет застави було реалізовано та кошти від реалізації було направлено на погашення заборгованості, однак вказаних коштів виявилося недостатньо для погашення заборгованості в повному обсязі. Отже, зобов`язання відповідачки за кредитним договором не припинилося, право вимоги Банку про повернення кредиту і сплату процентів залишилося дійсним і підлягає судовому захисту. Стверджує, що оскільки позичальник свої зобов`язання за договором не виконала, будь яких доказів виконання не надано, то такий договір не може вважатися виконаним. У зв`язку з цим, оскільки кредитний договір чинний та продовжує свою дію, обставини, на які відповідачка посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду.

ІІ. Позиція учасників справи:

Представник Позивача в судове засідання не з`явився, однак в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, при цьому зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідачка ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явилася, однак в матеріалах справи містяться повноваження представника, згідно яких її інтереси представляє адвокат Оприск Л.Є.

Представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Оприск Л.Є.,в судове засідання не з`явилася, однак в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи без участі сторони відповідача, позовні вимоги не визнає, просить суд відмовити у їх задоволенні. При цьому посилалася на відзив, котрий находиться у матеріалах даної цивільної справи.

ІІІ. Процесуальні дії у справі:

18.04.2023 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану цивільну справу передано для розгляду судді Білоусу Ю.Б.

Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 21.04.2023 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом осіб.

Ухвалами суду від 15.05.2023 року, 17.05.2023 року, 16.06.2023 року, 18.09.2023 року, 12.10.2023 року постановлено розгляд справи здійснювати в режимі відеоконференції за допомогою онлайн сервісу зв`язку «EASYCON».

Мотивувальна частина

ІV. Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами, із посиланням на докази, у тому числі й ті, що відхилені судом, а так само і оцінка аргументів сторін:

Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

У відповідності з пунктом 1 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 69)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

03.04.2008 року між Позивачем та Відповідачкою ОСОБА_1 , був укладений кредитно-заставний договір №LVH9AK12960164.

Факт укладення та надання кредиту сторонами не оспорюється та визнається Відповідачкою.

Згідно умов вказаного договору, загальний розмір кредиту становить 11307,88 доларів США (п.17.1.1 договору), валюта кредиту USD (п.17.1.2), мета кредиту а)частина кредиту в розмірі 10971,89 доларів США надається з метою придбання позивальником автомобіля; б)частина кредиту в розмірі 109,72 доларів США надається з метою оплати перших страхових платежів за договорами страхування на перший рік дії кредиту; в)частина кредиту в розмірі 6,83 доларів США надається з метою оплати коштів за реєстрацію предмета застави в державному реєстрі; г) частина кредиту в розмірі 219,44 доларів США надається з метою оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту; дата видачі кредиту не пізніше ніж 03.04.2008 року (п.17.1.4 договору), дата погашення 02.04.2013 року (п.17.1.5 договору), процентна ставка 11.04 річних (п.17.1.6 договору), чергові страхові платежі з метою виконання зобов`язань за п.3.4 позичальнику відкривається кредитна лінія в розмірі 3703,01 доларів США для сплати чергових страхових платежів (п.17.1.7 договору), сплата інших платежів на користь банку а) винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 219,44 доларів США, що сплачується в момент видачі кредиту; б) винагорода за надання фінансового інструменту, яка сплачується щомісяця в період сплати у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту; в) винагорода за проведення додаткового моніторингу, яка сплачується відповідно до ст.16.9; г) винагорода за резервування ресурсів у розмірі 2,52% річних від суми зарезервованих ресурсів (п.17.1.8 договору); період сплати з 17 по 21 число кожного місяця (п.17.1.8 договору).

Предметом застави згідно п.8.1 та 17.9 договору є легковий автомобіль марки «DAEWOO Lanos 1.6», 2008 року випуску, кузов НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1,6; державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Вартість предмета застави станом на дату підписання договору становить 68300 грн. (п.17.10 договору).

Згідно додатку до кредитного договору №LVH9AK12960164 «Загальна вартість кредиту», забезпеченням по кредиту виступає придбаний автомобіль, річна ставка фіксована, курс долара на час укладення договору 4,98; курс євро 7,75.

Згідно додатку №1 до кредитного договору №LVH9AK12960164 «Графік погашення кредиту», остання дата погашення кредиту - 02.04.2013 року.

Згідно поданих Позивачем доказів та відповідно до ордера-розпорядження бухгалтерії №1 від 03.04.2008 року з призначенням платежу «Видача кредиту згідно кредитного договору №LVH9AK12960164 від 03.04.2008 року», ВАТ «Галичина-авто» було перераховано грошові кошти в розмірі 54640 грн. на оплату автомобіля. Вказана сума є еквівалентною, з врахуванням курсу долара на час укладення договору (4,98) сумі, що зазначена у п.17.1.8 (а) та п.17.4 договору та дорівнює 10971,89 доларів США (54640 грн. / 4,98$).

12.04.2012 року між сторонами по справі укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №LVH9AK12960164 від 03.04.2008 року, згідно п.1 якої суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди зменшено на 1547,51 доларів США, а саме: відсотки у розмірі 0 доларів США, комісія у розмірі 0 доларів США, пеня у розмірі 1547,51 доларів США.

Крім цього, для забезпечення виконання в повному обсязі усіх грошових зобов`язань за вказаним договором позичальник ОСОБА_1 , передала в заставу Банку транспортний засіб автомобіль «DaewooLanos», рік випуску 2008 рік, № кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Пунктом 13.1 зазначеного Договору передбачена можливість Банку звернути стягнення на предмет застави (спірний автомобіль) у випадку не усунення позичальником подій Дефолту, перелік яких вказано в п.12.1 Договору (затримання сплати позичальником частини наданого кредиту та/або процентів щонайменше на 1 місяць, перевищення заборгованості більш як на 10% суми наданого кредиту, несплата позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми наданого кредит, тощо), протягом 30 календарних днів з моменту отримання повідомлення про Дефолт.

Боржниця ОСОБА_1 , не виконала зобов`язання, забезпеченого заставою (спірним автомобілем), тому згідно Акту прийому автомобіля позичальника ОСОБА_1 , що допустив прострочку по кредиту за кредитним договором №LVH9AK12960164 від 19.11.2012 року, заставлений автомобіль марки «DAEWOO Lanos», 2008 року випуску, кузов НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1,6; державний номер НОМЕР_2 , передано позивачу на реалізацію за ринковою ціною з метою направлення виручених коштів на погашення заборгованості.

Також як встановлено судом, Позивач у 2011 році звертався до Мостиського районного суду Львівської області із позовом до ОСОБА_1 , третя особа Новояворівський міжрайонний реєстраційно-екзаменаційний відділ ДАІ, про звернення стягнення, в якому просив суд ухвалити рішення, яким передати в заклад позивачу шляхом вилучення у відповідачки належного їй на праві власності заставленого майна, а саме: зазначеного вище автомобіля марки «Daewoo»; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 11205,74 долари США звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу вказаного автомобіля Позивачем з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також з наданням Позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Однак, у зв`язку із неявкою представника Позивача в судові засідання, ухвалою суду від 14.06.2012 року вказану позовну заяву залишено без розгляду. Зазначена ухвала суду не оскаржувалася позивачем в апеляційному порядку та набрала законної сили 20.06.2012 року.

Крім цього, в процесі розгляду справи встановлено, що на вказаний автомобіль «Daewoo», модель «Lanos», рік випуску 2008 рік, № кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 неодноразово накладався арешт, зокрема постановою державного виконавця Шевченківського відділу ДВС Львівського міського управління юстиції від 23.10.2009р.,

та постановами державних виконавців відділу ДВС Мостиського районного управління юстиції від 09.11.2011р. та від 09.02.2012р.

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 26.06.2015 року у справі №448/308/15-ц, провадження № 2/448/145/15,задоволено позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , треті особи Шевченківський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції та Відділ державної виконавчої служби Мостиського районного управління юстиції, про звільнення майна з-під арешту. Знято арешт з автомобіля марки «DaewooLanos», рік випуску 2008 рік, № кузова/шасі: НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1,6 куб.см., реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та передано ПАТ КБ «Приватбанк» в заставу, накладений постановою державного виконавця Шевченківського відділу ДВС Львівського міського управління юстиції від 23.10.2009р., та постановами державних виконавців відділу ДВС Мостиського районного управління юстиції від 09.11.2011р. та від 09.02.2012р. Здійснено розподіл судових витрат. Рішення суду в апеляційному порядку сторонами не оскаржувалося та набрало законної сили 31.07.2015 року.

18.10.2021 року гр. ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Мостиський Відділ державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, де в позовній заяві зазначала, що 31.10.2016 року Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., вчинено виконавчий напис за реєстровим номером 9585 про стягнення з ОСОБА_1 , на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості, яка виникла за Кредитним договором №LVH9AK12960164 від 03.04.2008 року, укладеним між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» в сумі 29289,57 доларів США, що за курсом НБУ станом на 28.07.2016 року становить 726830,93 грн., а також витрати за вчинення виконавчого напису згідно чинного законодавства. Загальна сума, яка підлягала стягненню за вказаним виконавчим написом складала 728530,93 грн.

Заочним рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 31.01.2022 року вказаний позов ОСОБА_1 , задоволено повністю. Визнано виконавчий напис №9585 від 31.10.2016 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості на загальну суму 728 530 (сімсот двадцять вісім тисяч п`ятисот тридцять) гривень 93 копійок, таким, що не підлягає виконанню. Здійснено розподіл судових витрат. Рішення суду не переглядалося судом за письмовою заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» та набрало законної сили 09.03.2022 року.

14.06.2018 року відбулась державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування позивача з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (скорочена назва ПАТ КБ «ПриватБанк») на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (скорочена назва АТ КБ «ПриватБанк»).

Випискою з ЄДРПОУ та банківською ліцензією підтверджується, що позивач є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку та має право на здійснення банківських операцій.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що свої зобов`язання за кредитним договором він виконав в повному обсязі, а Відповідачка всупереч договірним зобов`язанням, в установлені терміни не повернула належні грошові суми, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість, яка підтверджується розрахунком.

Розглядаючи даний спір, суд виходить із того, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються загальними положення ЦК України про зобов`язання та параграфом 2 Глави 71 ЦК України «Кредит».

Відповідно до п.1 ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов`язків.

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним договором.

Згідно зі статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Згідно статті 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Частина 1 статті 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Згідно статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, що врегульовано частиною 3 статтею 12 ЦПК України.

Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як на підставу для задоволення позовних вимог, Позивач зазначає, що зобов`язання за кредитно-заставним договором №LVH9AK12960164 від 03.04.2008 року він виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачці кредит у розмірі 17340,33 доларів США, що передбачено умовами Кредитного договору. В свою чергу, відповідачка заперечує факт отримання вказаної суми згідно Кредитного договору.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судом в судовому засіданні, доказів, які б отримання Відповідачкою ОСОБА_1 , кредитних коштів саме у сумі 17340,33доларів США, на які посилається Позивач у позовній заяві, матеріали справи не містять. Також Позивачем такі докази не було долучено і у процесі розгляду справи. Вказана сума не підтверджена ні розрахунком заборгованості за договором №LVH9AK12960164 від 03.04.2008 року, ні додатком №1 до Кредитно-заставного договору №LVH9AK12960164 від 03.04.2008 року, ні самим кредитно-заставним договором №LVH9AK12960164 від 03.04.2008 року.

Також, суд критично сприймає твердження відповідачки ОСОБА_1 , які викладені у відзиві на позовну заяву щодо неотримання нею кредиту в розмірі 11307,88 доларів США, оскільки такі спростовуються матеріалами справи, зокрема п.17.1.1 кредитно-заставного договору, згідно якого загальний розмір кредиту становить 11307,88 доларів США.

На переконання суду є доведеним факт надання Позивачем та отримання Відповідачкою кредиту для придбання автомобіля саме у сумі, встановленій кредитно-заставним договором №LVH9AK12960164 від 03.04.2008 року в розмірі 11307,88 доларів США.

Із дослідженої в судовому засіданні хронології та послідовності дій ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення заборгованості з Відповідачки, а також судових рішень за участю сторін у справі вбачається, що Позивач неодноразово користався своїм правом і звертався до суду із позовами до ОСОБА_1 , предметом яких було стягнення заборгованості згідно кредитно-заставного договору №LVH9AK12960164 від 03.04.2008 року, а також зняття арештів та реалізація предмета застави (спірного автомобіля).

Заразом, як зазначає представник Позивача у змісті позовної заяви, 14.07.2015 року предмет застави (спірний автомобіль) було реалізовано та кошти від реалізації направлено на погашення заборгованості, однак вказаних коштів виявилося недостатньо для погашення заборгованості у повному розмірі, тому заборгованість відповідачки перед позивачем становить 10023,89 доларів США та складається з: 9311,35 доларів США заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 419,57 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 78,71 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 214,26 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором за період з 22.06.2012 по 17.12.2012 рр.

Водночас, у позовній заяві Позивач зазначає що стягнення заборгованості проводиться станом на 10.03.2023 року, однак не вказує за який саме період утворилась заборгованість, коли настав строк оплати та чи була здійснена будь-яка оплата Відповідачкою після реалізації предмета застави.

Суд звертає увагу сторін у справі, що з наданих представником Позивача виписок з особового рахунку за Кредитно-Заставним Договором №LVH9AK12960164 від 03.04.2008 року, які мали б відображати інформацію щодо руху коштів по рахунку боржника ОСОБА_1 , неможливо встановити здійснення боржником останньої оплати по кредиту, а також дійсний розмір заборгованості перед позивачем після реалізації предмета застави.

Більше того,належних доказів про вартість спірного автомобіля на час його реалізації (14.07.2015 року) та станом на час розгляду справи в суді позивач не надав. Також в позові не зазначено та не додано суду доказів залишку заборгованості після реалізації предмета застави. Не містять такої інформації і виписки по рахунку та меморіальні ордери по вказаному кредитно-заставному договору.

Фактично у суду з наданої позивачем інформації відсутня можливість перевірити чи дійсно коштів від реалізації предмета застави виявилося недостатньо для погашення заборгованості у повному розмірі.

Відповідно, суд не може дослідити чи боржником ОСОБА_1 допущено прострочення платежів та чи дотримано кредитором (стягувачем) порядку нарахування відсотків за користування кредитом, які нараховувалися від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Суд звертає увагу сторін на п.13.6 Договору «Розмір забезпечених зобов`язань», згідно умов якого сторони погодили, що після звернення стягнення на предмет застави, забезпечені вимоги вважаються задоволеними і погашеними у розмірі а) сум у відповідній валюті, фактично і остаточно отриманих банком в результаті такого звернення стягнення та/або б) вартості предмета застави, одержаного банком у власність (у разі звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет застави), яка визначається за згодою сторін на дату звернення стягнення або за відсутності такої згоди, незалежним експертом, призначеним Банком на його власний розсуд.

Згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 17.06.2020 у справі №905/2028/16 аналіз частини другої статті 46 КУзПБ дає підстави для висновку про те, що вартість предмета застави, в тому числі і розмір вимог заставного кредитора, вимоги якого забезпечені заставою майна боржника, визначаються у розмірі вартості предмета застави, який визначений між кредитором та боржником у договорі застави.

Також, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 04.02.2021 у справі №904/1360/19 з метою єдності та сталості судової практики щодо визначення розміру забезпечених вимог кредиторів дійшов висновку, що вимоги забезпеченого кредитора, якщо інше не обумовлено договором застави (іпотеки) та немає заяви такого кредитора про повну чи часткову відмову від забезпечення, до майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов`язанні, є забезпеченими в цілому незалежно від облікової оцінки заставного (іпотечного) майна визначеної сторонами в договорі застави (іпотеки).

З огляду на наведене, суд вважає, що після звернення стягнення на предмета застави, забезпечені вимоги вважаються задоволеними та погашеними, що не спростовано представником позивача у судових засіданнях.

Інших доказів на підтвердження заборгованості відповідачки ОСОБА_1 , позивачем у справі суду не подано.

Відповідно до вимог статті 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

За приписами процесуального законодавства та наведених вище норм Конституції, Цивільного кодексу України, захисту в суді підлягає лише порушене суб`єктивне право та/або охоронюваний законом інтерес.

Верховний Суд України у Постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-84цс14 висловив Правову позицію, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Аргументи позивача не можуть бути абстрактними, повинні містити обґрунтування негативного впливу на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Аналогічна позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 21.06.2021 року в справі № 159/5837/19.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав та законних інтересів має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновку про обґрунтованість доводів сторони відповідачки про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», адже позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено, зокрема належними та допустимим доказами наявність у відповідачки заборгованості перед позивачем саме у розмірі 10023,89 доларів США, враховуючи отримання позивачем коштів з реалізації предмета застави, тобто в межах заявлених позовних вимог.

Позивач не надав суду документів на підтвердження того, що у відповідачки перед позивачем існує непогашена заборгованість, не обґрунтовує наявність такої заборгованості із посиланням на відповідні докази та обставини.

Необхідно наголосити, що судовому захисту підлягають лише порушені права, а позивачем не доведено порушення відповідачкою його прав та наявності непогашеної заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк».

Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 в справі №925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

V. Висновки суду:

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обґрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи (постанова Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 755/5684/18-ц).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

В рішенні ЄСПЛ «Суомінен проти Фінляндії» (№ 37801/97, 01.07.2003р. §36) зазначено, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доводів сторін на підтвердження їхніх позицій, суд зобов`язаний виправдовувати свої дії і наводити обґрунтування своїх рішень.

Також в рішенні «Гірвісаарі проти Фінляндії" (№ 49684/99, 27.09.2001р. §30) ЄСПЛ вказує: «ще одне призначення належно обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам спору, що вони були почуті; також, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд судом вищестоящої інстанції; лише за умови винесення обґрунтованого рішення забезпечується публічний контроль за здійсненням правосуддя».

В свою чергу сторона позивача не обґрунтувала заявлені позовні вимоги, підставою чого слугувала відмова в задоволенні позовних вимог, про що вище було зазначено.

Щодо заяви сторони відповідачки про застосування строків позовної давності, то з даного приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст. 261 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».

У постановіВерховного Судуу складіколегії суддівДругої судовоїпалати Касаційногоцивільного судувід 14лютого 2018року всправі №161/15679/15-ц(провадження№ 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що «з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника).

При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта».

Разом зтим,суд застосовуєпозовну давністьлише тоді,коли єпідстави длязадоволення позовнихвимог,звернутих позивачемдо тоговідповідача успорі,який заявляєпро застосуванняпозовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Слід зазначити, що згідно п.6 додаткової угоди №1 до Кредитного договору №LVH9AK12960164 від 03.04.2008 року, терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за даним договором встановлюються сторонами тривалістю 50 (п`ятдесят) років.

До суду з позовною заявою представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» звернувся 18.04.2023 року, тобто у межах строків позовної давності.

Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, суд, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», з наведених вище мотивів та підстав.

Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

Підстави для негайного виконання рішення відсутні.

Заходи забезпечення позову по даній цивільній справі не застосовувалися.

Інші доводи та посилання сторін суд залишає поза увагою з огляду на відсутність їх значення для вирішення спору.

VІ. Судові витрати:

Відповідно до ст.1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Згідно ч.1 та 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи вищенаведене, оскільки суд відмовляє в задоволенні позову, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 274, ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості відмовити повністю.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви залишити за позивачем АТ КБ «ПриватБанк».

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 09.11.2023 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження: м.Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570;

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя Юрій БІЛОУС

Рішення суду набрало законної сили «_»______20___ року

Суддя Юрій БІЛОУС