Рішення № 114646409, 09.10.2023, Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 452/2844/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" жовтня 2023 р. м. Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючого судді Казана І.С.,

розглянувши у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін в місті Самборі Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо», - про стягнення страхового відшкодування, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом. Свої вимоги мотивує, тим, що 29 листопада 2020 року на автодорозі між с. Велика Озимина та смт. Дубляни Самбірського району Львівської області мала місце дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої водій автомобіля марки "AUDI", реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка від отриманих травм загинула на місці пригоди. Цивільно-правова відповідальність водія на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована згідно полісу №АО2633150 у ТДВ "СК "Кредо"; 08.09.2022р. на адресу страхової компанії була направлена заява про виплату страхового відшкодування для ОСОБА_1 - сина загиблої у ДТП, сума якого складала 240000грн, з яких 60000грн - моральна шкода, 180000грн - втрати на утримання; однак жодної відповіді позивачем не отримано; вже після повторного звернення, ТДВ "СК "Кредо" надіслали листа від 12.06.2023р., яким повідомили, що рішення щодо виплат страхового відшкодування буде прийнято після отримання Страховиком інформації про набрання рішенням у кримінальній справі законної сили; позивач посилається на те, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відтак вина водія у вчиненому кримінальному правопорушенні не має правового значення щодо виплати страхового відшкодування. Таким чином, відмова ТДВ "СК "Кредо" у виплаті страхового відшкодування через відсутність вироку суду є необґрунтованою та такою, що порушує його права як потерпілого на отримання страхового відшкодування; просить рішенням суду стягнути із відповідача вищезазначені страхові виплати, а також понесені ним судові витрати на правову допомогу та штрафні санкції за прострочення 90-денного строку для прийняття рішення у страховій справі.

Представник відповідача ТДВ "СК "Кредо" подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими та передчасними, оскільки позивачем не доведено факт, що смерть потерпілої особи мала місце саме у зв`язку із ДТП, що сталася 29.11.2020р., так як за даним фактом розпочато досудове розслідування, вина водія поки-що не доведена, оскільки відсутня постанова про закриття кримінального провадження, обвинувальний акт чи вирок суду, що унеможливлює визнати даний випадок страховим та сплатити страхове відшкодування; а тому, строк для прийняття страховиком рішення щодо сплати страхового відшкодування припиняється до дати набрання рішенням у кримінальній справі законної сили та повідомлення про даний факт Страховика; одночасно зазначають, що позивачем не надані документи про перебування позивача на утриманні загиблої, її доходи за попередній період, не доведено факт відсутності інших осіб, які крім позивача мають право на страхове відшкодування; оскільки до моменту ухвалення рішення суду у кримінальному провадженні підстави для проведення страхового відшкодування відсутні, так як цивільно-правова відповідальність водія ще не стала, а тому не визнають вимогу про стягнення штрафних санкцій; так само заперечували проти стягнення витрат на правову допомогу, оскільки жодних строків по виплатах ними не порушено, розцінюють дії позивача, як зловживання процесуальними правами; просили розглядати справу без їх участі.

Представник позивача адвокат Ільків М.М. подав відповідь на відзив, яким не погодився із викладеним стороною відповідача, вважає таку його позицію необґрунтованою та спрямованою лише на те, щоб уникнути законної виплати страхового відшкодування; зазначив, що потерпіла сторона не зобов`язана доводити вину водія в заподіянні шкоди, а повинна лише довести факт наявності такої шкоди та її розмір; цивільно-правова відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки настає незалежно від його вини, а тому в даному випадку обов`язок вчасно сплатити страхове відшкодування покладається на Страховика, твердження якого про відсутність судового рішення є незаконним; з моменту отримання відповідачем заяви про виплату страхового відшкодування минуло більше 90 днів, він не прийняв жодного рішення по даній справі, виплат не провів, що є підставою для стягнення із страховика штрафних санкцій; просив задовольнити позовні вимоги повністю.

У ході судового провадження представник відповідача подав письмові заперечення щодо відповіді на відзив з підстав, зокрема повторно зазначив про припинення перебігу строків по виплаті страхового відшкодування, жодних прав позивача страховиком не порушено; крім того, вважають витрати на правову допомогу в сумі 8000грн завищеними та погоджуються із сумою 1000грн.

Представник позивача адвокат Ільків М.М. у судовому засіданні 03.10.2023р. позов підтримав, просив такий задовольнити з підстав, викладених у зверненні до суду; додатково зазначив, що досудове розслідування по даному кримінальному провадженні триває значний час, а відповідач вимагаючи рішення суду по такому, порушує законні права та інтереси його довірителя на отримання страхового відшкодування, зокрема виплат по втраті годувальника та моральної шкоди; просив задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача ТДВ «Страхова компанія «Кредо» просила проводити розгляд справи без її участі, враховуючи поданий відзив при ухваленні рішення; просила в позові відмовити.

З`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд уважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав:

Судом установлено, що 29 листопада 2020 року о 18.10год на автодорозі між с. Велика Озимина та смт. Дубляни Самбірського району Львівської області, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «AUDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , котра від отриманих тілесних ушкоджень померла на місці.

Відповідальність водія транспортного засобу - автомобіля марки «AUDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахована згідно полісу № АО2633150 у ТДВ «СК Кредо».

За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди 29 листопада 2020 року зареєстровано кримінальне провадження №1202010000000898 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Рішення у даному кримінальному провадженні (у формі вироку, ухвали суду чи постанови слідчого про закриття кримінального провадження) не прийнято, досудове розслідування триває. Доказів протилежного суду не надано.

Факт смерті ОСОБА_3 29.11.2020р. підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ; із копії висновку експерта №161/20 від 30.11.2020р відомо, що смерть ОСОБА_3 наступила біля одної доби до проведення судово-медичної експертизи трупа від отриманих описаних у висновку тілесних ушкоджень, які утворились від дії твердих тупих предметів на задню поверхню гомілок, можливо від виступаючих частин автомобіля, з послідуючим закидом тіла на автомобіль і відкиненням та ударом до твердого покриття дороги, характерні для ДТП та перебувають у причинному зв`язку з настанням смерті.

Згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ; згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 22 травня 2019 року розірвано шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , зареєстрований 03.05.2001р. у відділі реєстрації актів громадського стану Дрогобицького міського управління юстиції Львівської області.

У свідоцтві про народження позивача ОСОБА_1 серії НОМЕР_6 його батьками зазначені ОСОБА_7 та ОСОБА_3 .

Відтак, судом встановлено, що на момент смерті ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі не перебувала, її батьки померли, на утриманні перебував неповнолітній син ОСОБА_1

27 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ТДВ «СК «Кредо» із заявою про виплату страхового відшкодування у зв`язку із настанням страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу, застрахованого у відповідача; 8 вересня 2022 року представник ОСОБА_1 директор ТзОВ «ЮК «Центр авто виплат поліс» Шелепінський О.М., повторно звернувся до ТДВ «СК Кредо» із заявою про виплату страхового відшкодування в сумі 240000грн, до якої було долучено документи, що підтверджували право позивача на отримання страхових виплат; 29 травня 2023 року зі сторони позивача страховику було направлено запит про надання інформації щодо стану розгляду заяви про виплату страхового відшкодування від 08.09.2022р., а саме щодо прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування.

12.06.2023 року за вих №1303 ТДВ «Страхова компанія «Кредо» надано відповідь про те, що відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг строку на прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. Таким чином, оскільки на дату відповіді, розгляд кримінального провадження ще триває, а отже розгляд справи щодо виплати страхового відшкодування у зв`язку із смертю ОСОБА_3 зупинено.

Із довідки №29 від 29.04.2022р., виданої ПТУ-інтернат професійної реабілітації учнів інвалідів м. Самбір вбачається, що ОСОБА_1 навчається у даному навчальному закладі на денній формі, період навчання з 01.09.2021р. по 30.06.2024р.

Відповідно до довідки № 9273 2422 7640 1274 від 29.04.2022 року виданої Головним управлінням пенсійного фонду України у Львівській області , ОСОБА_1 отримував пенсію у разі втрати годувальника з травня 2021 року по квітень 2022 року у розмірі 2200-2300 гривень, та де державна допомога склала 26600 гривень.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування моральної шкоди.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон) є спеціальним нормативно-правовим актом та регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно з частиною 1 статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

За змістом статей 9, 22-31, 35, 36 Закону настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч.1 ст.1167 ЦК України).

Між тим, відповідно до п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (ч.2 ст. 1168 ЦК України).

Відповідно до ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до роз`яснень пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у п. 8 постанови від 01 березня 2013 року №4 Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішені спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Верховний Суд України 03 грудня 2014 року, при розгляді цивільної справи №6-183цс14 зробив правовий висновок, відповідно до якого законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен довести факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає в її заподіювача, коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Таким чином, зазначена ДТП є страховим випадком і заподіяна позивачу ОСОБА_1 , як сину загиблої моральна шкода підлягає відшкодуванню, і такий обов`язок покладається на страховика.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2022 року № 447/2222/20.

Відповідно до відзиву на позовну заяву представник відповідача зазначає, що сума страхового відшкодування моральної шкоди, з урахуванням кола осіб, які мають право на її одержання, має бути поділена на інших осіб, які потенційно можуть мати право на отримання страхового відшкодування, зокрема інші діти померлої, чоловік та батьки загиблої.

Водночас, суд відноситься критично до вказаних доводів виходячи із того, що судом встановлено та підтверджено письмовими доказами відсутність інших осіб, які б могли претендувати на страхові виплати.

Відповідно до абз. 1 ст. 8 Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік установлено у 2020 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 веерсня - 5000 гривень; у погодинному розмірі: з 1 вересня - 29,2гривні.

Тому, позивачем, який зазнав душевних страждань, а саме переніс душевний біль та психологічний стрес через втрату близької людини внаслідок ДТП, належними та допустимими доказами обґрунтовано розмір моральної шкоди (5000 грн (розмір мінімальної заробітної плати) х 12 (місяців)= 60000 грн, який відповідає вимогам ст. 27.3 та 27.4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Разом з тим, згідно ст. 27.1 Закону страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Згідно ч. 1 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки № 4 від 01 березня 2013 року страхове відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюються в порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК та розділом III Закону України « Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Таким чином, з огляду на те, що на момент ДТП позивач був неповнолітній та перебував на утриманні матері, на сьогодні продовжує навчання, протилежного у судовому засіданні не встановлено, а тому має право на страхове відшкодування витрат на утримання після смерті матері ОСОБА_3 , котра загинула в наслідок ДТП, - в розмірі 180000 грн, яка підлягає стягненню з відповідача.

Доводи представника відповідача, що страхова компанія фактично не порушувала прав та законних інтересів позивача, оскільки судове рішення в кримінальному провадженні за фактом скоєння ДТП ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, не прийнято та на теперішній час вину судом не встановлено, суд відхиляє як не обґрунтовані, з таких підстав.

Згідно з пунктом 27.1. ст. 27 Закону страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Цим Законом не встановлено, що страхуванню підлягає кримінальна відповідальність особи, що керує чи володіє транспортним засобом, яка спричинила шкоду, а передбачено, що страховик відшкодовує майнову шкоду, завдану внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Обставин щодо відсутності підстав для здійснення страхового відшкодування моральної шкоди та на утримання, що передбачені ст. 32, 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідачем доведено не було.

Відповідно до загальних норм відшкодування шкоди, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала (ст.1167, 1187 ЦК України).

Тобто, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів порядку».

При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.

Відповідно до пункту 35.1. ст. 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. Така заява подана позивачем 27.12.2021р., повторно заява подана представником позивача 8 вересня 2022 року.

Пунктами 36.1 і 36.2 ст. 36 Закону передбачено, що страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Згідно з абз. 5 пункту 36.2. ст. 36 Закону протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик зобов`язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

З аналізу вказаних норм законодавства, суд приходить до висновку, що обов`язок по прийняттю рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та здійснення виплати такого відшкодування, або ж прийняття рішення про відмову в проведенні такої виплати у відповідача виник з дня подання позивачем відповідної заяви про здійснення страхового відшкодування і повинен бути виконаний не пізніше ніж на 90 день з дня подання позивачем відповідної заяви.

У порушення наведених норм матеріального закону відповідач, отримавши інформацію про дорожньо-транспортну пригоду, не вчинив дій передбачених ст. 34 Закону і не встановивши підстав для відмови у прийнятті такого рішення згідно ст. 37 цього Закону, не оспорюючи обставини страхового випадку і заявлені членом сім`ї загиблої (позивач, який являється її сином) вимоги про відшкодування моральної шкоди, рішення про здійснення страхового відшкодування не прийняв, як і не прийняв рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Питання вирішено у не визначений Законом спосіб призупинення розгляду заяви через відсутність на час розгляду заяви документального підтвердження вини особи, у зв`язку із не набранням законної сили судового рішення за результатом розгляду кримінальної справи.

Тому, доводи відповідача з приводу призупинення розгляду заяви позивача про виплату страхового відшкодування суд вважає неспроможними з огляду на те, що відповідно до преамбули Закону, він регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 5 Закону визначено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Оскільки наведеним матеріальним законом визначено правовий механізм врегулювання обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу із чітко визначеними правами і обов`язками страхувальника, водія застрахованого транспортного засобу, страховика, потерпілої особи, а у разі настання її смерті,- права і обов`язки членів її сім`ї, ТДВ «Страхова компанія «Кредо» після отримання інформації про дорожньо-транспортну пригоду діяло неправомірно. А саме, за відсутності підстав для відмови у прийнятті рішення про виплату страхового відшкодування у зв`язку із не встановленням винних дій водія застрахованого транспортного засобу, вчинив не передбачені Законом дії - призупинив розгляд заяви на виплату страхового відшкодування, чим фактично позбавив позивача права на отримання такої страхової виплати у строки, встановлені Законом.

Оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення страхового відшкодування 27 грудня 2021 року, то обов`язок по прийняттю відповідного рішення та здійсненню страхової виплати виник у відповідача, після спливу 90 днів з дня подання вказаної заяви.

Щодо стягнення пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 69698 гривень, три відсотка річних у розмірі 4181 гривень, інфляційних витрат у розмірі 10743 гривень, то суд дійшов таких висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим необхідно вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору страхову суму.

З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-282цс17 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, ч.2 ст.625 ЦК України).

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Згідно із ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

За правилами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

За ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Тобто відповідальність страховика, передбачена пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ч. 2 ст. 625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов`язання відбулося з його вини як боржника у даних правовідносинах.

У справі, яка розглядається, листом від 12 червня 2023 року №1303 ТДВ «СК «Кредо» повідомило позивача про припинення перебігу строку для прийняття страховиком рішення щодо виплати позивачу страхового відшкодування до дати набрання рішенням у такій справі/провадженні законної сили та повідомлення про даний факт страховика, як це передбачено п.36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Станом на дату ухвалення рішення у цій справі відомості щодо результату розгляду кримінальної справи за фактом ДТП у матеріалах справи відсутні, питання про виплату позивачу страхового відшкодування вирішується даним рішенням.

Таким чином, в частині вимог щодо стягнення пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, три відсотка річних, інфляційних витрат належить відмовити, з огляду на те, що на момент звернення позивача до суду з позовом між ним та відповідачем не виникло боргових зобов`язань, що виключає можливість застосування цивільно-правової відповідальності, передбаченої пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Наведене узгоджується із висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2022 №447/2222/20 та від 15 серпня 2023 року у справі №513/730/21.

При зверненні до суду із даним позовом позивач не сплачував судовий збір, так як відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - в справах про відшкодування шкоди заподіяної зокрема ушкодженням здоров`я.

При зверненні до суду із даним позовом підлягав до сплати судовий збір в розмірі 3246,25 гривень.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог суд стягує судовий збір з ТДВ «СК «Кредо» в дохід держави у сумі 2400грн.

Крім того, позивач просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 8000,00 гривень.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 цієї статті).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 цієї статті).

На підтвердження розміру понесених витрат позивачем було подано договір про надання професійної правової допомоги від 21 лютого 2022 року №Б/н, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №001100, ордер від 6 липня 2023 року серії ВС №1215288, квитанцію №18 на суму 8000 гривень, та опис виконаних робіт.

Зважаючи на ту обставину, що позивачем підтверджено належними доказами понесення витрат на правничу допомогу в заявленому в позові розмірі 8000грн., - тому вимога сторони позивача про стягнення витрат на правову допомогу підлягає задоволенню.

Таким чином, враховуючи раніше наведене, суд прийшов до такого вирішення спору виходячи із засад змагальності щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості, диспозитивності цивільного судочинства, аналізуючи пояснення сторін, подані ними суду матеріали; главою 5 Цивільного-процесуального Закону регламентовано поняття доказів, їх належність та допустимість; обов`язок доказування і подання доказів. Ураховуючи все у сукупності із письмовими поясненнями сторін та їх представників, суд приходить до переконання, що позов слід задовольнити частково та стягнути із ТДВ «СК «Кредо» в користь ОСОБА_1 моральної шкоди та витрат на утримання в сумі 240000грн, а також витрат на правову допомогу; а з урахуванням питання часткового задоволення позову з відповідача на користь держави повинно бути стягнуто в законний спосіб судовий збір, що підлягав би сплаті при зверненні позивача до місцевого суду.

Керуючись ст. ст. 7, 10, 12, 13, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути із Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» м. Запоріжжя пр. Моторобудівників, 34; ЄДРПОУ-13622789, у користь ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_1 як відшкодування моральної шкоди у розмірі 60000(шістдесят тисяч гривень грн.)гривень; страхове відшкодування витрат на утримання у розмірі 180000(сто вісімдесят тисяч гривень)грн.; 8000(вісім тисяч)гривень - витрат на правову допомогу, - ВСЬОГО: 248000(двісті сорок вісім тисяч) гривень.

У решті частині позовних вимог стосовно пені, штрафних та інфляційних стягнень відмовити.

Стягнути із Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» судовий збір у дохід держави на суму 2400гривень.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення 19 жовтня 2023 року повного судового рішення.

Суддя