Рішення № 114690751, 29.09.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2023 року Справа № 160/13975/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог,-

УСТАНОВИВ:

21.06.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській про сплату боргу (недоїмки) №Ф-113335-17/61У від 04.11.2019 року на суму 23785,08 грн;

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській про сплату боргу (недоїмки) №Ф-113335-17У від 08.10.2021 року на суму 11249,48 грн;

- стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн та витрати з оплати судового збору у розмірі 1073,60 грн.

В обгрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що оскаржувані вимоги податкового органу про сплату боргу (недоїмки) ж протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Амур-Нижньодніпровським відділом ДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було стягнуто з позивача на користь відповідача суму заборгованості у сумі 27564,18 грн відповідно до вимоги №Ф-113335-17/61У від 13.05.2019 року. Тож, станом на 30.05.2023 року заборгованість позивача з єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС України становить 35034,56 грн. Відповідно до довідки Форми ОК-5 ПФУ в період з 2017 року по 2021 рік позивач працювала на підставі трудового договору на підприємствах. Отже, в період з 2017 року по 2020 рік ОСОБА_1 була найманим працівником, а, отже, єдиний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за неї сплачував роботодавець.

26.06.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу залишено без руху.

Ухвалою від 10.07.2023 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

25.09.2023 року на адресу суду надійшов відзив від ГУ ДПС у Дніпропетровській області, який заперечує проти задоволення позовних вимог. Відповідач вказує, що станом на 14.09.2023 року заборгованість по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування по ОСОБА_1 , згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС України, становить 35034,56 гривень. Окрім того, згідно додатку Форми ОК-5, який був наданий позивачем, видно, що в період з липня 2018 року по грудень 2018 року не було сплачено єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Враховуючи вищезазначене, відсутні законодавчі підстави для скасування нарахувань ОСОБА_1 .. Також відповідач наголошує, що розмір витрат на правову допомогу у даній справі не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

28.09.2023 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача вказує, що відповідно до відповіді ГУ ДПС від 02.06.2023 року №4061/6/04-36-24-13-08 нарахування сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 07.2018 року по 12.2018 року становить: за 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн з терміном сплати до 19.10.2018 року; за 4 квартал 2018 року у сумі 2547,18 грн з терміном сплати до 21.01.2019 року. Загальна суму боргу за період з 07.2018 року по 12.2018 року становить 4914,36 грн. Як було зазначено у відзиві, у рамках виконавчого провадження з позивача стягнуто 2754,18 грн. Тож, можна дійти висновку, що заборгованість по сплаті єдиного внеску за період з 07.2018 року по 12.2018 року становить 2160,18 грн.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 з 18.12.2002 року по 12.11.2021 року була зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності.

25.09.2022 року державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відкрито ВП №69814191 постановою про відкриття ВП від 25.09.2022 року на підставі вимоги №Ф-113335-17У від 08.10.2021 року.

Відповідно до постанови від 20.12.2022 року вимогу №Ф-113335-17У від 08.10.2021 року повернуто стягувачу.

18.05.2023 року позивач дізналась з мобільного додатку «ДІЯ» про відкриття відносно неї виконавчого провадження №6981419.

22.05.2023 року представником позивача подано до ГУ ДПС у Дніпропетровській області адвокатський запит щодо підстав нарахування ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як ФОП, а також просив надати копію вимог №ф-113335-17/У від 08.10.2021 року та №ф-11335-17/61У від 04.11.2019 року.

ГУ ДПС у Дніпропетровській області листом №40361/6/04-36-24-13-08 від 02.06.2023 року надало відповідь на вищевказаний запит адвоката та повідомив про таке. ОСОБА_1 з 18.12.2002 року по 12.11.2021 року перебувала на податковому обліку ГУ ДПС Амур-Нижньодніпровській ДПІ як ФОП на загальній системі оподаткування та була платником єдиного внеску. Стан платника 11 припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті). По ІКП ФОП ОСОБА_1 за технологічним кодом нарахування сум єдиного внеску на загальну суму 37788,74 грн, а саме:

- за 2017 рік у сумі 8448,00 грн, термін сплати до 09.02.2018 року;

- за 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, термін сплати до 19.04.2018 року;

- за 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, термін сплати до 19.07.2018 року;

- за 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, термін сплати до 19.10.2018 року;

- за 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, термін сплати до 21.01.2019 року;

- за 1 квартал 2019 року у сумі 2457,18 грн, термін сплати до 19.04.2019 року;

- за 2 квартал 2019 року у сумі 2457,18 грн, термін сплати до 19.07.2019 року;

- за 3 квартал 2019 року у сумі 2457,18 грн, термін сплати до 21.10.2019 року;

- за 4 квартал 2019 року у сумі 2457,18 грн, термін сплати до 20.01.2020 року;

- за 1 квартал 2020 року у сумі 2078,12 грн, термін сплати до 21.04.2020 року;

- за 2 квартал 2020 року у сумі 1039,06 грн, термін сплати до 20.07.2020 року;

- за 3 квартал 2020 року у сумі 3178,12 грн, термін сплати до 19.10.2020 року;

- за 4 квартал 2020 року у сумі 2200,00 грн, термін сплати до 19.01.2021 року.

Станом на 31.10.2019 року, сума заборгованості з єдиного внеску по ФОП ОСОБА_1 становила 26539,26 грн.

ГУ ДПС сформувало та направило на податкову адресу позивача засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-113335-17/61 від 04.11.2019 року на суму 26539,26 грн, яка повернулась відправнику з позначкою «за закінченням терміну зберігання».

Амур-Нижньодніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 10.02.2020 було стягнуто заборгованість у сумі 2754,18 грн.

У зв`язку з несплатою заборгованості ГУ ДПС сформовано узгоджену вимогу від 04.11.2019 року №Ф-113335-17/61У на залишок суми боргу (недоїмки) у розмірі 23785,08 грн та направлено до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Станом на 31.01.2021 року сума заборгованості по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 становила 35034,56 грн.

Керуючись пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 ГУ ДПС сформовано та направлено на податкову адресу ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2021 року №Ф-113335-17/61 на суму 35034,56 грн. Поштове відправлення повернуто до ГУ ДПС у Дніпропетровській області з позначкою «За закінченням терміну зберігання».

У зв`язку з несплатою заборгованості та на виконання пункту 5 розділу VI Інструкції №449, ГУ ДПС сформовано узгоджену вимогу від 08.10.2021 року №Ф-113335-17/61У на суму зростання боргу (недоїмки) у розмірі 11249,48 грн та направлено до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Станом на 14.09.2023 заборгованість по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування по ОСОБА_1 , згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС України, становить 35034,56 гривень.

Також, у матеріалах справи наявні довідки №819, №820, №821 від 22.05.2023 року про доходи позивача, відповідно до яких остання з травня 2019 року по грудень 2021 року (включно) займала посаду «фахівця медичного».

Позивач не погоджується з вказаними вимогами, вважає їх протиправними, що і стало підставою для звернення до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

До вказаного Закону з 01.01.2017 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону N 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу самозайнятої особи Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, діяльності, спрямованої на отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці або як самозайняті особи, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.

Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці або самозайняті особи (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця або самозайнятої особи; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З аналізу правового висновку Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець або самозайнята особа звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, що нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.

Судом встановлено, що позивач в період з 2017 по 2020 роки була офіційно працевлаштована в ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», ТОВ «Алакордфарма», ТОВ «Бовіос Фарм», Представництві «Ріхтер Гедеон НРТ.», тобто була найманим працівником. При цьому у зазначеному періоді роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджено витягом з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за весь період Форми ОК-5 Пенсійного фонду України.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою особою, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.

Таким чином, судом встановлено та підтверджено, що позивач будучи найманим працівником, отримувала заробітну плату, з якої щомісячно відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру.

Неврахування відповідачем всіх обставин статусу позивача як найманого працівника та відрахування за нього роботодавцем сум єдиного внеску призвело до невірного обчислення податковим органом суми єдиного внеску виставленою вимогою, відтак, оскаржувана вимога підлягає скасуванню в повному обсязі.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити.

Одночасно позивач просить стягнути на її користь судові витрати з оплати правової допомоги у розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема: витрати на професійну правничу допомогу; витрати, що пов`язані із прибуттям до суду.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як зазначалося вище, за правилами ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн., останнім надано:

- договір №29 про надання правничої (правової) допомоги від 18.05.2023 року;

- Акт №1 приймання-передачі наданої правової допомоги, відповідно до якого надана наступна правнича допомога:

1) консультація (700,00 грн);

2) підготовка та направлення адвокатського запиту до ДПС (800,00 грн);

3) підготовка та подання до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовної заяви ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 16.06.2023 року про визнання протиправним та скасування вимог (3000,00 грн);

4) поштові послуги (відправлення кореспонденції) до ДПС та до суду (500,00 грн).

- квитанція до прибуткового касового ордера №29/1 від 16.06.2023 року на суму 5000,00 грн, підстава: Договір №29 про надання правової (правничої) допомоги від 18.05.2023 року.

Пунктом 3.2рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року №23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З аналізу норм КАС України та вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вбачається, що досудове врегулювання спору (розробка та надсилання адвокатських запитів та ін.), витрати на канцелярію, поштові послуги, не входять до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи, тому не підлягає задоволенню судом стягнення витрат в цій частині.

Крім того суд зазначає, що «обробка документів для подачі позовної заяви» в силу вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не є окремим видом адвокатської діяльності, а є частиною складення позовної заяви та її подачі до суду, як і зазначено у Акті №1 приймання-передачі.

Тож, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючи складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціну позову та значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони та публічний інтерес до справи, суд приходить до висновку, що сума у загальному розмірі 3 700,00 грн є співмірною з предметом спору, вчиненими адвокатом діями та наданими послугами у вказаній справі, у зв`язку з чим у суду наявні підстави для стягнення сум судових витрат на правничу допомогу за нормою ст.143 КАС України

Розподіл судових витрат у вигляді судового збору здійснюється у відповідності до ст. 139 КАСС України.

Керуючись ст. 139, 241-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправними та скасування вимог задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській про сплату боргу (недоїмки) №Ф-113335-17/61У від 04.11.2019 року на суму 23785,08 грн.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській про сплату боргу (недоїмки) №Ф-113335-17У від 08.10.2021 року на суму 11249,48 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 3 700,00 грн та витрати з оплати судового збору у розмірі 2147,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко