Рішення № 114949853, 16.11.2023, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/1353/22

пр. № 2/759/537/23

16 листопада 2023 року Святошинський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Ключника А.С., за участю секретаря судового засідання Марченко В.В., представника позивача - адвоката Гайдай О.В., представника відповідача Гаврилюк О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив суд стягнути з прокуратури міста Києва та Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 464 017, 00 грн., завданої йому незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Стягнути з прокуратури міста Києва та Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 573 685, 00 грн. на відшкодування майнової шкоди, завданої йому незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Стягнути з прокуратури міста Києва та Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь витрати понесені ним на правничу допомогу, пов`язану з розглядом цивільної справи у розмірі 30 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Слідчим відділом СУ ГУМВС України в м. Києві 24.04.2012 року позивача затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення та проведено обшук за місцем проживання останнього, в результаті якого було вилучено особисті речі позивача.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 27.04.2012 року відносно позивача застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10.07.2012 року відносно позивача змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

Згідно обвинувального акту затвердженого прокурором відділу прокуратури м. Києва, позивачу 10.07.2012 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 28.09.2015 року залишеного в силі ухвалою Київського апеляційного суду від 22.03.2019 року позивача визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у кримінальному провадженні №1201410000000979 та виправдано у зв`язку з недоведеністю винуватості позивача у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України.

З огляду на зазначені обставини позивач зазнав майнової та моральної шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24.01.2022 року, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання (а.с. 163, том 1).

25.05.2022 року від представника відповідача Київської міської прокуратури надійшов відзив на позов, відповідно до якого сторона відповідача просила у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження фактів надання йому правової допомоги адвокатом на загальну суму 30000 грн. Крім того, судовими рішеннями не констатовано незаконність дій або бездіяльності органів досудового розслідування, прокуратури та суду, які б давали підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», постановлення судом виправдувального вироку дає громадянинові право на відшкодування моральної шкоди, але таку шкоду (її наявність) позивач (у даному випадку - ОСОБА_1 ) повинен довести належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами відповідно до ст.ст. 76-81 ЦПК України.

Представник Київської міської прокуратури зазначив, що ОСОБА_1 у позовній заяві зазначає, що протягом перебування під слідством і судом вона зазнала значних переживань та страждань, які відобразились на її особистому житті та здоров`ї.

Зокрема, призвело до погіршення здоров`я позивача, а саме позивач внаслідок проведеного обшуку та внаслідок перебування в СІЗО зазнала сильного стресу, в результаті чого, їй через незначний час після зміни запобіжного заходу було призначено сильнодіючі наркотичні знеболюючі лікарські засоби у зв`язку з прогресуванням хвороби та сильними болями.

Разом з тим, представник відповідача звернув увагу, що позивачем не долучено до позовної заяви та не підтверджено належними доказами причинно-наслідковий зв`язок між проведенням відносно позивача досудового розслідування з прогресуванням існуючої у позивача хвороби та відповідними призначенням сильнодіючих наркотичних лікарських засобів.

Окрім того, позивачем у позовній заяві невірно визначено перебіг строку перебування під слідством і судом. Оскільки ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22.03.2019 виправдувальний вирок Святошинського районного суду м. Києва від 28.09.2015 залишено без змін, а тому судові рішення першої та апеляційної інстанцій відносно ОСОБА_1 набрали законної сили також 22.03.2019. Тому кінцем перебігу строку перебування позивача під слідством і судом слід вважати 22.03.2019. Таким чином, ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом 83 місяці і 28 днів (а не 86 місяців, як зазначено у позовній заяві).

Позивачем не вказано, які саме рішення, дії або бездіяльність працівників Київської міської прокуратури завдали їй майнової шкоди. Органи прокуратури не здійснюють заходи щодо зберігання речових доказів разом з матеріалами кримінального провадження та в спеціальних приміщеннях або сейфах, а також не здійснюють перевірку стану та умов зберігання речових доказів. А тому вимога про стягнення майнової шкоди є необґрунтованою та не підтвердженою належними та достатніми доказами.

29.06.2022 року до суду надійшов відзив Державної казначейської служби України на позовну заяву у якому відповідач -1 також просив відмовити позивачу у задоволенні його позову (а.с. 210-219, том 1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20.06.2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд у справі (а.с. 205).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12.04.2023 року провадження у справі зупинено (а.с. 42, том 2).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14.09.2023 року провадження у справі поновлено (а.с. 66, том 2).

Представник позивача - адвокат Гайдай О.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити з викладених в ньому підстав, з урахуванням додаткових витрат на правничу допомогу.

Представник відповідача Київської міської прокуратури Гаврилюк О.М. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, та просила в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідач, Державна Казначейська служба України явку свого представника в судове засідання не забезпечила. Про розгляд справи повідомлялась належним чином, в зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, письмові докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Судом встановлено, що 24.04.2012 року позивача було затримано, як підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 27.04.2012 відносно позивача застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту (а.с. 28, том 1).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10.07.2012 позивачу змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд (а.с. 30-32, том 1).

Згідно обвинувального акту затвердженого прокурором відділу прокуратури м. Києва, Позивачу 10.07.2012 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 28.09.2015, залишеному в силі ухвалою Київського апеляційного суду від 22.03.2019, позивача визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні у кримінальному провадженні №1201410000000979 та виправдано у зв`язку з недоведеністю винуватості позивача у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України.

З огляду на те, що під час незаконного перебування позивача під вартою, та в зв`язку із незаконним пред`явлення позивачу обвинувачення, та за час перебування позивача під слідством під час досудового розслідування, і за час розгляду справи в судах, - він зазнав значних моральних страждань, зумовлених постійним стресом, та позивачу заподіяні моральні втрати, спричинені моральними стражданнями, які позивачем оцінені на загальну суму 1 464 017, 00 грн., а також матеріальні збитки в сумі 573 685, 00 грн., а також витрати понесені на правничу допомогу у розмірі 45 000, 00 грн.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, постановлення виправдувального вироку суду. Закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22.03.2019 виправдувальний вирок Святошинського районного суду м. Києва від 28.09.2015 залишено без змін, а тому судові рішення першої та апеляційної інстанцій відносно ОСОБА_1 набрали законної сили 22.03.2019 року.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги те, що позивача було визнано невинуватим у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, та виправдано, в зв`язку з відсутністю в його діях складів кримінальних правопорушень, суд вважає, що позивач незаконно перебував під слідством із 24.04.2012 р. по 22.03.2019 р., (83 місяці і 28 днів) включно, що є підставою для відшкодування на його користь моральної шкоди.

При цьому, суд звертає увагу на те, що протиправності дій органів досудового слідства під час перебування позивача під слідством не потребує окремого доведення, оскільки, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, як визначено частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується державою у повному обсязі.

Крім того, відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Аналіз вищевказаної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Разом з тим, відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода, завдана органами прокуратури є підставою для покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, а тому підлягають стягненню кошти на відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на підставі статей 1174, 1176 ЦК України.

Відповідний правовий висновок щодо застосування статей 1166, 1167, 1176, 1173, 1174 ЦК України викладено у правовому висновку Верховного Суду України у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17.

Слід зазначити, що в ході розгляду справи знайшло своє об`єктивне підтвердження те, що позивачу були спричинені моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, проте, переконливих та достатніх доказів на підтвердження немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, істотності змін в житті, тощо) на пред`явлену до стягнення суму суду не надано.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

При визначенні розміру моральної шкоди, суд приймає до уваги те, що відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Аналогічні роз`яснення містяться в п. 14 Постанови Пленуму Верхового Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, згідно яких: розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», мінімальна заробітна плата із 01.01.2023 року, тобто на час розгляду даного спору по суті, - становить 6700,00 грн.

Судом здійснено розрахунок моральної шкоди із врахуванням ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до якого моральна шкода, завдана позивачу за період із 24.04.2012 р. по 22.03.2019 (83 місяці і 28 днів), - складає суму в розмірі - 562800,12 грн. (556100,00 грн. (83 міс. * 6700,00 грн.)+ 6700,12 грн. (28 днів * 239,29 грн.)), а тому керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, а також приймаючи до уваги те, що позивач незаконно перебував під слідством 83 місяці та 28 днів, чим йому безумовно було завдано моральної шкоди, суд вважає за необхідне відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 562800,12 грн.

Окремо слід зазначити, що, визначаючи розмір відшкодування, суд враховує, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача, як потерпілої особи, і не повинен призводити до його збагачення.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги відсутність достатніх та переконливих доказів на підтвердження розміру моральної шкоди, пред`явленої позивачем до стягнення, зважаючи на принципи справедливості, розумності та проведених розрахунків, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню в цій частині.

Щодо вимоги про стягнення 573 685 грн. матеріальної шкоди внаслідок арешту та вилучення майна позивача, Позивачем не вказано, які саме рішення, дії або бездіяльність працівників Київської міської прокуратури завдали їй майнової шкоди.

Позивачем не підтверджено належними доказами неправомірність дій Київської міської прокуратури заподіяння такими діями та бездіяльністю Київської міської прокуратури шкоди, як і не надано обґрунтування розміру завданої шкоди.

Крім того, згідно п. 8 порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням та пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 19 листопада 2012 року (далі - Порядок) відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, дізнавач, який здійснює таке провадження. Відповідальною за зберігання речових доказів в обладнаному приміщенні чи спеціальному сейфі є посадова особа органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ або підрозділ дізнання, що призначається наказом керівника такого органу або наказом керівника слідчого підрозділу, підрозділу дізнання відповідно до повноважень (далі - відповідальна особа). Згідно із зазначеним наказом з числа посадових осіб органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ або підрозділ дізнання, призначається також особа, яка заміщує відповідальну особу в разі її відпустки, відрядження чи тривалої відсутності з інших причин, та особа, в якої на відповідальному зберіганні знаходиться дублікат ключів від обладнаного приміщення чи спеціального сейфа.

Згідно п. 16 Порядку перевірка стану та умов зберігання речових доказів, правильності ведення документів щодо їх приймання та обліку проводиться щокварталу керівником слідчого підрозділу, підрозділу дізнання.

З викладеного вбачається, що органи прокуратури не здійснюють заходи щодо зберігання речових доказів разом з матеріалами кримінального провадження та в спеціальних приміщеннях або сейфах, а також не здійснюють перевірку стану та умов зберігання речових доказів.

А тому вимога про стягнення майнової шкоди є необґрунтованою та не підтвердженою належними та достатніми доказами.

Суд відмічає, що інші наведені позивачем доводи в обґрунтування своїх позовних вимог в цій частині не спростовують наведених висновків суду.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

В частині позовних вимог про стягнення коштів в сумі 45000,00 грн. за надану адвокатом позивачу правову допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з п. 4) ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом положень ч 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 2) ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19 постановлено висновок: що за умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).

Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, суду надано: копію договору №2310/21 від 23.10.2021 року про надання правової допомоги; додаток №1 до договору про надання правничої допомоги №2310/21/1 від 23.10.2022 року; детальний опис надання послуг професійної правничої допомоги; Акт надання послуг №24/10 від 24.10.2021 року; Акт надання послуг №16/10 від 16.10.2023 року; Акт надання послуг №14/11 від 14.11.2023 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд приймає до уваги положення ч. 3 ст. 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи. При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката враховується як пов`язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, та значимості таких дій у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог в цій частині.

Отже, враховуючи вищенаведене, норми законодавства, які підлягають до застосування, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи встановленні в судовому засіданні обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 23, 1167, 1174, 1176 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 19, 81, 82, 141, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду - задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України (адреса: 01601 м. Київ, вул. Бастіонна 6, код ЄДРПОУ 37567646), - на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , - на відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 562800,12 грн.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України (адреса: 01601 м. Київ, вул. Бастіонна 6, код ЄДРПОУ 37567646), - на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , - судові витрати понесені на професійну правничу допомогу пов`язані з розглядом справи у розмірі 45 000, 00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Суддя: Ключник А.С.