Рішення № 114719930, 03.11.2023, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.11.2023 Справа №905/837/23

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Маляренко Владлени Сергіївни, м. Покровськ, Донецька область

про стягнення 12152,27грн

без участі (виклику) учасників справи

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" м.Київ звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Маляренко Владлени Сергіївни м. Покровськ, Донецька область про стягнення 12152,27грн., з яких: 6977,07грн - пеня, 785,43грн. - 3%річних, 4389,77грн - інфляційні втрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань по договору постачання природного газу №101/ПГ-1060-К від 23.11.2020 в частинні своєчасної оплати поставленого природного газу.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 06.07.2023 відкрито провадження у справі №905/837/23, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк до 01.08.2023 для подання відзиву на позов.

19.07.2023 на електрону адресу суду від відповідача надійшла заява б/н від 18.07.2023 відповідно до якої заявниця просила суд надіслати копію позовної заяви і доданих до неї документів на електрону адресу - polyah.vv@gmail.com та продовжити відповідачу строк на подання відзиву по справі.

За наслідками розгляду заяви б/н від 18.07.2023 ухвалою суду від 25.07.2023 продовжено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву до 18.08.2023 включно, запропоновано позивачу направити копію позовної заяви з додатками на електрону адресу polyah.vv@gmail.com.

31.07.2023 на електрону адресу суду від позивача надійшли докази направлення позовної заяви на вищевказану електронну адресу відповідача.

17.08.2023 на електрону адресу суду та додатково 21.08.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшов однаковий за змістом відзив на позовну заяву, відповідно до прохальної частини якого просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

За змістом відзиву, відповідач не заперечує факт здійснення оплати за постачання природного газу з порушенням встановлених договором строків, водночас стверджує, що прострочення виникло у зв`язку з початком збройної агресії РФ та введення в Україні воєнного стану, вимушеним виїздом підприємця за кордон.

Заперечення по суті спору мотивовані наступним: встановленою Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» забороною нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1; сплив строку позовної давності за заявленими позовними вимогами; наявність правових підстав для зменшення судом на 90% розміру пені та зменшення 3% річних, необхідністю перевірки заявлених інфляційних втрат. В свою чергу, у разі задоволення позовних вимог, відповідач у відзиві просить суд розстрочити виконання рішення.

18.08.2023 на електрону адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій не погоджується з позицією відповідача, зокрема, стверджує про відсутність підстав для зменшення заявлених до стягнення пені та 3% річних.

Станом на час винесення рішення заперечень на відповідь на відзив від відповідача не надходило.

Відповідно до ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За приписами ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Враховуючи відкриття провадження у справі 06.07.2023 останнім днем строку розгляду справи є 04.09.2023.

Статтею 8 Конституції України, закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Крім того, згідно п.7 ч.1 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства, зокрема, є розумні строки розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Частиною 1 ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

За приписами ч.2 ст. 114 ГПК України строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Отже, строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи, поведінка заявників та об`єктивна необхідність вчинення процесуальних дій.

Так, згідно з ст. 233 ГПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Проте, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року (який продовжено на даний час).

Харківська міська територіальна громада входить до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №152 від 14.07.2022), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2022 року за №453/37789.

При цьому, відповідно до Рекомендацій, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Враховуючи приписи ст. 3 Конституції України, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, повітряні тривоги, обстріли міста Харкова, наявною у зв`язку з цим загрозою життю, здоров`ю та безпеці працівників апарату суду, суддів, повний текст рішення складений судом у межах розумного строку в розумінні положень ГПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд ВСТАНОВИВ:

23.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - постачальник, позивач) та фізичною особою-підприємцем Малеренко Владленою Сергіївною ЕІС-код 56Х00007SG0H200B (далі - споживач, відповідач) укладено договір постачання природного газу №101/П1060-К (далі - договір) відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ (за кодом згідно УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

За умовами п.2.1. договору постачання та споживання замовлених обсягів газу протягом місяця здійснюється, виходячи із середньодобової норми, яка визначається шляхом ділення місячного замовлення обсягу газу на кількість днів протягом цього місяця.

Приймання-передача газу, поставленого постачальником та прийнятого споживачем у розрахунковому періоді, оформлюється шляхом підписання та скріплення печаткою (за наявністю) акту приймання-передачі природного газу, в якому зазначається фактичні обсяги спожитого газу та його вартість ( п. 2.6 договору).

Для складання акту приймання-передачі природного газу за підсумками розрахункового періоду постачальник використовує дані з Інформаційної платформи Оператора ГТС, не раніше 9 числа місяця наступного за розрахунковим періодом (п 2.7 договору).

За приписами п.2.8 договору постачальник направляє споживачу два примірника підписаного та скріпленого печаткою акту до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.

Споживач протягом 2 (двох) банківських днів з дати отримання актів приймання-передачі природного газу зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений його печаткою (за наявності), або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту приймання-передачі природного газу (п.2.9 договору).

У п.2.10 договору сторони дійшли згоди, що у випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі природного газу, не надання письмового обґрунтованого заперечення проти підписання акту або у разі відмови споживача від підписання акту приймання-передачі природного газу до 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим та узгодженим відповідно до даних інформаційної платформи Оператора ГТС, а вартість поставленого газу розраховується відповідно до умов договору.

Згідно п.3.1 договору ціна за 1тис.куб.м газу протягом дії цього договору, публікується/оприлюднюється постачальником на офіційному сайті постачальника відповідно до п. 4.4.6 цього договору.

Сума платежу за розрахунковий період (далі - сума платежу за газ) визначається як добуток обсягу газу, замовленого на розрахунковий період, та вартості 1 тис.куб.м. газу, визначеної у п.3.5 цього договору (п.3.6. договору).

Відповідно до п.3.7 договору оплата за цим договором здійснюється споживачем на рахунок постачальника у наступні строки: 100% суми платежу за газ до 20 газового місяця, що передує розрахунковому періоду (газовому місяцю).

Остаточний розрахунок по оплаті вартості фактично поставленого газу здійснюється до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, на підставі акту (актів) приймання- передачі природного газу (п. 3.9 договору).

Відповідно до п.4.2.1. договору споживач зобов`язаний забезпечувати своєчасно та повну оплату поставленого природного газу та інших платежів згідно з умовами цього договору.

Згідно п.4.3.1. договору постачальник має право отримувати від споживача плату за поставлений природній газ та інші платежі відповідно до умов даного договору.

При порушенні умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п.6.1 договору).

За приписами п.6.2 договору в разі порушення споживачем порядку та строків оплати поставленого постачальником газу/інших платежів споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.

При настанні обставин неможливості повного або часткового виконання будь-якою із сторін зобов`язань по цьому договору, як-то: пожежа, повінь, землетрус та інші стихійні лиха, аварія на газопроводі, війна та військові дії, блокада, страйки, зміна законодавства України, видання органами виконавчої влади України нормативних актів, що роблять неможливим виконання зобов`язань по цьому договору, чи інших, що не залежать від сторін, обставин, сторона яка зазнала впливу таких обставин не несе відповідальності. Дані обставини повинні бути підтверджені Торгово-промисловою палатою України чи іншим компетентним органом (п.7.1 договору).

Відповідно до п.7.2. договору про настання форс-мажорних обставин, термін їхньої дії та припинення сторона, для якої вони наступили, сповіщає іншу сторону протягом трьох днів з моменту настання таких обставин. Неповідомлення або невчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону права посилатися на такі обставини.

За умовами п.10.1 договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками (за наявності) та діє у частині постачання природного газу до 31.12.2021, а в частині розрахунків між сторонами - до повного їх виконання. За взаємною згодою сторін договір може бути припинено достроково. При цьому, сторона, яка має намір розірвати договір письмово попереджає про це іншу сторону за 30 календарних днів до запланованої дати розірвання.

Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому сторони мають внести зміни до договору щодо планових об`ємів постачання газу на продовжений строк.

Як встановлено судом, договір підписаний обома сторонами без зауважень.

Судом встановлено, що на виконання умов договору протягом періоду грудень 2020 - грудень 2022 позивач поставив відповідачу природній газ на загальну суму 95007,06грн, в підтвердження чого суду надані наступні акти приймання-передачі природного газу: №5387 від 31.12.2020 на суму 1552,92грн., №1769 від 31.01.2021 на суму 2420,70грн, №4145 від 28.02.2021 на суму 2220,97грн., №5851 від 31.03.2021 на суму 1511,83грн, №7794 від 30.04.2021 на суму 692,23грн, №9541 від 31.05.2021 на суму 189,28грн, №10852 від 30.06.2021 на суму 195,64грн, №11967 від 31.07.2023 на суму 331,25грн., №12950 від 31.08.2021 на суму 1258,31грн, №14005 від 30.09.2021 на суму 1605,13грн., №15144 від 31.10.2021 на суму 2606,90грн, №17176 від 30.11.2021 на суму 7995,14грн., №30097 від 31.12.2021 на суму 12681,71грн, №1158 від 31.01.2022 на суму 23509,86грн, №3140 від 28.02.2022 на суму 8694,83грн, №5199 від 31.03.2022 на суму 9458,23грн, №6890 від 30.04.2022 на суму 5494,38грн, №8180 від 31.05.2022 на суму 2524,07грн, №16736 від 31.12.2022 на суму 10063,68грн.

Як вбачається з розрахунку заборгованості та підтверджується сторонами, відповідачем був повністю оплачений поставлений природній газ наступними платежами: 23.03.2021 у розмірі 7823,38грн., 29.04.2021 у розмірі 2190,00грн, 06.10.2021 у розмірі 1806,90грн, 26.11.2021 у розмірі 10124,87грн, 11.01.2022 у розмірі 13316,86грн, 11.02.2022 у розмірі 23509,86грн, 30.01.2023 у розмірі 10064,00грн.,27.02.2023 у розмірі 4223,00грн , 21.04.2023 у розмірі 24438,70 грн.

В свою чергу неналежне виконання відповідачем умов договору щодо строків оплати поставленого газу стало підставою для звернення позивача до суду с даним позовом про стягнення пені у сумі 6977,07грн, 3% річних у сумі 785,43грн, інфляційних втрат у розмірі 4389,77грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.509 ЦК України, ст.73 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Як вже встановлено судом, між позивачем та відповідачем був укладений договір постачання природного газу №101/ПГ-1060-К від 23.11.2020.

З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги зазначений договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з надання послуг з приймання платежів.

Проаналізувавши вищезазначений договір, судом встановлено, що останній за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Відповідно до ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої ст.691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору у позивача виник обов`язок поставити товар (природний газ), а у відповідача прийняти його та своєчасно здійснити його оплату.

Як вже встановлено судом вище, виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передавання за період грудень 2020 - грудень 2022.

Обсяг отриманого газу відповідачем не заперечується, спірні правовідносини сторін виникли у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань зі здійснення його оплати.

Так, згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

У п.3.7 договору сторони дійшли згоди, що оплата за цим договором здійснюється споживачем на рахунок постачальника у наступні строки: 100% суми платежу за газ до 20 газового місяця, що передує розрахунковому періоду (газовому місяцю).

Водночас за умовами п.3.9 договору остаточний розрахунок по оплаті вартості фактично поставленого газу здійснюється до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, на підставі акту (актів) приймання-передачі природного газу.

Враховуючи вищевикладені умови договору, відповідач повинен був здійснити повний розрахунок з позивачем наступним чином:

- за грудень 2020 до 20.01.2021 включно, однак оплата здійснена 23.03.2021;

- за січень 2021 до 20.02.2021 включно, однак оплата здійснена 23.03.2021;

- за лютий 2021 до 20.03.2021 включно, однак оплата здійснена 23.03.2021;

- за березень 2021 до 20.04.2021 включно, оплата здійснена 21.04.2021;

- за квітень 2021 до 20.05.2021 включно, оплата здійснена 23.03.2021 та 29.04.2021;

- за травень 2021 до 20.06.2021 включно, оплата здійснена 29.04.2021;

- за червень 2021 до 20.07.2021 включно, оплата здійснена 29.04.2021;

- за липень 2021 до 20.08.2021 включно, оплата здійснена 29.04.2021;

- за серпень 2021 до 20.09.2021 включно, оплата здійснена 29.04.2021 у розмірі 898,56грн та 06.10.2021 у розмірі 359,75грн;

- за вересень 2021 до 20.10.2021 включно, оплачено 06.10.2021 у розмірі 1447,15грн та 26.11.2021 у розмірі 157,98грн;

- за жовтень 2021 до 20.11.2021 включно, однак оплата здійснена 26.11.2021;

- за листопад 2021 до 20.12.2021 включно, однак оплата здійснена 11.01.2022 у розмірі 7359,99грн. та у розмірі 635,15грн;

- за грудень 2021 до 20.01.2022 включно, оплата здійснена 11.01.2022;

- за січень 2022 до 20.02.2022 включно, оплата здійснена 11.02.2022;

- за лютий 2022 до 20.03.2022 включно, однак оплата здійснена 30.01.2023;

- за березень 2022 до 20.04.2022 включно, однак оплата здійснена 30.01.2023 у розмірі 1369,17грн, 27.02.2023 у розмірі 4223,00грн, 21.04.2023 у розмірі 3866,06грн;

- за квітень 2022 до 20.05.2022 включно, однак оплата здійснена 21.04.2023;

- за травень 2022 до 20.06.2022 включно, однак оплата здійснена 21.04.2023;

- за грудень 2022 до 20.01.2023включно, однак оплата здійснена 21.04.2023.

Несвоєчасна оплата вартості отриманого товару і стала підставою для нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до ст.549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Відповідно до п.6.2 договору в разі порушення споживачем порядку та строків оплати поставленого постачальником газу/інших платежів споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем у зв`язку з простроченням здійснення оплати за періоди грудень 2020, січень 2021, серпень 2021, вересень 2021, жовтень 2021, листопад 2021, лютий 2022, березень 2022, квітень 2022, травень 2022 та грудень 2022 нарахована пеня у загальному розмірі 6977,07грн.

Дослідивши приєднаний до позову розрахунок вимог в цій частині, суд встановив, що нарахування здійснено в межах правомірно обраного періоду та з дотриманням вимог ч.6 ст.232 ГК України.

Перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон" розрахунок пені в межах обраних позивачем періодів, суд встановив, що розрахунок позивача є арифметично вірним, відтак вимоги в цій частині є правомірними.

Щодо заявлених вимог про стягнення 3% річних у розмірі 785,43грн суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Дослідивши приєднаний до позову розрахунок вимог в цій частині суд встановив, що нарахування здійснено в межах правомірного періоду.

Перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон" розрахунок вимог в цій частині, встановив, що розрахунок є арифметично вірним, відтак вимоги в цій частині є правомірними.

Розглянувши також заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати у розмірі 4289,77грн, суд зазначає наступне.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

При цьому Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 по справі №910/13071/19 дійшов висновків, що при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Оскільки на практиці існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць, Об`єднана палата Касаційного господарського суду роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Суд перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон" приєднаний до позову розрахунок вимог в цій частині, встановив, що розрахунок не суперечить викладеним висновкам та є арифметично вірним, відтак вимоги в цій частині є правомірними.

Щодо тверджень відповідача про сплив строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Позиція обґрунтована посиланням на п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, яка передбачає скорочену позовну давність щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини другої статті 9 ЦК України та частини першої статті 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов`язань, визначених статтею 175 ГК України.

При цьому позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Частиною 6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

За приписами ч.2. ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна скорочена позовна давність в один рік.

При цьому, строк позовної давності необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо.

В свою чергу, згідно із Законом №540-IX від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктами 12 - 14. Закон №540-IX набрав чинності 02.04.2020, пунктом 12 якого передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки, зокрема, визначені статтею 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено на всій території України карантин з 12.03.2020. В подальшому дію карантину неодноразово було продовжено та постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24:00 30.06.2023.

Також судом враховано, що 24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан, який триває і на даний час.

Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено в тому числі пунктом 19, відповідно до змісту якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені в тому числі статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Відповідно до приєднаного до позову розрахунку, першим днем періоду нарахування заявленої до стягнення пені є 21.01.2021, останнім днем періоду нарахування є 20.04.2023.

Отже, до спливу строку позовної давності законом його було продовжено і дія відповідних обставин не припинилася до часу звернення позивача в суд з даним позовом.

Приймаючи до уваги те, що встановлений ст. 258 ЦК України строк позовної давності продовжений на строк дії карантину з 12.03.2020 по 30.06.2023 відповідно до п.12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, суд вважає позивачем не пропущено строк позовної давності звернення до суду (що відбулось 26.06.2023 згідно відстеження поштової накладної на конверті за номером трекінгу 0100110510351, в якому направлено позов; також підтверджується штемпелем на описі вкладення) з вимогами про стягнення пені, а тому заява відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Щодо посилань у відзиві на Постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» та форс-мажорні обставини, суд зазначає наступне.

Постановою КМУ №206 "Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" від 05.03.2022 встановлено, зокрема у абз. 1 п. 1, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до п.1.-1 дія абзаців першого та третього пункту 1 цієї постанови поширюється на юридичних осіб, яким належить на праві власності або іншому речовому праві житлове та/або нежитлове приміщення, будинок, в яких розміщуються та є кінцевими споживачами комунальних послуг внутрішньо переміщені особи, у разі, коли такі юридичні особи не мають права на отримання компенсації за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об`єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану.

Відповідно до п.2 цієї постанови вона набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Суд дійшов висновку, що положення постанови Кабінету Міністрів України №206 "Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" від 05.03.2022 не можуть застосовуватися у даній справі, оскільки не розповсюджуються у даному випадку на відповідача, що займається підприємницькою діяльністю, тобто діяльність якого має на меті отримання прибутку.

Відтак, посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», як на підставу заборони нарахуванню відповідачу штрафних санкцій, інфляційних нарахувань, процентів річних є безпідставними.

Крім того відповідач зазначає, що під час виконання умов договору в період лютого-грудня 2022 оплата за поставлений природній газ здійснювалась з порушенням строків оплати у зв`язку з початком збройної агресії РФ та введення в Україні воєнного стану, адже підприємець для збереження свого життя та здоров`я у березні 2022 виїхала за кордон, на даний час Маляренко В.С. є внутрішньо переміщеною особою, у зв`язку з чим не може в повній мірі здійснювати свою підприємницьку діяльність.

У якості підстав звільнення від відповідальності відповідач також посилається на п.7.1. договору та лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався, востаннє відповідно до Указу Президента України №451/2023 від 26.07.2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" строк дії воєнного стану в Україні продовжений з 05:30 18.08.2023 строком на 90 діб, тобто до 15 листопада 2023 року.

Відповідно до ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 ГК та ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Частина 2 ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" містить невичерпний перелік обставин, що можуть бути визнані форс-мажором (обставинами непереборної сили), до яких належить: збройний конфлікт, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

За змістом ст. 193 ГК України, господарське законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню до виконання як договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання ж таких умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 617 ЦК України також визначені підстави звільнення особи, яка порушила зобов`язання, від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобів`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За умовами п.7.1 договору при настанні обставин неможливості повного або часткового виконання будь-якою із сторін зобов`язань по цьому договору, як-то: пожежа, повінь, землетрус та інші стихійні лиха, аварія на газопроводі, війна та військові дії, блокада, страйки, зміна законодавства України, видання органами виконавчої влади України нормативних актів, що роблять неможливим виконання зобов`язань по цьому договору, чи інших, що не залежать від сторін, обставин, сторона яка зазнала впливу таких обставин не несе відповідальності. Дані обставини повинні бути підтверджені Торгово-промисловою палатою України чи іншим компетентним органом.

Відповідно до п.7.2. договору про настання форс-мажорних обставин, термін їхньої дії та припинення сторона, для якої вони наступили, сповіщає іншу сторону протягом трьох днів з моменту настання таких обставин. Неповідомлення або невчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону права посилатися на такі обставини.

Своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно оплату по договору.

Суд констатує, що відповідач в порушення п.7.2. договору не дотримався темпоральних умов щодо сповіщення контрагента про настання форс-мажорних обставин, що у свою чергу, унеможливлює посилання відповідачем на такі обставини.

При цьому з пункту 7.1 договору вбачається, що для уникнення відповідальності за невиконання зобов`язань у зв`язку з настанням обставин непереборної сили (форс-мажор) відповідна сторона повинна не лише повідомити іншу сторону про існування таких обставин, однак і надати докази їх існування, підтверджені Торгово-промисловою палатою України чи іншим компетентним органом.

Відповідно до абз.3 ч.3 ст.14 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч.1 ст.14-1 зазначеного Закону ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У ст.3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17 наведено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:

- ст.14-1 цього Закону визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

У п.8.6.1 постанови Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/9258/20 наведено висновок, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП чи уповноваженої нею регіональної ТПП.

В порушення п.7.1. договору відповідачем не було надано у якості доказів настання форс-мажорних обставин, зокрема, сертифікату Торгово-промислової палати.

Лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який посилається учасник справи, не може бути прийнятий судом, оскільки він не відповідає вимогам ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".

У листі №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобів`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Суд вважає за необхідне зазначити, що вказаний лист Торгово-промислової палати України не є єдиним та вирішальним доказом існування форс-мажорних обставин, які звільняють сторону договору від його виконання.

Тобто, обставини форс-мажору (непереборної сили), що зумовлені військовою агресією проти України, засвідчені Торгово-промисловою палатою у листі №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не містять конкретизації впливу обставин форс-мажору на конкретне зобов`язання, а тому обов`язковим є доведення причинно-наслідкового зв`язку.

Водночас, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Наведене кореспондується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відтак, зацікавленій стороні необхідно довести факт виникнення форс-мажорних обставин; те, що обставини є форс-мажорними для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

За укладеним між сторонами договором у відповідача виникли зобов`язання з оплати поставленого газу.

Дослідивши обставини справи суд встановив, що відповідачем не доведено, що саме спричинені військовою агресією обставини спричинили неможливість здійснювати своєчасне виконання грошових зобов`язань за договором, оскільки відповідач власними діями підтвердив можливість виконання зобов`язань по оплаті поставленного природного газу за договором під час дії в Україні воєнного стану шляхом здійснення платежів 30.01.2023, 27.02.2023, 21.04.2023. Також суд звертає увагу, що відповідачем ще до введення воєнного стану неналежним чином виконувались зобов`язання по оплаті, що також стало підставою для звернення з даним позовом, адже судом встановлено прострочення платежів за періоди грудень 2020, січень 2021, серпень 2021, вересень 2021, жовтень 2021, листопад 2021.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" (зі змінами) місто Покровськ не знаходилося під тимчасовою окупацією Російської Федерації.

Як вбачається з первинних документів, відповідач здійснював споживання природного газу під час дії воєнного стану (у період з лютого по грудень 2022) без будь-яких заперечень, тим самим добровільно прийняв на себе зустрічні зобов`язання зі здійснення його оплати у погоджені договором строки. Вказані обставини свідчать також про те, що Фізична особа-підприємець Маляренко В.С. протягом воєнного стану продовжувала свою підприємницьку діяльність у місті Покровськ.

З огляду на встановлені обставини відповідачем не доведено, що причиною прострочення виконання грошового зобов`язання є обставини, які перебувають поза його волею.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Суд звертає увагу, що здійснюючи підприємницьку діяльність відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.

Крім того, суд досліджуючи сам зміст поняття господарсько-правової відповідальності та належності до неї заявлених до стягнення грошових зобов`язань у вигляді заявлених 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання відповідно до ст.625 ЦК України не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю, тобто відсотки річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобів`язання (аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палата Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19), а отже відсутні підстави відмовити у їх стягненні на підставі ст.ст. 614, 617 ЦК України за наявності форс-мажорних обставин. Аналогічні доводи викладені Верховним Судом у постанові від 23.03.2023 по справі №920/505/22.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для звільнення відповідача від заявлених до стягнення вимог позивача на підставі статей 614, 617 ЦК України, ст.218 ГК України.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій (пені) на 90%, суд зазначає наступне.

Подане клопотання обґрунтовано ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України, скрутним фінансовим становищем підприємця. За доводами відповідача, позивач у даному випадку намагається отримати надприбуток за поставлений природний газ.

Згідно з ч.1 ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Правовий аналіз названих норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зменшення розміру заявленого до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставин справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.

Крім того, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, визначені в ст.3 ЦК України, висновок суду щодо необхідності зменшення штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися на засадах справедливості та розумності.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.74 вказаного кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, саме на заявника в контексті наведених приписів покладається обов`язок доведення існування відповідних підстав. Отже, до заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення суду. Разом з цим, відповідач всупереч вимог ст. 74 ГПК України не долучив жодних доказів у підтвердження посилань на його скрутне фінансове становище, що унеможливлює встановлення судом обставин на які посилається учасник спарви. Вплив воєнного стану на господарську діяльність відповідача не доводить неможливість виконання зобов`язань за рішенням суду. Надана суду довідка про взяття Маляренко В.С. на облік як внутрішньо переміщеної особи не може свідчити про фінансовий стан відповідача як особу, яка здійснює підприємницьку діяльність.

У розумінні ст.ст.77-78 ГПК України належні та допустимі докази відсутності коштів на рахунках відповідача, наявної загрози банкрутства чи інших виняткових обставин, які станом на час розгляду справи судом ускладнюють виконання рішення, суду не надані.

Відповідачем не доведено, що стягнення заявленої пені у розмірі 6977,07грн є неспівмірним з наслідками порушення, не відповідає засадам розумності і справедливості, перетворюється у несправедливо непомірний тягар для відповідача та може спричинити повне зупинення його господарської діяльності.

Враховуючи також інтереси позивача, який також продовжує свою діяльність під час воєнного стану, суд вважає, що внаслідок порушення грошового зобов`язання відповідачем позивач не отримав те, на що розраховував, тим самим не досяг очікуваних результатів від своєї господарської діяльності.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення пред`явленої до стягнення пені.

За змістом відзиву, відповідач просить суд зменшити також 3% річних.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із положень статей 230, 233 ГК України та статей 549, 551 ЦК України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

У клопотанні відповідач посилався на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Водночас суд звертає увагу на те, що зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 допустила з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема критеріїв розумності, справедливості та пропорційності.

Так, відповідно до обставин справи №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Отже, Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.

Водночас у даній справі позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 ЦК України) - 3 %.

Отже, справи № 902/417/18 та №905/837/23 не є подібними, оскільки в зазначених справах різні фактичні обставини.

Суд у даній справі №905/837/23 не встановив відповідних до справи №902/417/18 обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних (40 і 96% річних).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру 3% річних з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, оскільки обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), наведені відповідачем підстави для зменшення не можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних без встановлення судом виключних (надзвичайних) обставин.

Обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних у даній справі судом не встановлені. Суд зазначає, що розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), а відповідачем, в свою чергу, не доведено будь-яких виключних (надзвичайних) обставин для їх зменшення.

У даному випадку зменшення передбаченого законом розміру річних позбавить кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Відповідно доводи позивача щодо наявності у цій справі правових підстав для стягнення 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення є обґрунтованими, суд не знайшов підстав для їх зменшення.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що матеріалами справи доведений факт прострочення оплати відповідачем отриманого природного газу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

У відзиві відповідач просить суд у разі задоволення позовних вимог розстрочити виконання рішення суду з посиланням на те, що присудження до стягнення всього розміру пені матиме наслідком покладання на підприємця невиправданого тягаря.

Розглянувши вказане клопотання, суд вирішив відмовити у його задоволенні з огляду на наступне.

Статтями 7, 13 ГПК України закріплено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

За приписами ст.331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При вирішенні питання про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення, суд виходить з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. При цьому, при прийнятті рішення про надання розстрочки та відстрочки суд має враховувати, що відстрочка або розстрочка виконання рішення допускається лише у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки виконання судового рішення, має бути підтверджена відповідними засобами доказування, а до заяви повинні бути додані докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.

При цьому, господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу.

За висновками, викладеними Європейським судом з прав людини у своїх рішеннях, і, зокрема, у рішенні від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини підкреслив, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання відстрочки/розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.

Разом з цим, до заяви про розстрочку виконання рішення суду у даній справі учасник справи всупереч вимог ст. 74 ГПК України не долучив жодних доказів у підтвердження його скрутного фінансового становища. Вплив воєнного стану на господарську діяльність відповідача не доводить неможливість виконання зобов`язань за рішенням суду. Надана суду довідка про взяття Маляренко В.С. на облік як внутрішньо переміщеної особи не може свідчити про фінансовий стан відповідача.

Також відповідачем не надано суду належних та допустимих у розумінні ст.ст.77-78 ГПК України доказів відсутності коштів на рахунках, наявної загрози банкрутства чи інших виняткових обставин, які станом на час розгляду справи судом ускладнюють виконання рішення.

Отже, наведені відповідачем доводи та подані докази не визнані судом такими, що свідчать про винятковість обставин, достатніх та необхідних для розстрочення виконання рішення суду у розумінні ст.ст.73, 74, 76, 77 ГПК України.

Суд також приймає до уваги, що прострочення платежів за періоди березень 2022, квітень 2022, травень 2022 тривало більш ніж 9 місяців, водночас позивач продовжує свою діяльність під час воєнного стану. Несвоєчасність оплати перешкоджає в свою чергу позивачу виконанню покладених на нього державою обов`язків з надання послуг забезпечення споживачів природним газом, погіршує його фінансове становище.

За таких обставин, приймаючи до уваги також інтереси позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав станом на час винесення рішення для задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити, у зв`язку з чим у суду не має підстав для застосування ч.3. ст.7 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р I Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Маляренко Владлени Сергіївни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, місто Київ., вул. Шолуденка, буд.1; код ЄДРПОУ 40121452) пеню у розмірі 6977,07грн, 3% річних у розмірі 785,43грн, інфляційні витрати у розмірі 4389,77грн та судовий збір у розмірі 2684,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 ГПК України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 03.11.2023.

Суддя Ю.В. Макарова