Рішення № 114722626, 25.10.2023, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2023 Справа № 914/2071/23

м.Львів

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», м.Київ

до відповідача: Львівського комунального автотранспортного підприємства №1, м.Львів

про стягнення заборгованості. Ціна позову: 10372,10 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

При секретарі Сосницькій А.А.

Представники сторін:

від позивача: Сечко С.В. представник ( в режимі відеоконференції)

від відповідача: не з`явився

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка», звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 про стягнення заборгованості у розмірі 10372,10 грн.

Ухвалою суду від 11.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 11.09.2023 суд постановив: перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №914/2071/23 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження; продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання у справі призначити на 04.10.2023 та витребувати в Франківського районного суду міста Львова (вулиця Генерала Чупринки, будинок 69, місто Львів, Львівська область, 79000) матеріали справ №465/7747/20 та №465/7575/20.

29.09.2023 за вх.№№23677/23 та 23676/23 від Франківського районного суду м.Львова на вимогу ухвали суду від 11.09.2023 поступили матеріали справ №465/7747/20 та №465/7575/20.

Ухвалою суду від 04.10.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 25.10.2023

18.10.2023, за вх.№25192/23, від представника позивача поступило клопотання про призначення судового засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке ухвалою суду від 23.10.2023 задоволено.

Представник позивача в судове засідання 25.10.2023 з`явився, позовні вимоги підтримав.

Відповідач явки представника в судове засідання 25.10.2023 не забезпечив, причин незабезпечення не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав,.

Відповідно до ст.27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Суд зазначає, що поштова кореспонденція (ухвали суду від 11.07.2023, від 11.09.2023 та від 04.10.2023), яка надсилалася за адресою місцезнаходження відповідача, Львівського комунального автотранспортного підприємства №1: м.Львів, вул.Грунтова, буд.1б , повернулися на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Таким чином, суд констатує, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд їхньої справи у суді та мали можливість, передбачену законом, на реалізацію своїх прав та законних інтересів, з урахуванням сформованої позиції судів вищих інстанцій щодо належного повідомлення учасників процесу.

Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Оскільки до суду не надходило жодних клопотань учасників справи або одного з них, по суті спору (відповідач відзив не подав, проти позову не заперечив), які не перешкоджають можливості вирішенню справи по суті, враховуючи наданий процесуальним законом строк для розгляду відповідної справи, суд дійшов висновку розглянути спір по суті.

Частиною дев`ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено наступне.

13.11.2020 по вул. Городоцька 138 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автобуса «ЕЛЕКТРОН», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням працівника відповідача - водія ОСОБА_1 та автомобіля «SUZUKI GRAND VITARA», державний номерний знак НОМЕР_2 .

Як вбачається з матеріалів справи, під час вказаної ДТП було заподіяно матеріальну шкоду (технічні пошкодження) автомобілю марки «SUZUKI GRAND VITARA» державний номерний знак НОМЕР_2 . Дана обставина встановлена та підтверджується постановою Франківського районного суду м. Львова від 23.12.2020 у справі №465/7747/20, яка набрала законної сили (в матеріалах справи).

Крім того, водій автобуса «Електрон» ОСОБА_1 , будучи причетним до дорожньо-транспортної пригоди, не залишився на місці події та не повідомив про це орган чи підрозділ поліції. Дана обставина встановлена та підтверджується постановою Франківського районного суду м. Львова від 03.02.2021 у справі №465/7575/20, яка набрала законної сили (в матеріалах справи).

На момент дорожньо - транспортної пригоди, цивільно правова відповідальність власника автобуса «ЕЛЕКТРОН», державний номерний знак НОМЕР_1 була застрахована в ПРАТ «СК «УНІКА» полісом обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 200098249.

Відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, забезпеченим транспортним засобом за яким є автобус «Електрон А18501» державний номерний знак НОМЕР_1 . Строк дії полісу з 01.06.2020 до 30.11.2020 включно.

Страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю 260000,00 грн., за шкоду, заподіяну майну 130000,00 грн (п.5).

На підставі заяви №00386241 про виплату матеріального збитку по полісу №200098249 від 28.05.2020; протоколу огляду транспортного засобу 30.11.2020; ремонтної калькуляції №00386241 від 30.11.2020 року системи AUDATEX (ліцензований програмно-технічний комплекс з розрахунків вартості відновлювальних ремонтів транспортних засобів з використанням рекомендованих нормативів заводу виробника та цін на запасні частини, рекомендованих імпортером); страхового акту №00386241 від 01.12.2020, страховиком виплачено страхове відшкодування в розмірі 10372,10 грн., що підтверджується платіжним дорученням №186225 від 02.12.2020 (в матеріалах справи).

Враховуючи наведене, позивач звернувся до господарського суду за захистом свого порушеного права з позовом про стягнення з відповідача Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 майнової шкоди в розмірі 10372,10 грн.

Оцінка суду.

Згідно з ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов`язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Відповідно до п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. Відносини, пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України, регулюються Законом.

Відповідно до абз. 1 статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Системний аналіз положень цього Закону дає підстави для висновку, що в момент укладення договору страхування майна страховик бере на себе зобов`язання відшкодовувати майнову шкоду, завдану майну страхувальника внаслідок настання страхових подій, тобто приймає на себе увесь обсяг фінансових ризиків щодо виплати суми відшкодування завданої шкоди застрахованому майну.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно п.п. "в" п. 38.1.1. ст. 38 вищевказаного Закону, страховик, після виплати страхового відшкодування, має право подати регресний позов до Страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ст. 1191 ЦК України).

Факт вини у скоєнні ДТП, заподіяння шкоди, а також самовільного залишення водієм забезпеченого транспортного засобу місця пригоди встановлено постановою Франківського районного суду м. Львова від 23.12.2020 у справі №465/7747/20 та постановою Франківського районного суду м. Львова від 03.02.2020 у справі №465/7575/20, які набрали законної сили.

В силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із Львівським комунальним автотранспортним підприємством №1 підтверджується матеріалами справи, зокрема постановою Франківського районного суду м. Львова у справі №465/7747/20.

Отже, з урахуванням викладених вище положень Цивільного кодексу України, Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідач є особою, що відповідальна за шкоду, заподіяну потерпілому чи його майну у результаті ДТП, що сталась 13.11.2020, а до ПАТ "Страхова компанія "УНІКА" як позивача у справі та особи, що виплатила страхове відшкодування, перейшло право зворотної вимоги (регресу).

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що факти виплати позивачем страхового відшкодування та перебування винної у ДТП особи ( ОСОБА_1 ) у трудових відносинах із відповідачем (Львівським комунальним автотранспортним підприємством №1 підтверджено належними доказами, не спростовано відповідачем, а відтак, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача, в порядку регресу, майнової шкоди в розмірі 10372,10 грн.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір в сумі 2684,00 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, у зв`язку з задоволенням позовних вимог, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 2684,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 13, 14, 46, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ

1.Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 (79066, м. Львів, вул. Грунтова, будинок 1-Б, код ЄДРПОУ 23884071) на користь Приватного акціонерного товариства «УНІКА» (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, будинок 6, літера В, код ЄДРПОУ 20033533) 10372,10 грн. страхового відшкодування та 2684,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення підписано 06.11.2023.

Суддя Кітаєва С.Б.