Рішення № 114886620, 13.11.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/20364/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: 21001, м. Вінниця, вул. Стрілецька, 21) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 08 серпня 2023 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: 21001, м. Вінниця, вул.. Стрілецька, 21), відповідно до якої позивач просить:

Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати відповідача виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 18 квітня 2020 року по 19 липня 2023 року відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.

Ухвалою суду від 04 вересня 2023 року після усунення недоліків у позовній заяві позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.

Вказаною ухвалою відповідача зобов`язано протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання копії ухвали про відкриття провадження надати суду розрахунковий лист при звільненні, зазначивши дату повного розрахунку позивача при звільненні, довідку про виплату індексації грошового забезпечення та довідку про середньоденний заробіток позивача за останні два місяці перед звільненням.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходила військову службу та перебувала на фінансовому забезпечені у військовій частини НОМЕР_2 та відповідно до витягу з наказу № 76 від 18.04.2020 року позивача знято з усіх видів грошового забезпечення.

Позивач зазначила, що за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року їй не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

19.07.2023 року на її розрахунковий рахунок нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.01.2023 року по справі № 420/13481/22 в розмірі 82370 грн.

Разом з цим позивачу не було нараховано та не виплачено середнього заробітку за час несвоєчасної виплат грошової індексації, що є, на його думку, протиправним.

Позивач вважає, що такі дії відповідача є протиправними, а тому має бути порушено питання відповідальності відповідача за затримку розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення, яке врегульовано приписами ст. ст. 116, 117 КЗпП України, і у неї виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України.

До суду 20 вересня 2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № 31804/23), відповідно якого представник відповідача позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні, посилаючись на те, що незгода працівника з розміром належних до виплат при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду, які будуть свідчити про наявність спору щодо належних йому сум при звільненні.

Разом з цим представник відповідача звертає увагу, що із позовною заявою щодо індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду у вересні 2022 року (справа № 420/13481/22). На думку представника відповідача, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплачених сум вже виник зі спливом часу після звільнення позивача.

Отже, представник відповідача вважає, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 825/742/16 та від 28.11.2022 у справі № 380/693/20, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Також представник відповідача вважає, що не належать ототожненню військова служба та трудові відносини, та норми КЗпП України на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, не поширюються.

Також представник посилається на приписи Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, відповідно до яких військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Окрім цього, представник відповідача зазначив, що якщо суд вирішить інакше, то він просить зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із застосуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 № 761/9584/15-ц та від 18.03.2020 № 711/4010/13, та врахувати відсутність вини у невиплаті індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року. Також те, що тривала затримка розрахунку пов`язана не лише зі специфікою виплат військовослужбовцям індексації грошового забезпечення виключно через судові рішення за відсутності будь-якого іншого механізму її нарахування та виплати за минулий період, але і з тривалим розглядом справ у суді через повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну.

Також представник просить врахувати, що маючи повну інформацію з грошового атестату щодо фінансових розрахунків на момент звільнення з військової служби ще у квітні 2020 року, позивач звертається до суду тільки зі збігом часу.

До суду не надходила відповідь на відзив.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, судом у справі встановлені такі факти та обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено паспортом громадянина України.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 18.04.2020 року № 76 старшого солдата ОСОБА_1 , звільнену наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 15 квітня 2020 № 3-РС з військової служби у запас, з 18 квітня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та забезпечення.

На дату звільнення позивачу було виплачено грошове забезпечення в загальному розмірі 114267,04 грн, що підтверджено довідкою про грошове забезпечення вихід. № 350/180/576/138 від 13.09.2023 року.

Разом з цим сторонами не заперечується, що на день звільнення позивачу не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру судових рішень, суд встановив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.01.2023 року по справі № 420/13481/22 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 Міністерства оборони України, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_4 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.

Суд встановив, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.01.2023 року по справі № 420/13481/22 виконано відповідачем, а саме: відповідачем здійснено нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 враховуючи базовий місяць в сумі 83625,23 грн, що підтверджено довідкою Військової частини НОМЕР_2 щодо виплат по судовим рішенням від 13.09.2023 року № 350/180/576/139.

Також суд встановив, що 19.07.2023 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.01.2023 року по справі № 420/13481/22 в розмірі 82370 грн. 62 коп., що підтверджено випискою по картці позивача.

Проте позивачу не був виплачений середній заробіток за затримку повного розрахунку перед звільненням, що стало підставою звернення до суду з цим позовом.

Судом досліджена довідка про грошове забезпечення, видана військовою частиною НОМЕР_2 вихід. № 350/180/576/137 від 13.09.2023, відповідно до якої середньоденний заробіток ОСОБА_2 , виходячи із кількості календарних днів за лютий 2020, березень 2020 року становить 374,71 грн.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню частково, з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини першої ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин другої-третьої ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Сукупний аналіз наведених норм права доводять, що індексація грошового забезпечення є невід`ємною складовою грошового забезпечення та підлягала виплаті при звільненні позивача.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби органів внутрішніх справ.

Також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Тому суд доходить висновку, щодо застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 КЗпП України.

Також суд зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Таким чином положення статті 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України в редакції чинної на час звільнення позивача, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення суду позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 82370 грн 19 липня 2023 року.

Таким чином відповідачем затримано розрахунок з позивачем з 19.04.2020 по 18.07.2023 року на 1186 календарні дні.

Сторонами не заперечується, що у день звільнення позивача, йому не було виплачено індексацію грошового забезпечення в належному розмірі.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в редакції чинної на час здійснення виплати індексації грошового забезпечення, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

За таких встановлених судом обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, є правомірними та належать задоволенню.

Однак, статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Тому, суд доходить висновку, що позовні вимоги - зобов`язати відповідача виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 18 квітня 2020 року по 19 липня 2023 року відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100, є безпідставними та не належать задоволенню.

У свою чергу враховуючи, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору, керуючись ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні на користь позивача, але із зменшенням його розміру, виходячи з такого.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19 Верховний Суд з питання застосування ст. ст. 116, 117 КЗпП України зробив такі висновки:

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку…> (п. 59-61 постанови Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19 ).

Враховуючи, що позивачу було не виплачено лише частину із тих сум, які мав виплатити відповідач при його звільненні, суд вважає, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19 є релевантні до спірних правовідносин.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і зазначила, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

- Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Повертаючись до обставин у цій справі, суд доходить висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні: 374,71 грн х 1186 календарні дні= 444406, 06 грн., але така сума є неспівмірною з сумою, яка не була виплачена позивачу із затримкою та має бути зменшена з урахуванням вищевикладених у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц критеріїв та порядку розрахунку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19.

Суд зазначає, що стаття 117 КЗпП України - це відповідальність, яка покладається на роботодавця за несвоєчасний розрахунок з працівником при звільненні.

Метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Позивачу мали виплатити на день звільнення 114267,04 грн (те, що виплачено)+ 83625,23 грн (те, що не було виплачено, та виплачено за рішенням суду) =197892, 27 грн.

Тобто позивачу не виплатили 4,16 % від загальної суми, які належали виплаті при звільненні.

Таким чином, застосовуючи висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19, суд доходить висновку, що співмірним розміром середнього заробітку за затримку буде сума 18 487, 29 грн., що відповідає 4,16 % від 444406,06 грн.

Також суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Тому оцінюючи у сукупності надані обставини, суд вважає, що достатнім та співмірним розміром середнього заробітку за затримку буде сума 18 487, 29 грн., яка належить стягненню на користь позивача з урахуванням обов`язкових відрахувань.

Посилання відповідача на застосування до спірних правовідносин висновків викладених у постанові Верховного Суду від 28.11.2022 року у справі № 380/693/20, як релевантних до спірних правовідносин, не враховуються судом, оскільки у справі № 380/693/20 розглядався спір, який не є подібний за обставинами спірних правовідносин із розглядаємою справою.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову частково не довів, з посиланням на відповідні докази, правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги належать задоволенню частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, жодні судові витрати не належать стягненню з відповідача на його користь.

Також у зв`язку з тим, що судові витрати пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз в цій справі відсутні, жодні судові витрати не належать відшкодуванню за рахунок державного бюджету.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: 21001, м. Вінниця, вул. Стрілецька, 21) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: 21001, м. Вінниця, вул. Стрілецька, 21) щодо несвоєчасного остаточного розрахунку ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) при звільненні.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: 21001, м. Вінниця, вул. Стрілецька, 21) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19.04.2020 року по 18.07.2023 року включно в розмірі 18 487, 29 грн (вісімнадцять тисяч чотириста вісімдесят сім гривень 29 копійок) з урахуванням обов`язкових відрахувань.

В іншій частина позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Л.Р. Юхтенко