Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 420/13441/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, в якому позивач просить:
визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 з встановленням базового місяця - грудень 2014 року, жовтень 2015 року;
зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року враховуючи базовий місяць - січень 2008 року та з врахуванням раніше проведеної виплати;
визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо нездійснення нового розрахунку та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористанні 84 дня додаткової відпустки, як учаснику бойових дій з урахуванням індексації грошового забезпечення, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби;
зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористанні 84 дня додаткової відпустки, як учаснику бойових дій з урахуванням індексації грошового забезпечення, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби з урахуванням раніше виплаченої суми.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період часу з 01.06.2012 по 03.12.2020 він проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України, у тому числі за контрактом у Білгород-Дністровському прикордонному загоні ( НОМЕР_1 прикордонний загін). В період часу з 07.06.2014 по 25.07.2014 безпосередньо брав участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції (відомості військового квітка серії НОМЕР_3 ). Наказом від 03.12.2020 № 583-ОС начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 звільнено в запас Збройних сил України.
Позивач вказує, що до складових грошового забезпечення, з якого розрахована розмір грошової компенсація за 84 невикористаних календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, відповідачем безпідставно не включено індексацію грошового забезпечення, яка у листопаді 2020 року складала 701, 50 грн. (особиста картка грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2020 рік).
Крім того, під час проходження військової служби та при звільненні відповідачем, в порушення вимог ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 1, ч. 1, 5 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», не виплачувалась мене індексація грошового забезпечення. Лише за результатом розгляду мого звернення про виплату заборгованості по індексації 25 прикордонним загоном у травні 2021 року позивачу було нараховано та виплачено за період з 01.07.2015-28.02.2018 індексацію грошового забезпечення у сумі 25345, 43 грн. із застосування при розрахунку суми індексації місяця підвищення тарифних ставок (окладів) - грудень 2014 року, липень 2015 року (довідка НОМЕР_1 прикордонного загону від 22.05.2023 №216, лист НОМЕР_1 прикордонного загону від 25.05.2023 №11/Ж-130-23-вих).
Проте, позивач не згодний з розрахунком та сумою виплаченої йому індексації, вважає противоправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за 84 невикористаних календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, без включення індексації до складових грошового забезпечення, з якого розрахований розмір зазначених виплат при звільненні, у зв`язку з чим мною отримано занижений їх розмір.
Позивач також вказує, що 03 травня 2023 року він звернувся із заявою до НОМЕР_1 прикордонного загону з проханням здійснити перерахунок виплат при звільненні та виплатити індексацію грошового забезпечення за період служби з урахуванням базового місяця - січень 2008 року; провести перерахунок та здійснити доплату належної йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій з урахуванням всіх складових грошового забезпечення за останньою штатною посадою на день звільнення - включення сум індексації.
За результатами розгляду звернень відповідач листом від 25.05.2023 №11/Ж-130-23-вих повідомив позивача про те, що індексація грошового забезпечення за період з січня 2016 по лютий 2018 буде виплачена в повному обсязі, грудень 2014 року, липень 2015 року - є базовим для обчислення мені суми індексації грошового забезпечення.
Позивач вважає, що бездіяльність та дії відповідача щодо нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця - грудень 2014 року, липень 2015 року, неврахування індексації грошового забезпечення до складу грошового забезпечення, з якого обчислено розмір компенсації за невикористані дні додаткової відпустки - є протиправними.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначено, що починаючи з 01.12.2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, у тому числі військовослужбовець. Поряд з цим, слід зазначити, що відповідні зміни до Порядку №1078 були внесені постановою КМУ №1013 від 09.12.2015 року «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів». Пунктом першим вказаної Постанови №1013 передбачено підвищення з 01.12.2015 року посадових окладів працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників. При цьому, підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців. Тобто, Постановою №1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери, окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців. При цьому, зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась лише з 01.03.2018 року у зв`язку з набранням чинності постанови КМУ від 30.08.2017 року №704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців. Це стало підставою для зміни місяця підвищення (базового місяця) у цілях нарахування індексації військовослужбовцю з січня 2016 по березень 2018 року. Отже, з прийняттям Постанови №1013, якою було змінено порядок проведення індексації, тобто з 01.12.2015 року і включно до 01.03.2018 року посадові оклади військовослужбовців не змінилися.
За твердженням представника відповідача, з врахуванням п.5 Порядку №1078 (в редакції постанови №1013) об`єктивно вірними та справедливими є дії прикордонного загону щодо індивідуального встановлення останнього місяця підвищення посадового окладу військовослужбовця та застосування його як базового для обрахунку індексації грошового забезпечення.
Також представник відповідача вказує, що питання про те, який базовий місяць був використаний відповідачем при нарахуванні індексації є виключно повноваженнями відповідача, а тому підстави для зобов`язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням бажаного ним базового місяця відсутні.
Щодо складових грошового забезпечення, які враховувалися при виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, представник відповідача вказує таке.
Згідно з п. п. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Пункти 3, 4 вказаної статті передбачають, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Відповідно до наказу МВС від 25.06.2018 № 558 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки проводиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, до складу якого входять складові, зазначені вище.
Таким чином, на переконання представника відповідача посадові особи НОМЕР_1 прикордонного загону діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначив, зокрема, що відповідач у відзиві не спростував його твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог та просив адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 10.07.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Станом на дату вирішення даної адміністративної справи інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року проходив службу в Південному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України, а саме:
З 15.05.2015 по 22.03.2016 інспектор прикордонної служби 3 категорії водій кулеметної групи окремого відділу прикордонної служби (типу С) Південного регіонального управління з м. д. м. Державної прикордонної служби України;
З 23.03.2016 по 01.04.2016 зарахований у розпорядження начальника НОМЕР_4 прикордонного загону (І категорії) Південного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України;
З 01.04.2016 по 03.08.2017 Інспектор прикордонної служби 3 категорії водій відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби (тип С) НОМЕР_4 прикордонного загону (І категорії) Південного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України;
З 03.08.2017 по 16.03.2018 начальник секції водій секції автомобільних перевезень автомобільної групи відділення автомобільного та бронетанкового забезпечення інженерно технічного відділу НОМЕР_4 прикордонного загону (І категорії) Південного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України.
Також судом встановлено, що з 14.11.2018 року позивача переведено в розпорядження начальника НОМЕР_1 прикордонного загону (І категорії) Південного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України.
Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 03.12.2020 року №583-ОС відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Указу Президента України від 29.12.2019 року №1115/2009 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України» виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів грошового забезпечення прапорщика ОСОБА_1 (П-031519), старшого техніка водія відділу логістики відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » 1 категорії (тип Б), звільненого з військової служби в запас наказом начальника прикордонного загону від 23.11.2020 №552-ос за підпунктом «ж» (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в запас Збройних сил України.
Зокрема, наказано виплатити грошову компенсацію за 84 невикористаних календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки.
На звернення позивача від 03.05.2023 року вх. №Ж-130, НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України позивачу надано:
-довідку про розмір нарахованої та виплаченої індексація за період з 01.07.2015 по 28.02.2018 року з визначенням базового місяця та копію платіжного доручення підтверджуючі виплату індексації;
-особисті картки грошового забезпечення за 2018-2020 роки із зазначенням розміру щомісячного грошового забезпечення. Зазначено, що особисті картки грошового забезпечення за інший період служби позивачу нададуть за місцем проходження служби в інших військових частинах;
-довідку про розмір, види виплат та дату виплати на підставі наказу про звільнення;
-витяг з послужного списку.
Також повідомлено, що правових підстав для виплати середнього заробітку за весь час затримки вказаних виплат не має.
Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до платіжної відомості №143 на видачу грошового забезпечення за травень 2021 року від 27.05.2021 року військовою частиною НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби) виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року в розмірі 24965,25 грн, з визначенням базового місяця грудень 2014 року, жовтень 2015 року.
Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ст.65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідності до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
В силу ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
У статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі: до 01 січня 2016 року - 101 відсоток, після 01 січня 2016 року - 103 відсотки (з 01 січня 2016 року набрав чинності Закон від 24 грудня 2015 року №911-VIII, яким внесено зміни до вказаного Закону, зокрема змінено відсоток порогу індексації в сторону збільшення).
Згідно з ч.1 ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (ч.2 ст.5 Закону №1282-XII).
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч. 6 ст. 5 Закону №1282-XII).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства. (абз.8 п.4 Порядку №1078).
Згідно п.5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Виходячи зі змісту наведеної норми для проведення подальшої індексації з наступного за базовим місяцем здійснюється нове обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком до перевищення порогу індексації. При цьому сума підвищення доходу має перевищувати суму індексації, що має нараховуватись у місяці зростання доходу.
Згідно з п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, з аналізу наведених положень законодавства випливає, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.
Відповідно до вимог вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Згідно п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078), у редакції Постанови № 1013 від 09.12.2015 року, яка набрала чинності з 15.12.2015 року та підлягала застосуванню з 01.12.2015 року, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, починаючи з 01.12.2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, у тому числі військовослужбовець.
В той же час, відповідні зміни до Порядку № 1078 були внесені постановою Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015 року Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів (далі - Постанова № 1013).
Пунктом 1 вказаної постанови № 1013 передбачено підвищення з 01.12.2015 року посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників.
При цьому, підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців. Тобто, постановою № 1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1- 3-го тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.
Так, з прийняттям постанови № 1013, якою було змінено порядок проведення індексації, тобто, з 01.12.2015 року посадові оклади військовослужбовців не змінилися, а тому посилання представника відповідача на постанову № 1013 є неспроможними.
Разом з тим, відповідачем не надано жодного доказу щодо підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, у грудні 2014 року та жовтні 2015 року.
На момент виникнення оскаржуваних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 07.11.2007 року № 1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до п. 13 постанови № 1294 вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.
Постанова № 1294 діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 року № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01 березня 2018 року, тобто в період дії постанови № 1294 з 01.01.2008 року по 01.03.2018 року, розміри посадових окладів військовослужбовців був незмінним.
Таким чином, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
З огляду на викладене, здійснення розрахунку індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця грудень 2014 та жовтень 2015 року є протиправним.
Разом з тим, враховуючи наявність у позивача права на індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, позицію відповідача щодо базового місяця січень 2008 року та те, що доказів, які б свідчили про виконання відповідачем обов`язку щодо індексації грошового забезпечення представником військової частини НОМЕР_2 не надано, суд, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, вважає за необхідне визнати протиправними дій військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Також позивач просить суд зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року враховуючи базовий місяць - січень 2008 року та з врахуванням раніше проведеної виплати.
При вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі Педерсен і Бодсгор проти Данії зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі Волохи проти України (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. …надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання.
Суд зазначає, що дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може. При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16, від 06 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18.
За приписами ст. 245 КАС України у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/17220/17 та від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18
Суд наголошує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України, № 40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі Джорджевич проти Хорватії (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі Ван Остервійк проти Бельгії (Van Oosterwijck v Belgium), № 7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Суд вважає, що розрахунок індексації грошового забезпечення, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", є компетенцією (дискреційною функцією) відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і отримував грошове забезпечення.
В той же час, за змістом пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, підставою для встановлення чи зміни базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення є підвищення тарифної ставки (окладу) військовослужбовця.
Отже, базовий місяць для такої індексації визначається нормативно і відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інакший місяць базовим, ніж той, у якому відбулося підвищення тарифної ставки (окладу).
Тому у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретну дію на користь позивача провести індексацію його грошового забезпечення, враховуючи нормативно визначений базовий місяць. Якщо відповідач цієї дії не вчиняє, останнього можна зобов`язати до її вчинення у судовому порядку.
Вищезазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20-а, від 26 січня 2022 року у справі № 400/1118/21.
Отже, вирішення питання щодо визначення базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення позивача не є передчасним.
За наявного правового регулювання, тобто імперативного припису п. 5 Порядку № 1078, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення, яким в даному випадку є січень 2008 року.
Тобто, щодо визначення базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення позивача у відповідача відсутні дискреційні повноваження.
На підставі наведеного у сукупності, враховуючи, що у спірних правовідносинах відповідач не здійснив нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, суд вважає, що вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Між тим, необґрунтованими є вимоги представника позивача щодо застосування відповідачем грудня 2014 року та жовтня 2015 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення, оскільки не надано жодних доказів на підтвердження зазначених обставин.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України нездійснення нового розрахунку та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані 84 дня додаткової відпустки, як учаснику бойових дій з урахуванням індексації грошового забезпечення, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.
Частинами 1-4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі по тексту - Закон №2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з абз. 2 ч. 3 ст.9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Як вже зазначено вище, ындексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078)
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 цього ж Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2019 у зразковій адміністративній справі № 620/4218/18.
Відповідно до ч.1 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Таким чином, вірним є доводи позивача про те, що обрахунок грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з місячного грошового забезпечення яке повинне бути проіндексоване.
Тобто, оскільки індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, то вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункова величина грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки.
Таким чином вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 з встановленням базового місяця - грудень 2014 року, жовтень 2015 року.
Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року враховуючи базовий місяць - січень 2008 року та з врахуванням раніше проведеної виплати.
Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо нездійснення нового розрахунку та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористанні 84 дня додаткової відпустки, як учаснику бойових дій з урахуванням індексації грошового забезпечення, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.
Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористанні 84 дня додаткової відпустки, як учаснику бойових дій з урахуванням індексації грошового забезпечення, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби з урахуванням раніше виплаченої суми.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321831, адреса: вул. Військової слави, 14, м. Білгород Дністровський, Одеська область, 67707)
Суддя П.П.Марин
Судове рішення № 114662135, Одеський окружний адміністративний суд було прийнято 03.11.2023. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 420/13441/23. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: