Рішення № 11465620, 02.04.2010, Черняхівський районний суд Житомирської області

Справа №2-624/09

2-81/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2010 року смт.Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого-судді: Моніча Б.С.

при секретарі: Юрченко Т.Р.

з участю позивачки: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Черняхові справу за позовом ОСОБА_1 до ДП ДАК «Хліб України» Черняхівський комбінат хлібопродуктів про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за затримку розрахунку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

20.10.2009 року до суду надійшов зазначений позов. 05.02.2010 позивачка звернулась до суду з уточнюючою позовною заявою в якій вказала, що з 01.09.2006 року працювала завідуючою складом відділення готової продукції у відповідача. 20.07.2007 року звільнена з посади в звязку з скороченням штатів працівників. На день звільнення підприємство заборгувало їй приблизно 1553 грн. та 700 грн. вихідної допомоги при звільненні в звязку з скороченням штату працівників. При звільнені з роботи нарахована їй заробітна плата та вихідна допомога не була виплачена з мотивів відсутності коштів. Після звільнення ця заборгованість не погашалася і їй не виплачена по даний час, незважаючи на неодноразові усні звернення позивачки. У видачі довідки про нараховану, але не виплачену заробітну плату, а також довідки про середній заробіток та середньоденну заробітну плату, їй відмовлено. Позивачка вважає дії ДП ДАК «Хліб України» Черняхівський КХП незаконними. Крім того, вказує, що з вини відповідача їй завдано моральної шкоди, яка виразилась у моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих звязків, через неможливість продовження повноцінного життя у звязку з відсутністю коштів.

На підставі викладеного, позивачка просила стягнути з ДП ДАК «Хліб України» Черняхівський комбінат хлібопродуктів на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі приблизно 1553 грн., 700 грн. вихідної допомоги, а також стягнути компенсацію за весь час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду в розмірі 1000 грн.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала з підстав, наведених в позовній заяві, просила його задовольнити. Представник відповідача позов визнав частково, вважав що слід стягнути на користь позивачки заборгованість по заробітній платі. В задоволенні інших вимог просила відмовити, вважаючи, що вони позивачкою не доведені. Також посилалася на відсутність вини відповідача у невиплаті зарплати.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази на умовах змагальності в межах заявлених позовних вимог суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково, виходячи із наступного.

Відповідно до ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю і право на своєчасне одержання винагороди за неї. Частиною 3 ст.15 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року №108/95ВР зі змінами та доповненнями на час розгляду справи визначено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобовязань щодо оплати праці. Статтею 24 цього ж закону визначено строки виплати заробітної плати, яка виплачується не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, і що своєчасність та обсяги її виплати не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів і їх черговості. Аналогічні положення містить ст.115 КЗпП України. Стаття 110 КЗпП України, крім того, зобовязує власника підприємства регулярно повідомляти працівника про розміри його заробітної плати.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум належних працівникові при звільненні власник або уповноважений ним орган мають виплатити у вказаний вище строк не оспорювану суму.

З поданої позивачкою позовної заяви та уточнюючої позовної заяви (а.с.1-2, 53-55) та копії трудової книжки (а.с.3) вбачається, що у відповідача вона працювала з 01.09.2006 по 20.07.2007, а тому розрахунок мав бути проведений 20.07.2007року. Відповідно довідки ДП ДАК «Хліб України» Черняхівський комбінат хлібопродуктів заборгованість по заробітній платі перед нею станом на 12.01.2010 року становила 272 грн. 28 коп. (а.с.32), дану довідку суд вважає необєктивною, оскільки вона суперечить поясненням позивачки та обєктивним даним, наведеним у довідці Черняхівського відділення Володарськ-Волинської МДПІ про суми нарахованих та виплачених позивачці доходів (а.с.43 зворот). Доказів про виплату позивачці будь-яких сум після звільнення не представлено. Крім того, сам представник відповідача вказував, що сума заборгованості ними визначалась по довідці МДПІ.

З цієї довідки вбачається, що заборгованість по заробітній платі перед позивачкою становить 1281,68 грн. Суму заборгованості по заробітній платі суд визначає у розмірі різниці між нарахованою та виплаченою заробітною платою за період з 01.07.2006 року по 31.12.2007 року: (619,05 + 1003,88 + 1599,64 + 1688,15) - (245,79 + 411,85 + 1661,20 + 1310,20) = 1281,68 грн.

Таким чином суд знаходить підстави для стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в сумі 1281 грн. 68 коп. за період роботи позивачки по 30.06.2007 року, крім того суд вважає за можливе стягнути заробітну плату за період з 01.07.2007 року по 20.07.2007 року, про що йтиметься нижче.

Згідно ст.44 КзПП України визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.1 ст.40 КЗпП України працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Стаття 117 КЗпП України встановлює відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні і вказує, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Згідно п.20 розяснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у Постанові №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року, у становивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідачем до суду представлені ряд документів, які, на його думку, доводять відсутність його вини у невиплаті зарплати. Оцінивши подані докази, суд вважає їх непереконливими і такими що не доводять відсутності вини підприємства у невиплаті зарплати. Поданий наказ про відновлення роботи підприємства лише констатує певні зміни в керівництві підприємством (а.с.28), представлена довідка про банкрутство не може братися судом до уваги, оскільки з неї неможливо зрозуміти хто є її автором, на підставі яких документів вона складалась, крім того, вона не містить даних про відсутність реальної можливості підприємства виплатити кошти (а.с.25-27). Відсутність бухгалтерських документів, неналежне ведення бухгалтерського обліку, що зафіксовано в поданих актах (а.с.22-24), незбереження документів щодо нарахування зарплати, обліку робочого часу тощо (а.с.24) суд не може розглядатися як поважну причина для невиплати зарплати, оскільки саме підприємство зобовязане забезпечити збереження цих документів. Відсутність документів може бути визнано поважною причиною для невиплати зарплати лише за умови втрати їх поза волею юридичної особи (крадіжки, знищення в силу пожежі тощо).

Сам по собі факт банкрутства підприємства не може розглядатись як відсутність його вини у невиплаті зарплати, оскільки чинним законодавством його керівництву надані широкі можливості для уникнення цього: підприємство вправі звертатися з позовами про погашення заборгованості, приймати рішення про скорочення штату, за згодою працівників переводити їх на неповний робочий день тощо. До суду відповідачем не представлено доказів, що керівництвом підприємства вжиті всі можливі заходи для цього. Навіть якщо банкрутство підприємства сталось через непрофесійність його керівництва чи внаслідок його свідомих неправомірних дій, це не виключає вини та відповідальності підприємства як юридичної особи та самостійного учасника правовідносин.

З представленої довідки про рух коштів вбачається, що з часу звільнення позивачки (20.07.2007) та по грудень 2008 року видатки йшли виключно на виконавчу службу (а.с.30-32). Відсутність руху коштів в цей період не може вважатися поважною причиною для невиплати зарплати при звільненні з наведених в попередньому абзаці мотивів. Крім того, підприємство мало змогу провести розрахунок з позивачкою до часу розгляду справи в суді, так як за поясненнями представника відповідача відновило діяльність з січня 2009 року.

Відповідно до ст.11ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних і юридичних осіб, поданими відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається правами на власний розсуд.

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60, ч.3 ст.27 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази мають бути надані або про них має бути повідомлено суд до або під час попереднього судового засідання.

Статтею 213 ЦПК України визначено, що законним і обґрунтованим є рішення суду, яке ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд сприяв сторонам у реалізації їхніх прав, в попередньому судовому засіданні визначав юридичні факти, які необхідно встановити для вирішення спору згідно п.3 ч.6 ст.130 ЦПК України, детально розяснював визначений порядок подання доказів та строки їх подання. Незважаючи на це, інших доказів до суду сторонами не подано.

Представник відповідача в судовому засіданні також посилалась на те, що позивачка не зверталась з вимогою про проведення розрахунку, а доказів про те, що вона працювала в останній день звільнення немає. Частиною 1 ст.116 КЗпП України визначено, що виплата всіх сум, що належать працівникові, не пізніше наступного дня після предявлення вимоги про розрахунок здійснюється лише у випадку, якщо працівник в день звільнення не працював.

Відповідно до ст.47 КЗпП України та п.п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, власник чи уповноважений ним орган зобовязаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з унесенням запису про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу працівник має право звернутися до суду. При винесенні судом рішення на користь працівника йому виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення (день видачі трудової книжки) видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, установленому п.п.2.6.,2.10. Інструкції.

Наявна в справі копія трудової книжки свідчить про те, що до неї вносився лише один запис про звільнення позивачки, а це означає, що в день звільнення вона була на робочому місці (а.с.3). З наведеного випливає, що розрахунок мав бути з нею проведений в день звільнення. Суд вважає обовязок відповідача довести факт невиходу на роботу позивачки в день звільнення.

Суд не має даних про суму нарахованої позивачці зарплати у липні 2007 року, однак вважає за можливе самостійно розрахувати її виходячи з наявних у справі матеріалів.

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що з аробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. При цьому ст.2 названого закону визначено, що основна заробітна плата встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Статтею 30 закону визначено, що власник або уповноважений ним орган зобовязаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Аналогічні норми закріплені у ст.ст.94, 95, 97 КЗпП України.

Статтею 57 КЗпП України визначено, що час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Тобто наведеними нормами законодавства чітко визначено, що заробітна плата виплачується працівникові за виконану ним роботу, однак облік робочого часу зобовязаний забезпечити відповідач.

Відповідно до Наказу Міністерства статистики України від 09.10.95 р. N 253 «Про затвердження типових форм первинного обліку» табель обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати (форми N п-12 та форма N п-13) застосовується для обліку використання робочого часу всіх категорій працюючих, для контролю за дотриманням працюючими встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час, розрахунку заробітної плати, а також для складання статистичної звітності з праці.

Відповідно до ст.48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад пять днів. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

За відсутності даних про облік робочого часу в силу відсутності табелів обліку робочого часу на що посилався відповідач у відповідних актах (а.с.22-24) представлену до суду копію трудової книжки позивачки суд вважає достатньою для того, щоб вважати доведеним той факт, що позивачка працювала з 01.07.2007 року по 20.07.2007 року у відповідні робочі дні. Працівник в даному випадку не повинен доводити ці обставини, оскільки на ньому не лежить обовязок обліковувати свій робочий час.

Оскільки відповідачем не подано до суду довідку про нараховану заробітну плату позивачці за період з 01.07.2007 року по 20.07.2007 суд нараховує та стягує зарплату за цей період виходячи з кількості робочих днів, що припадає на цей період та розміру середньоденного заробітку позивачки за цей час.

Крім того, суд погоджується, що протиправними діями відповідача позивачці завдано і моральної шкоди, оскільки невиплата заробітної плати очевидно погіршила її матеріальне становище, змусила змінювати звичний спосіб життя, шукати засобів для існування, і стягує цю шкоду з відповідача в розмірі 1000 грн., оскільки вона знайшла підтвердження під час розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд стягує з відповідача на користь позивачки заборгованість з заробітної плати, вихідну допомогу при припиненні трудового договору, моральну шкоду та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день постановлення рішення.

Для стягнення вихідної допомоги при припиненні трудового договору, заробітної плати за період з 01.07.2007 року по 20.07.2007 року, компенсації за затримку розрахунку при звільнені, суд розраховує середньоденну та середньомісячну заробітні плати за останні два повних місяці роботи позивачки.

Як вбачається із довідки ДП ДАК «Хліб України» Черняхівський КХП про заробітну плату позивачки (а.с.33), загальна сума її зарплати за цей період становила 1098,35 грн. (550,00+548,35). Середньоденну зарплату та середньомісячну зарплату суд визначає відповідно до абз.1 п.8 « Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №100 від 08.02.1995 року , діленням зарплати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи робочі дні на число відпрацьованих робочих днів: травень 2007 року 19, червень 2007 року 20, разом 39 робочих дні. Середньоденна зарплата складає: 1098,35/39=28,16 грн.

Середньомісячна зарплата судом визначається згідно абз.2-3 цього ж Порядку шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (39/2=19,5). При визначенні кількості робочих днів суд враховує положення ст.73 КЗпП України та листи Мінпраці та соціальної політики про норми тривалості робочого часу на відповідні роки. Середньомісячна зарплата складає 19,5х28,16 грн. = 549,12 грн. Саме цю суму суд стягує, як вихідну допомогу при припиненні трудового договору із заявлених 700 грн.

Кількість робочих днів за час затримки розрахунку (з 21.07.2007 року по 02.04.2010 року) з урахуванням святкових та неробочих днів визначених ст.73 КЗпП України, листів Мінпраці та соціальної політики про норми тривалості робочого часу складає 683. Виходячи з середньоденної зарплати, сума середнього заробітку за вказаний період, яка підлягає до стягнення з відповідача, складає 28,16 грн. х 683 = 19 тис. 233,28 грн.

Кількість робочих днів за період з 01.01.2007 року по 20.07.2007 року складає 13, сума зарплати, що підлягає до стягнення з відповідача за цей період складає 28,16 грн. х 13 = 366,08 грн. Всього до стягнення з відповідача підлягає заборгованість із заробітної плати в розмірі 1647,76 грн. (1281,68+366,08), однак суд стягує з відповідача 1553 грн., оскільки позивачкою до стягнення заявлено саме цю суму, а суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

В звязку із задоволенням позову суд стягує з відповідача судові витрати в розмірі 213,65 грн. (1%х(19233,28 +549,12+1553)+8,50)=221,85) та витрати з інформаційно-технічного розгляду справи в розмірі 120 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 10, 11, 27, 60, 88, 212-216, 293, 295 ЦПК України, ст.ст.231, 233, 238 КЗпП України, вищенаведеними нормами законодавства, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з відповідача ДП Черняхівський комбінат хлібопродуктів ДАК «Хліб України», 12301, смт.Черняхів, вул.Індустріальна, 42, р/р 2600511045, код ЄДРПОУ 00953094, МФО 311528 в Райффайзен банк «Аваль» на користь ОСОБА_1, прож. АДРЕСА_1 такі кошти:

- 1553 (одну тисячу пятсот пятдесят три) грн. заборгованості по заробітній платі;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 19 тис. 233 (девятнадцять тисяч двісті тридцять три) грн. 28 коп.;

- 549 (пятсот сорок девять) грн. вихідної допомоги при припиненні трудового договору;

- завдану моральну шкоду в сумі 1000 (одна тисяча) грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути з відповідача судові витрати: судовий збір в розмірі 221 грн. 85 коп. на користь держави та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок 31211259700604, отримувач УДК у Черняхівському районі, код 2206244, МФО 811039, банк отримувача ГУ ДКУ у Житомирській області, на користь ТУ ДСА України в Житомирській області.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Житомирської області шляхом подачі апеляційної скарги через Черняхівський районний суд протягом 20 днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Головуючий суддя: (підпис) Б.С.Моніч

Копія: вірно

Суддя: