Рішення № 114762442, 08.11.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2023 року Справа№200/4173/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити певні дії.

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов вмотивовано тим, що позивач є пенсіонером та отримувачем пенсії за віком та її зареєстроване місце проживання знаходиться на тимчасово окупованій території України, а саме у місті Донецьку. Позивач зазначила, що до 01.07.2016 їй органами ПФУ нараховувалась та виплачувалась пенсія за віком. Однак, починаючи з 01.07.2016 та до її переїзду на підконтрольну державній владі України територію до м. Києва у 2022 році пенсія органами ПФУ їй нараховувалась, але не виплачувалась, внаслідок чого утворилась заборгованість за період з 01.07.2016 по 31.05.2022. Позивач зазначила, що після її переміщення до м. Києва вона перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в м. Києві (далі відповідач). З метою отримання заборгованості по пенсії, вона 26.09.2022 звернулась до відповідача за її фактичним місцем проживання, як внутрішньо переміщена особа із відповідною заявою, в якій просила повідомити розмір заборгованості по пенсії за вищезазначений період та здійснити їй виплату. Позивач зауважила, що своїм листом від 20.10.2022 № 22630-2136/К-05/8-2600/22 відповідач зазначив, що розмір заборгованості їй було розраховано за період з 05.04.2019 по 31.05.2022, однак розмір пенсії за цей період не вказав. Також із посиланням на Порядок, затверджений Постановою КМУ від 10.11.2021 № 1165 (далі - Постанова 1165), відповідач зазначив, що виплата заборгованості буде проводитись з урахуванням наявного фінансового ресурсу та бюджет Пенсійного фонду на 2022 рік не затверджено. Позивач вважає, що відповідачем чиниться протиправна бездіяльність, яка полягає у невиплаті їй заборгованості по пенсії, яка порушує її конституційні права та суперечить положенням чинного законодавства. Позивач просила: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення позивачу виплати заборгованості по пенсії за віком за період з 01 липня 2016 року по 31 травня 2022 року; зобов`язати відповідача здійснити позивачу виплату заборгованості по пенсії за віком за період з 01 липня 2016 року по 1 травня 2022 року на її розрахунковий рахунок НОМЕР_1 в АТ «ОЩАДБАНК» (Київська філія), МФО 322669, РНОКПП 1721200489; допустити негайне виконання рішення в межах виплати суми пенсії за 1 місяць та встановити відповідачу строк для подання звіту про виконання судового рішення у цій справі - 2 (два) місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов в якому зазначив наступне, позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 26.09.2022, яка зареєстрована за № 21367/К-2600-22 від 26.09.2022 року, щодо виплати заборгованості пенсії. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20.10.2022 №21367/К-05/8-2600/22 надано відповідь на звернення позивача та зазначено наступне, що розмір заборгованості по пенсії позивача розрахований відповідно до ч.1 ст. 46 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно заяви позивача від 06.04.2022. Виплата заборгованості починаючи з 05.04.2019 по 31.05.2022 буде здійснена згідно з Постановою КМУ від 10.11.2021 № 1165, якою затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до п. 1 ч.1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території. Відповідач зазначив, що заборгованість по пенсії за період з 05.04.2019 по 31.05.2022 в сумі 331 925,40 грн. обліковуються згідно п. 1 постанови КМУ «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 року № 637. Пенсійне забезпечення внутрішньо переміщених осіб здійснюється згідно з чинним законодавством, у тому числі з урахуванням вимог ЗУ від 20.10.2014 № 1706-VІ1 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та постанови КМУ від 05.11.2014 № 637 (зі змінами). Відповідач зазначив, що дана заборгованість обліковується в переліку боргів на виплату по постанові КМУ № 1165 з датою рішення 31.12.2022. В липні 2023 року розпочато виплату заборгованості у розмірі 557,32 грн. Станом на серпень 2023 року залишок невиплачених коштів становить 331 368,08 грн. Відповідач зауважив, що у нього ведеться облік сум пенсійних виплат за минулий період на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про відновлення виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), а також про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб або осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території, та у сформованому на їх підставі переліку отримувачів виплат за минулий період. Відповідач зазначив, що його дії є правомірними, та Управління діяло в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідач просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.08.2023 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні). Заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволено. Визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та поновлений пропущений строк звернення з позовом до адміністративного суду з даним позовом. Клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору до винесення рішення по даній справі задоволено. Відстрочено сплату судового збору за подання позивачем даного адміністративного позову до винесення рішення по даній справі. Клопотання позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ: 42098368) наступні докази: довідку, в якій зазначити з якої дати було припинено нарахування пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; з якої дати було поновлено виплати пенсії та окремо зазначити суму заборгованості та період за який виникла дана заборгованість з нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 . Встановлений відповідачу строк для надання на адресу суду, крім вищезазначених доказів: відзив на позовну заяву; копію пенсійної справи позивача; рішення яким було вирішено призупинити пенсійні виплати ОСОБА_1 з 05.04.2019 року; підстави які слугували прийняттю рішення про призупинення пенсійних виплат ОСОБА_1 .

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, про що свідчить наявний кабінет електронного суду у відповідача, що вбачається з відповідної відмітки «наявність кабінету ЕС» та «доставлено» де в графі «дата встановлення статусу» зазначено 22.08.2023.

Позивач був повідомлений належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи картка обліку вихідних документів Донецького окружного адміністративного суду від 21.09.2023 №200/4173/23, відповідно до якої копія ухвали про відкриття провадження по справі була надіслана на електронну скриньку позивача зазначену нею у її позовній заяві - denis.kiprushev@gmail.com.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є громадянкою України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта серії НОМЕР_3 виданим Ворошиловським РВ УМВС України в м. Донецьку від 05.02.2002. Позивач є внутрішньо-переміщеною особою, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідки про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи №3010-5000564461 виданої Управлінням соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації в м. Києві від 29.03.2022, в якій зазначене фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 , виданим Пенсійним фондом України від 25.05.2022, перебуває на обліку у відповідача.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ: 42098368), в даних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, позивач до 01.07.2016 отримувала призначену їй пенсію за віком, але після цієї дати як зазначає позивач та до моменту її переїзду на підконтрольну державній владі України територію до м. Києва у 2022 році їй було припинено виплату пенсійних виплат.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду Шевченківського району м. Києва з заявою про заборгованість від 26.09.2022, в якій зазначила наступне, що вона перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька до виїзду з окупованої території. Відповідно до довідки внутрішньо переміщеної особи за номером 3010-5000564461 від 29.03.2022 вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (Шевченківський район) з 06.04.2022. За час перебування на окупованій території м. Донецьк з 2016 року по квітень 2022 року пенсію, яка їй була призначена за віком вона не отримувала, тому за даний період виникла заборгованість. Під час її відвідувань - до Головного Управління Пенсійного фонду Шевченківського району м. Києва з питанням та проханням виплатити їй заборгованість по пенсії, чіткої відповіді вона не отримала. Позивач просила повідомити розмір заборгованості щодо виплати пенсії за віком за період з 2016 по травень 2022 року та здійснити виплату заборгованості за період з 2016 по травень 2022 року.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі, відповідач на заяву позивача надав відповідь від 20.10.2022 за №22630-21367/К-05/8-2600/22, в якій він зазначив наступне, що розмір заборгованості позивача по пенсії розрахований відповідно до частині першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно заяви позивача від 06.04.2022. Виплата заборгованості починаючи з 05.04.2019 по 31.05.2022 буде здійснена згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165 якою затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частині першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території. Пенсійні виплати проводитимуться отримувачам за окремою програмою передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік. Виплата заборгованості по пенсії буде здійснюватися в межах відповідного фінансового ресурсу порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів Україні від 10.11.2021 № 1165. Бюджет Пенсійного фонду України на 2022 рік не затверджено.

Відповідачем на виконання вимог ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 22.08.2023 було надано пояснення від 07.09.2023 №2600-0213-7/174619, в яких він зазначив, що відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Відповідно до п. 2 Постанови КМУ від 08.05.2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» документом, що підтверджує статус внутрішньо переміщеної особи, є довідка, видана такій особі відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 р №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб». Гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 06.04.2022 звернулась до Головного управління із заявою про взяття на облік відповідно до довідки внутрішньо переміщеної особи з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Виплата пенсії відповідно до поданої заяви гр. ОСОБА_1 була поновлена з 01.04.2022 число виплати 16. Борг з виплати пенсії виник за період з 01.04.2020 по 31.03.2022 у сумі 331 368,08 грн.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи відзиву та відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20.10.2022 за №22630-21367/К-05/8-2600/22, пояснень від 07.09.2023 пенсійні виплати ОСОБА_1 були призупинені, дати з якої зупинені ці виплати відповідач не зазначає.

В той же час з відповіді відповідача від 20.10.2022 він зазначає, що виплата заборгованості починаючи з 05.04.2019 по 31.05.2022 буде здійснена згідно з постановою КМУ від 10.11.2021 №1165, але з пояснень від 07.09.2023 наданих на виконання вимог ухвали суду він зазначає, що пенсія позивачу була поновлена з 01.04.2022, а число виплати 16 квітня. Та зазначає, що борг з виплати пенсії виник за період з 01.04.2020 по 31.03.2022 у сумі 331 368,08 грн.

Ухвалою суду від 22.08.2023 у відповідача було витребувано: довідку, в якій зазначити з якої дати було припинено нарахування пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; з якої дати було поновлено виплати пенсії та окремо зазначити суму заборгованості та період за який виникла дана заборгованість з нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 , також було встановлено строк для надання на адресу суду: копію пенсійної справи ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; рішення яким було вирішено призупинити пенсійні виплати ОСОБА_1 з 05.04.2019 року; підстави які слугували прийняттю рішення про призупинення пенсійних виплат ОСОБА_1 .

На виконання вимог ухвали суду від відповідача було надано: відзив на адміністративний позов; пояснення від 07.09.2023 №2600-0213-7/174619; картка реквізитів для проведення операції поповнення карткового рахунку позивача; заяву про взяття на облік позивача від 06.04.2022; список на отримання інформації з ЄІБДВПО для призначення, відновлення та продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам від 06.04.2022; довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.03.2022; супровідний лист начальника управління соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації в м. Києві від 25.04.2022; список №45 на отримання інформації з ЄІБДВПО для призначення, відновлення та продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам від 06.04.2022; копію паспорта та ідентифікаційного коду позивача.

Суд зазначає, що рішення відповідача про припинення виплати пенсії позивачу матеріали справи не містять, так само як і рішення про поновлення пенсійних виплат матеріали справи не містять, доказів з якої дати було припинено ці виплати, підстави припинення цих виплат, доказів сплати заборгованості з пенсії за спірний період матеріали справи теж не містять.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що в даній адміністративній справі спірним питанням є не тільки припинення пенсійних виплат, а і дата з якої було припинено ці виплати та з якої необхідно сплатити заборгованість пенсійних виплат позивачеві.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема:1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлений обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-VI).

Статтею 8 Закону № 1058-VI передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

За приписами статті 47 Закону № 1058-VI, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час: нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат.

Виключно цим Законом № 1058-IV визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (стаття 5 Закону № 1058-IV).

Підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано статтею 49 Закону № 1058-IV.

Відповідно до частини 1 зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить, що виплата пенсії припиняється лише на підставі відповідного рішення територіальних органів Пенсійного фонду або суду.

При цьому, перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду України, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 49 вказаного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-VI припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Разом з тим, матеріали справи не містять рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії позивачу з підстав передбачених Законом № 1058-VI.

Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував.

Суд зазначає, що положеннями статей 9 та 47 Закону № 1058-VI встановлено, зокрема, що пенсія за віком призначається та виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

При цьому, за положенням ст. 46 цього Закону, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85,87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Згідно з приписами статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

Відповідно до статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Аналогічні положення стосовно основних завдань Кабінету Міністрів України також містить у собі частина 1 статті 2 Закону України від 27 лютого 2014 року №794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон №794-VII), де зазначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики, політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Згідно з пунктом 1 частини 1статті 20 Закону №794-VII, Кабінет Міністрів України у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці, зокрема: забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки; забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку; забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України; розробляє та схвалює Бюджетну декларацію, розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України; організовує та забезпечує здійснення митної справи.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону №794-VII, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Разом з тим, відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Саме до повноважень Верховної Ради України, згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 85 Конституції України належить прийняття законів, затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України неодноразово роз`яснював, що:

- «право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5,38,69,72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України)» (Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року №15-рп/2000);

- «права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України)Конституцією України не передбачено» (Рішення Конституційного Суду України від 9 жовтня 2008 року №22-рп/2008).

Делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади порушує вимоги Основного Закону України, згідно з яким органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6), а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19); прийняття законів належить до повноважень парламенту - Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу в Україні (Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 2009 року №15-рп/2009).

Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

Як зазначалось, порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом № 1058-VI.

Жодних змін до Закону № 1058-VI з приводу особливостей виплати пенсіонерам, як і внутрішньо переміщеним особам, заборгованості по пенсії Верховною Радою не приймалось.

Встановлення Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України, від обов`язку виконання приписів Закону № 1058-VI та здійснити таку виплату, та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсійної виплати, суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Заява N 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], N 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах "Хентріх проти Франції", від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A N 296-A, та "Кушоглу проти Болгарії", N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини "Лелас проти Хорватії" Суд звертав увагу на те, що "держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу".

У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини "... підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…".

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Крім того, суд наголошує на тому, що зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Аналогічну правову позицію викладено в зразковій справі №805/402/18-а, а також, постановах Верховного суду від 14.03.2018 у справі №243/6815/17, від 06.03.2018 у справі №243/6753/17, від 26.06.2018 у справі №185/5578/17, від 04.07.2018 у справі № 185/9746/16-а.

Отже, оскільки позивач звернулася до суду з позовом щодо отримання пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення, без обмеження будь-яким строком.

Стосовно посилань відповідача на приписи ч.1 ст.46 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до яких, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; також на те, що в своїй відповіді від 20.10.2022 на заяву позивача відповідач крім іншого зазначив: «виплата заборгованості починаючи з 05.04.2019 по 31.05.2022…»; у своїх поясненнях від 07.09.2023 на виконання вимог ухвали суду по справі №200/4173/23 від 22.08.2023 - «Борг з виплати пенсії виник за період з 01.04.2020 по 31.03.2022 у сумі 331 368,08 грн.», суд ставиться критично та з цього приводу зазначає, що Верховний Суд у постанові від 18.05.2022 у справі № 160/5259/20 (адміністративне провадження № К/990/2574/22) зазначив, що зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі (правильному розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії після 7 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України. Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

В контексті спірних правовідносин суд зазначає, що позивачем було вжито активні дії з метою поновлення виплати пенсії, а саме нею до відповідача були надані наступні документи: картка реквізитів для проведення операції поповнення карткового рахунку позивача; заяву про взяття на облік позивача від 06.04.2022; довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.03.2022; копію паспорта та ідентифікаційного коду позивача, проте їй не було нараховано та виплачено заборгованість пенсійних виплат та взагалі не було прийнято рішення, зазначення дати з якої було припинено ці виплати.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас, надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

В матеріалах справи відсутні докази стосовно того, з якої саме дати були припинені пенсійні виплати позивачу, а з пояснень відповідача від 07.09.2023 вбачається, що позивачу відповідачем були поновлені пенсійні виплати з 16.04.2022.

З огляду на наведене суд дійшов висновку визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення позивачу виплати заборгованості по пенсії за віком з дати припинення таких виплат по дату поновлення пенсійних виплат, а саме по 16.04.2022 та як похідна вимога зобов`язати відповідача здійснити позивачу виплату заборгованість по пенсії за віком з дати припинення пенсійних виплат по 16.04.2022 на її картковий рахунок НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк» (Київська філія), МФО 322669.

Згідно із ч. 1 і ч. 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, правових підстав для невиплати заборгованості по пенсійним виплатам судом не встановлено. Згідно із ч. 1 і ч. 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Щодо вимог позивача щодо звернення до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення пенсії за один місяць, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів частини 1 статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини 1 цієї статті.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення суду в цій справі підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Стосовно позовної вимоги встановити відповідачу строк для подання звіту про виконання судового рішення у цій справі - 2 місяці з дня набрання рішенням суду законної сили, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 382 КАС України, встановлення судового контролю є правом, а не обов`язком суду. Крім цього, позивач не навів обґрунтованих підстав щодо намірів відповідача не виконувати рішення суду.

Враховуючи зазначене, клопотання позивача про встановлення судового контролю задоволенню не підлягає.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.08.2023 клопотання позивача про відстрочення судового збору було задоволено. Даною ухвалою була відстрочена сплата судового збору до винесення рішення по даній справі.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку стягнути з Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві судовий збір за подання даного адміністративного позову у сумі 1073,60 грн. за реквізитами зазначеними на сайті Донецького окружного адміністративного суду - https://adm.dn.court.gov.ua/sud0570/gromadyanam/tax/.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16, ЄДРПОУ: 42098368) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ: 42098368) щодо не здійснення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) виплати заборгованості по пенсії за віком з дати припинення таких виплат по дату поновлення пенсійних виплат, а саме по 16.04.2022.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ: 42098368) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) виплату заборгованості по пенсії за віком з дати припинення пенсійних виплат по 16.04.2022 на її картковий рахунок НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк» (Київська філія), МФО 322669.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16, ЄДРПОУ: 42098368) судовий збір у розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок за наступними реквізитами - Отримувач коштів - Донецьке ГУК/Слов`янська МТГ/22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ)37967785; Банк отримувача Казначейство України(ел. адм. подат.); Рахунок отримувача UA308999980313111206084005658; Код класифікації доходів бюджету 22030101; Призначення платежу*;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Донецький окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 08 листопада 2023 року.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Голошивець