Рішення № 114625576, 31.10.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2023 року справа № 320/7533/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Верховного Суду про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , позивачка) з позовом до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ, відповідач) з вимогами (з урахуванням заяви про зміну (уточнення) предмета позову та збільшення позовних вимог від 25.04.2023; а.с. 45-47):

- визнати протиправними дії ВССУ щодо нарахування і виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди із застосуванням у розрахунках прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн згідно з положеннями пунктів 3, 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VІІ;

- зобов`язати ВССУ утриматись від застосування у розрахунках суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно з положеннями пунктів 3, 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VІІ;

- стягнути з ВССУ заборгованість з суддівської винагороди, виходячи із встановленої статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 6700 грн, за січень 2023 року - 140699 грн, за лютий 2023 року 140699 грн; за березень 2023 року - 140699 грн, за квітень 2023 року - 140699 грн.;

- постанову суду у межах стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі; визначено, що розгляд справи буде здійснюватися одноособово суддею Кушновою А.О. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

26 квітня 2023 року від позивачки надійшла заява про зміну (уточнення) предмета позову та збільшення позовних вимог від 25 квітня 2023 року (а.с. 45-47).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну (уточнення) предмета позову та збільшення позовних вимог від 25 квітня 2023 року.

03 травня 2023 року від позивача надійшло клопотання від 02 травня 2023 року про залучення Верховного Суду як співвідповідача, в бюджетній програмі якого закладені видатки на забезпечення ліквідації ВССУ, у тому числі для виплати суддівської винагороди суддям, які перебувають у штаті ВССУ.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року Верховний Суд залучено до участі у справі №320/7533/23 як співвідповідача.

На обґрунтування позову позивачка зазначила, що вона є суддею ВССУ та отримує суддівську винагороду відповідно до статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, якою передбачено, що посадовий оклад судді становить 15 мінімальних заробітних плат.

Водночас ВССУ під час обчислення її суддівської винагороди як розрахункову величину використовує прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Позивачка доводить, що прожитковий мінімум для працездатних осіб як розрахункова величина для обчислення суддівської винагороди може застосовуватися для обчислення суддівської винагороди суддям, що отримують суддівську винагороду за Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, до якого Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII було внесено відповідні зміни щодо розрахункової величини (прожитковий мінімум замість мінімальної заробітної плати).

Водночас, як зазначає позивачка, подібні зміни щодо розрахункової величини посадового окладу судді до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI не вносилися.

Крім того, позивачка звертає увагу на те, що вже після набрання чинності Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII щодо зміни розрахункової величини для цілей обчислення посадового окладу судді Конституційний Суд України ухвалив Рішення від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, у якому зазначив, що частина третя статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI підлягає застосуванню у її первинній редакції, відповідно до якої посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом.

Таким чином позивачка вважає, що ВССУ не міг застосовувати положення Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII для цілей обчислення посадового окладу.

Відповідачі позов не визнали, у відзивах на позов зазначили, що Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 не вирішувалося питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при обчисленні посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому Рішенні, не впливають на конституційність норм Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, зокрема пункту 3 його розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення, яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

Постановою Верховної Ради України від 21 жовтня 2010 року №2639-VI ОСОБА_1 обрано суддею ВССУ (а.с. 41).

Наказом ВССУ від 26 жовтня 2010 року №27-к ОСОБА_1 зараховано до штату ВССУ з 26 жовтня 2010 року. Установлено позивачці посадовий оклад у розмірі 3652,00 грн (а.с. 10).

Наказом ВССУ від 31 жовтня 2016 року №937-к ОСОБА_1 з 29 вересня 2016 року встановлено щомісячну доплату за науковий ступінь доктора юридичних наук у розмірі 20 відсотків посадового окладу (а.с. 11).

Наказом ВССУ від 21 лютого 2022 року №11-к встановлено, що стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає право на встановлення щомісячної доплати за вислугу років, станом на 17 січня 2022 року становить 20 років (а.с. 12).

Як убачається з пояснень ВССУ (а.с. 175), розрахункових листів за січень-лютий 2023 року (а.с. 13), довідки ВССУ від 25 липня 2023 року №30 (а.с. 173), з січня 2023 року щомісячна сума суддівської винагороди судді ОСОБА_1 становить 64 321,20 грн та складається з посадового окладу у розмірі 37 836,00 грн, доплат за: 1) вислугу років у розмірі 50% посадового окладу 18918,00 грн, 2) науковий ступінь 7567,20 грн.

Судом з пояснень сторін з`ясовано, що посадовий оклад обчислений за формулою 15 х 2102,00 грн х 1,2, де:

« 15» - кількість прожиткових мінімумів доходів громадян відповідно до частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI з урахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII;

« 2102,00 грн» розмір прожиткового мінімуму для «працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів», установлений статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-IX;

« 1,2» коефіцієнт відповідно до частини четвертої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI.

Судом встановлено, що 13 січня 2023 року позивачка звернулася до ВССУ із заявою, у якій вимагала проводити нарахування суддівської винагороди на підставі статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, виходячи із встановленої статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» мінімальної заробітної плати, розмір якої станом на 01 січня 2023 року встановлено на рівні 6700,00 грн, а також провести перерахунок суддівської винагороди за аналогічними правилами за попередні періоди (а.с. 14-16).

Листом від 15 березня 2023 року №25/0/4-23 ВВСУ повідомив позивачку про відсутність підстав для обчислення її суддівської винагороди виходячи із мінімальної заробітної плати (а.с. 17-21).

Відмову ВВСУ мотивував тим, що 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, яким встановлено, що після набрання ним чинності мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.

Не погоджуючись із способом, у який відповідач обчислив суддівську винагороду за січеньквітень 2023 року, позивачка звернулася до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

У статті 130 Конституції України закріплено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Законом, що визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII).

За приписами статті 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачено, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Частинами другою та третьою статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (далі Закон № 2453-VI) було передбачено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року 15 мінімальних заробітних плат.

Законом України від 19 грудня 2013 року №716-VII «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виключено положення абзацу п`ятого частини третьої статті 129 Закону № 2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 01 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат).

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII було викладено в новій редакції Закон № 2453-VI.

Згідно з частинами першою-п`ятою та сьомою статті 133 Закону № 2453-VI суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом: 1) судді апеляційного суду - 1,1; 2) судді вищого спеціалізованого суду - 1,2; 3) судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України - 1,3.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук з відповідної спеціальності у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

06 грудня 2016 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі Закон № 1774-VIII), що набрав чинності 01.01.2017.

Законом №1774-VIII викладено у новій редакції статтю 135 Закону №1402-VIII, за змістом якої базовий розмір посадового окладу судді визначається кратно до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Згідно з пунктом 9 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Вирішено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року 15 мінімальних заробітних плат».

Отже, з набранням чинності з 01 січня 2017 року Законом №1774-VIII змінилася базова величина для обчислення посадового окладу суддів, які отримають суддівську відповідно до Закону №1402-VIII, якою наразі (з урахуванням указаних змін) є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Особливістю цієї справи є те, що позивачка як суддя ВССУ, що припинив свою діяльність щодо здійснення правосуддя та ліквідується, отримує суддівську винагороду відповідно до Закону №2453-VI, зміни до статті 133 якого (щодо суддівської винагороди) по аналогії зі змінами до статті 135 чинного закону про судоустрій (Закону №1402-VIII) не вносилися.

Разом із цим в розділі ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII закріплено загальне застереження про те, що мінімальна заробітна плата не може застосовуватися як розрахункова величина для визначення будь-яких посадових окладів та заробітної плати.

Особливістю спірних правовідносин є також і те, що після набрання чинності Законом №1774-VIII, положення якого забороняють застосовувати мінімальну заробітну плату як базу для обчислення посадового окладу, Конституційний Суд України ухвалив Рішення від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, яким, визнавши неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI, визначив, що положення вказаної частини підлягають застосуванню у її первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат ».

Таким чином, спірним питанням у цій справі є правомірність застосування прожиткового мінімуму як розрахункової величини для обчислення суддівської винагороди за правилами статті 133 Закону № 2453-VI, чинна редакція якої передбачає, що такою величиною є мінімальна заробітна плата.

Суд зазначає, що Верховний Суд вже вирішував питання правильності розрахунку суддівської винагороди за вказаних особливостей.

Так, Велика Палата Верховного Суду розглянула зразкову справу № 200/9195/19-а за позовом судді, яка не пройшла кваліфікаційного оцінювання з метою визначення її здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, та отримує суддівську винагороду на умовах, передбачених статтею 133 Закону №2453-VI, предметом якої були протиправні дії щодо нарахування й виплати суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу 15 прожиткових мінімумів та зобов`язати здійснити нарахування й виплату такої винагороди виходячи з 15 мінімальних заробітних плат.

Як і в цій справі, у справі №200/9195/19-а вимоги проводити нарахування й виплату суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати були обґрунтовані посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, яким частину третю статті 133 Закону №2453-VI повернуто до первинної редакції, яка передбачала обчислення суддівської винагороди виходячи з мінімальної заробітної плати.

Суд зазначає, що часткова відмінність правового становища позивачки у цій справі та у справі №200/9195/19-а, яка полягає у тому, що у цій справі позивачка є суддею ВССУ, який перебуває у стані припинення і суддя не здійснює правосуддя, а у справі №200/9195/19-а позивачкою є суддя діючого суду, проте яка не пройшла кваліфікаційного оцінювання з метою визначення її здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, та похідні відмінності, що випливають з різного правового статусу позивачів у вказаних справах (наприклад суб`єктний склад відповідачів), не впливають на можливість застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у справі №200/9195/19-а.

Як установлено пунктами 7, 22, 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII судді, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, та судді ВСУ, ВВСУ, ВАСУ, ВГСУ, що припинили свою діяльність у зв`язку з початком роботи Верховного Суду, суддівську винагороду отримують в порядку, визначеному Законом №2453-VI.

Таким чином, суддівська винагорода суддям, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, та суддям ВСУ, ВВСУ, ВАСУ, ВГСУ нараховуються за однаковими правилами відповідно до статті 133 Закону № 2453-VI.

У постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 200/9195/19-а Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, як свідчить зміст Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VI, Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного Закону щодо розміру посадового окладу, унаслідок яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. У зв`язку із цим у Рішенні від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

Тож унаслідок прийняття Конституційним Судом України Рішення від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, зріс із дня набрання цим Рішенням законної сили, оскільки величина посадового окладу змінилася з 10 на 15 мінімальних заробітних плат.

Однак 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року та установив, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Законом № 1402-VIIІ у редакції Закону № 1774-VIII визначено базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, цим Законом вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі й суддів.

Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII законодавець передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.

З прийняттям Закону № 1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.

Аналіз такого правового регулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року.

Положеннями частини першої статті 8 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

За наведеного правового регулювання Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону України «Про оплату праці», прийнято Закон №1774-VIIІ, яким установлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме шляхом застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати.

Перехід на нову розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати фактично не погіршив рівня суддівської винагороди для суддів, що її отримували за Законом № 2453-VI. На момент набрання чинності Законом № 1774-VIIІ суддівська винагорода на підставі положень Закону №1402-VIII ще не виплачувалася. Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала відсутність негативного впливу на рівень матеріального забезпечення суддів, який є складовою їхньої незалежності, від зміни розрахункової величини у цій ситуації.

З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що розмір суддівської винагороди має обчислюватися із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати, оскільки Закон № 1774-VIII, який передбачає такий порядок розрахунків, прийнятий у часі пізніше від Законів № 2453-VI та № 1402-VIII, і фактично такий перехід на іншу розрахункову величину не призвів до зменшення розміру суддівської винагороди у грошовому виразі.

Аналогічні висновки у подібних до цієї справи правовідносинах Верховний Суд викладав у постановах від 23 квітня 2018 року №826/3730/17, від 17 березня 2020 року №826/7286/18.

Зокрема, у справі №826/7286/18 позивачем був суддя Вищого адміністративного суду України. Предметом справи №826/7286/18 були вимоги про зобов`язання ВАСУ, ДСА України, Казначейства здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити суддівську винагороду у розмірі, встановленому статтею 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат.

У постанові від 17 березня 2020 року у справі №826/7286/18 Верховний Суд зазначив, що норма частини третьої статті 133 Закону №2453-VI є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як-от пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отож, у такий спосіб законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі суддів, і водночас передбачив, що «до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень».

Таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався до такого врегулювання.

Наслідком змін, унесених Законом № 1774-VIII, стала зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися до розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також до розрахунку інших платежів та санкцій.

З прийняттям Закону №1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, у формулі розрахунку якої як розрахункова величина була закладена мінімальна заробітна плата, а лише розрахункова величина.

При цьому Верховний Суд зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, не вирішувалося питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень.

Беручи до уваги викладене, доводи позивачки про незаконність застосування прожиткового мінімуму для цілей обчислення її суддівської винагороди є необґрунтованими.

Отже, не підлягають задоволенню вимоги позивачки про зобов`язання ВССУ утриматися від застосування у розрахунках суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно з положеннями пунктів 3, 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII та про стягнення з ВССУ заборгованості з суддівської винагороди, розрахованої виходячи із мінімальної заробітної плати у розмірі 6700 грн.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

На виконання цих вимог відповідачами доведено належними та допустимими доказами правомірність своїх дій та рішень під час обчислення та виплати позивачці суддівської винагороди.

У той же час позивачкою не було доведено суду обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводів відповідачів.

З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.

Беручи до уваги результат розгляду справи підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст судового рішення складено 31.10.2023.

Суддя Кушнова А.О.