Рішення № 114903838, 09.11.2023, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2023 р. Справа № 924/932/23

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., за участю секретаря судового засідання Крупської В.В., розглянувши справу

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях, м. Вінниця

до ОСОБА_1 , с. Лісові Гринівці Хмельницького району Хмельницької області

про стягнення 23 093,43 грн. заборгованості за договором оренди від 28.12.2012 року,

представники сторін:

позивача: Кабальський Я.В. згідно даних з ЄДРЮО, ФОП та ГФ;

відповідача: Гільовський О.І. згідно ордера серії ВХ №1053739 від 02.10.2023 року:

рішення ухвалюється 09.11.2023 року після оголошеної в судовому засіданні 02.11.2023 року перерви

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить стягнути з відповідача 23 093,43 грн. заборгованості за договором оренди від 28.12.2012 року. Вимоги мотивує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з своєчасної та повної сплати орендної плати за користування орендованим майном.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 06.09.2023 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання. Ухвалою суду від 19.10.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Повноважний представник позивача під час судового розгляду спору вимоги позову підтримав, наполягає на їх задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні та у відзиві на позов вважає позовні вимоги необґрунтованими. Зазначає про безпідставне нарахування орендної плати за лютий 2020 року, оскільки у розрахунку заборгованості, наданого позивачем, у графі «сплачено» проставлена відмітка про те, що 28.02.2020 року позивачем згідно платіжного доручення №245 сплачено 1124,42 грн. Окрім того, зауважує на безпідставності нарахування орендної плати відповідачу після 30.10.2020 року, оскільки з вказаної дати дія договору припинилась.

Додатково наголошує на безпідставності нарахування орендної плати за період з 12.03.2020 року по 30.10.2020 року, позаяк неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань було зумовлене дією непереборної сили. В даному контексті посилається на рішення Господарського суду Хмельницької області у справі №924/566/21 за позовом Донецького національного університету ім. В. Стуса до ФОП Добродзій І.З. про стягнення заборгованості, у якому встановлено, що карантин є обставиною непереборної сили, а оскільки приміщення передано відповідачу під розміщення кафе, діяльність яких була заборонена з 12.04.2020 року по 24.02.2021 року, відсутні підстави для нарахування орендної плати у вказаний період.

Позивач у відповіді на відзив не погоджується із доводами відповідача. Стверджує, що у лютому відповідачем було здійснено дві оплати згідно платіжного доручення №214 віл 03.02.2020 року та №245 від 28.02.2020 року, які були зараховані як сплата орендної плати за грудень 2019 року та січень 2020 року. Відтак, сплата орендної плати за лютий 2020 року відсутня.

З приводу заперечень відповідача про нарахування орендної плати після закінчення дії договору посилається на п. 3.11. договору, яким передбачено сплату орендної плати до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно.

Щодо карантинних обмежень зауважує, що рішенням суду у справі №924/566/21 не встановлено надзвичайних обставин, через які орендар не зміг здійснювати свою діяльність, а запровадження обмежувальних заходів під час карантину само по собі не свідчить про принципову неможливість використання відповідачем орендованого майна в розумінні ст. 762 ЦК України. Звертає увагу, що законодавством не було заборонено діяльність кафе з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень, з чого підсумовує, що у відповідача була наявна можливість здійснювати господарську діяльність та виконувати свої зобов`язання.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив стверджує, що з детального аналізу додатку до розрахунку заборгованості по орендній платі вбачається, що у графі «нараховано» вказано: у грудні 2019 року розмір орендної плати до бюджету становив 1124,43 грн., у січні 2020 року 1122,18 грн. та у лютому 2020 року 1124,43 грн. У графі «сплачено» зазначено про сплату 18.12.2019 року 1124,43 грн., що відповідає розрахунку за грудень 2019 року, з чого вважає, що платіжне доручення №245 від 28.02.2020 року стосувалось сплати за лютий 2020 року.

З посиланням на постанову ВС від 19.04.2021 року у справі №910/11131/19 повторно наголошує про безпідставність нарахування орендної плати після закінчення дії договору та преюдиційності рішення Господарського суду Хмельницької області від 15.09.2021 року у справі №924/566/21, у якому встановлено конкретний факт неможливості використання відповідачем орендованого приміщення в якості кафе.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

28.12.2012 року між державним підприємством Хмельницький державний центр науки, інновацій та інформатизації (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Добродзій Іриною Зотівною (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 20 (далі договір), за яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування індивідуально визначене (нерухоме) майно вбудоване нежитлове приміщення площею 55 кв.м., яке розміщене за адресою: м. Хмельницький, вул. Свободи, 36 на 1-му поверсі будівлі та перебуває на балансі Хмельницького державного центру науки, інновацій та інформатизації, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 30.09.2012 року і становить за незалежною оцінкою 136163, 50 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення аптеки, що продає готові ліки (пункти 1.1 та 1.2. договору).

Згідно п. 3.6. договору орендна плата перераховується до державного бюджету та орендодавцю щомісячно не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним місяцем у співвідношенні: 30% до державного бюджету, 70% - орендодавцю.

За умовами п. 3.7. договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та орендодавцю у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості (п. 3.8. договору).

У разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та орендодавця (п. 3.11. договору).

Згідно п. 5.10 договору орендар зобов`язаний у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати орендодавцю збитки в розмірі погіршення стану або втрати (повної чи часткової) орендованого майна з вини орендаря.

За положеннями п. 10.1 договору він укладений строком на 2 роки, що діє з 1 січня 2013 року до 31 грудня 2014 року включно.

Чинність цього договору припиняється внаслідок, в тому числі, закінчення строку, на який його укладено (п. 10.6. договору).

В силу дії п. 10.8. договору у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю.

Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання акта приймання-передачі. Обов`язок щодо складання акта приймання-передачі про повернення майна орендодавцю покладається на орендаря (п. 10.9 договору).

Якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення (п. 10.10 договору).

Договір підписано сторонами та скріплено їхніми печатками.

28.12.2012 року по акту приймання-передавання індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності орендодавцем передано, а орендарем прийнято індивідуально визначене (нерухоме) майно вбудоване нежитлове приміщення площею 55 кв.м., яке розміщене за адресою: м. Хмельницький, вул. Свободи, 36 на 1-му поверсі будівлі та перебуває на балансі Хмельницького державного центру науки, інновацій та інформатизації, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 30.09.12 року і становить за незалежною оцінкою 136163, 50 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення аптеки, що продає готові ліки.

У додатковому договорі від 05.01.2015 року сторонами внесено зміни в договір оренди та продовжено його дію до 30.11.2017 року.

01.12.16 року між орендодавцем та орендарем укладено додатковий договір до договору оренди, яким змінено орендодавця на Донецький національний університет імені В.Стуса, передбачено нарахування орендної плати шляхом її відсоткового розподілу 50% на 50% між балансоутримувачем та бюджетом.

Додатковим договором від 20.11.2017 року продовжено дію договору оренди строком на 2 роки 11 місяців до 30.10.2020 року включно.

У додатковому договорі від 10.12.2018 року орендарем та орендодавцем змінено цільове призначення орендованого майна та визначено, що майно передається в оренду з метою розміщення кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи.

15.09.2021 року між Донецьким національним університетом імені В. Стуса та ФОП Добродзій І.З. підписано акт приймання-передачі майна, згідно якого орендар передає, а орендодавець приймає зі строкового платного користування індивідуально визначене (нерухоме) майно, що належить до державної власності вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 55,0 кв.м., яке розміщене за адресою: м. Хмельницький, вул. Свободи, 36, на першому поверсі лабораторного корпусу.

Позивач звернувся до відповідача із претензіями від 19.01.2021 року та від 23.12.2022 року, у яких просить сплатити заборгованість за договором оренди №20 від 28.12.2012 року.

Проте, у зв`язку з невиконанням відповідачем вимог позивача в добровільному порядку, останній звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до розрахунку заборгованості (арк. 22), позивачем заявлено до стягнення 23093,43 грн. орендної плати за період з лютого 2020 року по вересень 2021 року.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи стверджується, що 28.12.2012 року між державним підприємством Хмельницький державний центр науки, інновацій та інформатизації (орендодавець, в подальшому Донецький національний університет імені Василя Стуса) та фізичною особою-підприємцем Добродзій Іриною Зотівною (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 20, за яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування індивідуально визначене (нерухоме) майно вбудоване нежитлове приміщення площею 55 кв.м., яке розміщене за адресою: м. Хмельницький, вул. Свободи, 36 на 1-му поверсі будівлі.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У п. 3.6. договору (в редакції додаткового договору від 30.05.2018 року) сторонами договору погоджено сплату орендної плати не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій, встановлених КМ України, у співвідношенні 50% до 50% до державного бюджету та балансоутримувачу.

Проте, з наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості та надходжень орендної плати (аркуші 22-23) вбачається та не заперечується відповідачем, що ФОП Добродзій І.З. не сплачувалась орендна плата у передбаченому договором розмірі та строки.

Так, з аналізу розрахунку заборгованості (аркуш справи 22) та стану надходження орендної плати до договору оренди від 28.12.2012 року (аркуш справи 23) встановлено припинення сплати орендної плати з лютого 2020 року.

В частині заперечень відповідача про проведення оплати за лютий 2020 року судом проаналізовано вчинені позивачем нарахування та враховано, що згідно розрахунку заборгованості (арк. справи 22) борг за лютий становить 1121,05 грн., що відповідає сумі нарахувань за березень 2020 року згідно стану надходжень орендної плати (арк. 23), аналогічно нарахування за березень 2020 року відповідають сумі, яка в розрахунках на арк. 23 віднесена до нарахувань за квітень 2020 року та надалі у відповідному алгоритмі.

В цьому контексті суд враховує положення п. 3.6. договору в редакції додаткового договору від 01.12.2016 року, згідно якого орендна плата підлягала сплаті не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним. Таким чином, суд доходить висновку, що суми нарахованої орендної плати, які відображені на 12 число відповідного місяця на арк. 23, стосуються попереднього місяця, що узгоджується із розрахунком заборгованості, викладеним позивачем на арк. 22.

Відтак, 1124, 42 грн., які сплачені відповідачем 28.02.2020 року, відповідають розміру орендної плати за січень 2020 року, з чого суд критично оцінює доводи відповідача про сплату орендної плати саме за лютий 2020 року, яка становила 1121,05 грн.

З приводу нарахування орендної плати після припинення дії договору господарський суд враховує висновки, наведені у постанові Об`єднаної Палати касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 стосовно того, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 10.6 договору оренди його чинність припиняється внаслідок, в тому числі, закінчення строку, на який його укладено.

Із умов договору встановлено та також не заперечується сторонами, що договір укладено до 30.10.2020 року та його дія не продовжувалась. Тому, з огляду на правову позицію Верховного Суду, у позивача відсутні підстави для нарахування орендної плати після вказаної дати.

З вищевикладеного судом також критично оцінюються доводи позивача, що дія договору від 28.12.2012 року закінчилася 15.09.2021 року (з моменту повернення майна) по причині не виконання відповідачем зобов`язань, позаяк закінчення строку дії договору не пов`язане з моментом припинення зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі №910/9072/17).

Таким чином, позивачем правомірно нараховано відповідачу 10 207,68 грн. орендної плати за період з лютого 2020 року по 30.10.2020 року (1152,71 / 31 х 30 = 1115,53). В стягненні 12 885,75 грн. орендної плати слід відмовити, оскільки не підлягає застосування положення договору щодо сплати орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, позаяк сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства.

З приводу тверджень відповідача про преюдиційність судового рішення у справі №924/566/21 судом враховується наступне.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, суд зауважує про те, що положення частини четвертої статті 75 ГПК України є загальними процесуальними нормами.

У даному випадку суд звертається до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (провадження №12-144гс18) згідно з яким "преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення".

Преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №907/762/16).

Із рішення Господарського суду Хмельницької області від 15.09.2021 року у справі №924/566/21, на яке посилається відповідач, вбачається, що суд, з огляду на факт встановлення карантину на території України та здійснення відповідачем діяльності у сфері громадського харчування (кафе), дійшов висновку про об`єктивну неможливість використання орендованого майна.

Тобто, судом у справі №924/566/21 надано оцінку загальновідомих обставин, зокрема, діяльності закладів громадського харчування в період дії карантинних обмежень. Натомість, у рішенні не досліджувалось безпосередньо обставини можливості/неможливості здійснення діяльності саме ФОП Добродзій І.З. з використання орендованого майна як кафе в період дії карантинних обмежень.

З викладеного суд доходить висновку, що у рішенні Господарського суду Хмельницької області від 15.09.2023 року у справі №924/566/21 не встановлено преюдиційного факту неможливості саме ФОП Добродзій І.З. використовувати орендоване нею майно за договором №20 від 28.12.2012 року в період дії карантинних обмежень.

Суд з приводу тверджень відповідача про звільнення від сплати орендної плати в період дії карантинних обмежень приймає до уваги таке.

Згідно з частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Вказана норма не містить вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження, а тому підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Відповідний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 8 травня 2018 року в справі №910/7495/16.

Отже, для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає, тобто позивач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, №910/13158/20.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 14 такого змісту: "14. З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини 6 статті 762 цього Кодексу".

Законом України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX, який набрав чинності 18.04.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в такій редакції: "14. Встановити, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини 2 статті 286 ГК України, частин 4 та 6 статті 762 ЦК України, також є заходи, запроваджені суб`єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб".

Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, в будь-якому разі зазначені положення стосуються оренди, до якої як правило не включаються витрати на комунальні послуги та експлуатаційні платежі, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Водночас, запровадження Кабінетом Міністрів України обмежувальних заходів під час карантину само по собі не свідчить про принципову неможливість використання відповідачем орендованого майна у розумінні частини 6 статті 762 ЦК України. Вказана правова позиція взаємоузгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20.

З аналізу карантинних обмежень, які були встановлені за період з 12.03.2020 року по 30.10.2020 року судом встановлено відсутність заборони на діяльність суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту; та, в подальшому, послаблення карантинних обмежень до дозволу діяльності з надання послуг громадського харчування на відкритих (літніх) майданчиках, у тому числі під тентами, на верандах, за умови забезпечення дотримання відстані не менш як 1,5 метра між місцями для сидіння за сусідніми столами та розміщення не більш як чотирьох осіб за одним столом (без урахування дітей віком до 14 років); та пізніше можливості роботи у денний час.

Отже, відповідач мав можливість здійснювати свою господарську діяльність протягом періоду з 12.03.2020 року по 30.10.2020 року, зокрема, із застосуванням адресної доставки замовлень.

Будь-яких доказів зворотного, в тому числі, неможливості фактичного доступу до орендованого приміщення, матеріали справи не містять.

Відтак, відповідачем не доведено об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно через обставини, за які він не відповідає.

З всього вищевикладеного, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог у справі №924/932/23 та стягнення з відповідача на користь позивача 10 207,68 грн. орендної плати за період з лютого 2020 року по 30.10.2020 року. В стягненні 12 885,75 грн. орендної плати суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях, м. Вінниця до ОСОБА_1 , с. Лісові Гринівці Хмельницького району Хмельницької області про стягнення 23 093,43 грн. заборгованості за договором оренди від 28.12.2012 року, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Регіонального відділення Фонд державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (21001, м. Вінниця, вул. Гоголя, 10, код 42964094) для зарахування до Державного бюджету України 10207,68 грн. (десять тисяч двісті сім грн. 68 коп.) орендної плати (отримувач: ГУК у Хмел.обл/Хмельниц.мтг/22080200, код отримувача (ЄДРПОУ): 37971775, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), номер рахунку (IBAN): UA298999980313060093000022775, код класифікації доходів бюджету: 22080200).

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Регіонального відділення Фонд державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (21001, м. Вінниця, вул. Гоголя, 10, код 42964094) 1187,37 грн. (одну тисячу сто вісімдесят сім грн. 37 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Видати накази.

В стягненні 12 885,75 грн. орендної плати відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13.11.2023 року

СуддяМ.В. Музика

Веб-адреса рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/

Віддрук. у 2 прим.: 1 - до справи; 2- відповідачу (31340, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Лісові Гринівці, вул. Виноградна, 15) - рек. з пов. про вручення; позивачу в ел. кабінет