Рішення № 114837017, 26.10.2023, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2023м. ХарківСправа № 922/2487/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

позовної заяви Керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області, м. Харків до 3 - ті особи, які не1. Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків, 2. Харківської районної державною (військової) адміністрації, м.Харків, 3. Приватного сільськогосподарського товариства "Деметра", с. Кутузівка, Харківська обл., 4. Вільхівської сільської ради, с. Вільхівка, Харківська обл. заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідачів: 1. Державне підприємство "Дослідне господарство "Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України", Харківська обл., с. Кутузівка, 2. Національна академія аграрних наук України, м. Київ про визнання недійсними договорів та повернення земельних ділянокза участю представників:

прокурора - Клейн Л.В. (посвідчення №072868 від 01.03.2023)

3-го відповідача - Загорулько Є.О. (дов. № б/н від 04.07.2023)

інші представники не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області (надалі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області 12 червня 2023 року із позовною заявою про:

- Визнання недійсним та скасування договору оренди землі від 28.09.2006, укладений між Харківською районною державною (військовою) адміністрацією (надалі - 2й Відповідач) та ПСП «Деметра» (надалі - 3й Відповідач) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:018:0029 площею 1,7784 га, зареєстрований в Харківському районному відділі ХРФ ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.10.2006 № 040670300017;

- визнання недійсним та скасування договору оренди землі від 28.09.2006, укладений між 2-м Відповідачем та 3-м Відповідачем щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:018:0030 площею 11,4041 га, зареєстрований в Харківському районному відділі ХРФ ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.10.2006 № 040670300016;

- визнання недійсним та скасування договору оренди землі від 28.09.2006, укладений між 2-м Відповідачем та 3-м Відповідачем щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0005 площею 26,0672 га, зареєстрований в Харківському районному відділі ХРФ ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.10.2006 № 040670300018.

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (надалі - 1-м Відповідачем) від 15.12.2020 № 41-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі Вільхівській сільській раді (надалі - 4-м Відповідачем) земельних ділянок з кадастровими номерами 6325157300:01:018:0029, 6325157300:01:018:0030, 6325157300:01:001:0005;

- зобов`язання ПСП «Деметра» (код ЄДРПОУ: 31827163, вул. Шкільна, 4, сел. Кутузівка, Харківський район, Харківська область, 62405), Вільхівську сільську раду (код ЄДРПОУ: 04396667, вул. Центральна, 1, с. Вільхівка, Харківський район, Харківська область, 62431) повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, 21, 2 під`їзд, 8-9 поверх, м. Харків, 61145, код ЄДРПОУ 39792822) земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:018:0029 площею 1,7784 га;

- зобов`язання ПСП «Деметра» (код ЄДРПОУ: 31827163, вул. Шкільна, 4, сел. Кутузівка, Харківський район, Харківська область, 62405), Вільхівську сільську раду (код ЄДРПОУ: 04396667, вул. Центральна, 1, с. Вільхівка, Харківський район, Харківська область, 62431) повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, 21, 2 під`їзд, 8-9 поверх, м. Харків, 61145, код ЄДРПОУ 39792822) земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:018:0030 площею 11,4041 га;

- зобов`язати ПСП «Деметра» (код ЄДРПОУ: 31827163, вул. Шкільна, 4, сел. Кутузівка, Харківський район, Харківська область, 62405), Вільхівську сільську раду (код ЄДРПОУ: 04396667, вул. Центральна, 1, с. Вільхівка, Харківський район, Харківська область, 62431) повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, 21, 2 під`їзд, 8-9 поверх, м. Харків, 61145, код ЄДРПОУ 39792822) земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0005 площею 26,0672 га;

- стягнення з Відповідачів судовий збір у розмірі 18788 (вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн. 00 коп. на користь Харківської обласної прокуратури.

Судом постановлено ухвалу від 16.06.2023, якою позов прийнято, відкрито провадження у справі №922/2487/23 та вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 06.07.2023 - 12:00.

Ухвалою від 27.07.2023 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до "18" вересня 2023 р.

Своєю ухвалою від 07.09.2023 суд повідомив, що долучено до матеріалів справи пояснення (вх. №24110 від 07.09.2023) ПСП "Деметра" та підготовче засідання у справі відбудеться 14 вересня 2023 року о(б) 12:50. Щодо клопотань (вх. №16659 та №19777) заявлених у підготовчому засіданні, суд зазначає, що у їх задоволенні було відмовлено протокольною ухвалою, а підготовче засідання закрито.

Підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 05 жовтня 2023 року о 12:30 про що постановлено ухвалу від 14.10.2023. Ухвалою від 14.10.23 повідомлено, що судове засідання відбудеться 26.10.2023 о 10:45.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Прокурором було надано до суду клопотання (вх. №29180 від 25.10.2023) про приєднання доказів до матеріалів справи, у якій просить визнати поважною причину неподання у встановленому законом строк інформації.

Представник 3-го Відповідача проти позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню. Представник подав до суду заперечення (вх. №29224 від 26.10.2023) проти клопотання прокурора про приєднання доказів до матеріалів справи.

Як передбачено ч.8 ст.80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Прокурор належним чином не обґрунтував неможливості подачі нового доказу у строк, встановлений ч.4 ст.80 ГПК України.

Так, як вбачається з наданої відповіді від 24.10.2023 ГУ Держгеокадастру у Харківській області, то вона дана на запит Харківської окружної прокуратури від 16.10.2023 на №62-4746вих-23 62-203-22.

Тобто з боку прокуратури не було вчинено відповідних дій на підготовку та збір доказів та надання їх у встановлений законом або судом строк. Суд неодноразово відкладав справу, продовжував строк підготовчого провадження для надання всім учасникам можливість надати всі наявні докази.

А тому на підставі ч.8 ст.80 ГПК України клопотання прокурора не підлягає задоволенню, а новий доказ: копія відповіді від 24.10.2023 № 10-20-14-5583/0/19-23 ГУ Держгеокадастру у Харківській області на запит Харківської окружної прокуратури від 16.10.2023 на №62-4746вих-23 62-203-22 стосовно надання інформації щодо належності земельних ділянок, а також копія постанови про дозвіл на ознайомлення з відомостями досудового розслідування процесуального керівника у кримінальному провадженні прокурора Харківської окружної прокуратури Харківської області від 25.10.2023, суд не прийняв до розгляду.

Частинами 2, 3 статті 120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи, як того вимагають приписи ст.ст.120, 242 ГПК України, однак не скористався своїми правами на подання пояснень, доказів, заперечень на позов та участь у судовому засіданні.

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Як зазначає Харківська окружна прокуратура Харківської області, нею вжиті заходи представницького характеру, опрацьовано інформацію щодо передачі у власність фізичним та юридичним особам земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України (далі ДП «ДГ «Кутузівка»).

ДП ДГ "Кутузівка" створено на підставі Постанови Ради Міністрів УРСР від 04.04.1961 №439 "Про передачу першого відділку радгоспу "Кутузовка" Харківського тресту овоче-картопляних радгоспів Українському науково-дослідному інституту тваринництва Лісостепу і Полісся УРСР".

ДП «ДГ «Кутузівка» є правонаступником Державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Національної академії аграрних наук України" та підпорядковується Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії агарних наук України надалі Наукова установа.

ДП ДГ "Кутузівка" створене з метою організаційно-господарського забезпечення Науковій установі умов для своєчасного та високоякісного проведення наукових досліджень та їх апробації, виробництва репродукційного насіння сільськогосподарських культур, нових засобів захисту рослин і тварин, штамів мікроорганізмів, вирощування племінного молодняку тварин, тощо.

Згідно із п. 2.2 Статуту ДП ДГ "Кутузівка" одним із основних напрямів діяльності ДП ДГ "Кутузівка" є активне сприяння науковій установі, якій воно підпорядковане, а також іншим науковим установам в роботі по проведенню наукових дослідів, виробничої перевірки і впровадженню науково-технічних розробок; сприяння на взаємовигідній основі науковим установам в їх діяльності по поширенню серед державних підприємств і організацій, а також інших господарюючих суб`єктів досягнень науки, техніки і передового досвіду виробництва. Виробництво оригінального, елітного та репродукційного насіння сільськогосподарських культур та саджанців, вирощування племінного молодняка худоби і птиці. Ефективне власне господарювання як приклад застосування результатів організаційних та наукових здобутків. Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур та насіння олійних культур. Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів та інш.

Відповідно до п. 4.4 Статуту ДП ДГ Кутузівка земельні ділянки, які надані в постійне користування ДП ДГ Кутузівка для розміщення його об`єктів, здійснення науково-дослідної діяльності та господарської діяльності, виробництва оригінального, елітного та репродукційного насіння, вирощування садивного матеріалу сільськогосподарських культур, кормів для племінних тварин і пропаганди ведення товарного сільськогосподарського виробництва, визначених Статутом Академії та цим Статутом, є державною власністю.

Вилучення земельних ділянок підприємства може здійснюватися лише за згодою Президії Академії відповідно до норм чинного законодавства (п. 4.5 Статуту).

Відповідно до п. 4.6 Статуту, зміна цільового призначення та припинення права постійного користування земельними ділянками підприємства, що віднесені до особливо цінних земель, допускається лише для розміщення на них об`єктів, що визначені Земельним кодексом України та в порядку, визначеному законодавством.

У постійному користуванні Дослідного господарства Кутузівка Інституту тваринництва на території Кулиничівської селищної ради перебувало 3574,0 га землі для сільськогосподарського виробництва (Державний акт на право постійного користування серії І-ХР-№ 002291).

Північно-Східним офісом Держаудитслужби проведено ревізію фінансово- господарської діяльності ДП ДГ Кутузівка, за результатами якої складено акт №07-10/13 від 01.06.2018.

В ході проведення ревізії встановлено, що розпорядженням НААН України від 15.04.2015 №22/1-р зобов`язано керівників наукових установ та державних підприємств провести інвентаризацію, в тому числі, земельного фонду.

Згідно з актом ТОВ Компанія Кварц-Груп на замовлення ДП ДГ Кутузівка виготовлено проект землеустрою щодо інвентаризації земель державного підприємства відповідно до державних актів на право постійного користування землею: серія І-ХР 002291 №17 від 22.08.2000, зареєстрований за ДП ДГ Кутузівка; серія ХР-25-71-000380 № 153 від 31.01.1996, зареєстрований за ДП дослідного господарства ім. Чапаєва Інституту тваринництва УААН (Інститут тваринництва Української академії аграрних наук та землі дослідного господарства ім. Чапаєва); серія І-ХР 001260 № 355 від 13.06.2001 та серія І-ХР 00125 № 2/356 від 19.06.2001, правонаступником яких є ДП ДГ Кутузівка.

За результатами проведеної інвентаризації ТОВ Компанія Кварц-Груп надано перелік земельних ділянок, які відповідно до державних актів на право постійного користування належать до державної власності, однак на даний час знаходяться у сторонніх суб`єктів, а фактична кількість земельних угідь об`єкта контролю менша за облікову.

Так, при наявності права користування земельними ділянками, які перебувають на обліку підприємства у розмірі 9838,2635 га, встановлено наявність фактичної площі земель в розмірі 9408,1685 га.

Тобто, має місце факт вилучення із постійного користування ДП ДГ Кутузівка значної частини земельних ділянок.

Відповідно до інформації ТОВ «СКІФ» від 13.01.2022 № 31 земельні ділянки з кадастровими номерами 6325157300:01:018:0029, 6325157300:01:018:0030, 6325157300:01:001:0005 частково або повністю розташовані на землях, відповідно до плану зовнішніх меж землекористування державного акту на право постійного користування землею І-ХР № 002291 перебувають в постійному користуванні ДП «ДГ «Кутузівка».

За інформацією ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 13.01.2022 № 10-20-14-264/0/19-22 відповідно до витягу з протоколу № 13 засідання президії Української академії аграрних наук від 22.09.2005 «Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства дослідного господарства «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН», яким надано згоду на вилучення із землекористування ДП ДГ «Кутузівка» земельної ділянки площею 26,0 га та передачу її у комунальну власність для ведення сільськогосподарського виробництва приватним сільськогосподарським підприємством «Деметра» і облаштування демонстраційного з вивчення наукових розробок спільно з ДП ДГ «Кутузівка»» Інституту тваринництва УААН та витягу з протоколу № 1 засідання президії Української академії аграрних наук від 20.01.2005 «Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства дослідного господарства «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН» надано згоду на вилучення із землекористування ДП ДГ «Кутузівка» земельної ділянки 16,6 га і передачу її у комунальну власність для вирішення питання передачі вказаної ділянки ПСП «Деметра» для вирощування кормів.

З урахуванням протоколів засідання президії Української академії аграрних наук Харківською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження від 08.06.2006 № 1009, відповідно до якого вилучено з постійного користування ДП ДГ «Кутузівка» земельні ділянки сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь загальною площею 39,2497 га, надано ПСП «Деметра» в довгострокову оренду строком на 50 років земельні ділянки загальною площею 39,2497 га, із них 37,4713 га ріллі та 1,7784 га пасовищ, розташованих за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради, без зміни цільового призначення землі, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі зазначеного розпорядження 28.09.2006 між Харківською районної державною адміністрацією та ПСП «Деметра» укладені договори оренди землі строком на 50 років, які зареєстровані 16.10.2006 за № 040670300018, за № 040670300017, за № 040670300016 щодо наступних земельних ділянок:

- з кадастровим номером 6325157300:01:018:0029 площею 1,7784 га,

- з кадастровим номером 6325157300:01:018:0030 площею 11,4041 га,

- з кадастровим номером 6325157300:01:001:0005 площею 26,0672 га.

Земельні ділянки передаються в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, цільове призначення земельних ділянок землі для ведення сільськогосподарського виробництва (п.п. 14, 15 договорів).

За даними поземельної книги, склад земельних угідь земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:018:0029 пасовища площею 1,7784 га, передана в оренду ПСП «Деметра» строком на 50 років.

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:018:0029 передана в комунальну власність Вільхівської сільської ради на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 41-ОТГ, зареєстрований інший вид речового права право оренди строком до 16.10.2056, орендар ПСП «Деметра».

За даними поземельної книги, земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:018:0030 передана в оренду ПСП «Деметра» строком на 50 років.

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:018:0030 передана в комунальну власність Вільхівської сільської ради на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 41-ОТГ.

За даними поземельної книги, склад земельних угідь земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0005 рілля площею 26,0672 га, передана в оренду ПСП «Деметра» строком на 50 років.

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0005 передана в комунальну власність Вільхівської сільської ради на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 41-ОТГ.

Таким чином, враховуючи отриману окружною прокуратурою інформацію, підставами для передачі в оренду вищезазначених земельних ділянок слугували протокол № 13 засідання президії Української академії аграрних наук від 22.09.2005 «Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства дослідного господарства «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН», протокол № 1 засідання президії Української академії аграрних наук від 20.01.2005 «Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства дослідного господарства «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН», розпорядження Харківської районної державної адміністрації від 08.06.2006 № 1009 «Про надання земельних ділянок ПСП «Деметра» та договори оренди землі від 28.09.2006.

ДП «ДГ «Кутузівка» є державним сільськогосподарським підприємством та підпорядковане Інституту сільського господарства НААН України. Законодавцем встановлений особливий порядок вилучення особливо цінних земель державної власності із постійного користування в силу їх перебування у віданні НААН України та підпорядкованих їй науково-дослідних установ. Отже, вилучення спірних земельних ділянок Харківською районною державною адміністрацією мало відбуватись за отримання згоди Президії НААН України, на підставі рішення Кабінету Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України. Надання НААН України відповідної згоди на вилучення земельних ділянок державної власності також узгоджується із статтею 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», а також п. 4.5. статуту ДП «ДГ «Кутузівка», яким встановлено, що вилучення земельних ділянок підприємства може здійснюватися лише за згодою Президії Академії відповідно до норм чинного законодавства.

Згідно з листом Секретаріату Кабінету Міністрів України № 40797/0/2-21 від 14.12.2021, Кабінетом Міністрів рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення, припинення права постійного користування спірних земельних ділянок не приймалося.

Національною академією аграрних наук України надано витяги з протоколів засідання президії Національної академії аграрних наук, якими Академія підтверджувала надання згоди на вилучення спірних земельних ділянок, що мало наслідком прийняття спірного розпорядження та подальшу передачу земельних ділянок в оренду ПСП «Деметра» та на які послалось ГУ Держгеокадстру у Харківській області у своєму листі від 13.01.2022 №10-20-14/264/0/19-22 як на обставини прийняття спірного розпорядження.

Відповідно до витягу з протоколу №11 засідання президії НААН України від 18.08.2005, яким надано згоду на вилучення із землекористування ДП «ДГ «Кутузівка» земельної ділянки площею 4,0 га (1,2 га рілля та 2,8 га пасовища) і передачу її в розпорядження Харківської районної державної адміністрації з наступним виділенням її Службі автомобільних доріг в Харківській області для капітального ремонту та розширення автомобільних доріг до села Байрак і селища Момотово Харківського району Харківської області.

З витягу з протоколу №1 від 20.01.2005, вбачається, що за результатом розгляду клопотання виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області та Інституту тваринництва, надано згоду НААН України на вилучення із землекористування ДП «ДГ «Кутузівка» земельної ділянки площею 16,6 га (11,4 га рілля, 3,4 га господарський двір, 1,8 га балка) і передачу її у комунальну власність для вирішення питання передачі вказаної ділянки ПСП «Деметра» для вирощування кормів. В той же час, із вказаного протоколу неможливо встановити, на вилучення якої саме земельної ділянки площею 16,6 га НААН було надано згоду. Інших документів НААН України не надано.

Таким чином, враховуючи вказані документи, інформацію про те, яка саме постанова президії НААН України стала підставою для прийняття розпорядження Харківської районної державної адміністрації від 08.06.2006 №1009 «Про надання земельних ділянок ПСП «Деметра» про вилучення з користування ДП «ДГ «Кутузівка» спірних земельних ділянок встановити неможливо.

Прокурор посилається, що зі спірного розпорядження Харківської районної державної адміністрації від 08.06.2006 №1009 «Про надання земельних ділянок ПСП «Деметра» вбачається, що його прийнято на підставі ст. ст. 17, 19, 20, 22, 93, 123, 124, 149, 186, п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України, на підставі клопотання директора ПСП «Деметра» та клопотання директора ДП ДГ «Кутузівка» інституту тваринництва УААН Трішина А.К. Посилання на будь-який документ, якій підтверджує надання Академією згоди на вилучення спірних земельних ділянок вказане розпорядження не містить.

Отже на думку Прокурора, посилаючись на викладене, розпорядження Харківської районної державної адміністрації від 08.06.2006 №1009 «Про надання земельних ділянок ПСП «Деметра» було прийнято не у встановленому законом порядку та без належного погодження із Академією, що мало наслідком вилучення з постійного користування ДП «ДГ «Кутузівка» земельних ділянок площею 39,2497 га та передачу їх в оренду ПСП «Деметра» за відсутністю такого погодження з уповноваженим органом. Тобто на підставі спірного розпорядження між Харківською районною державною адміністрацією та ПСП «Деметра» укладені договори оренди землі від 28.09.2006.

Як свідчать матеріали справи згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної у комунальну власність від 15.12.2020 земельні ділянки згідно з додатком (в тому числі земельні ділянки із кадастровими номерами 6325157300:01:018:0030, 6325157300:01:018:0029, 6325157300:01:001:0005 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області №15.12.2020 № 41-ОТГ прийнято Вільхівською сільською радою у комунальну власність. Також у вказаному акті зазначено, що цей акт разом із вказаним наказом є підставою для державної реєстрації права, на вказані у додатку земельні ділянки.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, що міститься в матеріалах справи, земельні ділянки із кадастровими номерами 6325157300:01:018:0030, 6325157300:01:018:0029, 6325157300:01:001:0005 знаходяться у комунальній власності, підстава внесення запису наказ №41-ОТГ від 15.12.2020, видавник - ГУ Держгеокадастру у Харківській області: Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 №5245-VІ, підстави внесення запису Вільхівська сільська рада Харківського району Харківської області.

Прокурор у позовній заяві з посиланням на ст. ст. 84, 122, 149, 150 Земельного кодексу України, вказує на те, що зміна цільового призначення особливо цінних земель державної власності, що перебувають у постійному користуванні, припинення права постійного користування ними, вилучення, припинення права державної власності та права постійного користування здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України.

Згідно листа Секретаріату Кабінету Міністрів України № 40797/0/2-21 від 14.12.2021, Кабінетом Міністрів рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення, припинення права постійного користування спірних земельних ділянок не приймалося.

Таким чином, ГУ Держгеокадастру у Харківській області, будучи наділеним відповідними повноваженнями як орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин щодо розпорядження земельними ділянками, здійснив передачу спірної земельної ділянки до земель комунальної власності з порушенням порядку, встановленому земельним законодавством, в той час як такі повноваження мали лише Кабінет Міністрів України та Верховна Рада України.

У той же час, згідно з ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу - вилучає земельні ділянки державної власності.

Тобто, враховуючи норми ст. ст. 122, 149 150 ЗК України, повноваження щодо вилучення із державної власності земель, які передані у користування науково-дослідних установ НААН України та належать до особливо цінних земель, відносяться до виключної компетенції Кабінету Міністрів У країни.

Таким чином, прийнятим ГУ Держгеокадастру у Харківській області спірним наказом №41-ОТГ від 15.12.2020 ГУ Держгеокадастру у Харківській області, фактично припинено право постійного користування держави особливо цінними земельними ділянками із кадастровими номерами 6325157300:01:018:0030, 6325157300:01:018:0029, 6325157300:01:001:0005, передано їх до комунальної власності та здійснено їх реєстрацію за Вільхівською сільською радою Харківського району Харківської області.

За таких підстав, наказ №41-ОТГ від 15.12.2020, як розпорядчий акт органу державної влади, є таким, що порушує право власності держави, є незаконним і має бути скасованим.

Такі обставини, на думку Прокурора, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим він звернувся до суду з цим позовом.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог Прокуратури, третій Відповідач, зазначає, що статутом ДП ДГ "Кутузівка" визначено - є державним комерційним унітарним сільськогосподарським підприємством, а отже ДП ДГ "Кутузівка" не підпадає під статус наукової установи, таким чином, твердження Прокурора про наявність в ДП ДГ "Кутузівка" статусу науково-дослідної установи виходячи з положень пунктів 52, 54 та 56 Статуту Української академії аграрних наук, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.1999 №1488, є необґрунтованими.

Стосовно неможливості віднесення спірних земельних ділянок до особливо цінних земель дослідних полів науково-дослідних установ, 3-й Відповідач посилається на відсутність ДП ДГ "Кутузівка" статусу науково-дослідної установи; відсутності в спірних земельних ділянок необхідних природних якостей, оскільки відповідно до довідки №1017 від 30.08.2005, виданої Харківським районним відділом земельних ресурсів про те, що згідно «Структури ґрунтового покриву сільськогосподарських угідь» Кулиничівської селищної ради Харківського району, земельна ділянка представлена чорноземами типовими і сильнореградованими слабозмитими важкосуглинковими ґрунтами, шифр 55-е, бал бонітету 54, агровиробнича група ґрунтів яких не відноситься до переліку особливо цінних груп ґрунтів; а також, невикористання зазначених земельних ділянок в наукових цілях, оскільки перед передачею земель в оренду ПСП «Деметра» спірні земельні ділянки були передані для ведення колективного городу без жодних наукових цілей, або взагалі заростали бур`янами та ніким не використовувалися (вказане підтверджується численними довідками, листами, заявами та клопотаннями долученими до відзиву на позовну заяву). Згідно Державного акту на право постійного користування землею 1-ХР 002291, виданому 22.08.2000, визначено про надання землі для сільськогосподарського виробництва, а не для науково-дослідної діяльності. На думку Відповідача вимоги Прокурор ґрунтуються на витягах з протоколів засідань президії УААН, погодження вилучення із землекористування ДП «ДГ «Кутузівка» земельних ділянок відбулося за певних умов, а саме: для вирощування ПСП «Деметра» кормів, облаштування демонстраційного полігону з вивчення наукових розробок спільно з ДП «ДГ «Кутузівка».

Президія НААН надала свою згоду на передачу земельних ділянок у користування ПСП «Деметра», д у 20.01.2005 було розглянуто клопотання про вилучення із землекористування ДП ДГ «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН земельної ділянки площею 16,6 га (11,4 га рілля, 3,4 га - господарський двір, 1,8 га балка) з метою подальшої передачі її ПСП «Деметра» для вирощування кормів, та вирішено (протокол №1): Дати згоду на вилучення із землекористування Державного підприємства дослідного господарства «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН земельної ділянки загальною площею 16,6 га (11,4 га рілля, 3,4 га - господарський двір, 1,8 га балка) і передачу її в комунальну власність для вирішення питання передачі вказаної земельної ділянки ПСП «Деметра» для вирощування кормів.

Крім того, як посилається Відповідач, норма статуту УААН набрала чинності лише 22.02.2006, тоді як згоду на президії УААН на розпорядження спірними земельними ділянками було надано на засіданнях 20.01.2005 (протокол №1) та 22.09.2005 (протокол №13). А тому, оскільки на момент надання згоди президією УААН на розпорядження спірними земельними ділянками пункт 73 Статуту Української академії аграрних наук, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.1999 №1488 (в редакції від 22.02.2006) ще не набрав чинності, то такий не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо землі, орендовані ПСП «Деметра», вбачається, що вони надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тобто для сільськогосподарського використання, а доказів вважати їх особливо цінними Прокурором не надано. Приймаючи рішення про вилучення земельної ділянки у ДП ДГ «Кутузівка» та надання її в оренду ПСП «Деметра» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на думку 3-го Відповідача, Харківська РДА діяла у межах своїх повноважень, визначених ч.5 ст.149, ч.3 ст.122 ЗК України.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 131-1 Конституції Українина органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із частинами 1, 3 та 4статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Аналогічна позиція викладена в постанові від 08.02.2019, справа №915/20/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Однією з форм представництва є звернення до суду з позовною заявою, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.

Поняття інтереси держави є оціночним і у кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає, в чому саме відбулося або може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Підставою представництва інтересів держави в судах є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних і інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Як зазначено у позовній заяві, підставою для звернення до суду з цим позовом є фактичне відведення особливо цінних земель загальною площею 3, 3901 га в користування юридичної особи без належної правової підстави, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені у ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України, повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб передані центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальним органам.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є уповноваженим органом державної влади, що реалізує право державної власності на спірні земельні ділянки.

Посилання Прокурора в позові щодо порушення винесення розпорядження Харківської районної державної адміністрації від 08.06.2006 №1009, яким вилучено з постійного користування ДП ДГ Кутузівка земельні ділянки СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬОГО ПРИЗНАЧЕННЯ сільськогосподарських угідь загальною площею 39,2497 га, із них: 37,4713 га ріллі та 1,7784 га пасовищ, розташованих за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради. А також про укладені з ПСП "Деметра" договори оренди зазначених земельних ділянок, ГУ Держгеокадастру у Харківській області було відомо, про що свідчать додані до позовної листи ГУ Держгеокадастру №10-20-14-264/0/19-22 від 13.01.2022 та №10-20-9,1-7263/0/19-21 від 14.09.2021. Проте ГУ Держгеокадастру у Харківській області на момент звернення до суду з даною позовною заявою не вжито жодних заходів для усунення викладених в позовній заяві порушень. Статтею 6 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель установлено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю. Вказані повноваження реалізуються шляхом внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідних клопотань з вимогами усунути порушення земельного законодавства. Повноваження щодо звернення до суду органами Держгеокадастру обмежуються позовними вимогами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився (ст. 10 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель). Аналогічні норми викладені у Положенні про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15. Таким чином, посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів не наділені правом звертатись до суду щодо скасування незаконних рішень органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади у сфері земельних відносин у судовому порядку. Водночас, ГУ Держгеокадастру у Харківській області є відповідачем у справі, а одна й та сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем і відповідачем за цим же позовом, оскільки це суперечить нормам цивільного законодавства, у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції (згідно ст. 122 Земельного кодексу України орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, тобто відповідач), у зв`язку з чим звертаючись із даним позовом прокурор набуває статусу позивача. При оскарженні прокуратурою у суді рішень органів місцевого самоврядування процедура, передбачена абз. 3 та 4 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, не має застосовуватись у зв`язку із законодавчим обмеженням самостійного скасування власних рішень уповноваженими суб`єктами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, у постанові від 26.02.2019 у справі №915/478/18, у постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, у постанові від 15.01.2020 у справі №698/119/18).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду, якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц).

Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц).

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статус позивача.

Так, в пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду №469/1044/17 від 15.09.2020 зазначено, що прокурор оскаржив рішення Коблівської сільської ради, саме тому визначивши останню відповідачем. Він мав підстави звернутись до суду як позивач, вважаючи, що відсутній орган, який може захистити інтереси держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16).

З огляду на викладене, Керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області, реалізуючи надані законом представницькі повноваження, з метою захисту інтересів держави у сфері земельних відносин, звернувся до суду з даним позовом для реалізації покладених на нього від імені держави повноваження по захисту інтересів держави.

У постанові Верховного Суду у справі №469/1044/17 від 15.09.2020 вказано, що Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії").

Як зазначено у позовній заяві, вказане у повній мірі узгоджується з висновками про застосування норм права, сформованими у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/19 від 26.05.2020.

Враховуючи наведене, суд зазначає про те, що в даному випадку існують підстави для представництва інтересів держави прокурором, у зв`язку з чим з урахуванням викладених обставин прокурор набуває статусу позивача у даній справі.

Стосовно заявлених Прокурором вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 41-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі Вільхівській сільській раді земельних ділянок з кадастровими номерами 6325157300:01:018:0029, 6325157300:01:018:0030, 6325157300:01:001:0005.

Згідно статті 15-1 Земельного Кодексу України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Статтею 117 Земельного кодексу України встановлено порядок передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність.

Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості пре обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Частиною 4 статті 122 ЗК України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру ГУ Держгеокадастру у Харківській області є територіальним органом Держгеокадастру.

Відповідно до пункту 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23.12.2021 № 603, завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян для ведення підсобного сільського господарства.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

За змістом ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації, місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Київська, Севастопольська міські державні адміністрації вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ст. 150 Земельного кодексу України, до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Таким чином, з наведеного вбачається, що до компетенції Харківської районної державної адміністрації належить вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

Виняток становлять лише особливо цінні земельні ділянки державної власності, вилучення котрих віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.

Суд вважає відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області, оскільки позовні вимоги про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.

Суд вважає за доцільне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 зазначила, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність наказів ГУ Держгеокадастру без заявлення вимог про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення, за умови їх невідповідності закону, не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібні висновки також викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 зазначила, що вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело би до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, а тому ця вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Так, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області, на який Прокурор посилається у позові є актом ненормативного характеру, що застосовуються одноразово із прийняттям яких виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Проте вимоги про визнання таких наказів незаконними та їх скасування є неефективним способом захисту, адже задоволення таких вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

До того ж, вказаний наказ є актом ненормативного характеру, які вичерпав свою дію внаслідок виконання. Скасування такого акту не породжує наслідків для користувача земельної ділянки, оскільки у такої особи виникло право користування земельною ділянкою на підставі договорів оренди. Відтак обраний спосіб захисту порушеного права (оскарження рішення суб`єкта владних повноважень) не забезпечує його реального захисту.

Крім того, суд вважає дані доводи прокурора неналежно обґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно Державного акту на право постійного користування землею серія І-ХР №002291, Дослідному господарству Кутузівка Інституту тваринництва на території Кулиничівської селищної ради було надано в постійне користування земельну ділянку площею 3574,0 га, для сільськогосподарського виробництва.

В силу положень ст. 22 Земельного кодексу України, надання цієї земельної ділянки ДП ДГ Кутузівка для сільськогосподарського виробництва свідчить лише про те, що вона є землею сільськогосподарського призначення. Як вбачається нижче, не всі землі сільськогосподарського призначення, які передані в користування навчально-дослідних установ та закладів є особливо цінними. Зокрема, згідно статті 150 ЗК України, особливо, цінними являються лише землі дослідних полів цих установ.

Так, відповідно до порівняльної відомості складу земельних угідь земельні ділянки, які знаходяться в межах ДП ДГ Кутузівка ІСГ Північного Сходу НААН становили собою сільськогосподарські та несільськогосподарські угіддя, зокрема, угіддя зайняті ріллею, садами, сіножатями, пасовищами, господарськими будівлями і дворами, господарськими шляхами і прогонами, забудованими землями, лісами, водою, заболоченостями.

Відповідно до договорів оренди землі від 28.09.2006, укладених між ХРДА та ПСП "Деметра", щодо передачі в оренду строком на 50 років земельної ділянки, а аме: площею 11,4041 га ріллі (зареєстрований 16.10.2006 за №040670300016); площею 1,7784 га пасовищ (зареєстрований 16.10.2006 за №040670300017); площею 26,0672 га ріллі (зареєстрований 16.10.2006 за №040670300018).

Таким чином вбачається, що на момент видачі оскаржуваного розпорядження спірні земельні ділянки не могли відноситися до особливо цінних земель ані за їх якісними показниками, ані через їх не віднесення до дослідних полів.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що Прокурором не доведено належними доказами віднесення спірних земельних ділянок до особливо цінних земель, а отже Харківська районна державна адміністрація, приймаючи оскаржуване розпорядження, не вийшла за межі наданих їй повноважень, тобто, позовні вимоги Прокурора в цій частині не підлягають до задоволення.

Суд зазначає, що у висновку Верховного Суду у справі №914/519/17 у постанові від 04.12.2018 викладено про невірне застосування приписів статей 84 та 122 ЗК України, оскільки в цій постанові йдеться про землі, які належать до особливо цінних земель державної власності. А отже посилання прокурора на такий висновок Верховного Суду у справі №914/519/17 у постанові від 04.12.2018 є помилковим, оскільки у даному випадку спірні земельні ділянки не відносяться до дослідних полів, не є особливо цінними землями, вилучені та використовуються згідно мети для товарного сільськогосподарського виробництва.

Суд вважає за доцільне звернути увагу, що в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.09.2023 у справі №922/1341/22 викладено висновок, де встановлено наступне.

"Отже, за твердженням місцевого господарського суду, наведене дає підстави дійти висновку, що на момент видачі оскаржуваного розпорядження № 1010 спірні земельні ділянки не могли відноситися до особливо цінних земель ані за їх якісними показниками, ані через їх не віднесення до дослідних полів. Ураховуючи викладене, беручи до уваги факт недоведеності Прокурором належними доказами віднесення спірних земельних ділянок до особливо цінних земель, суд дійшов до висновку, що Харківська РДА, приймаючи оскаржуване розпорядження, не вийшла за межі наданих їй повноважень, а тому, позовні вимоги Прокурора не підлягають до задоволення.

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов іншого (протилежного) висновку про те, що спірні земельні ділянки належать до земель науково-дослідної установи, при цьому, виходячи з приписів статті 150 ЗК України землі дослідних полів науково-дослідних установ є особливо цінним землями. Статус спірних земельних ділянок першочергово визначається тим, що вони розташовуються в межах науково-дослідної установи, отже, мають особливий правовий статус відповідно до вимог земельного законодавства, цільове призначення відповідних територій, як земель науково-дослідної установи, є незмінним.

Проте, Верховний Суд вважає, що такий висновок не відповідає суті спірних правовідносин та їх правовому регулюванню, оскільки судом апеляційної інстанції помилково ототожнено землі науково-дослідних установ та землі дослідних полів науково-дослідних установ. При цьому, суд апеляційної інстанції не перевірив та належним чином не спростував висновки місцевого господарського суду, не перевірив правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства при вирішенні питання щодо правого статусу спірних земельних ділянок у контексті тлумачення поняття "досліде поле" та застосування частини 1 статті 150 ЗК України.

Крім цього, посилаючись на те, що ДП "ДГ "Кутузівка" є науковою установою, апеляційний господарський суд виходив із аналізу положень Статуту ДП "ДГ "Кутузівка", у редакції 2016 року, не звернувши уваги на те, що спірні земельні ділянки надано у постійне користування у 2000 році, а спірні правовідносини виникли у 2006 році.

Викладене вище в сукупності свідчить про неналежне дослідження господарським судом апеляційної інстанції обставин щодо наявності або відсутності статусу особливо цінних земель, дослідження яких є першочерговими під час розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанції та в цілому для вирішення спору у цій справі, з урахуванням поданих сторонами доказів.".

Розглядаючи заяву ПСП "Деметра" про застосування строків позовної давності, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 цього ж кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 цього ж кодексу встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 267 цього ж кодексу заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У пункті 45 постанови Великої палати Верховного Суду України від 21.08.2019 року у справі 911/3681/17 зазначено, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України (ЦК України) дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою, як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 року у справі № 6-2407цс15, від 01.07.2015 року у справі № 6-178гс15, так і Верховного Суду в постановах від 15.05.2018 року у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 року у справі № 911/2534/17.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірними земельними ділянками і здійснення контролю за нею, як і у даній справі.

Визначаючи початок перебігу позовної давності у даній справі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор.

Наведе відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у справах №3-932гс17 від 18.10.2017, №3-869гс17 від 16.08.2017, №3-455гс17 від 07.06.2017, №3-1486гс16 від 22.03.2017, №916/2122/13 від 22.04.2015, №11/163/2011/5003 від 25.03.2015 та підтримується усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі №922/2756/17.

Разом з тим, перш ніж застосовувати позовну давність, необхідно з`ясувати, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У позовній заяві Прокурор стверджує про те, що вилучення земель відбулося з порушенням чинного законодавства та без належного погодження уповноважених органів, а отже повернення земельних ділянок слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Тобто Прокурор вважає, що він звернувся до суду з негаторним позовом з огляду на характер спірних правовідносин. А відтак, такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 372/1036/15-ц.

Таким чином, оскільки судом не встановлено порушень законодавства з боку відповідачів, тож суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості, а не з підстав пропущення строку позовної давності.

Оскільки, як суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позов (відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу) то відсутні і підстави для застосування позовної давності у даній справі. Порушення права держави (позов поданий прокурором в інтересах держави) не встановлено під час розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи, що судом встановлений факт необґрунтованості позовних вимог, а також встановлений факт пропущення прокурором строку на звернення з даним позовом до суду, однак судом відмовлено в задоволенні позову з підставі необґрунтованості суд вважає заяву прокуратури викладені у поясненнях про кваліфікацію позову як негаторного, необґрунтованою та такою, що суперечить діючому законодавству та правовим позиціям Верховного Суду.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд відмовив у задоволенні позову, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на Прокурора.

З підстав викладеного та наявною загрозою, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 26 жовтня 2023 року у справі №922/2487/23 складено за межами ст. 238 цього Кодексу

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено "09" листопада 2023 р.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

СуддяІ.П. Жигалкін