Рішення № 114626207, 31.10.2023, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2023 рокусправа №380/13937/23

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

на розгляд суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач-2), в якій позивачка просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області №133950008183 від 10.05.2023 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати з 03.05.2023 позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до норм п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1- р/2020.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що у регулюванні спірних правовідносин має місце колізії між нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 з одного боку, та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з іншого боку, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Позивачка переконана, що застосуванню підлягає норма, яка ставить особу в більш сприятливе становище.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою судді від 26.06.2023 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 03.07.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечує. Вказує, що питання призначення пенсії за віком за Списком №2 врегульоване статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Закон №1058 є основним над іншими Законами України та іншими нормативно-правовими актами у сфері пенсійного страхування, а також визначено сферу, у якій Закон №1788 продовжує діяти одночасно з цим Законом. В іншій частині Закон №1788 втратив чинність.

Відповідач-1 проти задоволення позову заперечує, про що вказує у відзиві на позовну заяву. Стверджує, що позивачка не досягла необхідного пенсійного віку, передбаченого положеннями Закону №1058, відтак підстави для призначення їй пенсії відсутні.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивачка 03.05.2023 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 10.05.2023 №133950008183, яким відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком за Списком №2, оскільки відсутній пенсійний вік та пільговий стаж.

З вказаного рішення встановлено, що вік заявниці 53 роки 8 місяців, страховий стаж 33 роки 6 місяців 16 днів, пільговий стаж роботи за Списком №2 7 років 5 місяців 8 днів.

Вважаючи рішення відповідача-2 протиправним, позивачка звернулась до суду.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Так, пункт «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015, визначав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.

Аналогічні положення містяться також в пункті 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-VI (далі Закон №1058-VI).

Водночас рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, статтю 13 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.

Конституційним Судом України було вирішено, що застосуванню підлягаєть стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

„На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам».

Відтак, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-VI в частині пенсійного віку, а саме зменшення пенсійного віку у випадку наявності у працівника не менше половини стажу роботи зі шкідливими та важкими умовами праці.

Зокрема положеннями пункту 2 частини 2 ст. 114 Закону №1058-VI передбачено право працівників, які мають не менш половини стажу та роботах із шкідливими і важкими умовами праці, на зменшення пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, що становить 60 років.

Водночас статтею 13 Закону №1788-ХІІ встановлено, що працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсій на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, що становить 55 років (для жінок).

Оскільки норми вказаних законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права позивачки.

У разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-VI.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №360/3611/20.

Суд відхиляє доводи відповідача-1 про те, що відповідно до ст. 5 Закону №1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон №1058-IV.

Суд також не погоджується з посиланням відповідача-2 на абз. 2 п.16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

Відтак, при вирішенні питання щодо призначення позивачці пенсії на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку слід керуватись положеннями пункту «б» частини 1 ст. 13 Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, якими передбачено, що працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

Відповідно до ст. 12 Закону Закону №1788-ХІІ, право на пенсію за віком мають жінки після досягнення 55 років.

З матеріалів справи встановлено, що пільговий стаж роботи позивачки за Списком №2 становить 7 років 5 місяців і 10 днів.

Відтак, з врахуванням положень пункту б частини 1 ст. 13 Закону №1788-ХІІ, позивачка має право на зменшення пенсійного віку, передбаченого ст. 12 Закону №1788-ХІІ (55 років) на 3 роки, що становить 53 роки.

Оскільки станом на момент звернення до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії вік позивачки становив 53 роки 8 місяців, то відмова відповідача-2 у призначенні пенсії з огляду на відсутність необхідного пенсійного віку та пільгового стажу є протиправною. Таким чином, оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

З огляду на висновок суду про наявність у позивачки права на призначення пенсії на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку, також підлягає задоволенню вимога щодо зобов`язання відповідача-1 призначити та виплачувати позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до норм п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1- р/2020.

Визначаючись щодо дати призначення пенсії суд зазначає наступне.

Статтею 45 Закону №1058-VI передбачено призначення (перерахунку) та виплати пенсії.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-VI, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

З огляду на наведене, суд погоджується з позивачкою щодо датою призначення пенсії є дата звернення 03.05.2023.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів слід стягнути на користь позивачки сплачений нею судовий збір у розмірі 858,88 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області №133950008183 від 10.05.2023.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати з 03.05.2023 ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до норм п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1- р/2020.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 429 (чотириста двадцять дев`ять) гривень 44 копійки.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 429 (чотириста двадцять дев`ять) гривень 44 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач-1 - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885).

Відповідач-2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (50096, м. Кривий Ріг, вул. Федора Караманиць, 37в; код ЄДРПОУ 21910427).

СуддяСидор Наталія Теодозіївна