Рішення № 114587199, 22.09.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/8123/23

Провадження № 2/761/6260/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

за участю секретаря Дем`янчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року до Шевченківського районного суду міста Києва звернувся представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Ротайський В.М. з даним позовом, в якому просить визначити позивачу додатковий строк для подання зави про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті його батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Бруклін, штаті Нью-Йорк, США - 2 місяці з моменту набрання рішенням законної сили.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, щоІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть№ НОМЕР_1 від 18 квітня 2020 року. Після його смерті відкрилась спадщина до складу якої входить: садовий будинок АДРЕСА_1 , земельна ділянка № НОМЕР_2 , площею 0,0625 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельна ділянка № НОМЕР_3 площею 0,0618 га, кадастровий номер 8000000000:91:556:0074, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що належали його батьку на праві власності.

Позивач вказує на те, що з метою прийняття спадщини, він звернувся доприватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак постановою від 10 вересня 2021 року приватний нотаріус Каплун Ю.В. відмовив у вчинені нотаріальних дій у зв`язку із пропускомвстановленогозаконом строку для прийняття спадщини.

Однак, зауважив, що строкдля прийняття спадщинипісля смерті його батька пропущеноз об`єктивних, непереборних та істотних труднощів, а тому, вважає, що пропущено з поважних причин, що зумовило позивача звернутися до суду за захистом своїх прав.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.03.2023 дана справа була розподілена судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою суду від 13.03.2023 було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на23 травня 2023 року о 15.00 год.

21.04.2023, засобами поштового зв`язку, від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив ухвалити рішення згідно норм чинного законодавства та розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Ухвалою суду від 23.05.2023 за заявою представника позивача витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В. всі наявні матеріали, які є в наявності та зберігаються разом із постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10.09.2021 виданої ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 23.05.2023 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.09.2023 о 10:30 год.

01.06.2023, на виконання ухвали суду від 23.05.2023 від приватного нотаріуса до суду надійшли витребувані судом документи.

В судовому засіданні 22.09.2023 представник позивача позов підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у відзиві просив слухати справу за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ч. 1ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, з урахуванням положеньст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Києва, громадянин держави Ізраїль є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_4 , паспортом громадянина держави Ізраїль № НОМЕР_5 , виданого 22.02.2021, орган видачі: Єрусалим , дійсний до 21.02.2026, довідкою Дарницького відділу реєстрації актів громадянського стану м. Києва від 28.10.1999 за № 162, виданої ОСОБА_1 про зміну ім`я дитини з « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

ІНФОРМАЦІЯ_1 м.Бруклін,Нью-Йорк, США помер ОСОБА_3 , що підтверджено свідоцтвом про смерть№ НОМЕР_1 , виданого Департаментом охорони здоров`я і психогігієни міста Нью-Йорк 18.04.2020, апостільованого у місті Нью-Йорк, штаті Нью-Йорк 18.09.2020 заступникомміського секретаря відділу запису актів цивільного стану департаменту охорони здоров`я психогігієни м. Нью-Йорк, Ірвін Іді.

На момент смерті, померлому на праві власності належали садовий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджено свідоцтвом про право власності на садовий будинок, видане Головним управлінням житлового забезпечення КМДА від 01.06.2001; земельна ділянка № НОМЕР_2 , площею 0,0625 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджено Державним Актом на право приватної власності на землю ІV-КВ № 121341 (підстава: рішення Київської міської радиРади народних депутатів від 23.12.1999 № 161-6/663)та земельна ділянка № НОМЕР_3 площею 0,0618 га, кадастровий номер 8000000000:91:556:0074, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії КВ № 123693 від 15.10.2004 р.

При цьому судом встановлено, що на час відкриття спадщини зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 є АДРЕСА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть № НОМЕР_1 від 18 квітня 2020 року, а зареєстроване місце проживання позивача ОСОБА_1 єдержава АДРЕСА_6 , що підтверджується копією витягу з книги реєстрації населення.

Згідно ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право», з огляду на те, що спадкодавець та спадкоємець є нерезиденти України, а майно що успадковуєтеся знаходиться на території України, спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, тобто, правом України.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

За ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця.

За таких обставин, позивач має право на спадкування майна після смерті батька - ОСОБА_3 за законом.

За ч.1 ст. 1269 та ч.1 ст.1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини в строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (дати смерті спадкодавця).

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

Судом встановлено, що 10 вересня 2021 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після померлого батька.

Згідно з нормами глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595, при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. Спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів.

Однак, нотаріус, прийнявши заяву, отримавши інші необхідні документи по справі, зокрема, перевіривши факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, місця проживання позивача та спадкодавця, відмовив у видачі свідоцтва у зв`язку із пропущенням строку для прийняття спадщини, про що склав відповідну постанову від 10 вересня 2021 року.

Таким чином, оскільки шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлого батька сплинув 16.10.2020, а до нотаріальної контори із заявою для прийняття спадщини позивач звернувся 10.09.2021, то позивач вважається таким, що її не прийняв.

Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст.1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Згідно п. 24Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30.05.2008, «Про судову практику у справах про спадкування», особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.

Аналіз вищезазначеної норми закону свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61?21447св19).

При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна;3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Звертаючись до суду з позовом позивач вказував на причини пропуску строку у зв`язку із хворобою та необхідність дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню й поширенню коронавірусної хвороби СОVID-19, що створили позивачу перешкоди у тому, щоб своєчасно прибути до України та подати заяву про прийняття спадщини.

Так, судом встановлено, що постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширеннюна території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»з 12 березня 2020 року до 31 серпня 2020 року в Україні було запроваджено карантин.

Крім того, судом встановлено, що у період з 30.08.2020 по 17.10.2020позивач хворів та не міг виїхати за кордон, оскільки перебував на стаціонарному лікуванні в службі здоров`я «Маккабі» в м. Ашкелон, вул. Сдерот Бен Гуріон 17/2, що підтверджується лікарняним листом від 31.08.2020 та лікарняним листом від 08.09.2020.

Крім цього, позивач не виїжджав з Ізраїлю - країни в якій проживає на постійній основі в період коли міг подати вказану заяву, що підтверджується наявним у матеріалах справи свідоцтвом № 205/2022 з системи реєстру населення Ізраїлю, в якому зазначено, що позивач з 30.12.2019 включно по 08.07.2021 не виїжджав за кордон, а перебував за місцем реєстрації: АДРЕСА_6 .

Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає, що позивач з поважних причин у визначений законом шестимісячний строк після смерті батька не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, зважаючи на велику відстань між місцем постійного проживання позивача і місцем знаходження спадкового майна, хворобу позивача та необхідність дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню й поширенню коронавірусної хвороби СОVID-19, які створили позивачу перешкоди щодо своєчасного прибуття в Україну для подання заяви про прийняття спадщини.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, проаналізувавши встановлені обставини у справі, оцінивши надані в силу положень ст. 81 ЦПК Українидокази в їх сукупності, визнавши обставини, в період строку для подання заяви про прийняття спадщини поважними причинами та такими, що створили істотні труднощі для вчасного звернення позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, суд вважаєобґрунтованимидоводи позивача, викладені у позові щодо причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, а тому, суд дійшов висновку про задоволення позову та наявності підстав для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщинив 2 місяці.

Керуючись ст.ст. 2-5, 11-13, 141, 258, 259, 263, 268,352, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - задовольнити.

Визначити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2 ,адреса проживання згідно реєстрації: АДРЕСА_6 ) додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті його батька, громадянина Сполучених Штатів Америки - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:2 (два) місяці, починаючиз дня набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.В. Сіромашенко