Рішення № 114758489, 07.11.2023, Сокирянський районний суд Чернівецької області

Єдиний унікальний номер 722/2110/23

Номер провадження 2/722/381/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року Сокирянський районний суд Чернівецької області в складі:

судді: Ратушенка О.М.

секретаря: Кушнір І.В.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданого від його імені адвокатом Поляк Марією Володимирівною до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Служба у справах дітей Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника адвоката Поляк М.В. звернувся в Сокирянський районний суд із вказаним вище позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Обґрунтовуючи позов представник позивача вказувала, що 05.09.1999 року між ОСОБА_1 та відповідачем був зареєстрований шлюб, під час якого у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В травні 2022 року ОСОБА_2 переїхала проживати окремо від сім`ї в м. Сокиряни, Чернівецької області. З того часу участі у вихованні дітей вона не бере, матеріально їх не забезпечує та спільно не проживає.

В березні 2023 року ОСОБА_2 повідомила позивачу, що подальше перебування в зареєстрованому шлюбі суперечить її інтересам, оскільки, вона зустріла іншого чоловіка, якого покохала та з яким хоче створити сім`ю, у зв`язку із цим хоче розірвати шлюб. В свою чергу, ОСОБА_1 не заперечував проти розірвання шлюбу.

Так, 15.03.2023 року між заявниками було укладено договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В., пунктом 1.4. якого, місцем проживання дітей сторони визначили місце проживання батька.

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 10.05.2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано та встановлено факт того, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує малолітнього сина - ОСОБА_4 .

Після переїзду до м. Сокиряни ОСОБА_2 не спілкується з сином, не цікавиться його життям, не відвідує та не виконує свої обов`язки щодо його утримання. Відтак, відповідачка самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, не піклується про дитину та не бере участі у її вихованні.

Із врахуванням викладеного просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо її сина ОСОБА_4 .

Представник позивача адвокат Поляк М.В. в судове засідання не з`явилась, натомість подала заяву про розгляд справи без її участі та участі позивача.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання також не з`явилась, однак 23.10.2023 року надіслала до суду нотаріально посвідчену заяву, в якій підтвердила викладені в позовній заяві обставини та визнала заявлені позовні вимоги в повному об`ємі.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Сокирянської міської ради Гладкий О.М. 07.11.2023 року подав до суду письмову заяву в якій підтримав заявлені позивачем вимоги та не заперечував щодо їх задоволення.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, у відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Так, з наведених у позовній заяві обставин, які згідно ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню, оскільки визнані сторонами, встановлено, що 05.09.1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований сільською радою с. Мамалига Новоселицького району Чернівецької області за актовим записом №16.

Згідно копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

15.03.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В., зареєстрований у реєстрі №847.

Згідно п.1.4. вказаного Договору, місцем проживання дітей сторони визначили місце проживання батька.

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 10.05.2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано та встановлено юридичний факт, що позивач ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує малолітнього сина - ОСОБА_4 .

З акту проживання складеного сусідами позивача ОСОБА_1 від 20.04.2023 року вбачається, що останній разом з сином проживають за адресою АДРЕСА_1 , а відповідачка за вказаною адресою не з`являлася з травня 2022 року.

Як вбачається з довідки, наданої класним керівником 6-Б класу Мамалигівського ліцею Дністровського району Чернівецької області ОСОБА_8, посвідченої директором ліцею Г. Гонцею, вихованням ОСОБА_4 займається виключно батько - ОСОБА_1 . Останній забирає та приводить сина в заклад, відвідує батьківські збори та безпосередньо приймає участь у всіх класних заходах. Постійно цікавиться розвитком своєї дитини та всіляко підтримує її.

Згідно довідки сімейного лікаря КНП «АЗПСМ с. Мамалига» ОСОБА_6 малолітній ОСОБА_4 знаходиться на обліку в установі з народження. За медичною допомогою в КНП переважно звертався батько - ОСОБА_1 .

Згідно письмової заяви дитини ОСОБА_4 від 19.10.2023 року його батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають окремо, тому що розлучилися. Мама не утримує його і не виховує. На даний час він проживає зі своїми батьком, який повністю його забезпечує всім необхідним, піклується про нього, забезпечує фінансово, купує одяг та приладдя, проводить з ним дозвілля. Він і надалі хоче проживати тільки з батьком, оскільки у мами вже є нова сім`я і ним вона не цікавиться. Він не заперечує щодо позбавлення мами батьківських прав щодо нього.

Згідно акту обстеження умов проживання від 18.10.2023 року комісією у складі начальника відділу соціального захисту населення Чеботар А.В., начальника служби у справах дітей Карп Д.Д. та Мамалигівського сільського голови Шови А.К. встановлено, що малолітній ОСОБА_4 проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Умови проживання хороші, дитина забезпечена всім необхідним. В будинку створені всі умови для безпечного та комфортного проживання дитини.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції про права дитини покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст.18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

Сімейним кодексом України у статті 7 визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Аналіз наведеної норми свідчить, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України.

Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, ЄСПЛ зауважував, що якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням.

Вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.

З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).

Таку правову позицію висловив ВС в справі № 520/8264/19 (провадження № 61-19984 св 21) від 26.04.2022 року.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці (рішення від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).

Відсутність побачень з дитиною та навіть спроб їх здійснення, свідчить про відсутність інтересу до дитини з боку відповідача, що відповідно до рішення «Хант проти України» є підставою для позбавлення батьківських прав.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11, встановив відсутність порушень національними судами російської федерації статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя), а також зауважив, що, якщо батько значний проміжок часу не підтримує стосунки з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією.

Існуючі сімейні зв`язки між дітьми та батьками, які насправді піклуються про них, захищаються Конвенцією.

Позбавлення батьківських прав відповідача в судовому порядку скасувало лише правовий зв`язок між ним та його дітьми, підтвердило відсутність фактичного духовного зв`язку між батьком та дітьми.

Судом встановлено, що в травні 2022 року ОСОБА_2 переїхала проживати окремо від сім`ї в м. Сокиряни, фактично припинивши шлюбні відносини.

З досліджених в судовому засіданні письмових доказів також встановлено, що з того ж часу відповідач ОСОБА_2 не приймає участі в житті малолітнього сина ОСОБА_4 , не піклується про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя. Не забезпечує йому необхідного харчування, медичного догляду, лікування. Не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не створює умов для отримання дитиною освіти.

Вказані обставини визнаються сторонами та ніким не оспорюються.

Таким чином суд вважає, що відповідачем ОСОБА_2 свідомо обрано такі життєві умови, за якими її участь у вихованні дитини ОСОБА_4 є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов`язків в розумінні статті 164 СК України.

За змістом статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

З поданої малолітнім ОСОБА_4 заяви до суду встановлено, що мама його не утримує і не виховує. На даний час він проживає зі своїми батьком, який повністю його забезпечує всім необхідним, піклується про нього, забезпечує фінансово, купує одяг та приладдя, проводить з ним дозвілля. Він і надалі хоче проживати тільки з батьком, оскільки у мами вже є нова сім`я і ним вона не цікавиться. Він не заперечує щодо позбавлення мами батьківських прав щодо нього.

ЄСПЛ неодноразово зауважував, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати, дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Згідно висновку практичного психолога-консультанта за результатами психологічного дослідження ОСОБА_4 від 10.10.2023 року протягом вересня-жовтня 2023 року психологом ОСОБА_7 проведено бесіди з дитиною, в результаті яких з`ясовано, що ОСОБА_4 не має бажання проживати з матір`ю. В дитини ще й досі спостерігається психологічна травма з того періоду, коли матір покинула сім`ю та переїхали проживати в інше місто. Зі слів ОСОБА_4 матір не приїжджає до нього, не відвідує, не цікавиться навчанням, захопленнями, не вітає сина зі святами тощо, у зв`язку з чим останній не бажає бачити матір та підтримувати з нею будь-які контакти. Враховуючи емоційний стан дитини, її особистісні та індивідуальні особливості, необхідності зменшення рівня психологічної травматизації, створення сприятливої психологічної атмосфери, є несприятливим для психіки дитини її спілкування з матір`ю.

Враховуючи наведене суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити, адже це якнайкраще відповідатиме інтересам дитини.

Відповідно до ст. 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, враховуючи стан здоров`я та матеріальне становище відповідачки, вік її дитини, яка потребує необхідного забезпечення, виходячи з розумності та достатності розміру аліментів, необхідних для задоволення потреб дитини, а також з реальної можливості відповідачки сплачувати щомісячно аліменти, не порушуючи прав останньої суд вважає, що з ОСОБА_2 слід щомісячно стягувати аліменти на утримання ОСОБА_4 , в розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня звернення до суду з позовом і до досягнення дитиною повноліття.

У відповідності до ст.141 ЦПК України, судові витрати слід стягнути з відповідача.

Керуючись ст.ст.150, 157, п.2 ч.1 ст.164, ч.ч. 2, 3 ст.166, ст.ст. 180-184 СК України, ст.13, ст.141, ст.ст. 263, 265, 268, 273, ч.1 ст.280, ст.ст. 282, 284, 287-289, 354-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Служба у справах дітей Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав по відношенню до її малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , жительки АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , жителя АДРЕСА_1 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 16.10.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , жительки АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , жителя АДРЕСА_1 судовий збір в сумі 858 (вісімсот п`ятдесят вісім) грн. 88 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду, в межах платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Сокирянський районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: