Рішення № 114536271, 05.10.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/34120/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Остапчук Т.В.,

при секретарі судового засідання - Музики В.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1

представників відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

3-ї особи ОСОБА_4 .

Розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання договорів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

В червні 2021 року ОСОБА_5 звернулася до Печерського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_8 та ОСОБА_6 про визнання факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_9 з 01.09.1993 по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнання недійсним договору купівлі-проваджу квартири АДРЕСА_1 , укладений 04.10.2012 та посвідчений нотаріусом Сніжнянської державної нотаріальної контори Таранцовим О.А., в реєстрі №2-971; витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 , а саме квартири АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_5 права власності в порядку спадкування на: - квартиру АДРЕСА_1 ; - квартиру АДРЕСА_2 .

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона проживала однією сім`єю із ОСОБА_9 з вересня 1993 року до його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як стверджує ОСОБА_5 , проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, допомагали один одному в побуті та в житті.

Зазначила, що після смерті чоловіка залишилось спадкове майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , яка належала на праві приватної власності ОСОБА_10 згідно договору купівлі-продажу від 11.09.1992; квартира АДРЕСА_2 , яка належала на праві власності ОСОБА_10 згідно свідоцтва про право власності на житло від 05.10.1994.

Позивач вказувала, що ОСОБА_10 є матір`ю ОСОБА_9 та залишила заповіт від 25.10.1996 на випадок своєї смерті на свого сина на все майно. Після смерті матері, 20.06.2015 ОСОБА_9 звернувся із заявою до Першої київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті матері, але за життя не встиг оформити чином свої спадкові права на нерухоме майно, яке належало його матері, в зв`язку з чим позивач звернулась до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

Позивач стверджувала, що вона є спадкоємцем 4-ої черги за законом, оскільки проживала зі спадкодавцем більше п`яти років до дня його смерті.

Факт її спільного проживання з ОСОБА_9 підтверджує доказами: копіями довіреностей починаючи з 1994, на підставі яких ОСОБА_10 уповноважувала ОСОБА_5 управляти та розпоряджатися спадковим майном, яке належало матері її чоловіка, в тому числі, відчужувати; копіями декларацій про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, що містить зазначення ПІБ позивача та ОСОБА_9 в відомостях про довірених осіб; копією договору замовлення та довідку про одержання позивачем праху ОСОБА_9 .

Після смерті ОСОБА_9 та звернення із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса виявилось, що квартира АДРЕСА_1 04.10.2012 була відчужена матір`ю померлого ОСОБА_10 згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна (зареєстровано в реєстрі за №2-971) Сніжнянської державної нотаріальної контори Донецької області.

26.05.2021 відбулась реєстрація права власності на вказану вище квартиру приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бровченко Мариною Сергіївною, про що свідчить витяг з реєстру.

06.06.2021, дізнавшись про реєстрацію права власності на зазначену вище квартиру, 26.05.2021 позивач подала заяву про вчинення кримінального правопорушення до Печерського УП ГУ НП у м. Києві за фактом підроблення документів та незаконного заволодіння правом власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_8

07.06.2021 Печерським УП ГУ НП у м. Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021105060001079 внесено відомості за ч. 4 ст. 358 КК України. На разі триває досудове розслідування.

10.06.2021, як вказує Позивач, їй стало відомо, що Відповідачі уклали договір купівлі-продажу спірної квартири у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ольги Валеріївни. В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити.

У встановлений судом строк від ОСОБА_6 надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог з наступних підстав. Відповідач стверджував, що позов подано не належним позивачем, оскільки ОСОБА_5 не є суб`єктом права власності на, зокрема, квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування, й відповідно не була наділена правом звертатись до суду з вимогою про захист права, якого вона не має.

Відповідач вказує, що він є власником об`єкту житлової нерухомості, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 10.06.2021 (зареєстровано в реєстрі за № 735, виданий Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О.В.).

Відповідач стверджує, що зазначену квартиру ним було придбано у попереднього власника ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі правовстановлюючих документів, які було перевірено Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О.В. та відповідно до вимог законодавства України зареєстровано у Державному реєстрі.

З огляду дію презумпції правомірності набуття права власності на майно відповідачем, а також на відсутність будь-яких доказів того, що позивач ОСОБА_5 має право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, ОСОБА_6 стверджував, що заявлені позовні вимоги про витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_3 . не підлягають задоволенню. Право власності на нерухоме майно було набуте правомірно та оформлене належним чином за ОСОБА_6 , що підтверджується договором купівлі-продажу та відомостями з державного реєстру прав на нерухоме майно.

Будучи стороною договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_10 не звернулась до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Через 2 роки після вчинення даного правочину, а саме ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_10 померла. Її син ОСОБА_9 , на момент підписання зазначеного договору купівлі-продажу квартири, був заінтересованою особою, права та законні інтереси якої могли би бути порушеними вчиненням вказаного правочину (належним позивачем).

У випадку наявності підстав для оспорювання вказаного правочину, а саме з моменту підписання договору купівлі-продажу квартири 04.10.2012 ОСОБА_9 впродовж 9 років (до моменту його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ), міг би довідатися про порушення свого права, та в результаті, як заінтересована особа, міг би звернутися з відповідним позовом до суду в строки загальної позовної давності -3 роки.

На противагу доводам позивача про те, жодних правочинів матір ОСОБА_9 ОСОБА_10 із спірною квартирою не вчиняла та нікого не уповноважувала на відчуження свого майна, відповідач вказує презумпцію правомірності правочину, закріплену ст. 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, відповідач вказує на відсутність рішення суду про визнання фізичної особи ОСОБА_10 недієздатною, жодної судово-психіатричної експертизи за якою було б встановлено, що ОСОБА_10 у момент вчинення правочину перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними не призначено. Таким чином, на момент вчинення правочину ОСОБА_10 була дієздатною та усвідомлювала значення своїх дій та (або) могла керувати ними, що, на переконання відповідача, спростовує твердження позивача.

ОСОБА_6 , будучи власником квартири за адресою АДРЕСА_3 . з 10.06.2021, був обізнаний, що в квартирі з 2020 року проживають орендарі, а саме ОСОБА_4 . З метою звільнення тимчасово займаної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та належить ОСОБА_6 на праві власності, 24.06.2021 р. ним було направлено вимогу-повідомлення про добровільне звільнення квартири орендарями.

У відповідь на вимогу-повідомлення, ОСОБА_6 отримав заяву від ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 , в якій остання зазначила, що вона разом з ОСОБА_9 з 2015 року перебувала у цивільному шлюбі. Вони разом з 6-річним сином постійно проживали в квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . При цьому, ОСОБА_4 самостійно та особисто сплачувала всі комунальні платежі, вела господарство, піклувалась про побут. Сусіди її добре знають та можуть підтвердити дану інформацію. В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в позові.

На підставі ухвали Печерського суду м. Києва від 29.06.2023р. у справі №757/34120/21-ц задоволено заяву ОСОБА_5 та залучено ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , до участі у даній справі в якості співвідповідача.

Відповідач ОСОБА_7 відзив не надала, про час розгляду повідомлялась за останнім відомим місцем проживання.Судом визнано можливим розгляд у відсутність.

22.07.2021 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , звернулась до суду із заявою, в якій просила залучити її до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, оскільки результати розгляду справи вплинуть на її права та законні інтереси.

Остання зазначила, що вона разом з ОСОБА_9 з 2015 року перебувала у цивільному шлюбі. Вони разом з 6-річним сином постійно проживали в квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . При цьому, ОСОБА_4 самостійно та особисто сплачувала всі комунальні платежі, вела господарство, піклувалась про побут. Сусіди її добре знають та можуть підтвердити дану інформацію.

У зв`язку з тим, що її чоловік ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 залишилась проживати у вказаній квартирі разом з дитиною. В даній квартирі знаходились особисті речі ОСОБА_4 , а саме: меблі, техніка, грошові кошти та інше майно. Крім вищенаведеного, ОСОБА_4 повідомила, що з травня 2021 р. гр. ОСОБА_5 активно вчиняла дії по перешкоджанню ОСОБА_4 та її сину проживання в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 .

02.12.2021 на підстави ухвали Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

В судове засідання не з`явилась, судом визнано можливим розгляд у відсутність.

13.09.2021 на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі №757/34120/21-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_8 та ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сімєю, визнання права власності на нерухоме майно, витребування майна з чужого незаконного володіння.

16.02.2022 ухвалою суду закрито провадження в частині позовних вимог до ОСОБА_8 в порядку п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку із встановленням факту його смерті на підставі рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 09.11.2021. Крім того, 16.02.2022 на підставі ухвали судом задоволено заяву ОСОБА_5 та застосовано захід забезпечення позову, накладено арешт на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_6

12.10.2022 за результатами розгляду клопотання ОСОБА_6 про витребування доказів судом постановлено ухвалу про витребування з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) Печерського району міста Києва (код ЄДРПОУ 26125012, 01015, м. Київ, вул. Цитадельна, 7/10) документів на підтвердження фактів реєстрації актів цивільного стану, а саме про наявність актового запису про перебування у зареєстрованому шлюбі та припинення шлюбу гр. ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , а також надання документів на підтвердження фактів реєстрації народження дитини, батьком якої зареєстровано гр. ОСОБА_9 ; витребування у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бродського Валерія Володимировича ( АДРЕСА_4 ) матеріали спадкової справи гр. ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Супровідним листом за вих.№65/02-14 від 08.11.2022р. на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва у справі №757/34120/21-ц приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бродським В.В. надіслано копію спадкової справи №07/2021 до майна померлого ОСОБА_9 .

Ухвалою суду від 3.08.2023р. закрито підготовче засідання та призначено судове.

Заслухавши пояснення сторін, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та правовідносини, що їх регулюють, оцінивши аргументи сторін, зібрані у справі докази у їх взаємозв`язку, суд приходить до наступного висновку.

ОСОБА_9 помер - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як стверджує позивачка ОСОБА_5 , вони проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, допомагали один одному в побуті та в житті з вересня 1993 року до його смерті.

Вказувала , що після смерті ОСОБА_9 залишилось спадкове майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , яка належала на праві приватної власності ОСОБА_10 згідно договору купівлі-продажу від 11.09.1992; квартира АДРЕСА_2 , яка належала на праві власності ОСОБА_10 згідно свідоцтва про право власності на житло від 05.10.1994.

Судом встановлено наявність в матеріалах спадкової справи витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, який містить відомості те, що 29 жовтня 1988 року між ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , єврейкою за національністю, було укладено шлюб (номер актового запису 1023 від 29.10.1988р., що складений Відділом ДРАЦС Печерського районного управління юстиції м. Києва).

З даних матеріалів вбачається, що як і ОСОБА_5 , так і ОСОБА_4 подано заяви про відкриття спадщини та прийняття спадкового майна. У вказаних заявах обидві жінки стверджують, що проживали однією сім`єю з ОСОБА_9 не менш як п`ять років до відкриття спадщини. Проте, матеріали спадкової справи також не містять документів, що є доказами родинних та інших відносин з ОСОБА_9 й підтверджують факт проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_13 з померлим однією сім`єю не менше як п`ять років до відкриття спадщини. Наведені обставини стали підставою для відкладення приватним нотаріусом Бродським В.В. вчиненням нотаріальних дій з видачі з видачі свідоцв про право на спадщину, а в подальшому - винесенням постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

В той же час, для визначення складу спадкового майна за ОСОБА_9 нотаріусом Бродським В.В. витребовувались матеріали спадкової справи матері ОСОБА_9 - ОСОБА_10 .

Серед іншого, матеріалами спадкової справи матері ОСОБА_9 підтверджується, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 не входила до складу спадкового майна померлої ОСОБА_10 , що є цілком логічно та знаходить своє відображення у матеріалах справи №757/34120/21-ц, оскільки за два роки до дати смерті вказана особа відчужила даний об`єкт нерухомості . Наведене додатково свідчить про безпідставність тверджень ОСОБА_5 та необґрунтованість позовних вимог, що стали підставою звернення до суду, недоведеність її права, в тому числі, на квартиру, так безпідставність ініціювання нею застосування заходу забезпечення позову у вигляді арешту майна, належного ОСОБА_6 ,. на праві власності.

Судом встановлено, що нотаріусом Бродським В.В. неодноразово скеровувались листи- повідомлення дружині спадкодавця з проханням звернутись особисто або ж направити відповідну заяву про прийняття/відмову від прийняття спадщини. Матеріали спадкової справи свідчать про те, що ОСОБА_14 не було реалізовано її право на спадщину за законом як законної дружини ОСОБА_9 .

Листом Печерського відділу ДРАЦС у місті Києві «Щодо надання інформації» від 10.12.2022р. за №3036/21.6-81 скеровано відповідь на запит суду, що містить аналогічні відомості, зі змісту яких вбачається: на зберіганні архіву відділу перебуває актовий запис про шлюб №1023 від 29.10.1988 року, складений Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на гр. ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та гр. ( ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (відмітка про розірвання шлюбу відсутня).

Крім того, даним листом Печерського відділу ДРАЦС у м. Києві підтверджується факт відсутності актових записів про розірвання шлюбу та про народження дітей , батьком яких є ОСОБА_9 .

Суд керується положеннями статті 16 ЦК України, відповідно до частини 1 якої, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Процесуальний закон також містить норми, відповідно до яких судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право, свобода чи інтерес (статті 1-4 ЦПК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

При цьому за змістом статей 4, 265 ЦПК України позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, не визнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Якщо такого факту не встановлено, позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого статтею 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ст.2 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. ( ст. 89 ЦПК України).

За змістом ч. 2, 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно вимог ст. 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. КпШС Української РСР, який діяв до 01 січня 2004 року, таких положень не містив.

З огляду на вищевказані вимоги законодавства та обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що факт спільного проживання осіб як чоловіка і жінки може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків.

Так, у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16-ц (провадження № 61-40658св18) Верховний Суд зазначив, що «проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Статтею 25 СК України передбачено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Аналіз цих норм дозволяє зробити висновок про те, що для застосування положень наведеної статті необхідною умовою є, зокрема, встановлення факту неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19), від 29.04.2022 у справі №523/6717/15-ц (провадження № 61-5864св21).

Встановленню судом підлягає і те, чи перебували чоловік і жінка під час фактичних шлюбних відносинах в зареєстрованих шлюбах з іншими особами. Відповідно до чинного законодавства України, жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

Аналіз ст.74 СК України дозволяє зробити висновок про те, що для застосування положень цієї статті необхідною умовою є, зокрема, встановлення факту не перебування осіб у будь-якому іншому шлюбі (постанова Верховного Суду від 25.04.2019 року у справі № 759/4596/18, провадження № 61-3852св19, постанова Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16-ц, провадження № 61-40658св18).

Таким чином, Верховного Суду виробив єдиний уніфікований підхід з вирішення подібних спорів: у разі встановлення факту перебування померлого у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, у задоволені позову про встановлення факту спільного проживання буде відмовлено.

Отже, позовна вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_9 у період в період з 01 вересня 1993 року по дату його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 суперечить вимогам статті 25 СК України, оскільки шлюб між ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , єврейкою за національністю, що зареєстрований 29 жовтня 1988 року (номер актового запису 1023 від 29.10.1988р., що складений Відділом ДРАЦС Печерського районного управління юстиції м. Києва) - не було розірвано, що підтверджується матеріалами справи.

Стосовно аргументів та доказів, наданих позивачкою, що на її переконання свідчать про факт її спільного проживання з ОСОБА_9 в визначений період, а саме з 01.09.1993 по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд приходить до наступних висновків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №644/6274/16-ц вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц зробила висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові.»

Крім того, суд у даному випадку враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постановах КЦС у справах № 221/4624/20, № 369/16486/18, 707/2882/19, 383/49/19 про те, що факт реєстрації жінки та чоловіка за однією адресою і навіть факт їх спільного проживання сам по собі без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету не може свідчити про те, що між сторонами склались і мали місце усталені відносини притаманні подружжю і не є підставою для застосування до спірних правовідносин ст.74 СК України.

Верховний Суд у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 320/4964/17 (провадження № 61-42073ск18) зазначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19 (61-3071св21).

Оцінюючи надані позивачкою докази, суд вважає, що без доведення належними доказами факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, ці докази не можуть свідчити про те, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. При цьому, суду не були надані докази, зокрема, , факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у ОСОБА_5 та ОСОБА_9 спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків протягом періоду, а саме з 01.09.1993 по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до положень частини другої, четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц, від 20 липня 2020 року у справі № 146/1825/18, від 09 квітня 2021 року у справі № 334/9088/15-ц, від 22 квітня 2021 року у справі № 438/1456/18.

При таких обставинах суд приходить до висновку , що позовні вимоги про встановлення факту проживання онією сім`єю не підлягають задоволенню.

Оскільки позовні вимоги про визнання позивача визнання недійсним договору купівлі-проваджу квартири АДРЕСА_1 ; витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 , а саме квартири АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_5 права власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 є похідними від вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_5 з ОСОБА_9 з 01.09.1993р. по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 без реєстрації шлюбу, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Щодо інших доводів та аргументів учасників справи суд зазначає, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 155 ЦПК України, підлягає скасуванню ухвала Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року про забезпечення позову про накладення арешту на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_6 .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, в зв`язку з відмовою в позові судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст..60, 74 СК України, ст..1264 ЦК УКраїни , ст.ст.12,13,77,79, 81,263,264,354 ЦПК України,суд

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання договорів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння відмовити.

Скасувати Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року про забезпечення позову про накладення арешту на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_6 .

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Київського апеляційного суду .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

позивач: ОСОБА_5 : АДРЕСА_5

відповідач 2: ОСОБА_6 : АДРЕСА_6

відповідач 1: , ОСОБА_7 . адреса невідома

3-тя особа ОСОБА_4 , АДРЕСА_7

Дата складання повного тексту рішення 26.10.2023р.

Суддя Остапчук Т.В.