Рішення № 114602831, 23.10.2023, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.10.2023 Справа №607/7039/23

Провадження №2/607/1891/2023

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Кунець Н.Р.

за участі секретаря судового засідання Ковбасюк М.В.,

представника відповідача адвоката Гатало М.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МВ Стеллар» про скасування наказу, поновлення на роботі та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МВ Стеллар» (далі ТОВ «МВ Стеллар») про скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що 21.10.2015 вона була прийнята на роботу в ТОВ «МВ Стеллар» на посаду заступника начальника юридичного відділу. Так, 15.03.2023 за допомогою Укрпошти вона отримала копію Наказу ТОВ «МВ Стеллар» №30-к/тр від 28.02.2023 про припинення трудового договору (контракту), а саме про її звільнення за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 01.12.2022.

Разом з тим, позивач вважає вказаний наказ необґрунтованим, незаконним та таким що повинен бути скасованим, оскільки відомості зазначенні в наказі, зокрема її відсутність на роботі понад три години протягом робочого дня в заявлений роботодавцем часовий проміжок є надуманими роботодавцем та такими, що не відповідають дійсності, а сама процедура звільнення є грубо порушеною.

Позивач вказує, що у відповідності до ч. 1 ст. 148 КЗпП України роботодавець, який нібито виявив прогул ще 01.12.2022 повинен був звільнити її за прогул без поважних причин, який виявлено 01.12.2022 найпізніше 02.01.2023, а не 28.02.2023, як у даному випадку. Крім того, з посиланням на лист Мінсоцполітики від 22.04.2019 № 82/0/22-19/133 зауважує, що її звільнено не останнім робочим днем перед днем в якому нібито на думку роботодавця мав місце прогул 30.11.2022, а з 01.12.2022.

На підставі викладеного, позивач просить суд: скасувати наказ ТОВ «МВ Стеллар» №30-к/тр від 28.02.2023 «Про припинення трудового договору (контракту)» та поновити її на посаді заступника начальника юридичного відділу ТОВ «МВ Стеллар» з 01.12.2022; зобов`язати ТОВ «МВ Стеллар» нарахувати та виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.03.2023 року по день його фактичної виплати.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24.04.2023 відкрито провадження у вказаній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, однак у строк встановлений ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24.04.2023 для подання відзиву на позов, а саме 22.05.2023 представник відповідача ТОВ «МВ Стеллар» адвокат Гатало М.Я. подала суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

07.08.2023 представником відповідача ТОВ «МВ Стеллар» адвокатом Гатало М.Я. подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи та виклик свідків, на спростування доводів позивача ОСОБА_1 викладених у судовому засіданні 11.07.2023 щодо її перебування у період з 01.12.2022 по 28.02.2023 на робочому місці кожного робочого дня з 09 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв.

Протокольною ухвалою суду від 05.09.2023 постановлено в судовому засіданні без видалення в нарадчу судом поновлено представнику відповідача ТОВ «МВ Стеллар» адвокату Гатало М.Я. строк для подання клопотання про долучення документів до матеріалів справи та виклик свідків, постановлено клопотання задовольнити, долучити докази до матеріалів справи та допитати свідків в ході дослідження доказів.

23.10.2023 судом зареєстровано заяву подану позивачем ОСОБА_1 , в якій остання окрім доводів викладених у позовній заяві вказує, що члени комісії, яка була створена Наказом №60/1 від 01.12.2022 не встановили факту такого проступку як прогул без поважних причин, бо Акт № 1 «Про відсутність на роботі» не містить подібної інформації, а також її не містить і жоден з інших доказів. Окрім цього, скріншоти екрану із програмою ZК Тесо так само як і Інформація про вхід/вихід працівників без ідентифікації не повинні братися до уваги, оскільки вона жодним нормативним документом не надавала згоду на таку ідентифікацію, і не проходила її ні до 01.12.2022, ні у 2021 році. Також, її не було під розписку чи іншим шляхом, повідомлено про Наказ №867 від 30.12.2022 «Про зміну режиму роботи» та Розпорядження № 7 від 03.12.2012. Крім того, ці документи не мають жодного стосунку до предмету спору. З огляду на викладене просить позов задовольнити. Також звертає увагу, що відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, а відтак втратив право викладати свої вимоги, заперечення, пояснення та міркування щодо предмету спору. Вказує, що Клопотання про долучення документів до матеріалів справи від 22.05.2023 подане поза межами строку встановленого для подачі відзиву на позовну заяву та без зазначення поважності причин його неподачі у встановлений судом строк. Такою своєю дією відповідач, позбавив її можливості викласти, відповідно до статті 174, 179 ЦПК України, свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем заперечень і мотиви їх відхилення, адже такі подаються виключно у заяві по суті відповіді на відзив, а відповідач виклав свої заперечення не у відзиві на позовну заяву у клопотанні. Крім того зазначає, що клопотання про долучення документів до матеріалів справи та виклик свідків подане 07.08.2023 також подане з пропущенням строку встановленого ч. 3 ст.83 ЦПК України. Щодо виклику свідків, то на момент його подання судом уже було проведено перше судове засідання, тому подача до суду 07.08.2023 клопотання про виклик свідків є порушенням відповідачем ч. 3 ст. 91 ЦПК України.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилась, однак у поданій 23.10.2023 заяві просила проводити розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити. У судовому засіданні 11.07.2023 позивач ОСОБА_1 вказала, що на її думку її звільненням керівництво ТОВ «МВ Стеллар» позбавляється неугодних їм працівників. Зазначила, що вона працює у ТОВ «МВ Стеллар» 2 роки і ніколи жодних зауважень та претензій до її роботи з боку керівництва не було. Однак все змінилось після того, як керівництво почало змінюватись. Зокрема після її виходу з відпустки у серпні 2022 року їй запропонували написати заяву про звільнення, оскільки вона не подобається новому керівнику, проте вона відмовилась. Зауважила, що на вході підприємства вона не відмічалась та через пропускну систему не проходила, однак у період з 01.12.2022 та до дня її звільнення 28.02.2023 кожного дня перебувала на роботу з 09 год. 00 хв. по 18 год. 00 хв., а відтак така причина для звільнення як прогул є безпідставною. Крім того вказала, що роботодавцем не встановлено прогулу без поважних причин, а лише зафіксовано факт відсутності її на роботі. Також звернула увагу, що під дії воєнного стану забороняється звільняти працівників за прогул.

В судовому засіданні представник відповідача ТОВ «МВ Стеллар» адвокат ГаталоМ.Я. щодо позовних вимог заперечила та просила відмовити у задоволенні позову. Так, представник зазначила, що відповідач вважає наказ №30-к/тр від 28.02.2023 «Про припинення трудового договору (контракту)» законним та обґрунтованим, оскільки починаючи з 01.12.2022 ОСОБА_1 не появлялась на роботі. При цьому менеджер з персоналу намагалась в телефонному режимі зв`язатись із нею та зажадати від неї пояснень, щоб не зробити передчасних і хибних висновків, але остання не відповідала на дзвінки. Зауважила, 24.11.2022 позивачу було надіслано лист, яким повідомлялось, що по Товариству буде проведено налаштування програмного забезпечення на ПК, переустановлення операційної системи, а тому особиста присутність працівника на робочому місці є обов`язковою, проте отримавши 01.12.2022 вказаний лист ОСОБА_1 на роботу не з`явилась та 07.12.2022 надалоа письмову відповідь, у якій зазначила, що прийняла до відома інформацію. Крім того вказала, що позивач жодних пояснень поважності причин її не виходу на роботу не надала, як і не надала зворотного зв`язку. Вважає безпідставними заперечення позивача щодо факту відсутності її на роботі, оскільки такі підтверджуються актами комісії за період з 01.12.2022 по 28.02.2023 та табелями обліку використання робочого часу. Таким чином на думку відповідача, позивач не спростувала факт її невиходу на роботу протягом грудня 2022 року лютого 2023 року та не надала будь яких доказів які б підтверджували поважність її відсутності на роботі протягом досить тривалого часу. При цьому у позовній заяві ОСОБА_1 не погоджується із датою звільнення її з роботи, так як вважає, що вірною дата звільнення є 30.11.2022, а не 01.12.2022, натомість не доводить свою присутність на роботі у період грудня 2022 року лютого 2023 року. З огляду на викладене просила відмовити у задоволенні позову.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2 суду вказала, що вона працює у ТОВ ««МВ Стеллар» з квітня 2022 року на посаді менеджера з персоналу, спілкувалась з ОСОБА_1 та входила до складу комісії, щодо з`ясування причин відсутності працівника ОСОБА_1 на роботі. Зазначила, що комісія складала акти Про відсутність на роботі на основі табелів робочого часу. Окрім цього, вони фізично ходили кожного дня до неї в кабінет, проте її а роботі не було та своєї роботи вона не виконувала. Також вони дзвонили до ОСОБА_1 та писали їй у соціальні мережі, з метою з`ясування причин її відсутності на роботі, однак остання не відповідала та жодних пояснень не надавала.

Допитаний в судовому засідання в якості свідка ОСОБА_3 суду повідомив, що він працює у ТОВ ««МВ Стеллар» 10 років на посаді системного адміністратора. Вказав, що з ОСОБА_1 вони контактували рідко, лише для підписання документів. Також пояснив, що робота на підприємстві здійснюється за допомогою програми Бітрікс і коли працівник зареєструється, то приходить сповіщення. Разом з тим, ОСОБА_1 не заходила у програму з 01.12.2022 по лютий 2023 року. Також зазначив,що відключив ОСОБА_1 від системи за вказівкою директора.

Допитаний в судовому засідання в якості свідка ОСОБА_4 суду пояснив, що він працює у ТОВ ««МВ Стеллар» 2 роки на посаді фінансового директора, він особисто знайомий із ОСОБА_1 та входив до складу комісії, щодо з`ясування причин відсутності працівника ОСОБА_1 на роботі. Вказав, що з 01.12.2022 по 28.02.2023 ОСОБА_1 була відсутня на роботі, при цьому він кожен день зранку приходив у її кабінет, однак її там не було. Також він неодноразово телефонував ОСОБА_1 , з метою з`ясування причин її відсутності на роботі, однак остання на дзвінки не відповідала та жодних пояснень не надавала. Також зазначив, що на підприємстві працює пропускна система, і у ній відсутні будь які відомості про вхід ОСОБА_1 у період 01.12.2022 по 28.02.2023 на підприємство.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до наступного висновку:

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Судом встановлено, що 21.10.2015 ОСОБА_1 прийнята на роботу у ТОВ «МВ Стеллар» на посаду заступника начальника юридичного відділу, що підтверджується Наказом директора ТОВ «МВ Стеллар» Волянського Г.І. № 659-к від 20.10.2015.

Відповідно до листів ТОВ «МВ Стеллар» № 5/4907 від 08.11.2022 та № 5/5298 від 24.11.2022 надісланих ОСОБА_1 , останній повідомлено, що вона була відсутня на робочому місці 07.11.2022 протягом всього робочого дня та на телефонні дзвінки не відповідала. Запропоновано у відповідності до статті 149 КЗпП України надати письмові пояснення причин відсутності на робочому місці. Крім того, ОСОБА_1 доведено до відома, що на ТОВ «МВ Стеллар» здійснюється налаштування програмного забезпечення на комп`ютерах, переустановлення операційної системи з метою уникнення постійних збоїв, зависання і зараження вірусами, тому, особиста присутність працівника на робочому місці є обов`язковою. В іншому випадку, її доступ до програмного забезпечення, що функціонує в структурних підрозділах Товариства буде обмежено або скасовано, усі раніше надані паролі доступу будуть неактуальними.

Згідно з листом ОСОБА_1 від 07.12.2022, у відповідь на листи № 5/4907 від 08.11.2022 та № 5/5298 від 24.11.2022, остання повідомила ТОВ «МВ Стеллар», що 07.11.2022 вона була присутньою на робочому місці протягом всього робочого дня особисто, і як наслідок, запит директора ТОВ «МВ Стеллар» про надання письмових пояснень причин відсутності на робочому місті є безпідставним. Також, щодо листа № 5/5298 від 24.11.2022 вказала, що вона прийняла до відома викладену в ньому інформацію.

Наказом директора ТОВ «МВ Стеллар» Волянського Г.І. № 60/1 від 01.12.2022 «Про створення комісії щодо з`ясування причин відсутності працівників», створено на ТОВ «MB Стеллар» (надалі Товариство) комісію щодо з`ясування причин відсутності на роботі заступника начальника юридичного відділу Дупіряк О.М. Затверджено склад комісії щодо з`ясування причин відсутності працівника на роботі, а саме: Голова комісії - директор ТОВ «МВ Стеллар» Волянський Г.; члени комісії: менеджер з персоналу ТОВ «МВ Стеллар» ОСОБА_5 , заступник директора фінансового ТОВ «МВ Стеллар» Баришук Н., начальник казначейського відділу ТОВ «МВ Стеллар» Бодашо А. Доручено комісії вжити всіх допустимих заходів для з`ясування причин відсутності ОСОБА_1 на роботі (надсилання листів працівнику, отримання від працівника письмових пояснень, телефонні дзвінки, тощо).

Як вбачається з актів «Про відсутність на роботі» № 1 від 01.12.2022, № 2 від 02.12.2022, № 3 від 05.12.2022, № 4 від 06.12.2022, № 5 від 07.12.2022, № 6 від 08.12.2022, №7 від 09.12.2022, № 8 від 12.12.2022, № 9 від 13.12.2022, № 10 від 14.12.2022, № 11 від 15.12.2022, № 12 від 16.12.2022, № 13 від 19.12.2022, № 14 від 20.12.2022, № 15 від 21.12.2022, № 16 від 22.12.2022, №17 від 23.12.2022, № 18 від 26.12.2022, № 19 від 27.12.2022, № 20 від 28.12.2022, № 21 від 29.12.2022, № 22 від 30.12.2022, № 23 від 02.01.2023, № 24 від 03.01.2023, № 25 від 04.01.2023, № 26 від 05.01.2023, № 27 від 06.01.2023, № 28 від 09.01.2023, № 29 від 10.01.2023, № 30 від 11.01.2023, № 31 від 12.01.2023, № 32 від 13.01.2023, № 33 від 16.01.2023, № 34 від 17.01.2023, № 35 від 18.01.2023, № 36 від 19.01.2023, № 37 від 20.01.2023, № 38 від 23.01.2023, № 39 від 24.01.2023, № 40 від 25.01.2023, № 41 від 26.01.2023, № 42 від 27.01.2023 № 43 від 30.01.2023, № 44 від 31.01.2023, № 45 від 01.02.2023, № 46 від 02.02.2023, № 47 від 03.02.2023, № 48 від 06.02.2023, № 49 від 07.02.2023, № 50 від 08.02.2023, № 51 від 09.02.2023, № 52 від 10.02.2023, № 53 від 13.02.2023, № 54 від 14.02.2023, № 55 від 15.02.2023, № 56 від 16.02.2023, № 57 від 17.02.2023, № 58 від 20.02.2023, № 59 від 21.02.2023, № 60 від 22.02.2023, № 61 від 23.02.2023, № 62 від 24.02.2023, № 63 від 27.02.2023, № 64 від 28.02.2023, комісією ТОВ «МВ Стеллар» в складі: голови комісії директора ТОВ «МВ Стеллар» Волянського Германа Ізидоровича, та членів комісії заступника директора фінансового Баришука Назарія, менеджера з персоналу ОСОБА_6 , начальника казначейського відділу Бодашка Артема складено ці акт про те, що у дати складення вказаних актів, заступник начальника юридичного відділу Дупіряк Олена Михайлівна була відсутня на роботі протягом усього робочого дня (з 9:00 до 18:00).

Відповідно до Витягів з табеля обліку використання робочого часу за грудень 2022 року, січень 2023 року та лютий 2023 року, заступник начальника юридичного відділу ТОВ «МВ Стеллар» Дупіряк Олена Михайлівна була відсутня на роботі: у грудні 2022 року 22 дні (176 год.); у січні 2023 року 22 дні (176 год.); у лютому 2023 року 20 днів (160 год.).

Як вбачається з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 25.04.2023, ОСОБА_1 за період з січня 2022 року по листопад 2022 року нарахована заробітна плата від ТОВ «МВ Стеллар» у загальному розмірі 90186,29 грн. Відомості про нарахування ТОВ «МВ Стеллар» ОСОБА_1 заробітної плати за період з грудня 2022 року по лютий 2023 року відсутні.

Відповідно до листа ТОВ «МВ Стеллар» № 10/5747 від 21.12.2022 надісланого ОСОБА_1 , ТОВ «МВ Стеллар» просило ОСОБА_1 надати роз`яснення щодо її відсутності на роботі протягом тривалого часу, а також надати підтвердження існування поважної причини її невиходу на роботу. Також її повідомлено, що з моменту переустановлення програмного забезпечення по фірмі та функціонування нових паролів доступу до системи Товариства (про що її було повідомлено), починаючи з 01.12.2022 вона не виконуєте свої трудові обов`язки. Відтак просили в найкоротші терміни надати роз`яснення вищевказаним обставинам.

Вказаний лист ОСОБА_1 отримала особисто 02.01.2023, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.

Згідно з Розпорядженням № 7 «Про облік робочого часу» затвердженого генеральним директором ТОВ «МВ Стеллар» Гирила І.С. 03.10.2012, з метою контролю дотримання обліку робочого часу та підтримки трудової дисципліни працівників Товариства зобов`язано при вході/виході на роботу відмічатися на прохідній в програмі обліку часу або у разі не спрацювання системи відмічатися на охороні (запис в протоколі з підписом працівника та охоронця).

Згідно інформації про вхід/вихід працівників без ідентифікації за період з грудня 2022 року по лютий 2023 року, відомості про вхід/вихід ОСОБА_1 на ТОВ «МВ Стеллар» відсутні.

Як слідує із скрін шоту з програми пропуску ZK Teco, за період з 01.12.2022 по 28.02.2023 відомості про вхід ОСОБА_1 на ТОВ «МВ Стеллар» через турнікет відсутні.

Наказом директора ТОВ «МВ Стеллар» Волянського Г. від 28.02.2023 №30-к/тр «Про припинення трудового договору (контракту)», ОСОБА_1 , заступника начальника юридичного відділу звільнено з 01.12.2022 за прогул без поважної причини, пункт 4 частина 1 статті 40 КЗпП України, на підставі Актів прогулу від 01.12.2022.

Вказаний наказ ОСОБА_1 отримала 15.03.2023, що вбачається із рекомендованого повідомлення по вручення поштового відправлення та не заперечується позивачем.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями ст. 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 1 КЗпП України, законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно із частинами 1-3 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю.

Підстави припинення трудового договору визначено статтею 36 КЗпП України.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України, однією із підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця (статті 40, 41).

За приписами п.4 ч.1 ст.40КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Таким чином, у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин.

У постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 235/2284/17 зроблено висновок, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 в справі № 572/2944/16-ц зазначено, що, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача є з`ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази. Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 459/2618/17.

Відповідно до ст.139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Статтею 147КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:1) догана; 2) звільнення.

Відповідно до ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.01.2020 у справі №511/847/17.

Згідно зі ст.149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Отже, відсутність працівника на роботі без поважних причин (прогул) за своєю природою є грубим порушенням трудової дисципліни і, як наслідок, тягне накладення одного з видів дисциплінарного стягнення догану або звільнення, з дотриманням правил, встановлених статтями 148 149 КЗпП України.

Наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, актами «Про відсутність на роботі» за №№ 1-64 складеними комісією щодо з`ясування причин відсутності працівника на роботі у період з 01.12.2022 по 28.02.2023 та показами свідків наданими у судовому засіданні підтверджується факт відсутності заступника начальника юридичного відділу ТОВ «МВ «Стеллар» Дупіряк О.М. на робочому місці починаючи з 01.12.2022 без поважних причин, що є грубим порушенням п.4 ст.40КЗпП (прогул без поважних причин).

При цьому, суд відхиляє доводи позивача щодо того, що вона була присутня на роботі кожного дня у період часу з 01.12.2022 по 28.02.2023 з 09 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв., оскільки такі не підтвердженні жодними доказами.

Так, згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою ст.81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, а на відповідача - доведення обґрунтованості та підставності заперечень проти позову. Саме на сторони покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції у справі.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, саме сторони, як особи, які на власний розсуд розпоряджаються своїми процесуальними правами щодо предмета спору, визначають докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Неподання стороною належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог/заперечень проти позову є підставою для вмотивованого висновку судів про недоведеність та необґрунтованість позиції сторони у справі, адже саме зазначені стороною обставини, а не висновки судів, у такому випадку ґрунтуються на припущеннях. Сторона має довести належними та допустимими доказами свою правову позицію у справі.

Суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Позивачем не надано суду жодних доказів на спростування доводів відповідача та поданих ним доказів, щодо відсутності її на робочому місці у ТОВ «МВ «Стеллар» у період з 01.12.2022 по 28.02.2023, при цьому лише твердження позивача ОСОБА_1 про те, що вона була присутня на роботі у вказаний період не може бути доказом у справі, враховуючи, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

На думку суду в матеріалах справи достатньо доказів того, що позивач ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці починаючи з 01.12.2022 без поважних причин, і вказаний факт жодним чином не спростований останньою.

Щодо доводів позивача з приводу того, що у період дії воєнного стану забороняється звільнення працівників за прогул, то суд заважує, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не скасовує і не змінює норми КЗпП України щодо підстав звільнення з ініціативи роботодавця, в тому числі і п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Разом зтим,у постанові Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 235/5659/20 зазначено, що: «прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності».

У такому випадку саме пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Так, судом встановлено, що ТОВ «МВ «Стеллар» вживав заходи для встановлення причин відсутності позивача ОСОБА_1 з 01.12.2022 на роботі з метою визначення, чи є такі причини поважними направивши їй 21.12.2022 року листа № 10/5747 з прохання надати роз`яснення щодо її відсутності на роботі протягом тривалого часу, а також підтвердження існування поважної причини її невиходу на роботу.

Вказаний лист ОСОБА_1 отримала особисто 02.01.2023, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.

Разом з тим, позивач ОСОБА_1 не скористалась таким свої правом та не довела роботодавцю поважність причин її відсутності на роботі з 01.12.2022.

Суд не погоджується із доводами позивача ОСОБА_1 про те, що її звільнення проведено із порушенням визначеного ст.148КЗпП України строку застосування дисциплінарного стягнення за прогул, вчинений 01.12.2022, оскільки як встановлено судом, в даному випадку мав місце не одноразовий прогул, а із вказаної дати почався період прогулу позивача, що мав триваючий та безперервний характер, і по день звільнення позивач на роботі була відсутня.

При цьому суд враховує те, що звільнення працівника з роботи за вчинення дисциплінарного проступку, в даному випадку за прогул, є правом, а не обов`язком роботодавця, а тому в діях відповідача, який не звільнив позивача негайно після невиходу на роботу 01.12.2022, а продовжував здійснювати подальше документування її відсутності на робочому місці та вживав заходів щодо з`ясування причин відсутності працівника, а рішення про її звільнення прийняв лише через два місяці, відсутні порушення норм трудового законодавства.

Крім того, суд бере до уваги, що у відповідності до ст.148 КЗпП України звільнення позивача відбулось не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку, а саме прогулу без поважних причин.

Таким чином судом встановлено, що у період з 01.12.2022 по 28.02.2023 ОСОБА_1 була відсутня на роботі без поважних причин, а тому суд приходить до висновку, що застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення з роботи за п.4 ч.1ст.40КЗпП України (за прогул) є законним і обґрунтованим, а тому вважає, що підстави для скасування наказу ТОВ«МВ Стеллар»№30-к/трвід 28.02.2023«Про припиненнятрудового договору(контракту)»та поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника начальникаюридичного відділуТОВ «МВСтеллар»відсутні.

Окрім цього, оскільки позовні вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, суд приходить до висновку, що зазначені вимоги також не підлягають до задоволення.

Разом з тим, Верховним Судом сформульовано сталий правовий висновок, викладений в ряді постанов зокрема від 24.10.2018 в справі № 307/3549/16-ц, від 01.04.2020 в справі № 578/62/18, від 15.04.2020 в справі № 462/993/17, від 03.05.2022 в справі №759/10779/20, про те, що працівник може бути звільнений з підстав, передбачених КЗпП України, лише у день видання наказу роботодавця, або у будь-який наступний день за днем видання наказу про звільнення.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що встановлені обставини вчинення ОСОБА_1 порушень трудової дисципліни у вигляді прогулу є підставою для звільнення з роботи за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, проте зазначення у наказі ТОВ «МВСтеллар» №30-к/трвід 28.02.2023«Про припиненнятрудового договору(контракту)»дати припинення трудових відносин з 01.12.2022 не відповідає зазначеним положенням КЗпП України та висновкам Верховного Суду, а тому за встановлених обставин днем звільнення позивача з роботи необхідно вважати дату винесення наказу про звільнення, тобто 28.02.2023.

Статтею 89ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ТОВ «МВ Стеллар» про скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає до задоволення частково шляхом зміни дати звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника юридичного відділу Товариства з обмеженою відповідальністю «МВ СТЕЛЛАР» зазначену в наказі ТОВ «МВ СТЕЛЛАР» №30-к/тр від 28.02.2023, з «01.12.2022» на «28.02.2023».

При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що оскільки судом встановлено, що у період із 01.12.2022 по 28.02.2023 позивач ОСОБА_1 фактично не працювала, а мав місце триваючий прогул, тому з огляду на положення статті 94 КЗпП України, яка визначає, що заробітна плата це винагорода, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу, відсутні підстави для виплати заробітної плати ОСОБА_1 за цей період.

Вказане узгоджується із висновком Верховного суду викладеним у постанові від 03.05.2022 в справі №759/10779/20.

Оскільки позивач у відповідності до ст.5Закону України«Про судовийзбір» звільнена від сплати судового збору, в силу вимог ч.7 ст.141ЦПК України судові витрати у розмірі 2147, 20 грн, слід віднести на рахунок держави.

Керуючись статтями3,43 Конституції України, статтями4,12,13,81,89,259,263-265,268,273,352,354,430 Цивільного процесуального кодексу України, статтями4,5-1,21,36,40,43,232,235 Кодексу законів про працю України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МВ Стеллар» про скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, - задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника юридичного відділу Товариства з обмеженою відповідальністю «МВ СТЕЛЛАР» зазначену в наказі Товариства з обмеженою відповідальністю «МВ СТЕЛЛАР» №30-к/тр від 28 лютого 2023 року з 01 грудня 2022 року на 28 лютого 2023 року.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Судовий збір у сумі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 30.10.2023.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «МВ Стеллар», код ЄДРПОУ 32578150, адреса місцезнаходження: вул.Гріга, 3, м. Тернопіль.

Головуючий суддяН. Р. Кунець