Вирок № 114840254, 08.11.2023, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/3323/23

Провадження № 1-кп/577/359/23

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2023 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Конотопський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

потерпілої ОСОБА_4

представника потерпілої ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

законного представника

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

представників

служби у справах дітей ОСОБА_9 , ОСОБА_10

представника

сектору ювенальної превенції ОСОБА_11

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Конотоп кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023200450000433 від 06 травня 2023 року про обвинувачення

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сім`янівка Конотопського району Сумської області, українця, громадянина України, не одруженого, мешканця АДРЕСА_1 , студента ІІ курсу ВСП Конотопського індустріально-педагогічного фахового коледжу СумДУ, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

06.05.2023 року близько 12 год. 50 хв. ОСОБА_6 , не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, керуючи технічно не справним автомобілем «Volkswagen Polo», державний номерний знак НОМЕР_1 , який мав несправності гальмівної системи у вигляді заглушення гальмівної магістралі правого заднього колеса, рухався по вул. Перемоги в с. Попівка Конотопського району Сумської області в бік центру села. Рухаючись у вказаному напрямку, перебуваючи в районі будинку № 120, ОСОБА_6 у порушення вимог п.п. 2.3 б, 12.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року, і введених у дію з 01.01.2002 року, проявив неуважність, зневажив безпекою дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку, орієнтуючись на зміни дорожньої обстановки відповідно повинен виконувати плавні управлінські дії по керуванню автомобілем та забезпечувати постійний контроль за його рухом, допустив втрату курсової стійкості автомобіля та виїзд за межи проїзної частини, де стався наїзд на пішохода ОСОБА_4 , яка рухалася по правому узбіччю в попутному напрямку. Унаслідок наїзду ОСОБА_4 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження, згідно з висновком судово-медичної експертизи №169 від 22.06.2023 року у ОСОБА_4 на час госпіталізації у відділення мали місце: гематома в ділянці перенісся, садно в ділянці правого ліктьового суглобу, садно в ділянці правого колінного суглобу, рана в/3 правого стегна, садно нижче пупка, садно в ділянці підборіддя. Знаходилась на стаціонарному лікуванні у КНП КМР КЦРЛ з 06.05.2023 року по 16.06.2023 року з діагнозом: множинна травма. Закритий перелом лонної та сідничних кісток з права зі зміщенням. Закрита травма органів черевної порожнини. Закритий перелом головки правого плеча. ЗЧМТ Струс головного мозку. Закритий перелом головки м/гомілкової кістки без зміщення. Забійно-рвана рана правого стегна. Множинні садна. Алкогольне сп`яніння. Рентгенологічно: визначається перелом в/горбка правої плечової кістки зі зміщенням, правого колінного суглобу - перелом головки м/гомілкової кістки без зміщення. Тазу - визначається перелом лонної та сідничної кістки праворуч з незначним зміщенням уламків. По ступеню тяжкості гематома, садна згідно Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень відносяться до легких тілесних ушкоджень. По ступеню тяжкості ЗЧМТ: струс головного мозку - так як для одужання необхідно час більше 6 але менше 21 дня, тому згідно Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. По ступеню тяжкості закритий перелом в/горбка правої плечової кістки, закритий перелом головки правої малогомілкової кістки, закриті переломи лонної та сідничної кісток з розвитком травматичного шоку 11 ступеню - так як не є небезпечними для життя, але потягнули за собою тривалий розлад здоров`я, тому згідно Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Рана в ділянці правого стегна не описана належним чином в медичній документації (її характер, при первинному огляді «різано-колота рана», в заключному діагнозі «забійно-рвана рана»), виходячи з цього механізм та ступінь тяжкості встановити не є можливим (згідно п.4.13.1 Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень). При хімічному дослідженні крові та сечі від 06.05.2023 року вміст етилового спирту в крові 0,40г/л, в сечі - 0,60г/л. Відповідно до висновку судової авто-технічної експертизи №104/67 від 25.06.2023 року ОСОБА_6 , керуючи автомобілем «Volkswagen Polo», державний номерний знак НОМЕР_1 , допустив порушення вимог Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року, і введених в дію з 01.01.2002 року, а саме: 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього пуху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі. 12.1. Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним. ОСОБА_6 , керуючи автомобілем «Volkswagen Polo», державний номерний знак НОМЕР_1 , мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода ОСОБА_4 . Порушення ОСОБА_6 вимог п.п. 2.3 б, 12.1 Правил дорожнього руху України перебувають у причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_12 вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнав повністю, при обставинах, визначених в обвинувальному акті, вказавши, що події, а також час та спосіб скоєння ним кримінального правопорушення, зазначені в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, він їх в повному обсязі підтверджує. Щиро розкаюється у вчиненому, просить суворо не карати.

Потерпіла ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що 06.05.2023 року поїхала до сестри допомагати садити картоплю. Пішла зустріти племінницю з автобуса. Повертаючись додому, почула різкий, гучний писк автомобіля. Відчула різкий удар і все, більше нічого не пам`ятає. Чотири місяці за нею доглядали, вона не могла обійтися без стороннього догляду. Наразі стан здоров`я поганий, болить все тіло, права рука не робить до цього часу. Обурює поведінка обвинуваченого, за весь час ні разу не приїхав провідати, не поцікавився її здоров`ям, не запропонував допомогу. При вирішенні міри покарання покладається на розсуд суду. Цивільний позов про стягнення матеріальної та моральної шкоди підтримує в повному обсязі.

Законний представник обвинуваченого ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що з 2011 року розлучені з чоловіком, після розлучення чотири роки син ОСОБА_13 проживав з батьком та бабусею, оскільки вона не могла на той час утримувати сина належним чином. Коли ОСОБА_13 був в п`ятому класі, він перейшов жити до неї. З 2016 року проживає з нею. В 2020 році загинув батько ОСОБА_13 . Син був забезпечений всім необхідним, приділяла достатньо уваги його вихованню. Намагалася замінити і батька, і матір. Цивільний позов потерпілої визнає в повному обсязі. Буде прикладати всі зусилля, щоб син виправився і не допускав порушень закону в майбутньому.

Крім того, винуватість ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, підтверджується наступними доказами, які були надані суду стороною обвинувачення та досліджені в судовому засіданні: а саме:

- витягом з Єдиного реєстру досудового розслідування (а.с. 81);

- постановою про доручення проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні (а.с. 82);

- постановою про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні (а.с. 83);

- постановою про створення слідчої групи (а.с. 84);

- рапортом про виявлення кримінального правопорушення (а.с. 85);

- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної події зі схемою та ілюстративною таблицею (а.с. 86-92);

- постановою про визнання та приєднання речових доказів (а.с. 93);

- ухвалою слідчого судді про арешт майна (а.с. 94);

- протоколом проведення слідчого експерименту (а.с. 95-99);

- протоколом проведення слідчого експерименту (а.с. 100-104);

- висновком судово-медичної експертизи №169 (а.с. 105-108)

- висновком судової авто-технічної експертизи № 64 (а.с.112 - 121);

- висновком судової авто-технічної експертизи № 67 (а.с. 122-126);

- протоколом проведення слідчого експерименту (а.с. 135- 137);

- висновком судової авто-технічної експертизи № 104/64 (а.с. 140-144);

- висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції ОСОБА_6 (а.с. 148);

- довідкою сервісного центру (а.с. 152).

Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, керуючись законом, суд дійшов висновку, що вони є достовірними, належними та допустимими, логічно узгодженими між собою та такими, які переконливо вказують на вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення.

Судом забезпечено дотримання положень ст. 22 КПК України щодо створення умов для реалізації сторонами їх процесуальних прав та обов`язків, змагальність як основу кримінального провадження.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, суду надано не було.

Таким чином, винуватість обвинуваченого ОСОБА_12 повністю доведена і його дії суд кваліфікує за ст. 286ч. 1 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_12 згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає повне визнання вини, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, щире каяття, вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, обставини справи, характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, характер допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху та їх наслідки, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання, а саме: визнає повне визнання вини, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, щире каяття, вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім а також враховуючи, що обвинувачений критично ставиться до скоєного, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд вважає можливим застосувати ст. 69 КК України та при призначенні покарання перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ст. 286 ч. 1 КК України, у виді громадських робіт, оскільки саме даний вид покарання на думку суду є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

При цьому, суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого, складену Конотопським районним відділом філії Державної установи «Центр пробації» в Сумській області, відповідно до якої орган пробації, вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства.

Потерпілою ОСОБА_4 в кримінальному провадженні заявлений цивільний позов про відшкодування:

- з законного представника обвинуваченого ОСОБА_7 матеріальної шкоди в розмірі 4 856 грн. 10 коп., моральної шкоди в розмірі 290 000 грн. та витрат на професійну правничу допомогу представника в розмірі 12 000 грн.;

-з ПАТ «Страхова компанія УСГ» матеріальної шкоди в розмірі 8 667 грн. 22 коп., моральної шкоди в розмірі 300 000 грн..

Відповідно до ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження, до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно з ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Ч. 2 ст. 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст.1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов`язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Обов`язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Як встановлено в судовому засіданні, неповнолітній обвинувачений ОСОБА_6 не має власного майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, він є студентом ІІ курсу ВСП Конотопського індустріально-педагогічного фахового коледжу СумДУ і фактично знаходиться на повному утриманні матері ОСОБА_7 , яка є його законним представником у даному кримінальному провадженні. Тому завдана неповнолітнім обвинуваченим ОСОБА_6 шкода може бути відшкодована в повному обсязі його законним представником, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано не з її вини.

В зв`язку з пред`явленням позовних вимог у даному кримінальному провадженні до законного представника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та її повним визнанням цивільного позову про стягнення матеріальної шкоди, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог в цій частині в повному обсязі, з врахуванням доведених витрат щодо розміру матеріальної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу представника.

Потерпілою ОСОБА_4 також заявлено позов про відшкодування моральної шкоди в розмірі 290 000 грн. В обґрунтування позову в цій частині потерпіла та її представник пояснили, що внаслідок отримання травм життя потерпілої істотно змінилось, вона зазнала сильного болю, тривалий час лікувалася, і в даний час продовжує лікуватись. Потерпіла відчуває як фізичні, так і моральні страждання та біль, пригнічення, змушена була затрачати значні зусилля для відновлення належного рівня свого життя.

Згідно Постанови Великої Палати Верховного суду від 14.12.2021 року (справа №147/66/17) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України). Виходячи з положень ст. 16, 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (п. 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09. 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше невстановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначено в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала , за наявності її вини, а в разі завдання шкоди здоров`ю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала.

Враховуючи характер та тяжкість ушкоджень, обсяг та глибину завданих страждань потерпілої, її вік та стан здоров`я, істотність вимушених змін у її житті, які пов`язані з отриманими травмами, тривалість лікування та відновлення суд, виходячи із принципів розумності, співрозмірності та справедливості, повного визнання цивільним відповідачем розміру моральної шкоди, приходить до висновку про наявність підстав для повного задоволення позову в цій частині та стягнення з законного представника моральної шкоди в розмірі 290 000 грн.

Під час вирішення позовних вимог у цій частині, суд також вважає можливим застосувати практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 28.05.1985 у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», в якому зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин. Крім того, моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

У п. 52 рішення ЄСПЛ у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 зазначено, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом констатації самого факту порушення.

Потерпілою ОСОБА_4 також заявлено позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди до ПАТ «Страхова компанія «УСГ».

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом з тим страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України «Про страхування»).

У ст. 979 ЦК України зазначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування. Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (ч. 1 ст. 999 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у ст. 7 Закону України «Про страхування». До них п. 9 ч. 1 вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц зробила висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) підвередила вищезазначений висновок, вказавши, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у ст. 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень ст. 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника. Іншої норми, яка визначала б особливості відповідальності осіб, що застрахували свою цивільну відповідальність, у главі 82 ЦК України немає. Тому частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) .

Враховуючи вищенаведені висновки Великої Палати Верховного Суду, у спірних правовідносинах майнова шкода завдана позивачу в результаті ДТП, у межах страхової суми (суми страхового відшкодування) має бути відшкодована страховиком. У разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Як зазначено в Постанові Великої Палати Верховного суду від 14.12.2021 року у справі №147/66/17, законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обовязків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.

Разом з тим у порушення принципу пропорційності законом не встановлено механізму захисту права осіб (поновлення права), які добросовісно виконують покладені на них обов`язки, якщо шкода не відшкодована не з їхньої вини. Тому тлумачення права щодо відшкодування шкоди за наслідками страхового випадку за Законом № 1961-IV, має здійснюватися з огляду на добросовісне виконання зобов`язань та поведінки всіх учасників (добросовісна чи недобросовісна поведінка/дії) та пропорційність інтересів усіх учасників цих правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов`язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.

Відтак Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.

Відповідно до цього Закону та ст. 13 ЦК України сторони повинні діяти добросовісно, не порушуючи права інших осіб - учасників цих правовідносин.

Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин та принципу повного відшкодування шкоди, Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.

Керуючись вказаними правовими позиціями, суд дійшов висновку, що саме ПАТ «Страхова компанія «УСГ» - страхова компанія є належним відповідачем за цивільним позовом потерпілої у даному кримінальному провадженні та відсутність правових підстав для її звернення з заявою безпередньо до страхової компанії у строки, призначені п.35 Закону №1961-ІV.

З урахуванням викладеного, суд вважає правильним і таким, що ґрунтується як на законі, так і на положеннях усталеної судової практики, пред`явлення потерпілою позову як до законного представника неповнолітнього обвинуваченого, так і до страхової компанії.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. А доводи страхової компанії щодо неподання позивачем до ПАТ «Страхова компанія «УСГ» заяви про страхове відшкодування, суд вважає необґрунтованими.

Як зазначено в Постанові Касаційного кримінального суду Верховного суду від 17.11. 2021 року (справа № 333/384/20), Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 720-ІХ) регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 720-ІХ в редакції Закону № 5090-VI).

Чинна редакція пункту 1.4 статті 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначає, що особи, відповідальність яких застрахована, - це страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Отже, Верховний Суд наголошує на тому, що власником, володільцем транспортного засобу може бути будь-яка правоздатна фізична особа. Вона вправі реалізовувати будь-які повноваження щодо такого автомобіля, безпосередньо не заборонені законом.

Судом встановлено, що цивільна відповідальність ОСОБА_7 , як володільця транспортного засобу, в період вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПАТ «Страхова компанія «УСГ», що підтверджується полісом № 210927734, строк дії з 08.09.2022 року по 07.09.2023 року. За умовами вказаного договору сума страхового відшкодування на одного потерпілого становить: за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю 320 000 грн.; за шкоду, заподіяну майну 160 000 грн.; при 2 600 грн франшизі, внаслідок чого настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).

Отже, між потерпілою та обвинуваченим виникли деліктні зобов`язання із завдання шкоди внаслідок ДТП. У той же час між законним представником неповнолітнього обвинуваченого та страховою компанією існували договірні зобов`язання за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілими, яким він виплачує страхові відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку.

Положеннями ст. 35 вказаного Закону регламентовано, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону) заяву про страхове відшкодування.

Суд звертає увагу, що визначений Законом № 1961-IV порядок звернення потерпілого до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов`язковий у розумінні ст. 124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає права особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.

Обов`язок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у тому числі, коли йдеться про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, обумовлений не порушенням певного договірного зобов`язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров`ю та життю людини.

Застосування положень Закону № 1961-IV у кримінальному судочинстві не повинно суперечити його засадам і обмежувати права потерпілого.

Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 286 КК України, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди, а тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди. Це також узгоджується зі ст. 15, 16 ЦК України.

Законодавець установлює дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них, яка визначена у ст. 35 Закону № 1961-IV, передбачає відшкодування шкоди на підставі звернення потерпілого до страхової компанії за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до страхової компанії про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення.

Так, згідно з п. 36.1. ст. 36 Закону № 1961-IV рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

З огляду на це протилежний підхід, який ставив би у залежність право потерпілого на компенсацію за результатами кримінального провадження від попереднього звернення чи незвернення із заявою до цих осіб, призвів би до істотного обмеження, чи навіть повного нівелювання його права на судовий захист у кримінальному процесі, встановленого ст. 128 КПК України.

Водночас у межах кримінального провадження за ст. 286 КК України факт, обставини ДТП, особа, винна у її настанні, характер і розмір завданої шкоди встановлюються судом як обставини, що мають істотне значення для кримінальної справи і належать до предмета доказування. У цьому разі незвернення потерпілого безпосередньо до страховика жодним чином не перешкоджає з`ясуванню обставин, з якими законодавець пов`язує підстави для виплати відшкодування.

Тому, якщо особа подала позовну заяву до суду про стягнення із страховика шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, то вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Наведене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 19.06.2019 року (справа № 465/4621/16-к) і зводиться до того, що для задоволення в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, попереднє звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст. 35 Закону № 1961-IV, не є обов`язковим. (Постанова Касаційного кримінального Суду Верховного суду від 11.11.2021 справа №185/5823/20)

Як зазначено в Постанові Великої Палати Верховного суду від 14.12.2021 року (справа №147/66/17), шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП (ст. 28 Закону №1961-IV).

Як зазначено в Постанові Великої Палати Верховного суду від 14.12.2021 року (справа №147/66/17), відповідно до ст. 23 Закону № 1961-IV, шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Позивачем надано належні докази у підтвердження матеріальних збитків у зв`язку з придбанням необхідних медикаментів, лікарських засобів та матеріалів медичного призначення, на суму 8 6667 грн. 22 коп., а саме долучені товарні чеки та квитанції про їх придбання. Крім того, надана довідка КНП КМР «Конотопська ЦРЛ ім.ак.М.Давидова» щодо необхідності такого лікування та придбання відповідних ліків.

В силу вимог п. 24.1 ст. 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Як зазначено в ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч.1 ст.81 ЦПК України)

Потерпілою також заявлено позов про відшкодування моральної шкоди з ПАТ «Страхова компанія «УСГ» в сумі 300 000 грн. В обґрунтування позову в цій частині потерпіла ОСОБА_4 та її представник пояснили, що внаслідок отримання травм життя потерпілої істотно змінилось, вона зазнала сильного болю, тривалий час лікувалася, і в даний час продовжує лікуватись. Потерпіла відчуває як фізичні, так і моральні страждання та біль, пригнічення, змушена була затрачати значні зусилля для відновлення належного рівня свого життя.

Проте, згідно положень статті 26-1 Закону, страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Відповідно до наведеної норми Закону, враховуючи встановлений судом розмір шкоди, завданої здоров`ю потерпілої, сума моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню потерпілій страховиком становить 433 грн. 36 коп. (5% від 8 667 грн. 22 коп.), тому суд ухвалює до стягнення із ПАТ «Страхова компанія «УСГ» вказану суму моральної шкоди.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.

Питання про речові докази суд вирішує на підставі ст.100 КПК України.

Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Враховуючи, що під час розгляду кримінального провадження було вжито заходів забезпечення цивільного позову, а саме: накладено арешт шляхом заборони відчуження на належний ОСОБА_7 автомобіль «Volkswagen Polo», державний номерний знак НОМЕР_1 , то відповідно до вимог ч. 7, 8 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Процесуальні витрати відшкодовані законним представником обвинуваченого під час досудового розслідування.

Керуючись ст. 100, 124, 128, 370, 373, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_6 визнати винним за ч. 1 ст. 286 КК України і призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді громадських робіт строком 120 годин з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» про стягнення матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_7 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_4 (мешканки АДРЕСА_2 ) 4 856 грн. 10 коп. матеріальної шкоди, 12 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу представника, 290 000 грн. моральної шкоди, а всього 306 856 (триста шість тисяч вісімсот п`ятдесят шість) грн. 10 коп.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (м. Київ вул. І.Федорова, 32 -А, код ЄДРПОУ 30859524) на користь ОСОБА_4 (мешканки АДРЕСА_2 ) 8 667 грн. 22 коп. матеріальної шкоди, 433 грн. 36 коп. моральної шкоди, а всього 9 100 (дев`ять тисяч сто) грн. 58 коп.

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Конотопський міськрайонний суд.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1