Ухвала суду № 114901709, 13.11.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4568/23

УХВАЛА

13 листопада 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Токмілової Л.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про постановлення ухвали в порядку ст. 383 КАС України в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.05.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Рішення суду набрало законної сили 18.07.2023 року.

02.11.2023 року позивачем надано до суду заяву про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, у порядку, визначеному статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідну заяву обґрунтовує тим, що 24.10.2023 року відповідачем на виконання рішення суду від 02.05.2023 року по справі №420/4568/23 виплачено позивачу кошти у сумі 30699,67 грн., що підтверджується банківською випискою про надходження коштів. При цьому, як вбачається із довідки військової частини НОМЕР_1 від 03.11.2021 року №69/1-419 про грошове забезпечення та карток особового рахунку про виплачене грошове забезпечення позивача, грошове забезпечення позивача за червень 2016 року складає 8185,20 грн., а грошове забезпечення позивача за липень 2016 року складає 8185,20 грн.

На думку позивача, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", середньоденне грошове забезпечення позивача складає (8185,20 грн. + 8185,20 грн.) / 61 (червень 2016 року та липень 2016 року) = 268,37 грн. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 12.08.2016 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 20.02.2023 року, то відповідачем затримано розрахунок з 13.08.2016 по 19.02.2023 на 2382 дні.

Відповідно, за твердженнями позивача, сума до виплати згідно рішення суду від 02.05.2023 у справі №420/4568/23 складає 514 602,16 грн. А загальна невиплачена сума середнього заробітку складає 483 902,49 грн., однак відповідачем виплачено лише 30699,67 грн.

У зв`язку з систематичним невиконанням рішень суду щодо виплати індексації грошового забезпечення у ЗСУ та НГУ та наданням до суду завідомо недостовірної інформації, позивач звернувся із відповідною заявою.

Тобто, за твердженням позивача, рішення суду від 02.05.2023 по справі №420/4568/23 не виконано в повному обсязі.

Заява в порядку ст.383 КАС України направлена ВЧ НОМЕР_1 рекомендованим листом 30.10.2023 року.

01.11.2023 від Військової частини НОМЕР_1 надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач зазначає, що ним виконано рішення суду від 02.05.2023 року. На підтвердження цьому, відповідачем долучено розрахунково-платіжну відомість № 147 за жовтень 2023 року, відповідно до якої ОСОБА_1 нараховано та виплачено середній заробіток за рішенням суду у сумі 30699,67 грн.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За приписами ч.ч.1-2 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 N3477-IV, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід`ємною частиною "права на суд", а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення.

Зокрема, у пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" ("Hornsby v. Greece", заява № 18357/91), суд наголошує, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (N1) від 27 серпня 1991 року, серія А, №209, с.20, п.59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v.United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія А, N18, с.16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Суд зазначає, що виконанням рішення суду є вчинення відповідачем дій у повній відповідності із резолютивною частиною рішення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.05.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.08.2016 року по 20.02.2023 року включно. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.08.2016 року по 20.02.2023 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

Судом встановлено, що відповідачем на виконання рішення суду у справі №420/4568/23 здійснено нарахування та виплату середнього заробітку на користь ОСОБА_1 у сумі 30 699,67 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

З метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегульовано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень відповідачем на виконання рішення суду, регламентований статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Згідно з частиною четвертою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

Отже, застосування судом до суб`єкта владних повноважень приписів статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України є можливим у разі встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Судом не встановлено факту невиконання суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь позивача.

Суд зауважує, що доводи заявника про те, що відповідач при нарахуванні середнього заробітку мав нарахувати та виплатити позивачу суму середнього заробітку у розмірі 483 902,49 грн., замість виплаченої 30699,67 грн. є підставою для звернення до суду з новим позовом.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування заходів судового контролю у порядку статті 383 КАС України.

Керуючись статтями 241, 248, 294, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви позивача у порядку статті 383 КАС України відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили у строк та порядок визначений ст. 256 КАС України та оскаржується у строк та порядок встановлений ст. ст. 294- 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.