Рішення № 114750509, 07.11.2023, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" листопада 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3481/23

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «САНРАЙЗ ТЕХНОЛОДЖІ ЮКРЕЙН» (012021, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 34 «А», кв.1 код ЄДРПОУ - 31732758, електронна пошта: orestbumba@gmail.com)

До відповідача: Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Заводська, буд. 3, код ЄДРПОУ - 00206539, електронна пошта: office@opz.odessa.ua)

про стягнення

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Фатєєва Г.В.

Представники сторін:

Від позивача: Бумба О.А.- на підставі ордера серії АА №1336694 від 07.09.2023р.;

Від відповідача: Федоренко Т.А. - в порядку самопредставництва.

Суть спору: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «САНРАЙЗ ТЕХНОЛОДЖІ ЮКРЕЙН», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (далі - АТ «ОПЗ») про стягнення заборгованості у розмірі 798 816 грн, пені у розмірі 146 866 грн 14 коп., штрафу у розмірі 55 917 грн 12 коп., інфляційних втрат у розмірі 184 566 грн 57 коп, 3% річних у розмірі 33 484 грн 62 коп.

Ухвалою суду від 23.08..2023р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/3481/23, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.09.2023р. Протокольною ухвалою суду від 12.09.2023р. відкладено підготовче засідання на 28.09.2023р. Протокольною ухвалою суду від 28.09.2023р. закрито підготовче провадження у справі №916/3481/23 та призначено судовий розгляд справи по суті на 17.10.2023р. Ухвалою суду від 17.10.2023р. відкладено розгляд справи по суті на 07.11.2023р.

Позивач - ТОВ «САНРАЙЗ ТЕХНОЛОДЖІ ЮКРЕЙН», підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві та у відповіді на відзив, що надійшла до суду 22 .09.2023р.

Відповідач - АТ «ОПЗ», згідно відзиву на позовну заяву, що надійшов до суду 12.09.2023р., просить суд зменшити на 90% розмір нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Позивач у справі зазначає, що 16.07.2021р. між ТОВ «САНРАЙЗ ТЕХНОЛОДЖІ ЮКРЕЙН» (Виконавець) та АТ «ОПЗ» (Замовник) був укладений Договір №044-ОУ-ВГП, за умовами якого позивач зобов`язався налагодити системи автоматичного управління компресору С1-В цеху перевантаження аміаку, а відповідач зобов`язався оплатити ці роботи за ціною 798 816 грн на умовах післяплати.

17 лютого 2022р. сторони підписали акт приймання виконаних будівельних робіт №1 на суму 798 816 грн (з ПДВ), на підставі чого Виконавець надав Замовнику рахунок на оплату №2 від 17.02.2022р., який мав були оплачений до 18.03.2022р. включно згідно з умовами п.3.2 Договору.

14 березня 2022р. позивач направив відповідачу повідомлення щодо виконання своїх грошових зобов`язань за Договором, та у відповіді від 28.03.2022р. відповідач підтвердив виконання Виконавцем робіт за Договором та повідомив про неможливість оплати через запровадження воєнного стану в Україні, посилаючись на наявність обставин непереборної сили (форс-мажор) та п.6.1 Договору.

12 липня 2022р. сторонами було складено та підписано Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2022р.- 12.07.2022р., згідно якого заборгованість АТ «ОПЗ» становить 798 816 грн.

У якості обгрунтування позову позивач також зазначив, що обов`язок Замовника здійснювати оплати за роботи визначений у п.1.1, 3.1 Договору, а строк для оплати зафіксований в п.3.2 Договору та становить 20 банківських днів з дати підписання акту виконаних робіт.

Також позивач зазначив, що відповідно до п.5.6 Договору при затримці оплати виконаних робіт Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення , а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

На підставі зазначеної умови Договору позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 146 866 грн 14 коп. за період прострочення з 18.03.2022р. по 18.09.2022р., а також штраф у розмірі 55 917 грн 12 коп.

Крім того, позивач зазначив, що відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Керуючись положеннями даної норми законодавства позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати у розмірі 184 566 грн 57 коп. за період квітень 2022р. - червень 2023р. та 3% річних у розмірі 33 287 грн 65 коп. за 510 днів прострочення.

У якості досудового врегулювання спору позивач направляв на адресу відповідача претензію від 09.09.2022р. за №001пр/22 та претензію від 28.07.2023р., але погашення заборгованості проведено не було.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати виконаних робіт позивач вважає порушенням своїх прав та охоронюваних інтересів, що мало наслідком звернення до суду з даним позовом про стягнення з АТ «ОПЗ» заборгованості у розмірі 798 816 грн., керуючись умовами Договору та положеннями ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.

При цьому, позивач вважає, що посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у вигляді введення в Україні воєнного стану у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації, як на підставу невиконання відповідачем своїх зобов`язань що виникли з Договору №044-ОУ-ВГП, є безпідставним, адже наявність форс-мажорних обставин звільняє лише від відповідальності за порушення зобов`язання, але не звільняє від обов`язку виконати взяті на себе зобов`язання щодо оплати.

Також позивач зауважив, що обставини непереборної сили мають підтверджуватися відповідними доказами, а лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. є загальним офіційним документом і не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Інших доказів наявності конкретних форс-мажорних обставин, що унеможливили виконання АТ «ОПЗ» умов Договору відповідач до суду не надав.

Щодо зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат на 90 % позивач зазначив, що системний аналіз ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, а також позицій Верховного Суду вказують на те, що для можливості зменшення необхідно довести надмірний розмір штрафних санкцій порівняно із збитками; значне перевищення розміру неустойки порівняно із збитками. При цьому, суд повинен з`ясувати чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення у виконанні зобов`язання; невідповідності розміру пені наслідкам порушення; фінансовий та майновий стан сторін.

Позивач звернув увагу на те, що термін прострочення виконання АТ «ОПЗ» своїх зобов`язань щодо оплати за виконані та прийняті роботи становить 510 календарних днів .

Позивач вважає, що відповідач не навів доводів та не надав доказів на їх підтвердження щодо можливості зменшення судом розміру штрафних санкцій.

Крім того, позивач зауважив, що 3% річних у розумінні положень ст. 459 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України не є неустойкою та не носить характеру штрафних санкцій.

Відповідач - АТ «ОПЗ» у відзиві на позовну заяву факт укладання сторонами Договору №044-ОУ-ВГП від 16.07.2021р. не заперечує, так само як не заперечує виконання ТОВ «САНРАЙЗ ТЕХНОЛОДЖІ ЮКРЕЙН» своїх зобов`язань за цим Договором, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт №1 від 17.02.2022р. на суму 798 816 грн ( з ПДВ).

При цьому, відповідач, посилаючись на положення ч.1 ст.233 Господарського кодексу України та ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України просить суд зменшити розмір нарахованих позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат на 90%, адже вважає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер і заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

В обгрунтування відповідач зазначив, що АТ «ОПЗ» знаходиться у скрутному фінансовому положенні і з 18.09.2021р. було вимушене зупинити виробництво аміаку та карбоміду до стабілізації цін газу на ринку газу. Крім того, у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, враховуючи вид основної господарської діяльності АТ «ОПЗ», яке має у власності (користуванні) пожежовибухонебезпечні об`єкти, Товариство, на підставі Закону України «Про об`єкти підвищеної небезпеки» зобов`язано вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу, забезпечувати експлуатацію об`єктів з додержанням мінімально можливого ризику.

Також, посилаючись на судову практику, відповідач зазначив, що пеня, відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазначає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунків з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів. Таким чином, на думку відповідача, з урахуванням конкретних обставин справи, суд може зменшити загальний розмір пені, відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, судом встановлено, що 16.07.2021р. між ТОВ «САНРАЙЗ ТЕХНОЛОДЖІ ЮКРЕЙН» (Виконавець) та АТ «ОПЗ» (Замовник) був укладений Договір №044-ОУ-ВГП, за умовамип.1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується своїми силами та засобами виконати роботи з налагоджування системи автоматичного управління (САУ) компресору С1-В цеху перевантаження аміаку АТ «ОПЗ», на умовах цього Договору, в об`ємі згідно додатків , що складають невід`ємну частину цього Договору.

Відповідно до ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч.ч.1-2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Таким чином, виходячи з положень законодавства, за своєю правовою природою Договір №044-ОУ-ВГП є договором підряду.

Відповідно до п.8.1 Договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання другою стороною і діє до 01.07.2022р.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У ст. 175 Господарського кодексу України законодавець зазначив, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, з моменту укладення Договору №044-ОУ-ВГП між сторонами виникли певні зобов`язання.

Сторони домовилися, що після завершення виконання робіт Виконавець зобов`язаний повідомити Замовника про виконання робіт та передати Замовнику для підписання два екземпляри актів виконаних робіт ( п.2.2 Договору).

При відсутності недоліків в переданих для приймання роботах Замовник зобов`язується протягом 7-ми календарних днів з моменту отримання акту виконаних робіт підписати вказаний акт та передати Виконавцю 1 екземпляр підписаного акту виконаних робіт ( п.2.3 Договору).

Згідно п.3.1 Договору загальна сума даного Договору на дату складання становить 798 816 грн (з ПДВ).

За матеріалами справи, 17 лютого 2022р. сторони підписали акт приймання виконаних будівельних робіт №1 на суму 798 816 грн (з ПДВ) без зауважень.

Відповідно до п.3.2 Договору оплата робіт за цим Договором здійснюється протягом 20 банківських днів з дати підписання Актів виконаних робіт.

Отже, кінцевим строком оплати виконаних та прийнятих без зауважень робіт є 18.03.2022р.

Також, з матеріалів справи убачається, що 12 липня 2022р. сторонами було складено та підписано Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2022р.- 12.07.2022р., згідно якого заборгованість АТ «ОПЗ» становить 798 816 грн.

Відповідно до ч.1 ст.854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, наявні підстави для задоволення позовних вимог ТОВ «САНРАЙЗ ТЕХНОЛОДЖІ ЮКРЕЙН» щодо стягнення з АТ «ОПЗ» заборгованості у розмірі 798 816 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У п.5.1 Договору сторони узгодили, що відповідно до глави 26 Господарського кодексу України, Глави 51 Цивільного кодексу України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов`язань, передбачених цим Договором, за наявності доведеної провини, винна сторона сплачує штрафні санкції (неустойку: штраф, пеня) у вигляді грошових сум, відшкодовує реальні збитки у частині, не покритій цими санкціями в межах, встановлених цим Договором.

За умовами п.5.6 Договору при затримці оплати виконаних робіт Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення , а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

На підставі зазначеної умови Договору позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі у розмірі 146 866 грн 14 коп. за період прострочення з 18.03.2022р. по 18.09.2022р., а також штраф у розмірі 55 917 грн 12 коп.

Щодо нарахованого позивачем суми штрафу суд, перевіривши наведений позивачем розрахунок, вважає його вірним, а вимогу щодо стягнення штафу у розмірі 55 917 грн 12 коп. такою, що підлягає задоволенню.

Щодо нарахованої суми пені у розмірі 146 866 грн 14 коп., суд дійшов висновку про наявність правових підстав для її стягнення, виходячи з умов п.5.6 Договору та положень ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, чч.4,.6 ст.231 Господарського кодексу України , ст.ст.1, 3 закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

При цьому, судом враховано положення ч.2 ст.343 Господарського кодексу України, відповідно до якої платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 33 484 грн 62 коп. та інфляційних витрат у розмірі 184 566 грн 57 коп., перевіривши наведений позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення у повному обсязі вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 184 566 грн 57 коп., виходячи з положень ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних судом встановлено, що він не є вірним арифметично, адже період прострочення становить 456 календарних днів, ане 510 як зазначає позивач, у зв`язку із чим розмір 3% річних, що підлягають стягненню становить 29 939 грн 19 коп.

Таким чином, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов наступного висновку.

Дійсно, згідно з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України у разі , якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, вирішуючи таке питання суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Передбачене ст.233 Господарського кодексу України та ст.551 Цивільного кодексу України право суду на зменшення неустойки може бути реалізоване судом у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Відповідно до ст. 549 цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Отже, законодавець передбачив можливість зменшення судом штрафа, пені.

Слід зауважити, що за своєю правовою природою штрафні санкції виконують саме стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу та є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018р. у справі №913/89/18, від 13.01.2020р. у справі №902/855/18, від 14.01.2020р. у справі №911/873/19, від 10.02.2020р. у справі №910/1175/19.

Однак, суд має враховувати, що застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Крім того, правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому, відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Як відомо обом учасникам справи, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч.1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває й на теперішній час. При цьому, введення воєнного стану впливає на господарську діяльність як відповідача. так і позивача у справі.

Згідно із частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні", форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14 -1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 N 44 (5), Торгово-промислова палата України відповідно до ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов`язань/обов`язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.01.2022р. у справі № 904/3886/21.

За умовами розділу 6 Договору №044-ОУ-ВГП від 16.07.2021р. сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епіозотія, війна тощо). Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше, ніж протягом 5 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються у письмовому вигляді компетентним органом, або іншою уповноваженою організацією, визнаним чинним в Україні законодавством. Фактом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили є довідка, видана компетентними органами державної влади України або компетентними підприємствами, установами, організаціями за місцезнаходженням сторони , яка піддалася обставинам непереборної сили.

Отже, відповідач у справі на виконання умов Договору мав протягом 5 днів з моменту виникнення обставин непереборної сили у письмовій формі повідомити про це іншу сторону за Договором, а також отримати за своїм місцезнаходженням довідку на підтвердження наявності таких обставин, яку також надати іншій стороні Договору.

АТ «ОПЗ» доказів виконання цих умов Договору до суду не надало.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що сам по собі складний фінансовий та економічний стан підприємства не є безумовною підставою для зменшення судом нарахованих неустойки та штрафу , адже, у період дії воєнного стану більшість підприємств знаходиться у складній фінансові ситуації, отже, така умова не є винятковою.

Також, суд погоджується з позицією позивача у справі щодо неможливості зменшення судом розміру інфляційних втрат та 3% річних, адже, передбачені ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування не є штрафними санкціями та носять компенсаційний характер, у зв`язку із чим не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та ст.551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Виходячи з викладеного, на думку суду, АТ «ОПЗ» не доведено наявність обставин, які б могли бути підставою для зменшення розміру нарахованих позивачем пені, 3% річних та інфляційних витрат.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі , мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача у відповідності до положень ст.129 ГПК України у розмірі, пропорційному сумі стягнення.

Крім того, суд зазначає, що при зверненні до суду з позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 17 881 грн 85 коп., натомість, як виходячи з загальної суми позовних вимог (1 219 650 грн 45 коп.) мав сплатити 18 294 грн 76 коп.

За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути з позивача у справі до Державного бюджету України недоплачений судовий збір у розмірі 412 грн 91 коп.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «САНРАЙЗ ТЕХНОЛОДЖІ ЮКРЕЙН» до Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» про стягнення заборгованості у розмірі 798 816 грн, пені у розмірі 146 866 грн 14 коп., штрафу у розмірі 55 917 грн 12 коп., інфляційних втрат у розмірі 184 566 грн 57 коп, 3% річних у розмірі 33 484 грн 62 коп. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Заводська, буд. 3, код ЄДРПОУ - 00206539, електронна пошта: office@opz.odessa.ua) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САНРАЙЗ ТЕХНОЛОДЖІ ЮКРЕЙН» (012021, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 34 «А», кв.1, код ЄДРПОУ - 31732758, електронна пошта: orestbumba@gmail.com) заборгованість у розмірі 798 816 грн, пеню у розмірі 146 866 грн 14 коп., штраф у розмірі 55 917 грн 12 коп., інфляційні втрати у розмірі 184 566 грн 57 коп, 3% річних у розмірі 29 939 грн 19 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 18 241 грн 58 коп.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «САНРАЙЗ ТЕХНОЛОДЖІ ЮКРЕЙН» (012021, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 34 «А», кв.1 код ЄДРПОУ - 31732758) на користь Державного бюджету України (ГУК в Одеській обл./Приморський р-н/ 22030101, код ЄДРПОУ 37607526, Казначейство України (ЕАП),р/р UA938999980313141206083015758, МФО 899998, КБК 22030101) судовий збір у розмірі 412 грн 91 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 08 листопада 2023 р.

Суддя Н.В. Рога