Рішення № 114847728, 31.10.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/1710/22-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Соколова О.М.,

при секретарі судового засідання - Матвійчуку В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу №757/1710/22-ц за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої неконституційним рішенням Верховної Ради України, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2022 ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - Відповідач) про відшкодування шкоди, завданої неконституційним рішенням Верховної Ради України.

В обґрунтування даної позовної заяви Позивач зазначає, що має статус особи з інвалідністю ІІ групи, перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримує пенсійні виплати відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 01 вересня 2011 року по справі №2-а-4469/11 за результатами розгляду позову ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області про перерахунок його основної та додаткової відповідно до норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області здійснити перерахунок основної та додаткової пенсії позивача по інвалідності з 01 січня 2011 року відповідно до ст.ст. 50, 54,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із загальновстановленого розміру мінімальної пенсії за віком, який визначається з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, встановленого у законі «Про Державний бюджет України» на відповідний рік з урахуванням сум проведених виплат.

Рішення суду було виконано і позивач певний час отримував пенсійні виплати в розмірах, визначених статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до внесення змін до нього Законом України від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ, яким було суттєво зменшено розмір моєї пенсії.

07 квітня 2021 року Конституційним Судом України ухвалено Рішення № 1-р(ІІ)/2021, яким визнаються неконституційними положення Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ щодо установлення мінімального розміру пенсій для осіб, які отримали інвалідність унаслідок Чорнобильської катастрофи, та пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи за рішенням Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини четвертої резолютивної частини означеного Рішення громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ.

За змістом частини п`ятої резолютивної частини Рішення є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

05 жовтня 2021 року Позивач звернувся до Верховної Ради України із заявою про відшкодування йому шкоди, заподіяної її неконституційним рішенням.

У подальшому Апаратом Верховної Ради України його заяву направлено в Комітет з

з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів. Із змісту листа останнього від 05 листопада 2021 року випливає, що дотепер не прийнято правового акта, яким має бути встановлено порядок відшкодування шкоди, якої громадяни України зазнали внаслідок дії статті 54 Закону №796-ХІІ, а тому заява позивача до Верховної Ради України залишається бути не вирішеною.

Згідно з розрахунком позивача, розмір завданої йому матеріальної шкоди за період з 1 січня 2015 року по червень (включно) 2021 року (у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» від 29 червня 2021 року №1584-ІХ) становить 701 369, 51 грн.

За наведених обставин, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2022 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

03 січня 2023 року на адресу суду від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав викладених у останньому.

Позивач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, до суду подав заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги позову підтримав.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщення оголошення на сайті Печерського районного суду м.Києва, а тому, в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність учасників на підставі наявних в ній доказів.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 01 вересня 2011 року по справі №2-а-4469/11 встановлено, що Позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, що підтверджується копією посвідчення та відповідно до довідки Черкаської обласної спеціалізованої МСЕК являється інвалідом ІІ групи в зв`язку з захворюванням, пов`язаним з впливом аварії на ЧАЕС з 01 червня 2010 року та довічно, не працює, пербуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Тальнівському районі, одержує пенсію по інвалідності в розмірі фактичних збитків та постійно проживає в м. Тальне Черкаської області, яке відповідно до Постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 року № 106 віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.

У відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 01 вересня 2011 року по справі №2-а-4469/11 за результатами розгляду позову ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області про визнання протиправними дій та бездіяльності Управління Пенсійного Фонду України в Тальнівському районі, донарахування сум підвищення до пенсії особам постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильскій АЕС та стягнення недоотриманої пенсії, визанано бездільність управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області щодо не здійснення перерахунку та виплати ним розмірів належних ОСОБА_1 державної та додаткової пенсій по інвалідності, доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю у відповідності зі статтями 39, 50, 54, 67 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" протиправною. Зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 основної та додаткової пенсії по інвалідності з 01.01.2011 року відповідно до ст.ст. 39, 50, 54, 67 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи із загальновстановленого розміру мінімальної пенсії за віком, який визначається з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік з урахуванням сум проведених виплат.

Згідно із ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я визначені Законом України №796-ХІІ від 28.01.1991 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон №796-ХІІ).

У ч. 1 ст. 13 Закону № 796-XII передбачено, що держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов`язується відшкодувати її за: 1) пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; 2) втрату годувальника, якщо його смерть пов`язана з Чорнобильською катастрофою; 3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім`ї у зв`язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.

Статтею 14 Закону № 796-XII визначено чотири категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Пенсії таким особам встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, що призначається після виникнення права на державну пенсію (ч. 1 ст. 49 Закону № 796-XII).

Зі змісту ст. 54 Закону № 796-XII випливає, що її приписи регулюють правовідносини щодо призначення двох видів державних пенсій, а саме: 1) пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, право на призначення якої мають особи, що їх віднесено до категорії 1; 2) пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Приписами ч. 4 ст. 54 Закону № 796-XII в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» від 06.06.1996 № 230/96-ВР (далі - Закон №230/96-ВР), яка була чинною до внесення змін Законом №76-VIII, було передбачено таке: «В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком».

Згідно з п.п. 13 п. 4 розділу I Закону № 76-VIII текст ст. 54 Закону №796-XII викладено у новій редакції, за якою мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.

Отже, відповідно до ч. 3 ст. 54 Закону № 796-XII у редакції Закону №76-VIII, яка набрала чинності з 01.01.2015, умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.

Разом з тим, 07.04.2021 Конституційний суд України рішенням № 1-р (11) 2021 (Справа №3-333/2018/4498/18) визнав неконституційним рішення Верховної Ради України щодо надання Кабінету Міністрів України права встановлення мінімальних пенсій та зазначив, що з 07.07.2021 втрачає юридичну силу стаття 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції від 28.12.2014 № 76-VII.

На виконання рішення Конституційного Суду України Верховною Радою України 29.06.2021 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб», яким, зокрема, ч. 3 ст. 54 Закону №796 викладено в такій редакції: «В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для I групи інвалідності - 6000 гривень; для II групи інвалідності - 4800 гривень; для III групи інвалідності - 3700 гривень; для дітей з інвалідністю - 3700 гривень».

Щодо відшкодування завданих збитків в наслідок застосування ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796- XII в редакції цієї статті від 28.12.2014, суд зазначає наступне.

Пунктом 4 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 встановлено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії ч. 3 ст. 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VІІІ.

Проте, вищезазначене рішення Конституційного Суду України не містить положень, які б визначали порядок виконання пункту 4 щодо відшкодування такої шкоди громадянам України.

Відповідно до приписів ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень.

Згідно ч. 3 ст. 152 Конституції України, матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Спеціальний закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий.

За відсутності закону, який формулює такі положення, право на компенсацію не може виникнути, оскільки особа не може стверджувати, що вона мала законне сподівання одержання будь-яких конкретних сум (ухвала Європейського суду з прав людини у справі «Петро Якович Петльований проти України», заява №54904/08, ухвала щодо прийнятності від 30.09.2014).

Водночас, підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає Цивільний кодекс України.

Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст. 1175 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Ця норма є спеціальною по відношенню до положення ст. 1173 ЦК України, оскільки для її застосування необхідні певні особливі умови, а саме завдання шкоди в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта та визнання такого нормативно-правового акту незаконним та його скасування.

Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 ЦК України. В частині другій цієї статті Кодексу зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним.

Зміст статті 1175 ЦК України дає підстави для висновку про її застосування тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується.

На думку позивача, внаслідок визнання неконституційною ч. 3 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відбулося порушення її права на отримання очікуваних доходів у вигляді виплати основної та додаткової пенсії у розмірі 507 996,78 грн.

Стаття 22 ЦК України передбачає можливість відшкодування збитків особі у результаті порушення її цивільного права. Як визначено частиною другою зазначеної статті збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно - правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення закріплено також у ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII.

Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 ч. 3 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-УІІІ щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

На думку суду, рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 не є підставою для виплати позивачу матеріальної шкоди, оскільки ч. 3 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII втратила чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, на переконання суду, підстави для застосування положень ст. 1175 ЦК України відсутні, оскільки такі підлягають застосуванню у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. При цьому у випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним судом України неконституційними та у зв`язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню.

Крім того, стаття 22 ЦК України передбачає право на компенсацію збитків у результаті порушення саме цивільного права позивача, тоді як предметом даного спору є відшкодування шкоди у вигляді недоотриманої пенсії.

З огляду на це, збитки у вигляді «недоотриманої пенсії», заявлені позивачем, не можуть бути відшкодовані в порядку статті 25 Бюджетного кодексу України, оскільки не належать до складу реальних збитків у розумінні статті 22 ЦК України.

Проаналізувавши наведені правові норми, суд дійшов висновку, що виплата позивачу пенсії з 01.01.2015 у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України, в період дії ч. 3 ст. 54 Закону №796-ХІІ, в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 була правомірною та такою, що відповідала вимогам чинного законодавства, у межах даного спору не встановлено протиправності або необґрунтованості дій відповідача щодо невиплати спірної суми пенсії у вказаний період, тому відсутні підстави для задоволення позову.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз наведених вище норм законодавства та фактично встановлені обставини у справі вказують на те, що підстави для задоволення позову про стягнення на користь позивача шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, відсутні.

Керуючись ст. ст. 16, 203, 215, 217, 256, 261, 267, 525, 536, 559, 629, 638, 1054 ЦК України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої неконституційним рішенням Верховної Ради України - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного тексту 31 жовтня 2023 року.

Суддя О.М.Соколов