Рішення № 114723074, 06.11.2023, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.11.2023м. СумиСправа № 920/1039/23

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи № 920/1039/23

за позовом: Приватного акціонерного товариства Науково-виробниче

акціонерне товариство ВНДІкомпресормаш

(проспект Перемоги, 6, м. Суми, 40020,

код ЄДРПОУ 00220434)

до відповідача Акціонерного товариства Сумське машинобудівне науково-

виробниче об`єднання Інжинірінг

(вул. Іллінська, буд. 13, м. Суми, 40009,

код ЄДРПОУ 00205618)

про стягнення 101340 грн 72 коп.

Суть спору: Позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 101340 грн 72 коп заборгованості за Договором № 09-02/23 від 09.02.2023, а також просить стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 05.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, сторонам встановлені строки для надання процесуальних документів.

Станом на 06.11.2023 відповідач відзив на позовну заяву суду не надав.

Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд установив наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 09.02.2023 між Приватним акціонерним товариством «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш» (позивач, постачальник) та Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання Інжиніринг» (відповідач, покупець) укладено договір № 09-02/23 (далі за текстом - договір), згідно з умовами якого позивач зобов`язувався передати у власність відповідача обладнання (товар) характеристики якого, кількість та вартість, а також строки поставки визначалися Сторонами із Специфікації № 1 до договору № 09-02/23 від 09.02.2023, які є невід`ємною частиною даного договору, а відповідач зобов`язався прийняти товар та своєчасно оплачувати на умовах, які вказані в даному договорі.

Відповідно до специфікації № 1 від 09.02.2023 та п. 3.1 Договору вартість договору складає 192000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 32000,00 грн.

Факт поставки станції компресорної ВВПЄ-8/7, підтверджується видатковою накладною №97 від т24.02.2023 (а.с. 23).

Пунктом 3.2.1. договору передбачено, що Покупець здійснює оплату за товар в такому порядку:

100% передоплата протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання рахунку-фактури Покупцем.

Такі ж самі умови оплати товару зазначені в специфікації.

23.02.2023 в рахунок авансу відповідачем сплачено 46 560,00 грн, про що складено податкову накладну № 36 (а.с.24-25).

У день поставки товару 24.02.2023 зареєстровано податкову накладну № 38 (а.с.26-27).

З матеріалів справи вбачається, що 15.03.2023 відповідач здійснив оплату на суму - 46 560,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що фактично не отримуючи попередню оплату в повному обсязі, як це передбачено умовами договору, позивач виконав свої зобов`язання та поставив відповідачу товар, а відповідач порушив умови договору в наслідок чого виникла заборгованість за поставлений товар за договором № 09-02/23 від 09.02.2023 у розмірі 98 880, 00 грн.

18.08. 2023 позивач на адресу відповідача направив претензію про стягнення заборгованості, відповідно до якої вимагав до 25.08.2023 сплатити всю суму заборгованості.

21.08.2023 відповідачем отримано вказану претензію, проте відповіді на претензію чи доказів оплати боргу матеріали справи не містять.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що ним договірні зобов`язання виконанні в повному обсязі, проте відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної і в повному обсязі оплати отриманого товару не виконав, що і стало причиною для звернення до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір у даній справі, суд керується наступним:

Відповідно до положень ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов`язання, на вимогу зобов`язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов`язання повністю або його частини.

Так як у боржника відсутній борговий документ чи розписка про виконання ним своїх зобов`язань повністю, то Відповідачем зобов`язання за договором не виконані.

Згідно зі статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконував зобов`язання за вищезазначеним договором щодо здійснення ним поставки товару в загальній сумі 192000 грн 00 коп, тоді як відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним договором не повністю оплатив отриманий товар.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).

Аналіз зазначеної статті вказує на те. що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних (або ж іншого розміру процентів встановленого договором) не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних (або ж іншого розміру процентів встановленого договором) входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку здійснено наступні нарахування: індексу інфляції за весь час прострочення, за період з 16.03.2023 до 29.08.2023 в сумі 887,52 а також три проценти річних від простроченої суми за період з 27.02.2023 року до 15.03.2023 року в сумі 203.22 грн та за період з 16.03.2023 до 29.08.2023 в сумі 1 357.23 гри., (а.с. 29-30).

Відповідач контррозрахунку чи обґрунтованих заперечення проти здійснених нарахувань суду не надав.

Оскільки Відповідачем не проведено розрахунків за договором відповідно до його умов, а також відсутній будь-який документ на підтвердження виконання зобов`язання за договором, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог та стягнення з Відповідача суми боргу у розмірі 101 340.72 грн.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 101 340 грн 72 коп. є правомірною та обґрунтованою.

При вирішенні питання розподілу судових витрат, суд керується наступним:

Згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частина 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

У позовній заяві позивачем зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат складає 5000,00 грн, що складається з витрат на правову допомогу та сплату судового збору у розмірі 2684 грн 00 коп.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

З метою отримання правової допомоги щодо ведення справи Позивачем укладено Договір про надання правової допомоги в господарській справі від 25.08.2023року, відповідно до якого Адвокатське об`єднання «Веріта Груп» приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі і на умовах, передбачених договором.

На підтвердження повноважень адвоката та наданих послуг до матеріалів справи надано:

- копію договору про надання правової допомоги в господарській справі від 25.08.2023;

- копію рахунка №76 від 25.08.2023;

- копію акту здачі приймання (надання послуг) № 32 від 28.08.2023;

- копію ордеру серії ВМ №1040560 від 29.08.2023 на надання правової допомоги;

- копію свідоцтва № 583 від 29.01.2000 про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем заяви із запереченням щодо розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу не подано.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Суд приходить до висновку про відповідність заявленого позивачем розміру витрат на професійну правову допомогу критеріям, що визначені ст. 126 Господарського процесуального кодексу України та не вбачає підстав для його зменшення.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг, а також співмірність понесеного розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача повністю в сумі 5000 грн.

Також позивачем за подачу даного позову до суду було сплачено 2 684, 00 грн. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією № 1 від 28.08.2023.

Враховуючи, що позов задоволено в повному обсязі на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору також у повному обсязі у розмірі 2684 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 241, 247, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства Науково-виробниче акціонерне товариство ВНДІкомпресормаш до Акціонерного товариства Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання Інжинірінг про стягнення 101340 грн 72 коп. - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання Інжинірінг (вул. Іллінська, буд. 13, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 00205618) на користь Приватного акціонерного товариства Науково-виробниче акціонерне товариство ВНДІкомпресормаш (проспект Перемоги, 6, м. Суми, 40020, код ЄДРПОУ 00220434) 101 340 грн 72 коп заборгованості за Договором № 09-02/23 від 09.02.2023, 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу, 2684 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07.11.2023.

СуддяС.В. Заєць