Рішення № 114901243, 13.11.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 540/847/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бездрабка О.І.,

при секретарі - Собчук Є.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Хараїм О.В.,

представника відповідача - Кавун А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Полтавської обласної прокуратури про стягнення частини заробітної плати,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Держави Україна в особі Полтавської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому просить стягнути з Держави Україна в особі Полтавської обласної прокуратури на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за ч.ч.3-5 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" у сумі 275166,50 грн. та щомісячної надбавки за вислугу років, передбаченої ч.7 ст.81 Закону України "Про прокуратуру", у сумі 82549,50 грн., завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 13 жовтня 2015 року по 15 листопада 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 19.12.1994 р. проходить службу в органах прокуратури України, а з 13.10.2015 р. по 15.11.2016 р. працював заступником прокурора Полтавської області. В період з 26.20.3014 р. по 31.12.2016 р. ч.3 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" було визначено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Відповідно до п.9 ч.5 Закону "Про прокуратуру" посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у таких розмірах: заступника керівника обласної прокуратури - 1,3 посадового окладу прокурора обласної прокуратури, оклад якого відповідно установлюється пропорційно до посадового окладу прокурора окружної (місцевої) прокуратури з коефіцієнтом - 1,2 згідно вимог п.1 ч.4 ст.81 Закону України "Про прокуратуру". Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 р. № 79-VIII були внесені зміни до пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України та установлено, що стаття 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 р. № 6-р/2020 вказані положення визнано такими, що не відповідають Конституції (є неконституційними), що в силу ч.3 ст.152 Конституції є підставою для відшкодування матеріальної шкоди, завданої фізичній особі актами і діями, що визнані неконституційними. Загальний розмір матеріальної шкоди складає 357716 грн. та включає в себе різницю між фактично нарахованим посадовим окладом заступника прокурора Полтавської області і посадовим окладом, який мав бути нарахований та виплачений відповідно до вимог ч.ч.3-5 ст.81 Закону України "Про прокуратуру", і за період з 13 жовтня 2015 року по 15 листопада 2016 року становить 275166,50 грн., та різницю між фактично нарахованою щомісячною надбавкою за вислугу років та надбавкою за вислугу років, яка мала бути обрахована та виплачена згідно вимог ч.7 ст.81 Закону України "Про прокуратуру", і за період з 13 жовтня 2015 року по 15 листопада 2016 року становить 82549,50 грн.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 04.02.2022 р. відкрито провадження в адміністративній справі.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 18.03.2022 р. № 11/0/9-22, відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ, зокрема, територіальна підсудність справ Херсонського окружного адміністративного суду визначена Одеському окружному адміністративному суду.

Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 18.04.2022 р. адміністративну справу № 540/847/22 прийнято до провадження за правилами загального позовного провадження.

12.05.2023 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що оплата праці позивача у спірному періоді здійснювалася відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 р. № 505, яка встановлює оплату праці працівників прокуратури. Кабінетом Міністрів України до вказаної постанови жодних змін щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників органів прокуратури, не внесено, а Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та послідуючими законами на кожний рік, видатки на реалізацію положень ст.81 Закону України "Про прокуратуру" не передбачено, а отже відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Зазначає, що Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 р. в частині визнання неконституційними положень пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає що норми і положення стаття 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення і не розповсюджується на правовідносини, які мали місце у спірному періоді - з 13.10.2015 р. по 15.11.2016 р. Таким чином, відповідачем не допущено порушень законодавства при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати за спірний період. Окремо зауважує, що шкоду, заподіяної фізичній особі актами і діями, що визнанні неконституційними, повинна відшкодовувати держава, а не конкретний державний орган в межах власних бюджетних асигнувань.

20.05.2023 р. від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає про безпідставність викладених у ньому обставин, оскільки предметом позовних вимог є не стягнення недоотриманої частини заробітної плати, а відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок визнання неконституційними окремих положень пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України. Відповідно, за помилку держави на підставі ч.3 ст.152 Конституції України відповідальність несе Держава України. В той же час, спеціального закону, який передбачав би порядок відшкодування шкоди, право на яке визначене ч.3 ст.152 Конституції України, на законодавчому рівні в Україні не прийнято, за таких обставин у даному конкретному випадку норми Конституції України підлягають застосуванню як норми прямої дії. Оскільки позивач у період з жовтня 2015 року по листопад 2016 року перебував у трудових відносинах з відповідачем щодо проходження ним публічної служби, то фінансову відповідальність має нести саме Полтавська обласна прокуратура.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду від 13.09.2023 р., справа № 540/847/22 розподілена судді Бездрабку О.І.

Ухвалою від 15.09.2023 р. адміністративну справу № 540/847/22 прийнято до провадження, призначено підготовче засідання на 16.10.2023 р. о 10:00 год.

02.10.2023 р. від відповідача надійшов лист, яким повідомлено, що Полтавською обласною прокуратурою у повному обсязі підтримується відзив на позовну заяву, поданий 04.05.2022 р. (вих. № 15/1-289вих 22).

Ухвалою від 16.10.2023 р. за клопотання представника відповідача відкладено підготовче засідання на 31.10.2023 р. на 10:00 год.

Ухвалою від 31.10.2023 р. відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 31.10.2023 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 09.11.2023 р. на 10:00 год.

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог з вказаних у відзиві підстав.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 19.12.1994 р. проходить службу в органах прокуратури України, а з 13.10.2015 р. по 15.11.2016 р. працював на посаді заступника прокурора Полтавської області.

У вказаний період прокуратурою Полтавської області позивачу нараховано та виплачено заробітну плату виходячи з посадового окладу, визначеного згідно Постанови КМУ від 31.05.2012 р. № 505, а саме: у жовтні 2015 року - 2790 грн., у листопаді 2015 року - 2790 грн., у грудні 20156 року - 3488 грн., у січні 2016 року - 3488 грн., у лютому 2016 року - 3488 грн., у березні 2016 року - 3488 грн., у квітні 2016 року - 3488 грн., у травні 2016 року - 3488 грн., у червні 2016 року - 3488 грн., у липні 2016 року - 3488 грн., у серпні 2016 року - 3488 грн., у вересні 2016 року - 3488 грн., у жовтні 2016 року - 3488 грн., у листопаді 2016 року - 3488 грн.

Вважаючи, що внаслідок визнання неконституційними положень пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, якими у частині, яка передбачає що норми і положення стаття 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, йому спричинено матеріальну шкоду, позивач звернувся до суду з даним позовом.

.Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів визначаються Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VII (далі - Закон №1697-VII).

Частиною 1 статті 81 Закону № 1697-VII установлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством (ч.2 ст.81 Закону № 1697-VII).

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат (ч.3 ст.81 Закону №1697-VII).

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3 (ч.4 ст.81 Закону № 1697-VII).

Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч.9 ст.81 Закону № 1697-VII).

Згідно зі ст.ст.89, 90 Закону № 1697-VII фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора. Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Частинами 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Водночас підпунктом 5 пункту 63 Розділу І Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 р. № 79-VIII розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу доповнено, зокрема, пунктом 26, яким, серед іншого, визначено, що стаття 81 Закону № 1697-VII застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі цієї норми оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснювалася відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 р. № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - Постанова № 505), яка була чинною в оспорюваному позивачем періоді з 13.10.2015 р. по 15.11.2016 р.

Згідно із пунктами 1, 2, 6 Постанови № 505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 р. № 6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Визначено, що це положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За приписами ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення міститься у ст.91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 р. № 2136-VIII. Окрім цього, у ст.97 цього Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Таким чином, за змістом ч.2 ст.152 Конституції України та ч.1 ст.91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У Рішенні від 30.09.2010 р. № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

У Рішенні від 26.03.2020 р. № 6-р/2020 Конституційний Суд України визначив, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, визнаній неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Тобто, дія окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України відповідно до рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 р. № 6-р/2020 втратила чинність 26.03.2020 р.

Тому рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 р. № 6-р/2020 на спірні правовідносини з 13.10.2015 р. по 15.11.2016 р. не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що прокуратура Полтавської області не мала підстав не враховувати приписи пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України та постанови КМУ № 505.

За таких обставин немає правових підстав стверджувати, що відповідний орган прокуратури допустив протиправні дії в частині нарахування та виплати позивачу заробітної плати за чинним у період з 13.10.2015 р. по 15.11.2016 р. законодавством.

У спірному періоді позивачу прокуратурою Полтавської області позивачу нараховалася та виплачувалася заробітна плата виходячи з посадового окладу, визначеного згідно Постанови КМУ від 31.05.2012 р. № 505, а саме: у жовтні 2015 року - 2790 грн., у листопаді 2015 року - 2790 грн., у грудні 20156 року - 3488 грн., у січні 2016 року - 3488 грн., у лютому 2016 року - 3488 грн., у березні 2016 року - 3488 грн., у квітні 2016 року - 3488 грн., у травні 2016 року - 3488 грн., у червні 2016 року - 3488 грн., у липні 2016 року - 3488 грн., у серпні 2016 року - 3488 грн., у вересні 2016 року - 3488 грн., у жовтні 2016 року - 3488 грн., у листопаді 2016 року - 3488 грн.

Отже, при застосуванні пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 р. № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" під час нарахування та виплати позивачу заробітної плати за період з 13.10.2015 р. по 15.11.2016 р. прокуратура Полтавської обласні діяла у порядку та спосіб, передбачені чинним на той момент законодавством.

З матеріалів справи слідує, що позивач у позовній заяві просить суд стягнути з Держави України в особі Полтавської обласної прокуратури на його користь матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 13.10.2015 р. по 15.11.2016 р. у розмірі 357716 грн.

Підставою, що спонукала позивача звернутися до суду з цим позовом, було отримання ним заробітної плати в обмеженому розмірі, що, на його переконання, є порушенням права власності.

Позивач вважав належним способом захисту своїх порушених прав застосування до спірних правовідносин норми прямої дії - ч.3 ст.152 Конституції України та стягнення з Полтавської обласної прокуратури на його користь матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за ч.ч.3-5 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" у сумі 275166,50 грн., щомісячної надбавки за вислугу років, передбаченої ч.7 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" у сумі 82549,50 грн., завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 13.10.2015 р. по 15.11.2016 р.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно ч.3 ст.152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди урегульовано ст.22 ЦК України, за змістом якої, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Отже, поняття "збитки" включає в себе й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Стаття 22 ЦК України передбачає право на компенсацію збитків у результаті порушення саме цивільного права позивача. При цьому положення ст.22 ЦК України слід застосовувати разом з правилами ст.1166 цього Кодексу, якою передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Правила ст.1175 ЦІК України передбачають певні умови для відшкодування за рахунок держави шкоди, зокрема, завдання шкоди в результат прийняття відповідним суб`єктом влади нормативно-правового акту, та визнання його незаконним та скасування.

Суд погоджується з позицією відповідачів, що наведені позивачем у позові підстави позову не містять посилань на порушення ним питання про визнання незаконними та скасування нормативно-правового акта саме відповідача.

З позиції позивача вимога про відшкодування завданої йому матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, фактично, і є збитками у вигляді упущеної вигоди (правомірні очікування позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованому ч.3 ст.81 Закону України "Про прокуратуру", за період роботи у органах прокуратури, які не були реалізовані державою).

Проте, враховуючи аналіз вищевикладених норм, позивач не має достатньою мірою встановлену вимогу для досягнення цілей при зверненні до суду із обраним способом захисту, оскільки цьому має передувати факт визнання незаконним рішення відповідача, відповідно позивач не може стверджувати, що він мав "законне сподівання" одержання будь-яких конкретних сум.

Таким чином, у розумінні ст.ст.22, 1166, 1175 ЦК України недоплачені суми заробітної плати не можуть вважатися збитками.

Зі змісту матеріалів справи та установлених обставин слідує, що позивач у період з 13.10.2015 р. по 15.11.2016 р. працював на посаді заступника прокурора Полтавської області та оплата його праці здійснювалась відповідно до Постанови КМУ № 505, яка встановлювала оплату праці працівників органів прокуратури.

За таких обставин немає правових підстав стверджувати, що відповідний орган прокуратури допустив протиправні дії чи бездіяльність в частині нарахування та виплати позивачу заробітної плати, а тому відсутні підстави для застосування положень ч.3 ст.152 Конституції України через не доведення позивачем наявності майнової шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між нею та протиправними діями чи бездіяльністю відповідача.

Враховуючи приписи діючого законодавства, суд приходить до висновку, що невиплачена, на думку позивача, заробітна плата в повному обсязі, не може бути стягнута як збитки, заподіяні відповідачем, в розумінні положень ч.3 ст.152 Конституції України.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні..

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд -

вирішив:

Відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Держави Україна в особі Полтавської обласної прокуратури (36000, м.Полтава, вул.1100-річчя Полтави, код ЄДРПОК 02910060) про стягнення частини заробітної плати.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 13.11.2023 р.

Суддя О.І.Бездрабко