Рішення № 114722330, 06.11.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2023Справа № 910/11676/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Фізичної особи-підприємця Костенко Віталія Олександровича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кові груп»

про стягнення 512 140, 22 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Костенко Віталій Олександрович (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кові груп» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 512 140, 22 грн, з яких: 313 140, 68 грн - основного боргу, 18 778, 03 грн - пені, 26 219, 71 грн - 3 % річних та 154 001, 80 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором на перевезення вантажів № 29/07-20-02 від 29.07.2020 в частині оплати наданих послуг з перевезення вантажу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Костенко Віталія Олександровича - залишено без руху. Встановлено Фізичній особі-підприємцю Костенко Віталію Олександровичу строк для усунення недоліків позовної заяви.

17.08.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Фізичної особи-підприємця Костенко Віталія Олександровича надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (надіслана засобами поштового зв`язку - 11.08.2023).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зокрема повідомлено, що відповідач протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 18.08.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Володимира Антоновича, буд. 51, офіс 1405, м. Київ, 03150, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, повязані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

Суд також зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18, від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20 та від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 18.08.2023 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

29.07.2020 між Фізичною особою-підприємцем Костенко Віталієм Олександровичем (далі - перевізник/виконавець) та Товариствомм з обмеженою відповідальністю «Кові груп» (далі - замовник) укладено договір на перевезення вантажів № 29/07-20-02, умовами якого передбачено, що перевізник зобов?язується надати замовнику послуги по перевезенню вантажу на умовах, визначених у даному договорі, автомобільним транспортом, а замовник прийняти й оплатити належним чином виконані перевізником послуги по перевезенню.

Фактичний об?єм та загальна вартість наданих за цим договором послуг визначається на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт (наданих послуг) - п. 1.3. договору.

Відповідно до п. 1.4. договору, послуги вважаються наданими перевізником з моменту узгодження сторонами розрахунків з підставі актів виконаних робіт (наданих послуг).

Згідно п. 1.5. договору, після надання послуг перевізник зобов?язується скласти та надати замовнику для підписання Акт виконаних робіт (наданих послуг). Акт надсилається на поштову адресу замовника протягом 10 робочіх днів після завершення надання послуг у двох примірниках. Замовник у разі відсутності заперечень протягом 10 робочих днів підписує акт виконаних робіт (наданих послуг) у двох примірниках, один з яких повертає перевізнику.

За умовами п. 2.1. та 2.2. договору, перевізник зобов?язується приймати для перевезення вантажі та проводити доставку вантажів до місця призначення у строки та в обсягах погоджених сторонами. Конкретні умови щодо надання послуг, об?єму та номенклатури вантажу, пункти завантаження доставки та маршрути перевезення, зазначаються в товарно-транспортних накладних до цього договору.

Пунктом 2.4. договору передбачено, що за результатами наданих послуг сторони підписують Акт виконаних робіт (наданих послуг), додатково оформлюються рахунок-фактура та товарно-транспортні накладні (на кожне окреме перевезення).

Відповідно до п. 2.7. договору, загальна вартість послуг за даним договором визначається як вартість всіх наданих перевізником послуг згідно актів виконаних робіт (наданих послуг) за весь період дії договору.

Згідно п. 3.2.1. договору, замовник зобов`язаний своєчасно оплачувати надані послуги, згідно виставлених рахунків-фактур та в строки, визначені даним договором та додатками до нього.

Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2020 року. Якщо жодна із сторін не заявить про намір припинити дію договору не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору, він вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих же самих умовах без укладення письмової додаткової угоди про продовження терміну дії (п. 7.1. договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору були надані послуги з перевезення вантажу на загальну суму 2 823 140, 68 грн, а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актами надання послуг № 86 від 31.07.2020 на суму 140 346, 76 грн, № 87 від 16.08.2020 на суму 1 117 925, 82 грн, № 88 від 16.08.2020 на суму 40 143, 05 грн, № 91 від 26.08.2020 на суму 596 597, 89 грн, № 97 від 15.09.2020 на суму 814 176, 55 грн, № 98 від 15.09.2020 на суму 37 063, 62 грн, № 99 від 15.09.2020 на суму 76 886, 99 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками товариств, а також рахунками на оплату.

Проте, відповідач за надані послуги розрахувався частково на суму 2 510 000, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 806 від 30.07.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 825 від 04.08.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 833 від 05.08.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 843 від 10.08.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 854 від 13.08.2020 на суму 60 000, 00 грн, № 871 від 10.08.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 879 від 21.08.2020 на суму 100 000, 00 грн, № 885 від 25.08.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 895 від 27.08.2020 на суму 70 000, 00 грн., № 903 від 28.08.2020 на суму 150 000, 00 грн, № 917 від 01.09.2020 на суму 100 000, 00 грн, № 941 від 02.09.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 953 від 04.09.2020 на суму 100 000, 00 грн, № 972 від 08.09.2020 на суму 40 000, 00 грн, № 980 від 08.09.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 990 від 09.09.2020 на суму 30 000, 00 грн, № 992 від 09.09.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 1004 від 11.09.2020 на суму 100 000, 00 грн, № 1011 від 11.09.2020 на суму 100 000, 00 грн, № 1020 від 15.09.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 1024 від 15.09.2020 на суму 100 000, 00 грн., № 1040 від 16.09.2020 на суму 30 000, 00 грн, № 1055 від 19.09.2020 на суму 80 000, 00 грн, № 1057 від 21.09.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 1066 від 22.09.2020 на суму 100 000, 00 грн, № 1081 від 29.09.2020 на суму 100 000, 00 грн, № 1092 від 30.09.2020 на суму 100 000, 00 грн, № 1097 від 01.10.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 1112 від 07.10.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 1122 від 09.10.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 1141 від 23.10.2020 на суму 200 000, 00 грн, № 1155 від 28.10.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 1158 від 29.10.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 1159 від 29.10.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 1164 від 03.11.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 1166 від 04.11.2020 на суму 50 000, 00 грн, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кові груп» утворилась заборгованість у розмірі 313 140, 68 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов`язання щодо оплати наданих послуг, зокрема погашення заборгованості у розмірі 313 140, 68 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 18 778, 03 грн - пені за період з 25.09.2020 по 24.03.2021, 26 219, 71 грн - 3 % річних за період з 25.09.2020 по 10.07.2023 та 154 001, 80 грн - інфляційних втрат за період з жовтня 2020 по травень 2023.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

За приписами ст. 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором належним чином, надав передбачені договором послуги з перевезення вантажу на загальну суму 2 823 140, 68 грн, а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актами надання послуг № 86 від 31.07.2020 на суму 140 346, 76 грн, № 87 від 16.08.2020 на суму 1 117 925, 82 грн, № 88 від 16.08.2020 на суму 40 143, 05 грн, № 91 від 26.08.2020 на суму 596 597, 89 грн, № 97 від 15.09.2020 на суму 814 176, 55 грн, № 98 від 15.09.2020 на суму 37 063, 62 грн, № 99 від 15.09.2020 на суму 76 886, 99 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками товариств, а також рахунками на оплату.

Однак, відповідач за надані послуги розрахувався частково на суму 2 510 000, 00 грн, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кові груп» утворилась заборгованість у розмірі 313 140, 68 грн.

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 2.4. договору передбачено, що за результатами наданих послуг сторони підписують Акт виконаних робіт (наданих послуг), додатково оформлюються рахунок-фактура та товарно-транспортні накладні (на кожне окреме перевезення).

Відповідно до п. 2.7. договору, загальна вартість послуг за даним договором визначається як вартість всіх наданих перевізником послуг згідно актів виконаних робіт (наданих послуг) за весь період дії договору.

Згідно п. 2.9. договору, оплата здійснюється на підставі наданих перевізником рахунків-фактур, в національній валюті, в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок перевізника.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Суд зазначає, що акти здачі-приймання виконаних послуг є первинними документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підписання яких фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, та які є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

Таким чином, приймаючи до уваги п. 2.7. договору та приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що підписані між сторонами акти наданих послуг є підставою для сплати відповідачем наданих позивачем послуг з перевезення вантажу та відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після їх прийняття.

Тож, у даному випадку, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття послуг, відтак:

- за актом надання послуг № 86 від 31.07.2020 на суму 140 346, 76 грн, починаючи з 01.08.2020 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за актом надання послуг № 87 від 16.08.2020 на суму 1 117 925, 82 грн, починаючи з 17.08.2020 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за актом надання послуг № 88 від 16.08.2020 на суму 40 143, 05 грн, починаючи з 17.08.2020 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання

- за актом надання послуг № 91 від 26.08.2020 на суму 596 597, 89 грн, починаючи з 27.08.2020 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за актом надання послуг № 97 від 15.09.2020 на суму 814 176, 55 грн, починаючи з 16.09.2020 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за актом надання послуг № 98 від 15.09.2020 на суму 37 063, 62 грн, починаючи з 16.09.2020 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання

- за актом надання послуг № 99 від 15.09.2020 на суму 76 886, 99 грн, починаючи з 16.09.2020 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору на перевезення вантажів № 29/07-20-02 від 29.07.2020 і положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 313 140, 68 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 18 778, 03 грн - пені за період з 25.09.2020 по 24.03.2021, 26 219, 71 грн - 3 % річних за період з 25.09.2020 по 10.07.2023 та 154 001, 80 грн - інфляційних втрат за період з жовтня 2020 по травень 2023.

Так, статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного Банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (стаття 547 Цивільного кодексу України)

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому, суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Тобто, пеня та спосіб її розрахунку є істотною умовою договору, з приводу якого сторонам слід дійти чіткої згоди про її розмір та порядок нарахування.

Відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства України, для застосування пені за порушення грошового зобов`язання договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування.

Тож, неустойка (пеня та штраф) є договірною санкцією, розмір якої визначається за домовленістю сторін, якщо інше не визначено законом. В свою чергу, укладений сторонами договір на перевезення вантажів № 29/07-20-02 від 29.07.2020 не містить умов, які б передбачали нарахування замовнику неустойки за порушення грошового зобов`язання, а саме прострочення оплати наданих послуг.

Оскільки між сторонами угода щодо стягнення пені не укладена, а частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено обмеження нарахування пені за весь час користування чужими грошовими коштами обліковою ставкою НБУ, якщо вона передбачена умовами укладеного між сторонами договору, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 18 778, 03 грн за період з 25.09.2020 по 24.03.2021, задоволенню не підлягають.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду у постановах від 22.05.2018 у справі №926/2733/16 та від 14.02.2018 у справі №904/1858/16, а також з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 20.12.2010 у справі №3-41гс10, від 28.02.2011 у справі №3-11гс11, від 04.02.2014 у справі №903/610/13.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 26 219, 71 грн - 3 % річних за період з 25.09.2020 по 10.07.2023 та 154 001, 80 грн - інфляційних втрат за період з жовтня 2020 по травень 2023, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором на перевезення вантажів № 29/07-20-02 від 29.07.2020, в силу положень ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача 26 219, 71 грн - 3 % річних за період з 25.09.2020 по 10.07.2023 та 154 001, 80 грн - інфляційних втрат за період з жовтня 2020 по травень 2023.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Костенко Віталія Олександровича - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кові груп» (вул. Володимира Антоновича, буд. 51, офіс 1405, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код - 42122002) на користь Фізичної особи-підприємця Костенко Віталія Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) 313 140 (триста тринадцять тисяч сто сорок) грн 68 коп. - заборгованості, 26 219 (двадцять шість тисяч двісті дев`ятнадцять) грн 71 коп. - 3 % річних, 154 001 (сто п`ятдесят чотири тисячі одну) грн 80 коп. - інфляційних втрат та 7 400 (сім тисяч чотириста) грн 43 коп.- судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков