Рішення № 114896816, 14.11.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.11.2023Справа № 910/13879/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційна компанія "Роза Вітрів"

про стягнення 100 486,18 грн.,

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - позивач, Аеропорт) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційна компанія "Роза Вітрів" (далі - відповідач, Компанія) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 100 486,18 грн., з яких: 57 378,10 грн. - основний борг, 32 755,80 грн. - пені, 8 319,85 грн. - інфляційні втрати, 2 032,43 грн. - 3 % річних.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на неналежне виконання Компанією умов укладеного між сторонами 22.05.2012 року договору про надання телекомунікаційних послуг № 37-14/2-47 в частині повної та своєчасної оплати наданих відповідачу протягом лютого-липня 2022 року телекомунікаційних послуг, внаслідок чого за Компанією утворилася заборгованість та виникли правові підстави для стягнення пені та компенсаційних виплат у вищенаведених розмірах.

Ухвалою від 06.09.2023 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/13879/23 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін.

25.09.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Компанії від 20.09.2023 року на позовну заяву, в якому остання заперечила проти задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача заявленої суми основного боргу в розмірі 57 378,10 грн. з огляду на її добровільне погашення відповідачем, а також на підставі статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України просила суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій на 90 %, посилаючись, зокрема, на їх значний розмір, погашення суми основного боргу, скрутне матеріальне становище Компанії та повномасштабну військову агресію російської федерації проти України.

Крім того, 25.09.2023 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання позивача від 25.09.2023 року, в якому останній просив суд закрити провадження у справі № 910/13879/23 в частині стягнення з Компанії суми основного боргу в розмірі 57 378,10 грн. з огляду на її добровільне погашення відповідачем. До цього клопотання Аеропортом долучено картки його банківського рахунку з інформацією про оплату Компанією спірної суми основного боргу 12.09.2023 року.

02.10.2023 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь позивача від 02.10.2023 року на відзив на позовну заяву, в якій Аеропорт заперечив проти посилань відповідача на наявність правових підстав для зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій.

Інших заяв чи клопотань на адресу суду від сторін не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.05.2012 року між Аеропортом та Компанією (абонент) було укладено договір про надання телекомунікаційних послуг № 37-14/2-47 (далі - Договір), за умовами якого, з урахуванням додаткових угод до цього правочину № 1-№ 12, позивач зобов`язався надати, а Компанія - отримувати та оплачувати телекомунікаційні послуги, що перелічені у Таблиці № 1 та Таблиці № 2 пункту 4.1 Договору.

Означений Договір та додаткові угоди до нього підписані уповноваженими представниками їх сторін та скріплені відбитками печаток цих контрагентів.

За умовами пункту 4.1 Договору сплата за Договором здійснюється згідно з Граничними тарифами на загальнодоступні телекомунікаційні послуги, затвердженими Рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації та/або за вартостями на телекомунікаційні послуги, розробленими та затвердженими Аеропортом самостійно.

Відповідно до пункту 4.2 Договору вартість послуг може змінюватися Аеропортом в односторонньому порядку (крім послуг, тарифи на які підлягають державному регулюванню) у разі зміни витрат Аеропорту, пов`язаних з наданням послуг та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України. Аеропорт повідомляє абонента відповідно до пункту 3.2.11 Договору, а абонент зобов`язаний прийняти її для розрахунків. Якщо абонент не приймає нової вартості, він зобов`язаний письмово повідомити про це Аеропорт не пізніше, ніж за 2 робочих дні до введення її в дію (в разі відсутності такого повідомлення вартість вважається прийнятою). Аеропорт припиняє надання тих послуг, вартість на які не прийнята абонентом, з дати введення в дію нової вартості послуг.

Згідно з пунктами 4.3, 4.4 цієї угоди нарахування ПДВ здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Оплата за підключення послуг здійснюється абонентом протягом 3-х банківських днів на підставі виставленого Аеропортом рахунку-фактури та після підписання сторонами Договору. Початок абонентної плати з дати виконання робіт, зазначеній в акті виконаних робіт, який підписується уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 4.5 Договору передбачено, що Аеропорт щомісячно виставляє абоненту рахунок-фактуру за надані послуги за розрахунковий період (далі - рахунок) та складає акт приймання-здачі виконаних послуг (далі - Акт). Розрахунковий період - період надання послуг, що дорівнює одному календарному місяцю. Розрахунковий період починається з першого календарного дня місяця та закінчується останнім календарним днем того ж місяця. Якщо перший/останній розрахунковий період надання послуг не збігається з повним календарним місяцем, або в звітний календарний місяць відбулося припинення деяких послуг (дата припинення фіксується в акті виконаних робіт), то в такому випадку оплата нараховується пропорційно кількості днів користування послугами.

У пункті 4.6 Договору його сторони погодили, що абонент з 10-го числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержує в бухгалтерії Аеропорту рахунок та Акт. Абонент несе відповідальність за вчасне отримання рахунку та Акту, датою отримання рахунку та Акту вважається 15 число, незалежно від дати їх фактичного отримання. Сплата рахунку проводиться абонентом до 20 числа того ж місяця. Акт абонент зобов`язаний підписати та повернути в бухгалтерію Аеропорту протягом 5-ти календарних днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 5-ти календарних днів Акт не буде повернутий Аеропорту та не надана в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаним сторонами. Акт підписується керівниками сторін або призначеними ними уповноваженими особами за умови надання іншій стороні копії документу про надання таких повноважень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Аеропорт вказував на те, що протягом строку дії Договору останній належним чином виконував його умови, а також виставляв споживачу відповідні рахунки-фактури на оплату послуг за лютий-липень 2022 року.

На підтвердження вищенаведених обставин позивач надав суду, зокрема, копії виставлених відповідачу рахунків-фактур за надані згідно з Договором послуги за лютий 2022 року від 28.02.2022 року № 14/132 на суму 19 776,29 грн., за березень 2022 року від 31.03.2022 року № 14/165 на суму 354,29 грн., за квітень 2022 року від 30.04.2022 року № 14/193 на суму 354,29 грн., за травень 2022 року від 31.05.2022 року № 14/213 на суму 354,29 грн., за травень 2022 року від 31.05.2022 року № 14/224 на суму 19 422,00 грн., за червень 2022 року від 30.06.2022 року № 14/248 на суму 354,29 грн., за червень 2022 року від 30.06.2022 року № 14/249 на суму 19 422,00 грн., за липень 2022 року від 31.07.2022 року № 14/273 на суму 354,29 грн. та за липень 2022 року від 31.07.2022 року № 14/274 на суму 18 222,00 грн., а також копії підписаних Аеропортом відповідних актів приймання-здачі виконаних послуг згідно з Договором.

Позивач також вказував, що у подальшому ним було здійснено коригування виставлених відповідачу до сплати сум за надані послуги, про що було складено Акти від 28.02.2022 року, від 22.06.2022 року, від 30.06.2022 року та від 26.08.2022 року. Підставою для проведення коригування вартості наданих/отриманих послуг у лютому, червні та серпні 2022 року було тимчасове призупинення надання послуг за Договором на підставі листа абонента від 07.07.2022 року № 01-16-2278 (вх. № 22/07-763 від 06.07.2022 року) та Акту виконаних робіт від 26.08.2022 року № 23-26/4-159.

Відтак, загальна вартість наданих Аеропортом Компанії послуг за Договором протягом лютого-липня 2022 року, з урахуванням коригування виставлених позивачем до сплати сум грошових коштів, склала 57 378,10 грн.

За таких обставин, враховуючи положення пункту 4.6 Договору, суд дійшов висновку про те, що вищевказані акти приймання-здачі виконаних послуг вважаються підписаними сторонами, а у Компанії виник обов`язок за Договором по оплаті на користь Аеропорту наданих останнім протягом лютого-липня 2022 року послуг на суму 57 378,10 грн.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що в порушення умов Договору відповідач на час звернення Аеропорту до суду з позовом у даній справі не оплатив надані йому протягом лютого-липня 2022 року послуги, заборгувавши таким чином позивачу 57 378,10 грн.

Оскільки адресовані Компанії претензії про сплату спірної заборгованості були залишені відповідачем без задоволення, Аеропорт звернувся до суду з означеним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь Другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Разом із тим, як було зазначено вище, 25.09.2023 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання позивача від 25.09.2023 року, в якому останній просив суд закрити провадження у справі № 910/13879/23 в частині стягнення з Компанії суми основного боргу в розмірі 57 378,10 грн. з огляду на її добровільне погашення відповідачем. До цього клопотання Аеропортом долучено картки його банківського рахунку з інформацією про оплату Компанією спірної суми основного боргу 12.09.2023 року. Слід також зазначити, що у матеріалах справи наявна копія платіжної інструкції від 12.09.2023 року № 12787537 про оплату Компанією на користь Аеропорту грошових коштів у розмірі 57 378,10 грн. із призначенням платежу: "Оплата зг. Дог. № 37-14/2-47 від 22.05.12р, рах. № 14/132, 14/165, 14/193, 14/213, 14/224, 14/248, 14/249, 14/273, 14/274 за період лютий-липень 2022р. у т.ч. ПДВ 9563.02 грн.".

З огляду на викладене, суд зазначає, що статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави для закриття провадження у справі.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19).

З матеріалів справи вбачається, що предмет спору в частині стягнення з відповідача суми основного боргу за Договором існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи (після звернення Аеропорту до суду з даним позовом та відкриття провадження у справі № 910/13879/23), у зв`язку з погашенням відповідачем цієї суми заборгованості 12.09.2023 року.

З огляду на викладене, а також зважаючи на фактичну відсутність між сторонами неврегульованих питань щодо сплати спірного основного боргу за Договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу за Договором в розмірі 57 378,10 грн. відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, зважаючи на неналежне виконання відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати наданих йому за Договором протягом лютого-липня 2022 року послуг, Аеропорт просив суд стягнути з відповідача 2 032,43 грн. 3 % річних та 8 319,85 грн. інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми заборгованості за Договором у період з 21.03.2022 року по 14.08.2023 року, згідно з наданим позивачем розрахунком.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень норми статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних у розмірі 2 032,43 грн., суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених методологічних помилок при визначенні початкових дат періодів прострочення та кількості днів за відповідні періоди прострочення, що призвело до заявлення суми вказаних компенсаційних виплат у завищеному розмірі.

Так, згідно з частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до частини першої статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Проте, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що нарахування 3 % річних за лютий та липень 2022 року було здійснено всупереч вимог частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем невірно визначено дати початкових періодів нарахування наведених сум компенсаційних виплат.

Враховуючи вищенаведене, а також зважаючи на вказані самим позивачем періоди нарахування (межі позовних вимог), обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з Компанії на користь позивача за порушення умов Договору, за обрахунком суду є 2 030,48 грн., з яких: 643,54 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 15 322,31 грн. у період з 22.03.2022 року по 14.08.2023 року; 14,01 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 354,29 грн. у період з 21.04.2022 року по 14.08.2023 року; 13,13 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 354,29 грн. у період з 21.05.2022 року по 14.08.2023 року; 12,23 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 354,29 грн. у період з 21.06.2022 року по 14.08.2023 року; 629,03 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 18 222,00 грн. у період з 21.06.2022 року по 14.08.2023 року; 11,36 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 354,29 грн. у період з 21.07.2022 року по 14.08.2023 року; 584,10 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 18 222,00 грн. у період з 21.07.2022 року по 14.08.2023 року; 2,35 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 80,02 грн. у період з 23.08.2022 року по 14.08.2023 року; 120,73 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 4 114,61 грн. у період з 23.08.2022 року по 14.08.2023 року.

Разом із тим, нарахована Аеропортом сума інфляційних втрат у розмірі 8 319,85 грн. не перевищує розрахованої судом суми вказаних компенсаційних виплат за дійсні періоди прострочення.

Слід зазначити, що відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення сум компенсаційних виплат надано суду не було, як і не наведено обґрунтованих доводів щодо арифметичних дефектів наданого позивачем розрахунку.

За таких обставин, стягненню з Компанії на користь позивача підлягає 3 % річних за порушення умов Договору в розмірі 2 030,48 грн. та інфляційні втрати в сумі 8 319,85 грн., тоді як у задоволенні вимог Аеропорту про стягнення з абонента 1,95 грн. 3 % річних за цією угодою слід відмовити.

Крім того, зважаючи на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, позивач також просив суд стягнути з Компанії 32 755,80 грн. пені, нарахованої на відповідні суми заборгованості за Договором у період з 21.03.2022 року по 14.08.2023 року, згідно з наданим Аеропортом розрахунком.

Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Визначення поняття "пеня" міститься у частині 3 статті 549 Цивільного кодексу України. Відповідно до зазначеної норми пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами пункту 4.9 Договору стягнення заборгованості по оплаті здійснюється з нарахуванням пені за кожну добу затримки від суми заборгованості, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня. Пеня нараховується до моменту повного погашення абонентом заборгованості за Договором.

У той же час судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок пені також не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених аналогічних методологічних помилок при визначенні початкових дат періодів прострочення та кількості днів за відповідні періоди прострочення (за лютий та липень 2022 року), що призвело до заявлення суми вказаної неустойки у завищеному розмірі.

Зважаючи на викладене, обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з Компанії на користь позивача за порушення умов Договору, за обрахунком суду є 32 735,91 грн., з яких: 9 760,94 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 15 322,31 грн. у період з 22.03.2022 року по 14.08.2023 року; 219,87 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 354,29 грн. у період з 21.04.2022 року по 14.08.2023 року; 214,05 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 354,29 грн. у період з 21.05.2022 року по 14.08.2023 року; 202,79 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 354,29 грн. у період з 21.06.2022 року по 14.08.2023 року; 10 429,97 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 18 222,00 грн. у період з 21.06.2022 року по 14.08.2023 року; 188,23 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 354,29 грн. у період з 21.07.2022 року по 14.08.2023 року; 9 681,12 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 18 222,00 грн. у період з 21.07.2022 року по 14.08.2023 року; 38,90 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 80,02 грн. у період з 23.08.2022 року по 14.08.2023 року; 2 000,04 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 4 114,61 грн. у період з 23.08.2022 року по 14.08.2023 року.

Отже, обґрунтованою до стягнення з Компанії на користь позивача є пеня за порушення умов Договору в розмірі 32 735,91 грн., тоді як у задоволенні вимог Аеропорту про стягнення з абонента 19,89 грн. цієї штрафної санкції слід відмовити за необґрунтованістю.

Разом із тим, як було зазначено вище, у відзиві на позов Компанія на підставі статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України просила суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій на 90 %.

З огляду на викладене, суд зазначає таке.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Мотивуючи клопотання про зменшення штрафних санкцій (пені), відповідач посилався, зокрема, на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження понесення позивачем будь-яких збитків внаслідок прострочення Компанією виконання договірних зобов`язань з оплати телекомунікаційних послуг протягом спірного періоду, а також різке погіршення фінансового становища відповідача як авіакомпанії внаслідок початку повномасштабної військової агресії російської федерації проти України та закриття повітряного простору над Україною для цивільної авіації. Крім того, відповідач вказував на значний розмір нарахованих Аеропортом штрафних санкцій, а також добровільне погашення Компанією спірної у справі суми основного боргу за надані позивачем телекомунікаційні послуги.

Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. При цьому законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У свою чергу, судом прийнято до уваги відсутність у матеріалах справи належних доказів понесення Аеропортом збитків саме у зв`язку із допущеним відповідачем простроченням виконання його зобов`язань, а також враховано, що спірна у даній справі заборгованість фактично виникла після початку повномасштабної військової агресії російської федерації проти України та була погашена відповідачем у повному обсязі в процесі розгляду справи.

Судом також взято до уваги те, що авіакомпанія відповідача перебуває у тяжкому фінансовому становищі, що підтверджується наданою відповідачем копією звіту про фінансові результати за 9 місяців 2022 року, внаслідок незалежних від Компанії обставин: запровадження з 2020 року ряду обмежень у сфері авіаперевезень через поширення коронавірусу Covid-19 (що є загальновідомим фактом), а також повномасштабної військової агресії російської федерації проти України, що зумовило повну зупинку виконання авіарейсів з/до України та унеможливило отримання відповідачем прибутку від його комерційної діяльності.

Отже, стягнення з Компанії заявленої суми пені у повному обсязі (який визнано судом обґрунтованим) може призвести до невиправданих негативних наслідків для відповідача як суб`єкта господарської діяльності.

У той же час судом взято до уваги й те, що позивач також є суб`єктом цивільної авіації та фактично зазнав аналогічних фінансових втрат через поширення коронавірусу Covid-19, а також повномасштабної військової агресії російської федерації проти України.

З огляду на вищевказане та з урахуванням інтересів обох сторін, суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру нарахованої позивачем пені на 50 %. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Відтак, стягненню з Компанії на користь Аеропорту підлягає 16 367,96 грн. пені, тоді як у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача решти нарахованої суми цієї штрафної санкції слід відмовити.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано доказів на підтвердження вчасної оплати послуг за Договором, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, з урахуванням погашення Компанією суми основного боргу після відкриття провадження у справі, проведених судом власних розрахунків заявлених до стягнення сум штрафних санкцій та 3 % річних, а також зменшення нарахованої Аеропортом пені.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Разом із тим, суд звертає увагу на положення пункту 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за яким судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційна компанія "Роза Вітрів" (04070, місто Київ, вулиця Волоська, будинок 50/38, офіс 134; код ЄДРПОУ 32657656) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08324, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль-7; код ЄДРПОУ 20572069) 16 367 (шістнадцять тисяч триста шістдесят сім) грн. 96 коп. пені, 2 030 (дві тисячі тридцять) грн. 48 коп. 3 % річних, 8 319 (вісім тисяч триста дев`ятнадцять) грн. 85 коп. інфляційних втрат, а також 1 150 (одну тисячу сто п`ятдесят) грн. 84 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Провадження у справі в частині вимог Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційна компанія "Роза Вітрів" про стягнення 57 378 (п`ятдесят сім тисяч триста сімдесят вісім) грн. 10 коп. основного боргу закрити, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 14.11.2023 року.

Суддя В.С. Ломака