Рішення № 114739068, 23.10.2023, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/1788/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2023 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,

за участю секретаря Кочмар Н.-Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокаль справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган Опіки та піклування Червоноградської міської ради про визначення місця проживання дитини,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася з позовом до відповідача та просить суд визначити місце проживання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю за місцем її проживання.

Свої вимоги мотивує наступним.

Сторони перебували у шлюбних відносинах з травня 2015 року, який був розірваний згідно рішення Сокальського районного суду від 05.11.2021р. №454/3392/21.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_3 , який проживає разом із позивачкою за місцем її реєстрації у АДРЕСА_1 .

Спільне життя з відповідачем не склалося, спільного побуту сторони не ведуть. Після отримання спадщини позивач переїхала проживати разом із сином в квартиру своєї бабусі у АДРЕСА_2 , однак зареєструвати там свого сина вона немає можливості, оскільки відповідач не дає своєї згоди.

Відповідач зловживає батьківськими обов`язками щодо сина, навчанням та вихованням не займається, а тому з метою захисту прав та інтересів сина позивач змушена звернутися до суду із даним позовом.

В судове засідання позивач не прибула, надала суду заяву про розгляд справи у ї відсутності, позовні вимоги підтримує повністю.

Відповідач та його представник - адвокат Брух А.О. в судове засідання не прибули, надали суду заяву про розгляд справи у їхній відсутності, позовні вимоги визнають.

Представник третьої особи Орган Опіки та піклування Червоноградської міської ради в судове засідання не прибув, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позов підтримує, також долучено витяг з рішення №124 від 22.08.2023р. «Про затвердження висновків комісії з питань захисту прав дитини».

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши докази у справі суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд приймає визнання позову відповідачами, оскільки таке визнання відповідає вимогам чинного законодавства, інтересам сторін по справі, в свою чергу, не суперечить правам та інтересам інших осіб.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).

ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України Про охорону дитинства ).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частин другої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

У статті 160 СК України зазначено, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

За статтею 171 СК України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Статтею 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі М. С. проти України , заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення ЄСПЛ Хант проти України від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до роз`яснень, наданих у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» , при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц зроблено висновок, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей .

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з травня 2015 року, який розірвано згідно рішення Сокальського районного суду №454/3392/21 від 05.11.2021р., після чого прізвище дружини « ОСОБА_4 »

З оглянуто копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , сторони по справі.

Згідно довідки №266-2022 виконавчого комітету Червоноградської міської ради вбачається, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_4 є АДРЕСА_1 .

З оглянутої копії свідоцтва про право на спадщину за законом, витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі та витягу з Державного реєстру речових прав судом встановлено, що позивач набула у спадщину квартиру АДРЕСА_3 .

Також виконавчим комітетом Червоноградської міської ради видано Акт про те, що ОСОБА_1 та її малолітній син ОСОБА_5 дійсно проживають без реєстрації у АДРЕСА_2 .

Рішенням Червоноградської міської ради Львівської області затверджено висновок комісії з питань захисту прав дитини, та вирішено за доцільне проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 з мамою ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно ч. 2 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, висновок Органу опіки та піклування носить рекомендаційний характер і чинне законодавство не містить перешкод для встановлення судом іншого, ніж визначений Органом опіки та піклування, місце проживання дитини.

Приймаючи до уваги викладене у відповідності до ч.6 ст.19 СК України суд погоджується і приймає до уваги рішення про доцільність проживання дитини разом із матір`ю, беручи до уваги визнання позову відповідачем, враховуючи всі докази у справі, враховуючи вік дитини, її стан здоров`я, та виходячи з якнайкращого забезпечення інтересів дитини суд дійшов висновку, що визначення місця проживання дитини разом з матір`ю не буде суперечити інтересам дитини.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 200 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позовні вимоги задовольнити.

Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_7 за місцем проживання: АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржене учасниками розгляду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

У разі, якщо рішення не було вручено в день його проголошення, пропущений строк може бути поновлено, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: с.Домашів Червоноградський район, Львівська область.

Третя особа: Орган Опіки та піклування Червоноградської міської ради, місце знаходження: м.Червоноград, пр.Шевченка, 19, ЄДРПОУ 04055920.

Головуючий: Л. Ю. Фарина