Рішення № 114847853, 13.11.2023, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/15857/23

пр. № 2-а/759/160/23

13 листопада 2023 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Кривонос Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, третя особа: інспектор старший сержант поліції відділення №2 (м. Буськ) Золочівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області Маєвський Василь Вікторович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксована не в автоматичному режимі,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі

у серпні 2023 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд скасувати постанову від 13.08.2023серії ЕАТ №7520812 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн 00 коп. по справі про адміністративне стягнення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі адміністративне стягнення та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в тому числі витрати на правничу допомогу адвоката.

В обґрунтування позову зазначає, що 13.08.2023 о 16 год. 17 хв. відносно позивача винесено постанову інспектором старшим сержантом поліції відділення №2 (м. Буськ) Золочівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області Маєвським В.В. згідно якої позивач порушив п. 34 ПДР України на підставі чого був притягнутий до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340 грн 00 коп., проте позивач із вказаною постановою не погоджується, вважає її протиправною, оскільки позивача не було повідомлено про початок розгляду справи про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі, не було роз`яснено прав, передбачених ст. 63 Конституції України, ст. 368 КУпАП, інспектором не здійснювалось будь-яких замірів швидкості руху транспортного засобу «Infiniti QX60» д.н.з. НОМЕР_1 так і швидкості руху поодиноко попереду рухаючого транспортного засобу менше 30 км/год., що виключає можливість про порушення п. 34 ПДР, в оскаржуваній постанові вказано «…до постанови додаються: відеозапис…», проте в постанові не вказано технічний засіб за допомогою якого здійснено відеофіксацію правопорушення.

19.09.2023 від представника відповідача надійшло до суду клопотання про заміну відповідача по справі, оскільки він є неналежним відповідачем так як не перебуває із вказаним інспектором у трудових відносинах, а тому не відповідає за його дії, а тому просив замінити належного відповідача на Головне управління Національної поліції у Львівській області (а.с. 67, 68).

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду

відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2023 визначено головуючого - суддю Ул`яновську О.В. (а.с. 17-18).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 23.08.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (а.с.20-21).

Ухвалою судді від 06.09.2023 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а.с. 45, 46).

Відповідач, відповідно до ст. 162 КАС України, відзив на позову заяву у строки встановлені в ухвалі суду від 06.09.2023 не подав, внаслідок чого суд розглядає справу за наявними матеріалами, поданими позивачем по справі.

Відповідно до ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1 -5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

ІІІ. Фактичні обставини справи

судом встановлено, що 13.08.2023 о 16 год. 17 хв. Львівська обл., Буський р-н., м. Буськ, дорога Київ - Чоп 489 ОСОБА_1 керуючи ТЗ «Infiniti QX60» д.н.з. НОМЕР_1 перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки 1.1, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків , чим порушив п. 34 ПДР України - порушення вимог розмітки проїзної частини доріг.

Постановою серія ЕАТ №7520812 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, інспектором старшим сержантом поліції відділення №2 (м. Буськ) Золочівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області Маєвським В.В. накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн 00 коп. на підставі ч. 1 ст. 122 КУпАП за порушення вимог п. 34 ПДР (а.с. 12).

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду

відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 КУпАП).

Згідно з ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно положень ст. 251 КУпАП (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги ПДР.

Відповідно до пункту 34 Правил дорожнього руху України - дорожня розмітка дублює зображення знаків. (широка суцільна лінія) - позначає край проїзної частини (крайова розмітка) автомобільних доріг та вулиць, межі смуги для руху маршрутних транспортних засобів або велосипедної смуги.

Розглядаючи аргументи позивача про порушення його прав, суд звертає увагу, що сам по собі розгляд справи поліцейським на місці правопорушення не може свідчити про порушення прав особи, яка притягається до відповідальності. Порушення таких прав, зокрема права на участь захисника або інших прав, передбачених статтею 268 КУпАП, може відбутись у разі подання особою, яка притягається до відповідальності певних клопотань та необґрунтованої відмови у їх задоволенні з боку уповноваженої посадової особи.

Проте, у цій справі позивач не зазначає і не доводить, що ним подавались інспектору клопотання про залучення захисника або відкладення розгляду справи з інших поважних причин, і йому в цьому було відмовлено. З огляду на що, позиваечм не доведено порушення його прав, згідно ст. 268 КУпАП.

Також позивач під час розгляду справи інспектором на місці не оспорював порушення ним правил дорожнього руху у виді перетинання суцільної лінії дорожньої розмітки, та обставини вказаного правопорушення.

Посилання позивача на відсутність вказівки в оскаржуваній постанові на технічний засіб відео фіксації, суд вважає такими, що не доводять незаконність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, або порушення прав позивача.

Суд звертає увагу, що положення ч. 2 ст. 77 КАС України не є абсолютними, та перекладають обов`язок доказування на відповідача за умови того, що спочатку позивачем у позовній заяві належним чином продемонстровано порушення його прав та в достатній мірі обґрунтовано неправомірність відповідного рішення.

Суд також наголошує на тому, що під час розгляду цієї справи позивач мав можливість в достатній мірі реалізувати всі свої процесуальні права, передбачені статтею 268 КУпАП, статтями 44, 47 КАС України. Проте, ніяких пояснень по суті правопорушення позивач у позові не навів, додаткових доказів та клопотань також суду не подавав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що викладені позивачем аргументи є необґрунтованими, а також недостатніми для висновку про незаконність прийнятого інспектором рішення, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 293 КУпАП орган (посадова особа), розглядаючи скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилене.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову і вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено положеннями КУпАП, а відтак адміністративний позов не підлягає задоволенню.

V. Розподіл судових витрат

позивач звертаючись до суду просить стягнути з відповідача судові витрати за професійну правничу допомогу адвоката у зв`язку із розглядом справи з відповідача у розмірі 5500 грн 00 коп. з приводу чого слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За вимогами ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано:

- копію договору про надання правової допомоги №23/1 від 14.02.2023 Про надання правничої (правової) допомоги;

- копію додатку №1 до договору №23/1 від 14.02.2023;

- копію додатку №2 до договору №23/1 від 14.02.2023;

- оригінал акту №23/1-5 від 11.09.2023 Про передачу-прийняття наданої правничої (правової) допомоги;

- оригінал рахунку-фактури №23/1-5 від 11.09.2023 згідно якого всього сума виконаних робіт складає 5500 грн 00 коп.;

- копія ордеру серії АІ №1384504 від 05.05.2023;

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №10963/10 від 13.02.2023.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), акт виконаних робіт (детальний опис робіт, наданих послуг).

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату цих послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На час ухвалення судом рішення позивач не надав до суду документального підтвердження розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, зокрема, документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, тому суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, предмет позову, його ціну та складність спірних правовідносин, суд вважає, що позивачем не доведено оплату наданих йому адвокатських послуг, які він просить стягнути, як понесені ним витрати у зв`язку із розглядом справи, внаслідок чого, вказані вимоги не підлягають до задоволення.

Згідно нормами п. 12 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Як вбачається із матеріалів справи позивач є військовслужбовцем, внаслідок чого у відповідності до положень ст. 139 КАС України суд відносить судові витрати в рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись вимогами Закону України «Про дорожній рух», ст.ст. 7, 9, 122, 251, 268, 280, 286, 293 КУпАП, ст.ст. 2, 5, 6, 19, 20, 46, 48, 70-72, 77, 90, 139 КАС України,-

УХВАЛИВ:

у позовних вимогах ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, третя особа: інспектор старший сержант поліції відділення №2 (м. Буськ) Золочівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області Маєвський Василь Вікторович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксована не в автоматичному режимівідмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 10 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: О.В. Ул`яновська