Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 420/4975/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області (вул.Софіївська,19, м.Одеса, 65082) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,,-
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області за результатом якого позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , додаткової щомісячної винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р., за період з 24.02.2022 р. по 18.07.2022 р. у розмірі 30 000 гривень щомісячно, починаючи з 19.07.2022 р. по 20.01.2023 р. - у розмірі до 30 000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць;
зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р., за період з 24.02.2022 р. по 18.07.2022 р. у розмірі 30 000 гривень щомісячно, а починаючи з 19.07.2022 р. по 20.01.2023 р. - у розмірі до 30 000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць;
стягнути з Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області понесені позивачем судові витрати у загальній сумі 7073,60 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він був співробітником Служби судової охорони у Одеській області з 14.01.2021 р. до 30.01.2023 р. На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 Про введення воєнного стану в Україні та № 69 Про загальну мобілізацію Кабінет Міністрів України виніс постанову від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, якою передбачено виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн. пропорційно в розрахунку на місяць. Не зважаючи на те, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022 передбачено, що постанова застосовується з 24.02.2022, позивач вважає, що це не означає, що розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони має становити до 30000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць, починаючи з 24.02.2022, з наступних підстав. В Україні законодавчо встановлено принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України. У період до 19.07.2022 редакція п.1 Постанови №168 передбачала фіксовану суму винагороди для співробітників Служби судової охорони, а тому саме такою редакцією у спірний період з 24.02.2022 по 18.07.2022 відповідач повинен був керуватися для здійснення виплати додаткової винагороди та виплачувати позивачу саме фіксовану суму 30000 грн. на місяць. Позивач з 24.02.2022 проходив службу в ТУ ССО у Одеській області. За таких обставин, у період з 24.02.2022 по 20.01.2023 він мав право на отримання додаткової щомісячної винагороди встановленої п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022. Представником позивача направлявся до відповідача адвокатський запит щодо причин не нарахування та не виплат позивачеві додаткової щомісячної винагороди встановленої п.1 Постанови №168. У відповідь відповідач зазначив, що причиною невиплати була відсутність певного Порядку та коштів. При цьому, відповідач посилається на те, що 31.10.2022 Наказом ДСА України №396 затверджено Порядок і Умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Ухвалою суду від 15 березня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 262 КАС України).
Ухвалою суду від 06 квітня 2023 року задоволено клопотання представника Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області про зупинення провадження у справі та зупинено провадження по адміністративній справі 420/4975/23 до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі №260/3564/22.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень 10.10.2023 року оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 по справі № 260/3564/22 про залишення в силі рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року.
Вказана постанова набрала законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
17.10.2023 року представник позивача надав до суду заяву про поновлення провадження по справі.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про необхідність поновлення провадження у справі № 420/4975/23, у зв`язку з набранням законної сили рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023 року по справі №260/3564/22.
Суд зазначає, що ані у визначений судом строк, ні станом на дату вирішення даної адміністративної справи відзиву на позовну заяву чи обґрунтованого клопотання про продовження строку для його подання до суду від відповідача не надано.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 являвся співробітником Служби судової охорони у Одеській області з 14.01.2021 р. до 30.01.2023 р.
Під час проходження служби позивачем, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р., у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 р., №259/2022 від 18.04.2022 р., №341/2022 від 17.05.2022 р. та№ 573/2022 від 12.08.2022 р., №58/2023 від 06.02.2023 р. строк дії воєнного часу продовжувався.
У період з 24.02.2022 р. позивач проходив службу у Службі судової охорони у Одеській області.
У листі від 27.01.2023 зазначено, що видання наказів Управлінням про виплату додаткової винагороди без порушення Закону стало можливим з 31.10.2022 р..
24.11.2022 року Управлінням видано накази Про виплату співробітникам територіального управління Служби судової охорони у Одеській області додаткової винагороди на період дії воєнного стану:
№255 за лютий 2022 року;
№256 за березень 2022 року;
№257 за квітень 2022 року;
№258 за травень 2022 року;
№259 за червень 2022 року;
№260 за липень 2022 року;
№261 за серпень 2022 року;
№262 за вересень 2022 року;
№263 за жовтень 2022 року;
№300 за листопад 2022 року;
№17 за грудень 2022 року;
№45 за січень 2023 року.
Також у відповіді на звернення повідомлялось, що відповідачем ведуться відповідна робота щодо отримання з державного бюджету додаткових асигнувань для виплати співробітникам Служби зазначеної додаткової винагороди, а виплата додаткової винагороди співробітникам Служби відбудеться в найкоротший термін після надходження відповідних додаткових асигнувань до Служби.
Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд бере до уваги таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог статті 161 Закону України Про судоустрій і статус суддів, Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).
Згідно з частиною першою статті 165 Закону України Про судоустрій і статус суддів грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Так, постановою Кабінету Міністрів України № 289 від 3 квітня 2019 року, затверджено схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони.
Пунктом 2 вказаної постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із схемою тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони та схемою тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони, затверджених цією постановою; а порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
Відповідно до вимог пункту 3 Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України № 384 від 26 серпня 2020 року, грошове забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби, інтенсивності та умов служби, почесного звання, спортивного звання.
Згідно з вимогами п. 4 вказаного Порядку грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за стаж служби. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги (п.п. 5-7 зазначеного Порядку).
Пунктами 9-10 Порядку передбачено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.
Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Зміст вказаних норм дає підстави для висновків про те співробітники служби Судової охорони за рахунок коштів державного бюджету отримують грошове забезпечення у межах затверджених фондів оплати праці, яке складається із основних виплат, додаткових та одноразових виплат.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 Про введення воєнного стану в Україні та № 69 Про загальну мобілізацію, Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнята постанова № 168, п. 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України № 350 від 22 березня 2022 року до згаданої постанови № 168 від 28 лютого 2022 року були внесені зміни, згідно з якими абзац перший пункту 1 після слів та поліцейським доповнено словами , а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка,.
При цьому, п.2 постанови Кабінету Міністрів України № 350 від 22 березня 2022 року передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26 серпня 2020 р. №384 (далі - Порядок №384).
За змістом пунктів 4-7 Порядку №384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).
Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в пункті 11 Порядку №384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.
Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку №384).
Так, на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 Про введення воєнного стану в Україні та №69 Про загальну мобілізацію Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2022 року №793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови №168:
- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно замінено словами і цифрами додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць;
- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення;
- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Наказом ДСА України від 31 жовтня 2022 року №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі Порядок №396).
Згідно з вимогами п. 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.
Пунктом 7 Порядку №396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30000 гривень співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10000 гривень іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100000 гривень співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
За приписами пункту 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 7 липня 2022 року №793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31 жовтня 2022 р. №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.
Судом встановлено, що вказані правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою позивачу як співробітнику Служби судової охорони вказаної додаткової винагороди з мотивів відсутності необхідних бюджетних асигнувань та охоплюють період з 24 лютого 2022 року.
З урахуванням вищезазначеного суд звертає увагу, що статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з вимогами ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.
Згідно з вимогами ст. 165 Закону України Про судоустрій і статус суддів грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
До додаткових видів грошового забезпечення Порядок №384 відносить, зокрема, винагороди.
Виходячи з цього, встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов`язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.
У первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України №168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі 30000 гривень щомісячно.
Водночас, з урахуванням змін до постанови №168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 7 липня 2022 року №793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.
Проте в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№168 і №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до вимог частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2022 р. №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць замість 30000 гривень щомісячно не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом пропорційність із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Разом з тим, на сьогоднішній день, керівництвом ССО жодних дій по виконанню акта Кабінету Міністрів України, а саме абзацу другого пункту 1 Постанови №168, яка є обов`язковою до виконання на території України, не здійснено.
Жодних наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, не видається, а відтак унаслідок протиправної бездіяльності позивач не має можливості отримати додаткову винагороду, установлену Постановою №168.
При цьому відмова ССО у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа Кечко проти України, заява №63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).
Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини другої статті 6 КАС України.
За змістом пункту 9 частини першої статті 4, статті 5, частини четвертої статті 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
За таких обставин, суд визнає, що у період з 24 лютого 2022 року позивач мав право на отримання додаткової щомісячної винагороди у розмірі 30000,00 грн, встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року.
З урахуванням викладено, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , додаткової щомісячної винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р., за період з 24.02.2022 р. по 18.07.2022 р. у розмірі 30 000 гривень щомісячно, починаючи з 19.07.2022 р. по 20.01.2023 р. - у розмірі до 30 000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Належним способом захисту судом порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити вказану винагороду, що узгоджується і з рішенням Верховного Суду від 06.04.2023 №Пз/990/4/22 (№260/3564/22) у зразковій справі щодо виплати додаткової винагороди службовцям Служби судової охорони. При цьому таке зобов`язання охоплює і позовну вимогу про зобов`язання відповідача винести наказ (накази) про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди.
Ураховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Позивачем за звернення до суду з даним адміністративним позовом було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Відтак, суд, керуючись ст.139 КАС України, вважає за доцільне стягнути з Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
У частині третій статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до статті 16 КАС, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
З матеріалів справи вбачається, що 18.01.2023 між адвокатом Чорнуцьким В.П. та позивачем був укладений Договір про надання правової допомоги.
Сторонами підписано акт прийому-передачі виконання послуг за договором від 18.01.2023, відповідно до якого визначений перелік наданих юридичних послуг:
1)Консультація Замовника, проведена 18.01.2023 р., тривалістю 60 хвилин, вартістю 1000грн.;
2)Складання адвокатського запиту 19.01.2023 р. тривалістю 60 хвилин, вартістю 1000грн.
3)Консультація Замовника, проведена 20.02.2023 р., тривалістю 60 хвилин, вартістю 1000грн.
4)Складання Позовної заяви 06.03.2023 р., тривалість 3 години, вартість 3000грн.
Всього до сплати: шість тисяч грн.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що склад та розмір судових витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, документи, що свідчать про оплату експертизи, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Варто наголосити, що між позивачем та його адвокатом встановлений порядок, спосіб сплати коштів за отриману професійну правничу допомогу - за умовами досягнуто успіху, гонорар успіху.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару успіху у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Згідно зі статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
Підсумовуючи викладене, суд звертає увагу позивача на те, що понесені ним судові витрати повинні бути не лише фактично сплаченими та неминучими, а і обґрунтованими, тобто не завищеними та співмірними з критерієм складності справи.
Таким чином враховуючи, що рішення у справі ухвалене на користь позивача, нескладність справи, наявність судової практики, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та кількість підготовлених і поданих представником позивача заяв до суду, їх складність та об`ємність, суд вважає, що сума витрат є завищеною.
Відтак, на засадах співмірності та справедливості на користь позивача підлягає стягненню 2000,00 грн. понесених судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою.
Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21.01.2021 у справ №280/2635/20.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області на користь позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Поновити провадження в адміністративній справі №420/4975/23.
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області (вул.Софіївська,19, м.Одеса, 65082) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , додаткової щомісячної винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р., за період з 24.02.2022 р. по 18.07.2022 р. у розмірі 30 000 гривень щомісячно, починаючи з 19.07.2022 р. по 20.01.2023 р. - у розмірі до 30 000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області (вул.Софіївська,буд.19, м.Одеса, 65082, код ЄДРПОУ 43163579) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р., за період з 24.02.2022 р. по 18.07.2022 р. у розмірі 30 000 гривень щомісячно, а починаючи з 19.07.2022 р. по 20.01.2023 р. - у розмірі до 30 000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Стягнути з Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області (вул.Софіївська,буд.19, м.Одеса, 65082, код ЄДРПОУ 43163579) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн..
Стягнути з Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області (вул.Софіївська,буд.19, м.Одеса, 65082, код ЄДРПОУ 43163579) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко
Судове рішення № 114518501, Одеський окружний адміністративний суд було прийнято 30.10.2023. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 420/4975/23. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: