Ухвала суду № 114791416, 08.11.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

08.11.2023Справа № 910/11617/23

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В., за участю секретаря судового засідання Горенюк Т.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про відстрочення виконання рішення по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика", м.Київ

до відповідача: ОСОБА_1 , м. Київ

про стягнення 136 655,23 грн, -

За участю представників:

від позивача: не з`явився від відповідача (заявника): не з`явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Ясинської Анни Павлівни про стягнення заборгованості з платежів по тілу кредиту в розмірі 37 920 грн та заборгованості зі сплати процентів в сумі 98 735,23 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків за договором про надання кредиту, укладеного в електронній формі.

Ухвалою суду від 26.07.2023 відкрито провадження в справі, визнано справу малозначною, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі 910/11617/23: закрито провадження у справі №910/11617/23 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з платежів по тілу кредиту в розмірі 3361 грн; позовні Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з платежів по тілу кредиту в розмірі 34 559 грн та заборгованості зі сплати процентів в сумі 98 735,23 грн задоволено повністю; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" заборгованість з платежів по тілу кредиту в розмірі 34 559 грн, заборгованість зі сплати процентів в сумі 98 735,23 грн та судовий збір в розмірі 2147,20 грн.

16.10.2023 на виконання рішення було видано наказ.

19.10.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 про відстрочення виконання рішення по справі.

В обґрунтування спільної заяви відповідач посилався на те, що остання з моменту початку повномасштабного вторгнення російської федерації перебуває за кордоном із неповнолітніми дітьми, не працює. Означені обставини, на думку заявника, є достатніми для відстрочення виконання рішення по справі до 01.08.2024.

Ухвалою від 23.10.2023 судом було призначено розгляд заяви на 08.11.2023.

Представники сторін у судове засідання 08.11.2023 не з`явились, проте, про дату, час та місце розгляду заяви були повідомлені належним чином. За висновками суду, неявка учасників судового процесу не перешкоджає розгляду заяви у судовому засіданні 08.11.2023.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 про відстрочення виконання судового рішення, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для її часткового задоволення. При цьому, суд виходив з такого.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 327 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відстрочення - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013р., розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N18-рп/2012; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N11-рп/2012.

Згідно з мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009р. Конституційного Суду України виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виходячи з того, що згідно зі ст.1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов`язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Тобто, суд звертає увагу заявника на те, що відстрочення виконання судового рішення майже на рік фактично призводить до порушення балансу інтересів сторін та повагу до власності.

Крім того, з приводу посилання у заяві на перебування боржника з моменту початку повномасштабного вторгнення російської федерації за кордоном із неповнолітніми дітьми, які знаходяться на її утриманні та відсутність працевлаштування суд зауважує таке.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Проте, всупереч наведеного, заявником жодних доказів дійсності обставин, які визначено в якості підстав для відстрочення виконання рішення, надано суду не було.

Долучені до розглядуваної заяви копії закордонних паспортів та свідоцтва про народження дітей не є доказами, які б достеменно вказували на наявність дійсних ускладнень у виконанні судового рішення по справі №910/11617/23.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості заяви ОСОБА_1 про відстрочення виконання рішення по справі №910/11617/23, а отже і відмови в її задоволенні.

Керуючись ст. ст. 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про відстрочення виконання рішення по справі №910/11617/23 залишити без задоволення.

У судовому засіданні підписано вступну та резолютивну частини ухвали.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено та підписано 08.11.2023.

Суддя В.В. Князьков