Рішення № 114831023, 10.11.2023, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/4831/23

10 листопада 2023 рокум. Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області , у якій позивач просить суд:

- визнати дії Головного управління ДПС у Тернопільській області щодо нарахування ФОП ОСОБА_1 єдиного соціального внеску за період 2020 року неправомірними;

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Тернопільській області №Ф-863-54У від 18.02.2021 на суму 38808,74грн та зобов`язати відкликати її.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що податковим органом винесено щодо позивача вимогу від 02.07.2020 №Ф-863-54 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 30313,44грн.

Позивач зазначає, що вказана вимога винесена податковим органом з підстав виникнення у неї заборгованості зі сплати єдиного внеску за період з 2017 по 2019 року як у самозайнятої особи (фізичної особи-підприємця).

Не погодившись із вказаною вимогою, позивач оскаржила її в судовому порядку та рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 у справі №500/2032/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області від 02.07.2020 №Ф-863-54 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 30313,44грн. Вказане рішення суду набрало законної сили 12.04.2021.

Позивач вказує, що вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили встановлено, що вона не є страхувальником у розумінні Закону №2464-VI, а отже у неї відсутній обов`язок щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Разом з тим, позивач зазначає, що податковим органом 18.02.2021 сформовано нову вимогу по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від №Ф-863-54У на суму 38808,74грн (з ознакою узгодженості), яку звернуто до примусового виконання до Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ). Надалі, податковий орган повідомив відділ державної виконавчої служби у повідомлено листом від 07.07.2023 №3833/5/19-00-13-03-13 про часткове скасування суми боргу з єдиного соціального внеску в розмірі 30313,14грн згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки), яка перебуває на примусовому виконанні по ФОП ОСОБА_1 . Позивач зазначає, що вказаним листом також повідомлено, що станом на 05.07.2023 у інтегрованій картці платника податків, по коду класифікації доходів бюджету 71040000 у ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сума боргу по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування становить 8495,30грн, та включає в себе квартальні нарахування за 4 кв. 2020 року 2200,00грн, квартальні нарахування за 3 кв. 2020 року 3178,12грн, квартальні нарахування за 2 кв. 2020 року 1039,06грн, а також квартальні нарахування за 1 кв. 2020 року 2078,12грн.

Однак, позивач вважає, що проведенні їй нарахування згідно вимоги №Ф-863-54У від 18.02.2021 на суму 38808,74грн не відповідають відомостям в інтегрованій картці платника податків та здійснені без врахування рішенням суду у справі №500/2032/20 за її позовом податкового органу, яким визнано протиправною та скасовано вимогу від 02.07.2020 №Ф-863-54 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 30313,44грн.

Позивач вказує, що вона не проживала в Україні ні в податкові періоди 2017, 2018, 2019 років, які досліджено в межах судової справи №500/2032/20, ні в податкові періоди 2020 та 2021 років, нарахування по яких охоплено згідно вимоги №Ф-863-54У від 18.02.2021, з огляду на що вважає, що вона не є страхувальником у розумінні Закону №2464-VI, а отже у неї відсутній обов`язок щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а тому звернулась із даним позовом в суд.

Ухвалою суду від 07.08.2023 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк та порядок усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 21.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, у якій встановлено строк подання відповідачу відзиву на позовну заяву, в тому числі клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

07.09.2023, на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого слідує, що відповідач повністю заперечує проти задоволення позовних вимог, мотивуючи свою позицію тим, що позивач продовжує перебувати на обліку в податковому органі як платник податків самозайнята особа (фізична особа-підприємець), з огляду на що, згідно вимог пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464, в редакції Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», у неї є обов`язок зі сплатити єдиного соціального внеску. Вказує, що вимога №Ф-863-54У від 18.02.2021 на суму 38808,74грн не була оскаржена позивачем у передбачений законом строк, тому вона стала узгодженою. Зважаючи на те, що вимога податкового органу такого типу є виконавчим документом, - її звернуто стягувачем (податковим органом) до примусового виконання (арк. справи 51-65).

18.09.2023, позивачем подано на адресу суду відповідь на відзив податкового органу (арк. справи 68-70).

Інших заяв, в тому числі по суті справи, від учасників справи не надходило.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд зазначає, що розгляд даної судової справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням строку перебування головуючої судді у даній справі у відпустці, в порядку черговості.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Як слідує із матеріалів судової справи, позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) згідно з інформацією, яка міститься в автоматизованій інформаційній системі податкового органу «Податковий блок», у розділі «Облік платників податків. Реєстраційні дані», у 17.10.1994 зареєстрована як фізична особа-підприємець (найменування та код ЄДРПОУ органу державної реєстрації відсутні), стан платника податків « 0 платник податків за основним місцем обліку», 25.12.2003 взята на облік як платник єдиного внеску, основний вид діяльності - торгівля автомобілями та мотоциклами, їх технічне обслуговування та ремонт (код ВЕД 50) (арк. справи 58-61).

За даними інтегрованої картки платника податків (внесків) за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність) станом на 30.06.2020 позивачу як фізичній особі-підприємцю здійснено нарахування єдиного внеску в розмірі мінімального страхового внеску, зокрема:

- станом на 09.02.2018 в сумі 8448,00грн як фізичній особі-підприємцю за 2017 рік;

- станом на 19.04.2018 в сумі 2457,18грн як фізичній особі-підприємцю за І квартал 2018 року;

- станом на 19.07.2018 в сумі 2457,18грн як фізичній особі-підприємцю за II квартал 2018 року;

- станом на 19.10.2018 в сумі 2457,18грн як фізичній особі-підприємцю за III квартал 2018 року;

- станом на 21.01.2019 в сумі 2457,18грн як фізичній особі-підприємцю за IV квартал 2018 року;

- станом на 19.04.2019 в сумі 2754,18грн як фізичній особі-підприємцю за І квартал 2019 року;

- станом на 19.07.2019 в сумі 2754,18грн як фізичній особі-підприємцю за ІI квартал 2019 року;

- станом на 21.10.2019 в сумі 2754,18грн як фізичній особі-підприємцю за III квартал 2019 року;

- станом на 20.01.2020 в сумі 2754,18грн як фізичній особі-підприємцю за IV квартал 2019 року.

З урахуванням наведеного, заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску станом на 30.06.2020 склала 30313,44грн, з них: 29293,44грн недоїмка (основний платіж) та 1020,00грн - штрафні санкції.

Головним управлінням ДФС у Тернопільській області, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, відповідно до статті 25 Закону №2464-VI, сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-863-54 від 02.07.2020, згідно з якою за позивачем рахується сума боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 30313,44 грн, з них: 29293,44грн недоїмка та 1020,00грн - штрафні санкції. Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 02.07.2020 №Ф-863-54, позивач звернулась до суду із позовом про її скасування.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 у справі №500/2032/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2021, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області від 02.07.2020 №Ф-863-54 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 30313,44 грн.

Так, в межах вказаної судової справи, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 17.10.1994 була зареєстрована як фізична особа-підприємець. Разом з тим, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за критеріями пошуку прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи-підприємця: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи-підприємця: НОМЕР_1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів щодо реєстрації ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем не знайдено, а згідно інформації Тернопільської районної державної адміністрації, що станом на 14.04.2020 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , зокрема щодо її включення до Єдиного державного реєстру. Таким чином, судом в межах зазначеної справи встановлено, що ОСОБА_1 не мала можливості здійснювати підприємницьку діяльність у 2017-2019 роках, оскільки її свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним, з огляду на що ОСОБА_1 не є страхувальником у розумінні Закону №2464-VI та не має обов`язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (арк. справи 7-11).

Надалі, як слідує з долученої відповідачем до матеріалів судової справи інтегрованої картки платника податків (внесків) за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність) за період з 21.04.2020 по 19.01.2021 (арк. справи 62) позивачу як фізичній особі-підприємцю проведено нарахування єдиного внеску в розмірі мінімального страхового внеску за неохоплені оскарженою в межах судової справи №500/2032/20 вимогою періоди, а саме:

- станом на 21.04.2020 квартальні нарахування як фізичній особі-підприємцю за І квартал 2020 року 2078,12грн;

- станом на 20.07.2020 квартальні нарахування як фізичній особі-підприємцю за ІІ квартал 2020 року 1039,06грн;

- станом на 19.10.2020 квартальні нарахування як фізичній особі-підприємцю за ІІІ квартал 2020 року 3178,12грн;

- станом на 19.01.2021 квартальні нарахування як фізичній особі-підприємцю за IV квартал 2020 року 2200,00грн.

Станом на 18.02.2021 Головним управлінням ДПС у Тернопільській області, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, відповідно до статті 25 Закону №2464-VI, сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-863-54 від 18.02.2021, згідно з якою за позивачем рахується сума боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 38808,74грн, яка включає: 37788,74грн недоїмки та 1020,00грн - штрафних санкції (арк. справи 36).

Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2021 №Ф-863-54, позивач звернулась до суду із позовом про її скасування.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01.01.2011, зі змінами та доповненнями (далі - Закон №2464-VІ), Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року №449 (далі Інструкція №449), Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435 (далі Порядок №435).

Статтею 2 Закону №2464-VІ, передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно ненарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є платниками єдиного внеску.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно абзацу 3 часини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 від 20.04.2015, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

За приписами пункту 4 розділу VI цієї Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою є сума єдиного внеску, яка своєчасно не сплачена у строки, встановлені вказаним Законом.

Таким чином, чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки, і у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платниками єдиного внеску (які не виконали обов`язок щодо самостійного обчислення і сплати цих внесків в порядку і розмірах, визначених законом) - відповідач вправі був обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).

Разом з тим, предметом судового розгляду в межах даної судової справи, є доводи сторін стосовно безумовного обов`язку позивача сплачувати єдиний внесок з підстав перебування особи на обліку в податковому органі як платник податків самозайнята особа. При цьому, з врахуванням наявності судового рішення у справі №500/2032/20 між тими самими сторонами, яке набрало законної сили та яким встановлено, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону №2464-VI та не має обов`язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Суд зазначає, що спірним у даному випадку є наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця, тобто статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за 2017-2020 роки відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.

Як слідує з матеріалів судової справи, позивач ОСОБА_1 набула статусу суб`єкта підприємницької діяльності 17.10.1994.

Слід зазначити, що до 01.01.2004 загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України визначалися Законом України «Про підприємництво» від 07.02.1991 №698-XII (далі - Закон №698-XII), який втратив чинність 01.01.2004 на підставі пункту 2 розділу ІХ Прикінцеві положення Господарського кодексу України, прийнятого Законом України від 16.01.2003 №436-IV.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №698-XII підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб`єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону №698-XII державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб`єкта, якщо інше не передбачено законом. Відомості про зареєстровані суб`єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності.

Згідно з положеннями частини першої статті 128 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV (набрав чинності 01.01.2004) громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Частиною першою статті 58 ГК України визначено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.

Таким законом став Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 №755-IV (далі - Закон №755-IV), який набрав чинності 01.07.2004. Цей Закон регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Із введенням в дію Закону №755-IV було створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 16 Закону №755-VI у редакції, чинній станом на 01.07.2004).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону №755-VI (у редакції, чинній станом на 01.07.2004) відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.

Статтею 4 Закону №755-VI (у редакції, чинній станом на 01.07.2004) визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до статті 5 Закону №755-VI (у редакції, чинній станом на 01.07.2004) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Пунктом 2 розділу VIII Прикінцеві положення Закону №755-VI (у редакції, чинній станом на 01.07.2004) було визначено, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу фізичної особи-підприємця через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV у редакції, чинній станом на 01.07.2004) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи-підприємця - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону №755-IV у редакції, чинній станом на 01.07.2004). У свою чергу, Законом №755-VІ не було встановлено обов`язку суб`єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб щодо проходження обов`язкової державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та правових наслідків не проходження такої реєстрації.

З 03.03.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» від 01.01.2010 №2390-VI (далі - Закон №2390-VI). Пунктами 2-4 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI (у редакції станом на 03.03.2011) було передбачено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас, пунктом 8 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI (у редакції станом на 03.03.2011) визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI, закінчився 03.03.2012. Поряд з цим, вказаний строк включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору. Натомість відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI, підлягали включенню до Єдиного державного реєстру на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій.

З 25.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 №1155-VII (далі - Закон №1155-VII). Цим Законом пункт 2 розділу VIII Прикінцеві положення Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру. Водночас, Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II Прикінцеві положення Закону №2390-VI.

При цьому, судом враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19, за змістом якої статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Верховний Суд зазначає, що зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи-підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

З огляду на викладене, суд дійшов переконання, що виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 з 17.10.1994 була зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №500/2032/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу з єдиного внеску встановлено, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за критеріями пошуку прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи-підприємця: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи-підприємця: НОМЕР_1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів щодо реєстрації ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем не знайдено, відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , зокрема щодо її включення до Єдиного державного реєстру, - відсутні. Судом в межах вказаної судової справи встановлено, що ОСОБА_1 не мала можливості здійснювати підприємницьку діяльність у 2017-2019 роках, оскільки її свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про неї як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не зверталася, що спростовує факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця у розумінні Закону №755-IV і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI.

За результатами розгляду вказаної судової справи суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не є страхувальником у розумінні Закону №2464-VI, а отже у неї відсутній обов`язок щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, тому суд визнав протиправною та скасував вимогу про сплату єдиного внеску у сумі 30313,44грн за період з 2017-2019 роки. Рішення суду у цій справі набрало законної сили 12.04.2021.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд враховує, що правову оцінку доводам позивача з приводу відсутності у неї обов`язку сплати єдиного внеску у 2017-2019 роках надано судовим рішенням від 19.10.2020 у справі №500/2032/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу.

Враховуючи те, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 у справі №500/2032/20 визнано протиправним та скасовано вимогу від 02.07.2020 №Ф-863-54 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 30313,44грн, сума з якої увійшла у вимогу ГУ ДПС у Тернопільській області №Ф-863-54У від 18.02.2021 винесену на суму 38808,74грн, яку оскаржено в межах даної судової справи, а також те, що зазначене рішення суду набрало законної сили, суд дійшов висновку, що ці обставини не підлягають доказуванню.

Щодо подальшого нарахування позивачу єдиного внеску за 2020 рік (чотири квартали) у сумі 8495,30грн, то суд зазначає, що таке нарахування здійснено податковим органом за аналогічних обставин, що і у періоди з 2017-2019, зокрема, в період коли в позивача свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним, а доказів звернення позивача у 2020 році з реєстраційною карткою для включення відомостей про неї як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач судом не здобуто, а сторонами не представлено. Вказані обставини спростовують наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця у розумінні Закону №755-IV і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними та допустимими доказами правомірність спірної вимоги, а також тієї обставини, що позивач є платником єдиного внеску у розумінні статті 4 Закону №2464-VI та у зв`язку із цим мав обов`язок сплачувати його у 2017-2020 роках у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Відсутність у позивача офіційного підтвердження статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному законом, та відсутність інформації про нього як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, виключає можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Таким чином, суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами, дійшов висновку, що вимога Головного управління ДПС у Тернопільській області №Ф-863-54У від 18.02.2021 на суму 38808,74грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Водночас, щодо обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, зокрема в частині зобов`язання податкового органу «відкликати вказану вимогу», то суд зазначає наступне.

Законом №2464 та Інструкцією №449 визначено обов`язок податкового органу щодо формування та, у разі невиконання платником вимоги про сплату недоїмки у добровільному порядку, направлення вимоги до виконавчого органу. Так, згідно з абзацом 9 частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 6 розділу 6 Інструкції №449 про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, якщо вимога податкового органу про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом, то така вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною у день набрання судовим рішенням законної сили.

Таким чином, у разі набрання рішенням суду законної сили, вимога про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Тернопільській області №Ф-863-54У від 18.02.2021 на суму 38808,74грн буде відкликана в силу вимог закону, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частину до задоволення не підлягають з підстав їх передчасності.

За наведених обставин, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).

У свою чергу частиною восьмою статті 139 КАС України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у повному обсязі.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області №Ф-863-54У від 18 лютого 2021 року про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 38808 (тридцять вісім тисяч вісімсот вісім) гривень 74 коп.

В задоволенні позовних вимог про зобов`язання Головного управління ДПС у Тернопільській області відкликати про сплату боргу (недоїмки) №Ф-863-54У від 18 лютого 2021 року, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три гривні) гривень 60 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 10 листопада 2023 року.

Реквізити учасників справи:

позивач: - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач: - Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, 46003, код ЄДРПОУ: 44143637).

Головуючий суддяМірінович У.А.