Рішення № 114814956, 07.09.2023, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/2947/23

Провадження № 2/204/1581/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

07 вересня 2023 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання Юнаш В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

01 березня 2023 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 12 серпня 2015 року, у сумі 31485 гривень 89 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 25848 гривень 29 копійок та заборгованості за відсотками у сумі 5637 гривень 60 копійок (а. с. 1-4, 101-104 та на звороті).

В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 12 серпня 2015 року. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг. На підставі договору про надання банківських послуг від 12 серпня 2015 року відповідачу відкрито картковий рахунок із початковим лімітом, розмір якого у подальшому було збільшено до 25000 гривень. Позивач свої зобов`язання виконав, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак відповідач своїх обов`язків за угодою не виконує, оскільки не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом. Внаслідок цього, станом на 19 січня 2023 року, за ним утворилася заборгованість у сумі 31485 гривень 89 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 25848 гривень 29 копійок та заборгованості за відсотками у сумі 5637 гривень 60 копійок, яку позивач прохає стягнути із ОСОБА_1 разом із судовими витратами у сумі 2684 гривні (а. с. 1-4, 101-104 та на звороті).

Ухвалою суду від 07 березня 2023 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків (а. с. 97).

31 березня 2023 року недоліки зазначені в ухвалі суду від 07 березня 2023 року, позивачем усунуто (а. с. 99-196).

Ухвалою суду від 14 квітня 2023 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 11 годину 20 хвилин 11 травня 2023 року (а. с. 198), копія якої надіслана учасникам справи за вихідним № 10182/23-вих/2/204/1581/23 від 14 квітня 2023 року (а. с. 199) та, яка отримана відповідачем, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 205).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві зазначав про розгляд справи за його відсутності (а. с. 94), в якій також зазначив. що не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом розміщення на офіційному сайті «Судова влада» оголошення про його виклик (а. с. 208), про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення.

Судом встановлено, що 12 серпня 2015 року відповідач підписав заяву позивача № б/н від 12 серпня 2015 року про отримання банківських послуг. Відповідно до анкети-заяви, відповідач погодився з тим, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості, станом на 19 січня 2023 року, за відповідачем перед позивачем утворилася заборгованість у сумі у сумі 31485 гривень 89 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 25848 гривень 29 копійок та заборгованості за відсотками у сумі 5637 гривень 60 копійок (а. с. 5-12, 113-120).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст.89ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст.11ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст.207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч.2ст. 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

На підтвердження того, що між банком і відповідачем було укладено договір про надання кредиту, позивачем надано в якості письмового доказу анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» (яка разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, що розміщенні в рекламному буклеті, становлять договір про надання банківських послуг) від 12 серпня 2015 року. Вказана Анкета-заява підписана 12 серпня 2015 року від імені ОСОБА_1 (а. с. 15, 123).

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як вбачається із Анкети-заяви (а. с. 15, 123), у ній зазначені персональні дані відповідача щодо дати народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України, РНОКПП, місця роботи та розміру доходу. У вказаній заяві міститься інформація про те, що позичальник ознайомилася з договором про надання банківських послуг та погодився з ними, а екземпляр договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом самостійної роздруківки його з офіційного сайту www.privatbank.ua/terms. Разом з цим зазначено, що позичальник, зобов`язується виконувати Умови та Привила надання банківських послуг та регулярно знайомитися з їх змінами на вказаному сайті банку. Також позичальник висловив свою згоду, що дана заява, разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», яка разом з пам`яткою клієнта, становлять договір про надання банківських послуг. Вказана Анкета-заява підписана позичальником 12 серпня 2015 року (а. с. 15, 123).

Натомість, жодних даних про те, яку саме картку отримав відповідач, строк її дії, та розмір наданого кредиту вказана заява не містить. Також не вказано будь-яких відомостей про номер карткового рахунку, дати вручення картки відповідачу, повідомлення йому пін-коду, строку дії картки саме за цим позовом та наданим розрахунком заборгованості. Про вид картки не вказано і в самій позовній заяві, тому, не зрозуміло, яким чином вказана заява стосуються кредитного договору № б/н від 12 серпня 2015 року. Крім того, із даної анкети-заяви вбачається, що договір про надання банківських послуг відповідачу не видавався.

Також, на підтвердження того, що між банком і відповідачем було укладено договір про надання кредиту б/н від 12 серпня 2015 року, позивачем надано в якості письмового доказу паспорт споживчого кредиту від 21 грудня 2020 року за типами кредитного продукту: картка «Універсальна»; картка «Універсальна GOLD», картка «Platinum», картка «MC World Black Edition», картка «Visa Signature», картка «MC World Elite» та картка «Visa Infinite» (а. с. 16-17 та на звороті, 124-125 та на звороті), інформація в якому зберігає чинність та є актуальною з 21 грудня 2020 року по 05 січня 2021 року, однак не зрозуміло, яким чином він стосуються саме цього кредитного договору та Анкети-заяви від 12 серпня 2015 року.

Позивачем до позову також додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» розміщеного на сайті www.privatbank.ua (а. с. 15-68 на звороті, 127-176 та на звороті), з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» з різними пільговими періодами, відсотковими ставками, обов`язковими щомісячними платежами та пенею, а саме: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT» та «Універсальна GOLD» (а. с. 18 та на звороті, 126 та на звороті), які не містять відомостей щодо того, яку саме картку видано відповідачу, а також підпису останнього. Крім того, з наданої позивачем довідки про надання відповідачу за кредитним договором № б/н кредитних карток №№ НОМЕР_1 від 29 вересня 2014 року, 5168755447253945 від 15 січня 2020 року, 4149439043782352 від 20 березня 2020 року, 4149609001108770 від 21 грудня 2020 року та 4149629353223977 від 18 листопада 2021 року не вбачається, за яким кредитним договором вони надані та яким чином вони стосуються кредитного договору № б/н від 12 серпня 2015 року.

Крім того, не вбачається, яким чином стосується кредитного договору № б/н від 12 серпня 2015 року та заяви відповідача від 12 серпня 2015 року, довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки № НОМЕР_1 , оформленої на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 14, 122). Інших доказів позивачем на підтвердження того, що відповідачем отримано кредитну картку за вказаним кредитним договором, суду не надано.

Приписами ч. ч. 1, 3 ст.509ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг, відповідно до вимог ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».

Згідно з вимогами п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»споживач- фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону Українивід 22листопада 1996року «Провідповідальність занесвоєчасне виконаннягрошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за простроченими відсотками.

У Анкеті-заяві позичальника від 12 серпня 2015 року процентна ставка не зазначена, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а. с. 15, 123).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, пені і штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», розміщений на сайті www.privatbank.ua/terms, як невід`ємні частини спірного договору.

У справі, що розглядається, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин та не містять підпису позичальниці про ознайомлення з ними під час укладення кредитного договору.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальниці, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальницею запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Крім того, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а тому Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» розміщений на сайті www.privatbank.ua/terms не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 12 серпня 2015 року шляхом підписання заяви.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та унеможливив покладання на слабшу сторону споживача, невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Крім того, роздруківка із сайту банку позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Приписами п. 336 Переліку типових документів,що створюютьсяпід часдіяльності державнихорганів таорганів місцевогосамоврядування,інших установ,підприємств таорганізацій,із зазначеннямстроків зберіганнядокументів, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5 визначено, що первинні документи і додатки до них це документи, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах. До них відносяться: касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці квитанцій, банківських чекових книжок, наряди на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо.

Так, позивачем надано суду розрахунок заборгованості відповідача за три різні періоди: з 12 серпня 2015 року по 31 серпня 2015 року, з 01 вересня 2015 року по 30 березня 2019 року та з 01 квітня 2019 року по 19 січня 2023 року, в яких зазначені різні відсоткові ставки, у порівнянні з іншими періодами (зокрема за період часу: з 12 серпня 2015 року по 31 серпня 2015 року процентна ставка (поточна) 43,2%, процентна ставка (прострочена) 43,2 %, коефіцієнт 2; з 01 вересня 2015 року по 30 березня 2019 року процентна ставка 0-3,6 %, коефіцієнт 0; з 01 квітня 2019 року по 19 січня 2023 року процентна ставка 0-3,6 %, процентна ставка при порушенні умов кредитування 0-7,2 %, процентна ставка на прострочений кредит 0-86,4 %.

Також, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем у період часу, зокрема, з 01 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, здійснювалося нарахування відповідачу штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання.

Натомість, Законом України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» від 16 червня 2020 року, встановлено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

При цьому, приписами ч. 2 ст. 5 ЦК України визначено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

В рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі №1-7/99 зазначено, що надання зворотної дії в часі законам та іншим нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. Тобто, вказаний вище Закон має зворотну дію в часі.

Враховуючи наведені положення ЦК України та те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на усій території України встановлено з 12 березня 2020 року карантин, суд дійшов висновку, що починаючи з 12 березня 2020 року позичальника звільнено від обов`язку сплати пені за прострочення повернення тіла кредиту та процентів, а вказані нарахуванні позивачем здійснено незаконно.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що розрахунок заборгованості, що наданий позивачем на обґрунтування позовних вимог, є неналежним та недостатнім доказом для підтвердження позовних вимог, а тому суд не приймає його до уваги.

Тобто, докази, якими позивач підтверджує обставини щодо погодження між сторонами розміру відсотків, якими обґрунтовує свої вимоги, викладені в позовній заяві щодо стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, у сумі 5637 гривень 60 копійок, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.

Позивачем на підтвердження своїх вимог, щодо користування відповідачем кредитними коштами позивача за договором № б/н від 12 серпня 2015 року та наявності у останнього заборгованості за ним, зокрема за простроченими відсотками, надано суду виписку по карткових рахунках відповідача. Вказана виписка є первинним банківським документом, а тому може бути належним доказом у справі. Однак надана позивачем виписка по карткових рахунках відповідача, не береться судом до уваги, оскільки надана вона за період часу з 12 серпня 2015 року по 01 січня 2023 року, тоді коли позивач прохає суд стягнути заборгованість станом на 19 січня 2023 року. Тобто вказана виписка не охоплює оскаржений період заборгованості, а відтак у суду відсутня можливість перевірити рух коштів по вказаним у ній рахункам, а також перевірити суми використаних кредитних коштів відповідачем за казаним кредитним договором та суми внесених ним коштів в рахунок погашення заборгованості.

Крім того, вказана виписка містить інформацію про рух/списання/надходження грошових коштів з/на рахунку відповідача, зокрема: у 2020 році 01 квітня, 01 травня, 01 червня, 01 липня, 01 серпня; у 2021 році 01 жовтня, 01 листопада, 01 грудня; у 2022 році 01 січня, 01 лютого, 01 березня, 01 травня, 01 червня, 01 липня, 01 серпня, 01 вересня, 01 жовтня, 01 листопада, 01 грудня; у 2023 році 01 січня без зазначення з якого карткового рахунку здійснюється списання.

Більш того, з вказаної виписки вбачається, що позивачем з відповідача списувалися відсотки за користування кредитом у загальному розмірі 12507 гривень, які не погоджені з відповідачем, оскільки жодного належного, достатнього та допустимого доказу на підтвердження вказаного, позивачем суду не надано, навіть у даній Анкеті-заяві від 12 серпня 2015 року, відсутні будь-які умови про встановлення розміру відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій за порушення їх умов.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не погоджував сплату відсотків за користування кредитними коштами за договором від 12 серпня 2015 року, суд вважає неправомірним та безпідставним списання позивачем внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків за користування даним кредитом. Натомість дана сума коштів підлягає зарахуванню на погашення саме тіла кредиту. Тобто списання Банком внесених боржником коштів в рахунок погашення тіла кредиту та зарахування цих коштів на погашення відсотків за користування кредитом та пені є неправомірним та безпідставним.

З наданої позивачем довідки про зміну умов кредитування (а. с. 13, 121) вбачається, що старт карткового рахунку № НОМЕР_1 відбувся 29 вересня 2014 року, тоді як анкета-заява про отримання банківських послуг підписана відповідачем 12 серпня 2015 року. Крім того, перша зміна кредитного ліміту за вказаною карткою відбулася 15 січня 2020 року - було встановлено кредитний ліміт у розмірі 11500 гривень, який у подальшому було збільшено/зменшено, зокрема: 19 березня 2020 року зменшено до 8168 гривень 31 копійки; 20 травня 2020 року зменшення до 2700 гривень; 23 жовтня 2020 року збільшення до 5000 гривень, 21 грудня 2020 року збільшення до 14500 гривень, 31 жовтня 2021 року збільшення до 20000 гривень, 18 листопада 2021 року збільшення до 25000 гривень, 26 грудня 2022 року зменшення до 0 гривень.

При цьому, вказані відомості не відповідають виписці по картковому рахунку відповідача, оскільки стосуються взагалі інших карток, зокрема інформація щодо встановлення кредитного ліміту 15 січня 2020 року - у розмірі 11500 гривень, стосується картки № НОМЕР_2 , а не № НОМЕР_1 , як на те вказує позивач. Також, не відповідає дійсності інформація щодо збільшення/зменшення кредитного ліміту, зокрема: 21 грудня 2020 року збільшення до 14500 гривень та 31 жовтня 2021 року збільшення до 20000 гривень, оскільки стосується картки НОМЕР_3 та, 18 листопада 2021 року збільшення до 25000 гривен, бо стосується картки НОМЕР_4 . При цьому, відомості щодо збільшення/зменшення кредитного ліміту 19 березня 2020 року зменшено до 8168 гривень 31 копійки; 20 травня 2020 року зменшення до 2700 гривень; 23 жовтня 2020 року збільшення до 5000 гривень, 26 грудня 2022 року зменшення до 0 гривень, загалі не підтверджуються випискою по картковому рахунку відповідача.

Таким чином, інформація з довідки про зміну умов кредитування картки № НОМЕР_1 взагалі не відповідає даним виписки по картковому рахунку відповідача.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про платіжні системи», платіжна картка - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для лініювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Тобто, з урахуванням вищевикладеного, вбачається, що використання платіжної картки можливе лише за наявності відкритого рахунку.

Позивач не надав суду у якості доказу належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів на підставі вказаної заяви від 12 серпня 2015 року та кредитного договору б/н від 12 серпня 2015 року на відповідний рахунок відповідача, та згідно з яким можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу саме як кредитні кошти.

Тобто, докази, якими позивач підтверджує обставини щодо наявності у відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту, у сумі 25848 гривень29 копійок, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.

При цьому, з виписки по картковим рахункам відповідача вбачається, що останній здійснював користування кредитними коштами та загалом ним фактично використано грошових коштів на суму 244293 гривні 24 копійки, з останньою транзакцією 12 квітня 2022 року, після чого фактичне користування кредитними коштами банку відповідачкою не здійснювалося, а тіло кредиту збільшувалося за рахунок стягнення відсотків за користування кредитом. При цьому, розмір кредитного ліміту розширявся за рахунок списання відсотків, нарахування яких здійснювалося на суму фактично наданої відповідачці позики та розміру відсотків за попередній місяць, а також суми комісії та пені, тобто сума відсотків нараховувалася на суму позики + розмір відсотків за попередні місяці + розмір пені та комісії.

Крім того, з наданої позивачем виписки по картковому рахунку відповідача вбачається, що останнім у зазначений період часу з 12 серпня 2015 року по 01 січня 2023 року внесено грошові кошти на загальну суму 224717 гривень 61 копійка.

Оскільки фактично відповідач використав кредитних коштів на суму 244293 гривні 24 копійки, а повернув банку кошти в розмірі 224717 гривень 61 копійка, при цьому, позивачем з відповідача безпідставно було стягнуто грошові кошти у сумі 12507 гривень, у вигляді відсотків за користування кредитом, суд доходить висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця залишку заборгованості за кредитом та безпідставно стягнутих коштів у розмірі 6870 гривень 63 копійки.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, в частині стягнення на користь АТ «КБ «Приватбанк»» із ОСОБА_1 на підставі кредитного договору від 12 серпня 2015 року заборгованості (за тілом кредиту) фактично отриманого позичальником кредиту в розмірі 6870 гривень 63 копійки.

Відповідно до вимог ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 585 гривень 68 копійок, виходячи із розрахунку ((2684)*(6870,63/31485,89).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 12 серпня 2015 року (за тілом кредиту) у розмірі 6870 (шість вісімсот сімдесят) гривень 63 (шістдесят шість) копійки.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» сплачений судовий збір у сумі 585 (п`ятсот вісімдесят п`ять) гривень 68 (шістдесят вісім) копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи, його копії, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

Заочне рішення може бути переглянуте Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.

Суддя А.І. Приваліхіна