Ухвала суду № 114678631, 31.10.2023, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________

УХВАЛА

"31" жовтня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/856/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Міньковський С.В.

при секретарі судового засідання Черновою В.О.

та за участю: пр-ка АТ "Укрексімбанк" - Головіна О.І. (в режимі вкз, за дов.),

розпорядник майна - Різник О.Ю. (в режимі вкз, свідоцтво №1939 від 08.01.20),

пр-к боржника - Богомазов П.С. (в режимі вкз, ордер серії АА №1285469 від 16.03.23),

розглянувши заяву АТ "Укрексімбанк" з додатковими вимогами до боржника

за заявоюАкціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" про визнання банкрутом Багатопрофільне підприємство «Солідарність» у формі товариства з обмеженою відповідальністю

ВСТАНОВИВ:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТА ПІДСТАВИ ВИМОГ ЗАЯВНИКА.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.03.2023 було відкрито провадження у справі № 922/856/23 про банкрутство Багатопрофільне підприємство Солідарність у формі товариства з обмеженою відповідальністю, код ЄДРПОУ 13670050.

На адресу господарського суду після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про визнання банкрутом Багатопрофільне підприємство Солідарність у формі ТОВ, надійшла заява кредитора АК "Державний експортно- імпортний банк України" (вх.№ 10890 від 02.05.2023) з додатковими грошовими вимогами до боржника Багатопрофільне підприємство Солідарність у формі ТОВ на загальну суму 58 350 937,90 грн., що виникли на підставі кредитних договорів № 18106К31/2159 від 18.08.2006 та № 151407К43 від 16.11.2007 та рішень суду.

Ухвалою суду від 03.05.2023 заяву АТ "Державний експортно- імпортний банк України" (вх.№ 10890 від 02.05.2023) з додатковими грошовими вимогами до боржника Багатопрофільне підприємство Солідарність у формі ТОВ було прийнято судом до розгляду у попередньому засіданні, що складається з сум процентів за користування кредитом, 3% річних, втрат від інфляції. Всього на суму 58 345 569,90 грн. та 5368,00 грн. суми судового збору

Разпорядником майна визнано вимоги кредитора - банку частково на загальну суму 56 717 972,80 грн (пісьмове повідомлення про розгляд вимог кредитора від 05.05.2023), із загальної суми якої разпорядником майна визнано вимоги кредитора - 96 076,57 грн. борг - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення сплати боржником процентів за кредитом, які (проценти за кредитом) нараховані за період з 08.11.2011 по 31.01.2021 на підставі кредитного договору № 18106К31/2159 від 18.08.2006 ;

- 228 614,28 грн. - втрати від інфляції за прострочення сплати боржником процентів за кредитом за кредитним договором № 18106К31/2159 від 18.08.2006, які (проценти за кредитом) були нараховані за період з 08.11.2011 по 31.01.2021;

- 11 062 010,65 грн. борг - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення виконання зобов`язань зі сплати кредиту та процентів за кредитом, про стягнення яких прийнято рішення господарським судом м. Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012;

- 34 873 046,74 грн. - втрати від інфляції за прострочення виконання зобов`язань зі сплати кредиту та процентів за кредитом, про стягнення яких прийнято рішення господарського суду м. Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012.

Всього визнано разпорядником майна за кредитним договором № 18106К31/2159 від 18.08.2006 заборгованість на загальну суму 46 259 748,24 грн.

Сума боргу у розмірі 1 315 877,26 грн., що складає суму процентів за користування кредитом за цим договором, які нараховані кредитором боржнику за період з 08.11.2011 по 31.01.2021 не визнаються разпорядником майна, оскільки остання була нарахована кредитором після припинення дії кредитного договору № 18106К31/2159 від 18.08.2006 та після винесення рішення суду.

Також, разпорядником майна із загальної суму 10 769 944,40 грн., що була заявлена кредитором, арбітражним керуючим було визнано частково додаткові грошові вимоги кредитора за кредитним договором № 151407К43 від 16.11.2007, а саме: визнано разпорядником майна 17 217,52 грн. - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення сплати процентів за кредитом, які (проценти за кредитом) були нараховані за період з 01.04.2012 по 31,01.2021;

- 56 387,64 грн. - втрати від інфляції за прострочення сплати процентів за кредитом, які нараховані кредитором боржника за період з 01.04.2012 по 31.01.2021.

- 499 515,54 грн. - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення виконання зобов`язань зі сплати кредиту та процентів за кредитом, про стягнення яких прийнято рішення Господарського суду м. Києва від 16,10.2012 у справі № 5011-18/5927-2012;

-7 879 735,86 грн. - втрати від інфляції за прострочення виконання зобов`язань зі сплати кредиту та процентів за кредитом, про стягнення яких прийнято рішення Господарського суду м. Києва від 16.10.2012 у справі № 5011-18/5927-2012.

Заборгованісіть у розмірі 317 087,84 грн. - проценти за користування кредитом, що нараховані кредитором за період з 01.04.2012 по 31.01.2021 не були визнані разпорядником майна в зв`язку з тим, що вказані вимоги були нараховані після закінчення дії кредитного договору та після пред`явлення рішення суду до виконання.

Боржник додаткові вимоги кредитора не визнає у повному обсязі, обгрунтовуючи недоведеністю кредитором правових підстав щодо їх нарахування та штучним збільшенням кредитором заборгованості у боржника (письмові заперечення від 12.06.2023 вх. № 14840).

Присутній в судовому засіданні представник кредитора підтримав подану заяву з грошовими вимогами у повному обсязі, просив суд задовольнити її, надавши на виконання вимог ухвали суду письмові пояснення з документами в обгрунтування зроблених нарахувань боргу.

Розглянувши матеріали справи, заяву АТ "Укрексімбанк" з додатковими грошовими вимогами до БП Солідарність у формі товариства з обмеженою відповідальністю, надані суду документи, вислухавши пояснення представника кредитора, розпорядника майна, представнка боржника, здійснивши оцінку всіх доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

ЩОДО ПОРЯДКУ РОЗГЛЯДУ ГРОШОВИХ ВИМОГ КРЕДИТОРІВ.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство та розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, нормами статей 45, 46, 47, ч.1 ст. 122 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ, Кодекс).

Відповідно до положень частин 1, 3, 5 статті 45 КУзПБ:

- конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство;

- до заяви в обов`язковому порядку додаються, зокрема, документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника;

- заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Приписами ч.1 ст. 46 цього Кодексу передбачено, що господарський суд не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви конкурсного кредитора здійснює перевірку її відповідності вимогам цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого ч.1 статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

Крім того, суд вважає за необхідне звернутися до усталених правових висновків Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов`язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство, за якими:

- заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови ВСУ: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);

- обов`язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (Постанови ВСУ: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);

- під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (Постанови ВСУ: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);

- у попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови ВСУ: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18).

- завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови ВСУ: від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).

Ці висновки не втратили своєї актуальності з введенням в дію з 21.10.2019 Кодексу України з процедур банкрутства.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ І ВИСНОВОК СУДУ.

Як було вказано вище, до господарського суду Харківської області надійшла заява АТ "Державний експортно-імпортний банк України" з додатковими грошовими вимогами до боржника, відповідно до якої заявник просить суд визнати заявлені кредиторські вимоги на загальну суму 58 350 937,90 грн, з врахування сплаченої суми судового збору у розмірі 5368,00 грн.

Як свідчать надані кредитором суду документи, заборгованість боржника перед кредитором виникла на підставі укладених між сторонами кредитних договорів та договору поруки, зокрема:

За кредитним договором № 18106К31/2159 від 18.08.2006, кредитор - банк надав БП Солідарність у формі ТОВ кредит, який боржник зобов`язався повернути банку та щомісячно до дати повного погашення заборгованості за кредитом сплачувати у розмірах, передбачених кредитним договором, проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі за цим договором (п.п. 3.4.1,3.5.1,5.1.1 Кредитного договору за № 18106К31/2159 від 18.08.2006).

В подальшому, зв`язку з невиконанням умов вказаного кредитного договору рішенням господарського суду м. Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 06.02.2013, що набрало законної сили, з боржника було стягнуто заборгованість за кредитним договором за № 18106К31/2159 від 18.08.2006 у загальному розмірі 194 535 754 грн 37 коп. та 71 988 франків 98 сантимів, станом на 20.04.2012 за період з 01.01.2009 по 07.11.2011, яка складалась із:

- 173 143 570,82 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 20 163 679,33 грн - нараховані проценти за користування кредитом; 497 577,52 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 57 385,83 шв. франків - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом;376546,67 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом; 59527,96 грн - 3% річних у звязку з несвоєчасним погашенням кредиту, 14603,15 швейцарских франків - 3% річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням суми процентів, 155 059,99 грн - 3% річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням суми процентів за користування кредитом, 139 792,08 грн - втрати від інфляції у зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту та процентів за користування кредитом,64 366 грн 48 коп. судового збору.

Постановою приватного виконавця від 05.05.2021 було відкрите виконавче провадження з виконання наказу суду у справі № 5011-34/6378-2012.

За час виконання наказу господарського суду від 25.02.2013р. у вказаній справі боржником було часткого погашено вимоги кредитора за рішенням господарського суду м. Києва від 08.08.2012 у справі N3 5011-34/6378-2012 у загальній сумі грошових коштів в розмірі 152 861 070,34 грн. Цими коштами боржника були повністю погашені кредитору проценти за користування кредитом в сумі 20 163 679,33 грн та частково борг за простроченим кредитом в сумі 132 697 391,01 грн.

Отже, на час розгляду додаткової заяви кредитора, залишок боргу за вищезазначеним рішенням господарського суду м. Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012 становив: 40 446 179,81 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 97577,52 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 57 385,83 швейцарських франків - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом; 376 546,67 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування Кредитом; 59 527,96 грн - 3 % річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту; 14 603,15 швейцарских франків - 3 % річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням суми процентів за користування кредитом; 155 059,99 грн - 3 % річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням суми процентів за користування кредитом; 139 792,08 грн - втрати від інфляції у зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту та процентів за користування кредитом; 64 366 грн. 48 коп. - судового збору.

Вказане вище підтверджено ухвалою господарського суду у справі № 922/856/23 від 28.03.2023 про банкрутство БП Солідарність у формі ТОВ, відповідно до якої було відкрито провадження у справі по банкрутство БП Солідарність у формі ТОВ та визнано вимоги ініціюючого кредитора до боржника.

З огляду на приписи ч. 4 ст. 75 ГПК України зазначені обставини є такими, що мають преюдиційне значення та відповідно не підлягають повторному доказуванню.

Суд зазначає, що кредитором в заяві з додатковими грошовими вимогами до боржника було додатково нараховано боржнику борг за кредитним договором № 18106К31/2159 від 18.08.2006 на загальну суму 47 575 625,50 грн. станом на 27.03.2023 (на момент вікриття справи про банкрутство боржника - ухвала господарського суду від 28.03.2023 по справі № 922/856/23).

Вказана вище сума складається з 1 315 877,26 грн. сума процентів за користування кредитом за договором, що нараховані кредитором боржнику за період з 08.11.2011 по 31.01.2021;

- 96 076,57 грн. борг - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення сплати боржником процентів за кредитом, які (проценти за кредитом) нараховані за період з 08.11.2011 по 31.01.2021;

- 228 614,28 грн. - втрати від інфляції за прострочення сплати боржником процентів за кредитом, які (проценти за кредитом) були нараховані за період з 08.11.2011 по 31.01.2021;

- 11 062 010,65 грн. - борг- 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення виконання зобов`язань зі сплати кредиту та процентів за кредитом, про стягнення яких прийнято рішення господарським судом м. Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012;

- 34 873 046,74 грн. - втрати від інфляції за прострочення виконання зобов`язань зі сплати кредиту та процентів за кредитом, про стягнення яких прийнято рішення господарського суду м. Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012.

Також, суд зазначає, що рішенням господарського суду м. Києва від 16.10.2012 у справі № 5011-18/5927-2012, що набрало законної сили, було стягнуто солідарно з ТОВ "Солтрейд" та з боржника Багатопрофільного підприємства Солідарність у формі ТОВ (поручителя за кредитним договором № 151407К43 від 16.11.2007) заборгованість за кредитним договором № 151407К43 від 16.11.2007 та договором поруки № 51407Р18 від 20.11.2007 на користь Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України в сумі 40 668 210 грн 78 коп. заборгованості за кредитом, 3 010 510 грн 05 коп. процентів за користування кредитом, 118 929 грн. 42 коп. суму пені за несвоєчасне погашення кредиту, 358 645 грн 92 коп. пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, 14 020 грн 32 коп. 3% відсотків річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту, 68 991 грн 39 коп. 3% відсотків річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням суми процентів за користування кредитом, 4 478 доларів США 59 центів 3% річних у звязку з несвоєчасним погашенням суми процентів за користування кредитом, 81 176 грн 72 коп. інфляційних втрат у зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту та процентів за користування кредитом, 64 380 грн витрати зі сплати судового збору. Було видано наказ суду від 01.02.2013.

На час розгляду заяви кредитора, як свідчать додані до заяви кредитора документи, рішення господарського суду м. Києва від 16.10.2012 у справі № 5011-18/5927-2012 не було виконано боржником Багатопрофільним підприємством Солідарність у формі ТОВ у повному обсязі.

Суд зазначає, що кредитором в заяві з грошовими вимогами до боржника було додатково нараховано боржнику борг за кредитним договором № 151407К43 від 16.11.2007 на загальну суму 10 769 944,40 грн. станом на 27.03.2023, із якої:

- 317 087,84 грн. - проценти за користування кредитом, нараховані за період з 01.04.2012 по 31.01.2021;

- 17217,52 грн. - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення сплати процентів за кредитом, які (проценти за кредитом) були нараховані за період з 01.04.2012 по 31,01.2021;

- 56 387,64 грн. - втрати від інфляції за рострочення сплати процентів за кредитом, які нараховані кредитором боржника за період з 01.04.2012 по 31.01.2021.;

-2 499 515,54 грн. - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення виконання зобов`язань зі сплати кредиту та процентів за кредитом, про стягнення яких прийнято рішення Господарського суду м. Києва від 16.10.2012 у справі № 5011-18/5927-2012;

- 7 879 735,86 грн. - втрати від інфляції за прострочення виконання зобов`язань зі сплати кредиту та процентів за кредитом, про стягнення яких прийнято рішення Господарського суду м. Києва від 16.10.2012 у справі № 5011-18/5927-2012.

Доказом того, що судові рішення у справі № 5011-34/6378-2012 та у справі № 5011-18/5927-2012 не виконані боржником, а заборгованість за кредитними договорами не погашена є виписки з рахунків обліку заборгованості за кредитними договорами № 18106К31/2159 від 18.08.2006 та № 151407К43 від 16.11.2007, що було надано кредитором та не спростовано боржником.

Щодо заявлених грошових вимог щодо заборгованості за процентами за користування кредитом, нарахованих відповідно до п.п. 3.2.5. ст.3 кредитного договору за № 18106К31-21/2159 (в редакції додаткової угоди від 08.11.2011), та за кредитним договором № 151407К43 від 16.11.2007 (п.п.3.5.1. - 3.5.3. ст.3.5. цього договору) та договором поруки № 15147Р18 від 20.11.2007 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Зокрема, згідно з положеннями ст.ст. 1048, 1049, 1054 ЦК України на підставі кредитного договору у позичальника виникає обов`язок з повернення наданих йому банком грошових коштів (кредиту) та сплати процентів у встановлені договором строки (терміни). Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (абз. 2 ч. 1 ст. 1048 зазначеного Кодексу).

Водночас невиконання зобов`язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушеннями зобов`язання, що зумовлюють настання правових наслідків, встановлених договором або законом: зміни умов зобов`язання, сплати неустойки, тощо (ст.ст. 549, 610, 611 ЦК України).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, згідно з частиною 2 якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стосовно застосування наведених норм матеріального права Велика Палата Верховного Суду неодноразово в своїх постановах (зокрема в постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16) викладала висновок про те, що припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Натомість в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

Суд звертає увагу, що вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 дійшла висновку про відсутність таких підстав для відступу від наведеної правової позиції як: застарілість внаслідок розвитку в певній сфері суспільних правовідносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини; вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, зокрема внаслідок існування невідповідності критерію "якість закону" законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права).

Тобто, Велика Палата Верховного Суду України в зазначеній постанові у справі №910/458/16 наголосила, що проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту банком наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник (боржник), одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Проте, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто, позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України, оскільки сплив строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги (позову до суду) про дострокове погашення кредиту змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору та строк зобов`язань між сторонами за таким кредитним договором вважається таким, що настав.

Отже, регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами).

Суд зазначає, що відповідно до змісту додаткової заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, банк нарахував проценти у розмірі 1 315 877,26 за користування кредитом, відповідно до п.п. 3.2.5. ст.3 "Кредит та проценти" кредитного договору за № 18106К31/2159 від 18.06.2006 (в редакції додаткової угоди за № 18106К31-21/2159 від 08.11.2011) на підставі ст. 1048 ЦК України.

Вказана вище сума процентів була нарахована кредитором в період з 08.11.2011 по 31.01.2021 за процентною ставкою 0,1% річних на суму основного боргу за кредитом у розмірі 173 143 570,82 , що була визначена на підставі рішення господарського суду міста Київа у від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012, тобто, за період після звернення кредитора з позовом про дострокове стягнення кредиту.

Відповідно до змісту вказаного вище рішення суду у справі № 5011-34/6378-2012 суд, стягуючи солідарно заборгованість в судовому рішення зазначив, що заборгованість у боржника ТОВ БП "Солідарність" за відсотками утворилася станом на 07.11. 2011.

Отже, кредитор звернувшись із позовом про дострокове стягнення кредиту на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України, втратив право нараховувати проценти за кредитом на підставі кредитного договору за № 18106К31/2159 від 18.06.2006 після 07.11.2011.

Зазначене вище не означає, що сторони не можуть домовитися (передбачити у договорі) про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі.

Разом з тим, суд звертає до уваги, зокрема, що зміст п.п. 3.2.5. ст. 3 кредитного договору за №18106К31/2159 від 18.06.2006, на який посилається банк, не свідчить про узгодження сторонами певного розміру процентів як міри відповідальності за неповернення кредиту після закінчення строку кредитування чи пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту (у тому числі в розмірі, що дорівнює процентам за правомірне користування кредитом). До того ж наведений пункт цього кредитного договору розташований в розділах (статтях), які регулюють правомірну поведінку сторін (ст. 3 - "предмет договору, кредит та проценти"), а не в окремому розділі (статі), що регулює відповідальність позичальника - боржника (ст. 7 кредитного договору - "Відповідальність позичальника").

Тлумачення правочину у розумінні статей 213, 637 ЦК України є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення суперечностей та прогалин у трактуванні його положень.

Одним з рівнем тлумачення є врахування: мети правочину, змісту попередніх переговорів, усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), звичаїв ділового обороту; подальшої поведінки сторін; тексту типового договору; інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

У разі сумніву суд застосовує принцип Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party)".

Отже, тлумачення та свіввідношення положень вищенаведеного кредитного договору не визначає та не встановлює між сторонами можливість нарахування процентів за процентною ставкою 0,1% річних на суму основного боргу, як міру відповідальності, за період після закінчення строку кредитування (або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту).

Посилання кредитора на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, не має під собою грунтовної підстави, оскільки Велика Палата Верховного Суду уточнила висновок, наведений у постанові від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів таким, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (ст. 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором. Натомість, сторонами за кредитним договором не було визначено розмір процентів за порушення грошового зобов`язання відповідно до приписів ст. 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі 755/10947/17 наголосила на тому, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.

Отже, твердження кредитора про необхідність нарахування процентів за "користування кредитом" по день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитного договору чи наявного рішення суду, яке пред`явлено до примусового виконання не ґрунтується на нормі закону або договору.

З тих же самих вищевказаних правових підстав, не має законною вимогою кредитора щодо нарахування боржнику суми процентів за кредитним договором № 151407К43 від 16.11.2007 ( п.п.3.5.1.- 3.5.3 ст. 3 цього договору), за додатковою угодою № 151407К43-14 від 07.11.2011 до цього кредитного договору ( п.п.3.2.1.-3.2.5 цієї додатково угоди ) та за договором поруки № 15147Р18 від 20.11.2007, що була нарахована кредитором у загальному розмірі 317 087,84 грн. за період з 01.04.2012 по 31.01.2021 на підставі ст. 1048 ЦК України за процентною ставкою 0,1% річних, після звернення кредитора з позовом про дострокове стягнення суми кредиту з боржника. Вказана сума відсотків була нарахована на суму основного боргу за кредитом у розмірі 40 668 210,78, яка була визначена на підставі рішення господарського суду міста Київа від 16.10.2012 у справі № 5011-18/5927-2012, що набрало законної сили.

Оскільки судом не було визнано кредитору нараховані боржнику проценти у розмірі 1 315 877,26 за період з 08.11.2011 по 31.01.2021 за кредитним договором № 18106К31/2159 від 18.06.2006 за процентною ставкою 0,1% річних, після звернення кредитора з позовом про дострокове стягнення суми кредиту з боржника, то нарахування кредитором 96 076,57 грн. боргу - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення сплати боржником такої суми процентів річних, які нараховані за період з 08.11.2011 по 31.01.2021 та 228 614,28 грн. - втрати від інфляції за прострочення сплати боржником таких процентів за кредитом, що були нараховані кредитором за період з 08.11.2011 по 31.01.2021, є такими, що не законними, в зв`язку з чим не підлягають судом задоволенню.

Також, судом не визнається заборгованіть у розмірі 17 217,52 грн. - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення сплати боржником процентів у розмірі 317 087,84 грн. за кредитним договором № 151407К43 від 16.11.2007, за процентною ставкою 0,1% річних, після звернення кредитора з позовом про дострокове стягнення суми кредиту з боржника, що були нараховані кредитором за період з 01.04.2012 по 31.01.2021 та сума 56 387,64 грн. - втрати від інфляції за прострочення сплати процентів у розмірі 317 087,84 грн за наданим кредитом, які були нараховані кредитором боржнику за період з 01.04.2012 по 31.01.2021, оскільки вказаний розмір процентів не був визнаний судом з підстав визначених вище.

Щодо Рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі №3-188/2020(455/20), на яке посилається кредитор, обгрунтовуючи свої грошові вимоги до боржника.

Суд зазначає та звертає увагу, що перевіряючи на відповідність Конституції України припис першого речення ч. 1 ст. 1050 ЦК України, Конституційний Суд України вказав, що приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України, першого речення ч. 1 ст. 1050 ЦК України та ч.1 ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (ч. 1 ст. 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

Разом з тим, вирішуючи виключну правову проблему, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 дійшла висновку, що таке обґрунтування рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи ч. 2 ст. 625 та ч. 1 ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за ст. 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за ст. 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін) (п. 143 постанови Великої Палати Верховного Суду).

Крім того, суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Конституційний Суд України у вказаному рішенні наголосив, що забезпечення сталості та єдності судової практики є основоположною функцією Верховного Суду (ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), яку не може здійснювати інший орган державної влади, зокрема Конституційний Суд України (останній абзац пункту 8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі №3-188/2020(455/20)). Виконуючи це завдання, саме Верховний Суд здійснює тлумачення та застосування норм ЦК України й інших Законів України, а Конституційний Суд України вирішує питання про конституційність цих норм, зокрема за конституційними скаргами, та здійснює офіційне тлумачення Конституції України (пункти 1, 2 частини першої статті 150, стаття 1511 Конституції України, пункти 1, 2, 9 частини першої статті 7 Закону України "Про Конституційний Суд України").

У зв`язку з викладеним Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення або підходи, застосовані в цих рішеннях, мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини; вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, зокрема внаслідок існування невідповідності критерію "якість закону" законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за "користування кредитом", сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.

Отже, враховуючи викладене, доводи кредитора не знайшли свого підтвердження, оскільки це питання вже вирішувалося Великою Палатою Верховного Суду і остання дійшла висновку про рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі №3-188/2020(455/20) збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду, що були висвітлені в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 .

Щодо заявлених грошових вимог щодо заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

Суд зазначає, що кредитором на суми основного боргу за кредитом у розмірі 1 73 143 570,82 та процентів за кредитом у розмірі 20 163 679,33, які були визначені у рішенні господарського суду м. Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012 боржнику було нараховано 11 062 010,65 грн. борг - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення виконання зобов`язань зі сплати кредиту та процентів та 34 873 046,74 грн. - втрати від інфляції за прострочення виконання зобов`язань зі сплати кредиту та процентів, за період з 28.03.2020 по 22.02.2022.

Крім того, кредитором на суми основного боргу за кредитом у розмірі 40 668 210,78 та процентів за кредитом у розмірі 3 010 510,00, суми яких були визначені у рішенні господарського суду м. Києва від 16.10.2012 у справі № 5011-18/5927-2012 боржнику було нараховано 2 499 515,54 грн. - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення вказананих зобов`язань та 7 879 735,86 грн. - втрати від інфляції за прострочення виконання зобов`язань зі сплати кредиту та процентів за кредитом за період з 28.03.2020 по 22.02.2022.

Як було зазначено вище, звернувшись із позовом про дострокове стягнення кредиту на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України, банк втратив право нараховувати проценти за кредитом, але це не позбавляє кредитора можливості застосовувати до боржника заходи відповідальності за порушення грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України (далі УК України), то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити кредитору певну грошову суму, але неправомірно не сплачує її, визнається користуванням чужими коштами.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та суму 3% річних , як компенсацію (плати) від боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Стягнення інфляційних витрат та 3% річних можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову (заяви) (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17).

Статтею 599 ЦК України та статтею 202 ГК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У свою чергу, стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов`язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат та річних процентів входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальним видом цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови). За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення ст. 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення.

Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).

У ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2010 у справі №916/190/18 викладено правову позицію, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Отже, на підставі вищенаведеного, кредитором правомірно було здійснено нарахування боржнику сум заборгованості 3% річних та сум індексу інфляції на підставі невиконаних боржником рішень та наказів суду.

Проте, суд наголошує, що у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).

З урахуванням вищенаведеного, судом встановлено, що кредитором невірно було здійснено нарахування 3% річних згідно до ст. 625 ЦК України за прострочення боржником процентів за кредитом на суму 20 163 679,33, про стягнення яких було прийнято рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2012, які були нараховані кредитором з 28.03.2020 по 22.02.2022 на загальну суму 1 153 886,89 грн. Так, кредитором при проведенні нарахування 3% річних боржнику не було враховано той факт, що частково сума процентів за вказаним вище рішенням суду, було погашена боржником кредитору на загальну суму 32 670,34 грн, яка була списана кредитором з поточних рахунків боржника під час примусового виконання наказу суду до 29.09.2022. Отже, на час подання кредитором додаткових вимог грошових вимог сума боргу з процентів за вказним рішення суду за період з 08.11.2011 по 31.01.2021 зкладала суму лише 20 131 008,99 , а ні 20 163 679,33.

Крім того, суд звертає увагу та зазначає, що Постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 5011-34/6378-2012 від 12.04.2023р. була задоволена апеляційна скарга Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі ТОВ та визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича у виконавчому провадженні щодо порушення порядку арешту майна боржника (БП "Солідарність" у формі товариства з обмеженою відповідальністю), оцінки майна та його реалізації, а саме:

- визнано неправомірними дії виконавця Телявського А. М. у виконавчому провадженні щодо визначення вартості будівлі центру сімейного дозвілля, загальною площею: 7317 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Малиновського Маршала, буд. 24/10, літера А, яка здійснена на підставі звіту про незалежну оцінку ринкової вартості нежитлової нерухомості ТОВ "Консалтингова компанія "БІ.ЕФ.СІ".;

- визнано недійсною оцінку та скасувано звіт про незалежну оцінку ринкової вартості нежитлової нерухомості будівлі центру сімейного дозвілля, загальною площею: 7317 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Малиновського Маршала, буд. 24/10, літера А, який складений ТОВ "Консалтингова компанія "БІ.ЕФ.СІ".

- визнано протиправними дії виконавця Телявського А.М. у виконавчому провадженні щодо формування заявки на реалізацію арештованого майна від 18.08.2022 та скасувано вказану заявку.

- визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. про опис та арешт майна (коштів) боржника від 03.08.2022 у виконавчому провадженні.

- визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. від 11.08.2022 про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

Як вбачається з тексту постанови апеляційної інстанції у справі № 5011-34/6378-2012 від 12.04.2023р., у проваджені приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. перебувало виконавче провадження, яке було відкрито постановою виконавця від 05.05.2021 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 25.02.2013 у справі №5011-34/6378-2012, стягувачем якого виступало Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", а боржником - Багатопрофільне підприємство "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було засвідчено, що за боржником БП Солідарність у формі ТОВ на праві власності було зареєстровано: будівля центру сімейного дозвілля, за адресою: м. Київ, вулиця Малиновського Маршала, будинок 24/10 літера А, загальною площею 7317, кв. м, яку боржник передав в іпотеку (іпотечний договір №18106Z109 від 19.08.2006) АТ Державний експортно - імпортний банк України в забезпечення виконання забов`язань за кредитним договором №18106К31/2159 від 18.08.2006.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Аналогічна норма також міститься у статті 572 Цивільного кодексу України.

Стаття 589 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 2 статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України "Про іпотеку".

Протоколом № 576584 проведення електронного аукціону (торгів) від 19.09.2022, вищезазначена будівля, що була предметом іпотеки, була продана переможцу аукціона - АТ Державний експортно - імпортний банк України за ціною 160 872 000,00 грн.

Вищенаведене та мотивувальна частина Постанови Північного апеляційного господарського суду у справі № 5011-34/6378-2012 від 12.04.2023р. засвідчує, що експертна оцінка вказаного вище спірного нерухомого майна була проведена з порушенням норм чинного законодавства та є не об`єктивною, оскільки суб`єкт оціночної діяльності не здійснював особистого огляду нерухомого майна, зокрема його внутрішнього огляду, не здійснив ідентифікацію об`єкта оцінки та спирався на завідомо не правдивих даних, щоб вплинути на визначення вартості оцінюваного майна та, як наслідок, призвело до реалізації вищевказаного арештованого нерухомого майна боржника за заниженою ціною.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Як було зазначено раніше, за змістом частини 2 статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Боржник передав кредитору в іпотеку нерухомість в забезпечення виконання боржником зобов`язань за кредитним договором № 18106К312/2159, наслідком укладення іпотечного договору. В подальшому кредитор звернув стягнення на іпотечне майно боржника (нерухомість).

Проте, незважаючи на рішення Північного апеляційного господарського суду у справі № 5011-34/6378-2012 від 12.04.2023р, яким встановлено порушення інтересів БП Солідарність у формі ТОВ при здійсненні приватним виконавцем продажі нерухомого майна остатнього, кредитор подає до господарського суду у травні 2023р. вх № 10890 заяву з додатковими грошовими вимогами до боржника, в якої нараховує додадково згідно ст. 625 ЦК України на суми кредиту та процентів за рішенням суду додаткові суми інфляції та 3% річних.

Суд зазначає, що нарахування кредитором додаткових сум інфляції та 3% річних не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості заявляти до боржника надмірні грошові суми як інфляційні витрати та 3% річних, при наявності несправедливого за заніженої ціною продажі майна боржника, яке він передав в іпотеку кредитору, не спотворює їх дійсне правове призначення (компенсаційний характер), оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання та задовольняти відсотки за користувння кредитом, інфляційні витрати та 3% річних перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Отже, з цього приводу суд, доходить висновку, що нарахування кредитором за додатковою заявою з грошовими вимогами до боржника, що була подана 02.05.2023р. вх.10890, на суми основного боргу за кредитом у розмірі 173 143 570,82 та процентів за кредитом у розмірі 20 163 679,33 грн. сумм 11 062 010,65 грн. борг - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення виконання зобов`язань зі сплати кредиту та процентів та 34 873 046,74 грн. - втрат від інфляції за прострочення виконання зобов`язань зі сплати кредиту та процентів, за період з 28.03.2020 по 22.02.2022, є необгрунтованим та не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З`ясування відповідних обставин здійснюеться із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити її, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов`язок суду (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 757/28231/13-ц, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20).

Відхиляючи доводи кредитора частково суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Керуючись ст. ст. 2, 45-47 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 74, 79, 86, 234-235, 236 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Визнати вимоги кредитора АТ "Державний експортно-імпортний банк України" частково на суму 10 378 251,40 грн. (2 499 515,54 грн. - 3% річних та 7 879 735,86 грн. втрати від інфляції) та судовий збір 5368 грн.

В залишку суми боргу кредитору відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.

Ухвала підписана 03.11.2023.

Суддя Міньковський С.В.