Ухвала суду № 114710175, 03.11.2022, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/12195/17

4-с/760/38/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2022 року Солом`янський районний суд м. Києві в складі:

головуючого-судді - Усатової І.А.,

за участю секретаря - Омелько Г.Т.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії Головного державного виконавця Солом"янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Штойки Людмили Романівни, заінтересована особа: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування", ОСОБА_2 , суд,-

В С Т А Н О В И В:

Скаржниця ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою у якій просила визнати незаконною та скасувати повністю постанову Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Штойки Людмили Романівни від 14.06.2017 про розшук майна боржника, винесену у виконавчому проваджені № НОМЕР_6, зобов`язати Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві ІІІтойку Людмилу Романівну припинити розшук транспортного засобу: автомобіль «DAEWOO NЕХІА» 2008 року випуску, об`єм двигуна 1498, номер кузова НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 , про що повідомити поліцію.

Зазначає, що 14 червня 2017 року Головний державний виконавець Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Штойка Людмила Романівна прийняла рішення у виконавчому проваджені № НОМЕР_6, втілене у постанову про розшук майна боржника, якою оголосила в розшук автомобіль «DAEWOO NЕХІА» 2008 року випуску, об`єм двигуна 1498, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

У постанові зазначено, що даний транспортний засіб, згідно відповіді Регіонального сервісного центру м. Києва нібито зареєстрований за боржником - ОСОБА_3 .

Вважає, що оскаржувана постанова державного виконавця є безпідставною, суперечить вимогам закону, а відтак підлягає скасуванню, оскільки відповідно до ч. З ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження», у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов`язковою для виконання поліцією.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

З огляду на зазначені норми, державний виконавець має право оголосити в розшук транспортний засіб, належить виключно боржнику. Тобто, такий транспортний засіб має належати особі, яка визначена у виконавчому документі, як особа, на яку покладено обов`язок щодо виконання рішення.

Вказала, що відповідно до змісту оскаржуваної постанови, боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_6 є ОСОБА_2 . Проте, транспортний засіб, що оголошений у розшук оскаржуваною постановою, останньому не належить.

З 27.05.2015 до тепер вона є єдиним власником автомобіля «DAEWOO NЕХІА» 2008 року випуску, об`єм двигуна 1498, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , який оголошений у розшук оскаржуваною постановою. Зазначена обставина підтверджуються свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 та витягом з Єдиного державного реєстру МВС України від 04.07.2017.

Чинним законодавством не передбачено право державного виконавця оголошувати у розшук майно, яке не є власністю боржника, а належить іншій особі.

Відтак, у державного виконавця Штойки Л.Р. відсутні правові підстави оголошувати цей транспортний засіб у розшук у виконавчому провадженні НОМЕР_6.

Зазначила, що таким чином, оголосивши у розшук транспортний засіб, який не с власністю (майном) боржника, Головний державний виконавець Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Штойка Людмила Романівна діяла не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Оголошення в розшук оскаржуваною постановою її транспортного засосу порушує законні права, інтереси та свободи щодо вільного володіння та користування зазначеним автомобілем.

Зазначає, що прийнята державним виконавцем Штойкою Г.Р. оскаржувана постанова, суперечить вимогам закону, порушує право власності на автомобіль, а відтак є незаконною та підлягає скасуванню. Просить скаргу задовольнити .

Ухвалою судді від 04.09.2020 у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії та скасування постанови головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Штойки Л.Р. відкрито провадження, призначено справу до судового розгляду.

02.11.2021 на адресу суду від Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві надійшли матеріали виконавчого провадження НОМЕР_6.

У судове засідання скаржник та інші особи, які беруть участь у справі не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч.2 ст.450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного висновку .

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, відносин; інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За правилом ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншою посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Таким чином, зі скаргою, в порядку ст. 447 ЦПК України, на дії/бездіяльність державного/приватного виконавця сторона виконавчого провадження може звернутися лише у випадку, якщо такі дії/бездіяльність допущені при виконанні судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч.1 ст.448 ЦПК України скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Частиною 1 ст.450 та ч.1 ст.451 ЦПК України врегульовано порядок розгляду скарги, а також судове рішення за результатами її розгляду, а саме ухвала суду.

Тобто, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України та його примусовим виконанням.

З матеріалів справи вбачається, що заявником ОСОБА_1 оскаржуються дії державного виконавця в межах виконавчого провадження № НОМЕР_6 від 11.04.2017 з примусового виконання виконавчого листа № 760/25782/14 -ц, виданого 06.02.2017 Солом`янським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Страхова компанія» Арсенал Страхуванння» боргу у розмірі 36209,23 грн.

Постановою від 11.04.2017 відкрито виконавче провадження про примусове виконання вищезазначеного виконавчого листа.

Згідно постанови Головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Штойки Л.Р. від 30.03.2018 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 760/25782/14 -ц, виданого 06.02.2017 Солом`янським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Страхова компанія» Арсенал Страхуванння» боргу у розмірі 36209,23 грн. закінчено у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У статті 3 вказаного Закону передбачено перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню на підставі виконавчих документів.

Разом з тим, при виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів ДВС, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з роз`ясненнями, наведеними у п. п.4,25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» ідповідно до статті 383 ЦПК, частини першої статті 12, частини четвертої статті 82 Закону про виконавче провадження право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, мають лише сторони виконавчого провадження, якщо вважають, що порушено їх права чи свободи. При цьому вони набувають процесуального статусу заявника.

На підставі статті 8 Закону про виконавче провадження сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Суди мають ураховувати, що до учасників виконавчого провадження, які мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, належать також представники сторін за законом чи договором, які діють від їх імені.

Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Як вбачається, скаржниця не є стороною виконавчого провадження.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цими Кодексами, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України, частина 1 статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Згідно ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріальноправові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Матеріали справи не містять будь- якої достовірної інформації про оголошення майна боржника у розшук, однак у матеріалах виконавчого провадження міститься постанова про арешт майна божника від 12.04.2017..

Суд приходить до висновку, що звернення до суду з даною скаргою не є ефективним способом захисту, скаржниці слід звернутися до суду з позовом, а тому, виходячи з вищевикладеного у задоволенні скарги слід відмовити.

Керуючись ч. 2 ст. 19, 124, 129 Конституції України, Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 2, 18, 76-81, 89, 258-260, 268, 273, 447-453 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії Головного державного виконавця Солом"янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Штойки Людмили Романівни - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: І.А.Усатова