Рішення № 114577841, 11.10.2023, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/156/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2023 Справа № 908/1164/23

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши матеріали справи

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (04071, м. Київ, вул. Електриків, 8, ідентифікаційний код юридичної особи 00017733)

до відповідача: Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту "Запоріжелектротранс" (69095, м. Запоріжжя, вул. Шкільна, 2, ідентифікаційний код юридичної особи 03328379)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 )

про стягнення 409 734 грн 78 коп.

за участю представників сторін

від позивача: Щербак Р.І., адвокат, ордер серія АІ № 1374561 від 31.03.2023 (в режимі відеоконференцзв`язку), Водолазький Є.В., довіреність № 1-1-14/26.09.23/1 від 26.09.2023 в залі суду

від відповідача: Оккерт Ю.О., адвокат, ордер серія АР № 1120764 від 01.05.2023

від третьої особи: Продан В.П., довіреність № 2439 від 15.08.2023

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" до Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту "Запоріжелектротранс" про стягнення 322 800 грн 00 коп. боргу з послуг по відстою суден, 63 121 грн 80 коп. пені, 18 624 грн 89 коп. втрат від інфляції, 5 188 грн 09 коп. 3 % річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2023 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1164/23 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 17.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1164/23, присвоєно справі номер провадження 27/156/23.

Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження на 16.05.2023.

В судовому засіданні 16.05.2023 оголошувалась перерва до 14.06.2023.

Від позивача 06.06.2023 через систему Електронний суд надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, позовні вимоги просив задовольнити.

Ухвалою суду від 14.06.2023, господарський суд в порядку статті 250 частина 6 ГПК України перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 908/1164/23 за правилами загального позовного провадження. Підготовче провадження призначено на 12.07.2023.

Ухвалою суду від 12.07.2023 залучено до участі у справі відповідно до статті 50 ГПК України - Військову частину НОМЕР_1 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, продовжено строк підготовчого провадження до 14.09.2023, відкладено підготовче судове засідання на 16.08.2023.

31.07.2023 через підсистему "Електронний суд" від Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" надійшла заява про виконання вимог ст. 172 ГПК України.

11.08.2023 через підсистему "Електронний суд" від Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту "Запоріжелектротранс" надійшла заява про виконання ухвали суду.

15.08.2023 Військовою частиною НОМЕР_1 подані до суду пояснення по суті справи.

Ухвалою суду від 16.08.2023 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті 21.09.2023.

У судовому засіданні 21.09.2023 оголошено протокольну ухвалу про перерву до 11.10.2023 в порядку статті 216 ГПК України.

11.10.2023 підготовче судове засідання проводилось в режимі відеоконференцзв`язку власними засобами позивача, повноваження перевірені.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено представникам сторін, які прибули судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

Представник позивача в судовому засіданні 11.10.2023 підтримав позовні вимоги на підставах викладених у позовній заяві, просив суд стягнути з відповідача 322 800 грн 00 коп. боргу з послуг по відстою суден, 63121 грн 80 коп. пені, 18.624,89грн втрат від інфляції, 5188 грн. 09 коп. 3 % річних.

Представник відповідача в судовому засіданні 11.10.2023 позовні вимоги визнав частково, на підставах викладених у відзиві. Просив суд задовольнити позовні вимоги в частині стягнення загального боргу за договором в розмірі 176 400 грн 00 коп., розстрочити виконання рішення суду в цій частині строком на 12 місяців, звільнити відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язання в частині стягнення пені, застосувати нарахування 3% річних та збитків від інфляції на суму боргу, яка визнана відповідачем, в розмірі 176 400 грн 00 коп. за період надання послуг до 01.09.22, в іншій частині позовних вимог відмовити.

Позивач 05.06.2023 сформував в системі «Електронний суд» відповідь на відзив.

Представник третьої особи підтримав свої пояснення, надані на адресу суду в письмовому вигляді 15.08.2023, зазначив наступне. Відповідно до Директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 26.07.2022 № 167/ДСК "Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України у 2022 році", з метою виконання завдань з оборони Держави та для вчинення заходів щодо формування річкового дивізіону Військово Морських Сил Збройних Сил України в умовах правового режиму воєнного стану, в б. Кривій (м. Запоріжжя) у вересні 2022 року вирішувались питання, серед інших, про вилучення комунального майна - причальних пантонів ПП-501, ПП-506, ПП-518, ПП-536, ПП-546, ПП-549 та примусове відчуження майна ПАТ «СК «Укррічфлот» розташованого в м. Запоріжжі, вул. Глісерна, 14. Всі документи для оформлення вилучення та примусового відчуження майна були направлені у відповідні органи влади у серпні 2022 року для подальшого отримання погоджень, оформлення відповідних наказів та здійснення оцінки майна, яке підлягає вилученню та примусовому відчуженню. При цьому, враховуючі нагальні потреби військового стану, фактично в вересні 2022 року військова частина НОМЕР_1 користувалась як вищевказаними причальними понтонами, так і майном ПАТ "СК "Укррічфлот" розташованим в б. Кривій (м. Запоріжжя) для забезпечення виконання покладених на військову частину завдань. На підставі Законів України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", "Про правовий режим воєнного стану", "Про оборону", Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, з метою забезпечення потреб держави в умовах дії правового режиму воєнного стану у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.10.2022 № 71 "Про примусове відчуження майна" здійснено примусове відчуження індивідуально визначеного нерухомого майна по АДРЕСА_2 , яке є приватною власністю ПАТ "СК "Укррічфлот" з наступним відшкодуванням його вартості. На виконання цього наказу, за участю представника ПАТ "СК "Укррічфлот", був складений Акт про примусове відчуження або вилучення майна від 16.11.2022, копія якого долучена до справи представником ПАТ "СК "Укррічфлот", згідно якого, серед іншого майна, була вилучена достроєчна набережна затону № 1, інв. № 0128, довжиною 326 м. розташована в б. Кривій (м. Запоріжжя). Таким чином, з 16.11.2022 право власності на достроєчну набережну затону № 1, інв. № 0128, довжиною 326 м. перейшло у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови наступного повного відшкодування його вартості. До моменту підписання Акту про примусове відчуження або вилучення майна, військова частина НОМЕР_1 користувалась фондами ПАТ "СК "Укррічфлот" а саме достроєчною набережною затону № 1, інв. № 0128, довжиною 326 м. на підставі Договору "Про спільне безоплатне користування нерухомим та рухомим майном" № 209 від 11.11.2022, дія якого у відповідності до частини 3 статті 631 Цивільного Кодексу України, розповсюджується на правовідносини сторін, які виникли з 25.07.2023. Причальні понтони, що знаходяться на балансі Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту "Запоріжелектротранс" фактично перебувають у користуванні військової частини НОМЕР_1 та використовуються для забезпечення безпечної стоянки кораблів з вересня 2022 року по теперішній час, про що зазначено в листі командира військової частини НОМЕР_1 № 1520 який був направлений на адресу Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту "Запоріжелектротранс" 29.12.2022.

Заслухавши представників позивача, відповідача та третьої особи, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Між Приватним акціонерним товариством «Судноплавна компанія «Укррічфлот», в якості (Виконавець, скорочено АСК «Укррічфлот») та Запорізьким комунальним підприємство міського електротранспорту «Запоріжелектротранс», в якості (Замовник, скорочено КП «Запоріжелектротранс») було укладено договори послуг по відстою суден, а саме: договір № ЗРП 2-2-6/46/22 від 31.01.2022, строку дії з 01.01.2022 до 31.12.2022; договір № ЗРП 2-2-6/79/22 від 27.06.2022, строк дії з 01.06.20222 року до 31.10.2022 року.

Відповідно до п. 1.1.1 вказаних договорів, Виконавець зобов`язувався надати Замовнику послуги по відстою суден з трапами.

Згідно пунктів 1.1.2 та 1.1.3 договорів місцем відстою суден (Причалом) є: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 14, довжина причалу 48 п.м.

Пунктом 1.1.6 договору № ЗРП 2-2-6/46/22 від 31.01.2022 передбачено, що послуга надається Виконавцем у період: січень - травень 2022 року та листопад - грудень 2022 року.

Пунктом 1.1.6 № ЗРП 2-2-6/79/22 від 27.06.2022 передбачено, що послуга

надається Виконавцем у період: з червня 2022 року по жовтень 2022 року.

Відповідно до п. 3.1 договорів Сторони погодились, що відповідно до ч. 3 ст. 631 УК України умови договору застосовуються до правовідносин між сторонами, які виникли до його укладання.

Постановка суден на відстій підтверджується актом постановки судна на відстій від 01.01.2022 за Договором ЗРП 2-2-6/46/22 та актом постановки судна на відстій від 01.06.2022 за Договором ЗРП 2-2-6/79/22.

Відповідно до п. 2.1 договорів ставка за послугу за п/м складає 25,00 грн.

Плата за Послугу за одну добу - 1 200,00 грн. (п. 2.2 договорів).

Відповідно до п. 2.4 договорів Замовник одержує рахунки на сплату та акти приймання-передачі наданих послуг за адресою м. Запоріжжя, вул. Парковий бульвар 1 А та на e-mail: otdelexpluat@ukr.net, zttu_mbux@ukr.net. Плата за Послуги не пізніше 15 банківських днів з моменту отримання акту приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до п. 8.1 договорів, плата за послуги сплачується Замовником Виконавцю щомісячно, після отримання акту приймання-передачі наданих послуг на підставі рахунку протягом 15 банківських днів з моменту його отримання, шляхом перерахування відповідних сум на рахунок Виконавця, зазначений у розділі 5 цього Договору.

Не зважаючи на взяті на себе договірні зобов`язання, відповідач оплату послуг з відстою суден за договорами не здійснив, в результаті чого утворилася заборгованість у відповідача перед позивачем з оплати послуг по відстою суден, а саме:

За договором № ЗРП 2-2-6/46/22

- за квітень 2022 на суму - 28 800 грн 00 коп., акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 5925 від 30.04.2022. За актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 5925 за надані в квітні 2022 року послуги з відстою суден відповідачем було здійснено часткові оплати послуг, а саме 30.12.2022 на суму - 2 200 грн 00 коп. та 02.01.2023 на суму 5 000 грн 00 коп., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями;

- травень 2022 на суму - 37 200 грн 00 коп., акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 6930 від 31.05.2022;

- листопад 2022 на суму - 36 000 грн 00 коп., акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 11976 від 30.11.2022;

- грудень 2022 на суму - 37 200 грн 00 коп., акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 12228 від 31.12.2022.

Загальна сума заборгованості за договором ЗРП 2-2-6/46/22 за квітень - травень 2022 та за листопад - грудень 2022 становить - 139 200 грн 00 коп.

За договором ЗРП 2-2-6/79/22 за:

- червень 2022 на суму - 36 000 грн 00 коп., акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 8018 від 30.06.2022;

- липень 2022 на суму - 37 200 грн 00 коп., акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 9494 від 31.07.2022;

- серпень 2022 на суму - 37 200 грн 00 коп., акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 10589 від 31.08.2022;

- вересень 2022 на суму - 36 000 грн 00 коп., акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 11008 від 30.09.2022;

- жовтень 2022 на суму - 37 200 грн 00 коп., акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 11463 від 31.10.2022.

Загальна сума заборгованості за договором № ЗРП 2-2-6/79/22 з червеня - по жовтень 2022 складає 183 600 грн 00 коп.

З урахуванням зазначеного, на теперішній час, загальна суму заборгованості відповідача перед позивачем за договором № ЗРП 2-2-6/46/22 та за договором № ЗРП 2-2-6/79/22 складає 322 800 грн 00 коп.

З метою погашення наявної заборгованості за договорами та за для досудового врегулювання ситуації з оплатою за надані послуги, позивач звернувся на адресу відповідача з претензією від 23.12.2022 № 72-упцр.

Відповіддю на претензію від 19.01.2023 № 03/120 відповідач повідомив, що він не має можливості погасити заборгованість в повному обсязі, так як не здійснює перевезення по місту електротранспортом.

У відповіді відповідач часткового підтвердив свої зобов`язання по наявній заборгованості. Проте, відповідач у вказаній відповіді також заперечував факт надання позивачем послуг з відстою суден та наявність заборгованості починаю з 01.09.2022, посилаючись на лист командира військової частини від 29.12.2022 № 1520.

Листом від 25.01.2023 № 19-упцр позивач повторно повідомив відповідача про необхідність сплати заборгованості за Договорами та повідомляв, що в разі не виконання КП «Запоріжелектротранс» взятих на себе договірних зобов`язань АСК «Укррічфлот» буде звертатись до суду за захистом свої порушених прав та інтересів.

Листом від 28.02.2023 № 03/436 КП «Запоріжелектротранс» посилаючись на форс-мажорні обставини та на примусове відчуження у позивача орендованого майна повідомило про відкликання актів за вересень 2022 та жовтень 2022 року та і надалі відмовилось виконувати взяті на себе договірні зобов`язання - сума наявної заборгованості за договорами відповідачем позивачу не була сплачена.

Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за листопад 2022 та за грудень 2022 по договору № ЗРП 2-2-6/46/22 відповідач не підписав, мотивованих заперечень, щодо відмови від їх підписання позивачу не надав, послуги за вказані періоди відповідно також не оплатив.

Всі інші акти, окрім зазначених, за договорами підписані відповідачем.

Відповідно до п. 7.5 договорів акт приймання-передачі наданих послуг підписується уповноваженими представниками сторін щомісяця до п`ятого числа місяця наступного, за яким надаються послуги. Виконавець складає відповідний акт (до якого включаються надані протягом звітного місяця послуги по відстою передбачені п. 2.2 даного Договору) та передає його Замовнику. Разом з актом наданих послуг Замовнику передається рахунок на оплату послуг. При неотриманні Виконавцем підписаного акту приймання-передачі наданих послуг або мотивованих зауважень, у встановлений даним пунктом термін, Послуги вважаються прийнятими Замовником з виконанням всіх умов договору. В цьому випадку односторонній акт приймання-передачі наданих послуг є обов`язковим для Замовника.

З урахуванням вказаного пункту договорів, заперечення відповідача до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 11008 від 30.09.2022 та № 11463 від 31.10.2022 за договором № ЗРП 2-2-6/79/22 та відкликання підпису являється неналежним, оскільки надано з значним порушенням строків передбачених умовами Договору. Враховуючі зазначене вказані акти являються прийнятими відповідачем, а послуги з відстою за вказані періоди підлягають оплаті.

Щодо актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 11976 від 30.11.2022 та № 12228 від 31 грудня 2022 за договором № ЗРП 2-2-6/46/22 відповідач письмових мотивованих зауважень щодо відмови від підписання вказаних актів позивачу не надав. Враховуючі зазначене вказані акти являються прийнятими відповідачем, а послуги з відстою за вказані періоди підлягають оплаті.

Твердження відповідача про те, що послуги з відстою суден позивачем не надаються відповідачу з 01.09.2022 являються безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до наказу командира військової частини від 17.10.2022 № 71 було наказано здійснити примусове відчуження індивідуально визначеного нерухомого майна, що є приватною власністю АСК «Укррічфлот», зокрема майна, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 14, в тому числі частини об`єкту, де розміщувались на відстої судна відповідача.

Так, повна довжина причалу за адресою: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 14, біля якого відповідачу надавались послуги відстою суден складає - 398 п.м. Відчужено було лише частина причалу довжиною - 326 п.м.

Тобто у власності позивача залишилась частина причалу за адресою м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 14, довжиною - 72 п.м.

Відповідно до умов договорів послуги з відстою надавались позивачем відповідачу на причалі за адресою м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 14, довжиною - 48 п.м.

Відчуження майна відбулось набагато пізніше ніж про те стверджує відповідач, власне наказ командира військової частини датований 17.10.2022, а підписання відповідного акту відбулось і того пізніше.

Послуги з відстою надавались позивачем відповідачу і після відчуження майна, оскільки послуги з відстою надавались в межах частини причалу, яка не відчужувалась та перебуває у власності АСК «Укррічфлот».

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Статтями 525, 526 та 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладені між сторонами договори, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договорами надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Ч.1 ст.4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» передбачає, що примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Частина 2 та 3 статті 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» передбачають, що у місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті, крім випадків, передбачених ч.3 цієї статті.

Примусове відчуження майна, приватизованого у період дії воєнного стану допускається виключно в місцевостях на території яких ведуться бойові дії та здійснюється за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України, без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті.

З вказаних норм Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» слідує, що вилучення майна, у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану має здійснюватись за рішенням військового командування, погодженим відповідно з державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради. У певних випадках таке вилучення може проводитись за рішенням Головнокомандувача ЗСУ без погодження з органами, зазначеними у частині першій статті 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Відповідно до статті 6 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» передбачено, що передача комунального майна у державну власність здійснюється за рішенням.

У разі неможливості прийняття місцевою радою рішення про передачу комунального майна у державну власність таке рішення приймається сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті, районної, обласної ради або секретарем, заступником голови відповідної ради з наступним його затвердженням відповідною радою згідно із законом. Відповідне рішення приймається зазначеними особами у порядку, встановленому законом.

Передача комунального майна у державну власність у разі прийняття про це відповідного рішення оформлюється актом приймання-передачі, який підписується сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті, районної, обласної ради або секретарем, заступником голови відповідної ради та уповноваженою особою військового командування або органу, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану, та скріплюється печатками місцевої ради і військового командування чи органу, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану відповідно до закону. Акт приймання - передачі підписується зазначеними особами у порядку, встановленому законом.

Закон передбачає певні вимоги до акту приймання - передачі про примусове відчуження або вилучення майна. Право державної власності на майно виникає з дати підписання акта приймання - передачі, стаття 6 ч.5 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Матеріали справи не містять відповідного рішення Запорізької міської ради щодо передачі майна, відсутній акт приймання - передачі комунального майна у державну власність.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, згідно до частини 4 статті 74 ГПК України.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що між позивачем та відповідачем на підставі договорів послуг по відстою суден № ЗРП 2-2-6/46/22 від 31.01.2022, № ЗРП 2-2-6/79/22 від 27.06.2022 виникли зобов`язальні правовідносини, згідно з якими позивач зобов`язався надавати відповідачу послуги, а відповідач, в свою чергу, зобов`язався здійснювати оплату за надані послуги.

При цьому, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, отримані у спірному періоді послуги у встановленому порядку не заперечив, кошти за надані послуги в повному обсязі не сплатив.

Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставини наявності у відповідача боргу з послуг по відстою суден у розмірі 139 200 грн 00 коп. на підставі договору № ЗРП 2-2-6/46/22 за квітень-травень 2022 року та за листопада-грудень 2022 року, 183 600 грн 00 коп. на підставі договору № ЗРП 2-2-6/79/22 з червня по жовтень 2022 року в сумі, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договорам, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в цій частині є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 63 121 грн 80 коп. пені, 18 624 грн 89 коп. втрат від інфляції, 5 188 грн 09 коп. 3 % річних.

Згідно п. 10.1 договорів за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до п. 10.2 договорів Замовник у разі прострочення будь-яких платежів за договором сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення виконання.

Відповідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем вимога про стягнення 27 651 грн 00 коп. на підставі договору № ЗРП 2-2-6/46/22 та 35 470 грн 80 коп. на підставі договору № ЗРП 2-2-6/79/22 заявлена на підставі п. 10.2 договорів та норм Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд визнав його правильним, до стягнення підлягають пеня в загальному розмірі 63 121 грн 80 коп.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним, в межах заявлених позовних вимог.

Наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат суд визнав вірним. Позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Крім того, господарський суд зауважує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів,тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Відповідач, як на підставу для надання розстрочення виконання судового рішення в погашенні загальної суми боргу, які він визнає та як на підставу для звільнення його від відповідальності за невиконання договірних зобов`язань посилається на форс - мажорні обставини та на відсутність фінансування, в підтвердження форс-мажорних обставин відповідач надає лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.

Суд вважає за необхідне зазначити наступне:

24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 в Україні введено воєнний стан.

Згідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо.

Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 повідомила, що на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 р. № 671/97-ВР, Статуту ТПП України вона засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05:30 ранку 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

В подальшому Указом Президента України неодноразово було продовжено строк дії воєнного стану в Україні.

Ознаками форс-мажору є:

не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Судова практика Верхового Суду вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 по справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов`язання.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20, про те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного випадку виконання зобов`язання.

Суд приймає до уваги, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах ВС від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 21.09.2022 у справі № 911/589/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати безперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереробної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

У постановах ВС від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, наведено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого доведення наявності не переробної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, де Верховний Суд констатує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Згідно ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що укладаючи договір сторони розраховували на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладанні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.

При укладанні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.

Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору.

Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідача, наведені в обґрунтування заперечень на позов, не знайшли свого підтвердження за встановлених судом обставин, що склались між сторонами.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не було надано до суду жодних належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73,76-79,86 Господарського процесуального кодексу України доказів із обґрунтуванням відсутності вини у несплаті 322 800 грн 00 коп. боргу з послуг по відстою суден.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача

Керуючись ст.ст. 42, 46, 50, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" до Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту "Запоріжелектротранс" задовольнити.

Стягнути з Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту "Запоріжелектротранс" (69095, м. Запоріжжя, вул. Шкільна, 2, ідентифікаційний код юридичної особи 03328379) на користь Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (04071, м. Київ, вул. Електриків, 8, ідентифікаційний код юридичної особи 00017733) 322 800 (триста двадцять дві тисячі вісімсот) грн. 00 коп. борг з послуг по відстою суден, 63 121 (шістдесят три тисячі сто двадцять одна) грн 80 коп. пені за несвоєчасну сплату послуг по відстою суден, 18 624 (вісімнадцять тисяч шістсот двадцять чотири) грн 89 коп. інфляційних втрат, 5 188 (п`ять тисяч сто вісімдесят вісім) грн 09 коп. 3 % річних, 6 146 (шість тисяч сто сорок шість) грн 02 коп судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 01.11.2023, після виходу судді із щорічної відпустки.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.