Рішення № 11449797, 30.08.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2010 р.Справа № 15/98-10-2695 Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

При секретарі Стойковій М.Д.

За участю представників:

від позивача - Глузманова М.П.,

від відповідача – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву до Державного підприємства „Хлібна база № 77” Державного комітету України з державного матеріального резерву про зобов’язання повернути матеріальні цінності та стягнення штрафних санкцій в сумі 5270 212,16 грн., –

ВСТАНОВИВ:

Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства „Хлібна база № 77” Державного комітету України з державного матеріального резерву про зобов’язання повернути матеріальні цінності та стягнення штрафних санкцій в сумі 5270212,16 грн., посилаючись на наступне.

Між позивачем та відповідачем був укладений договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 06.05.2009 р. № ЮР-2зб/362-2009, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання матеріальні цінності державного резерву, а саме зерно. Таким чином, позивач вказує, що між сторонами виникли відносини схову, які врегульовані нормами глави 66 Цивільного кодексу України та спеціальними нормами Закону України „Про державний матеріальний резерв".

При цьому позивач зазначає, що пунктом 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 р. № 1129, встановлено, що матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.

Так, на думку позивача, відповідач засвідчив факт існування зобов'язань по відповідальному зберіганню, підписавши приймальні акти по формі р-16, в яких зазначено, що прийняті за актом на відповідальне зберігання товари (матеріали), є державним матеріальним резервом України, які відповідач зобов'язується зберігати згідно з діючими правилами і інструкціями Державного комітету України з державного матеріального резерву в належному кількісному та якісному стані і повному збереженні і не витрачати їх без наряду держкомрезерву.

Також відповідно до ст. 12 Закону України „Про державний матеріальний резерв” державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Крім того, позивач зазначає. що Постановою Верховної Ради України від 20.02.1996 №57/96 „Про механізм застосування міри відповідальності юридичних осіб, на зберіганні яких знаходяться матеріальні ресурси державного резерву, за самовільне їх відчуження (використання, реалізацію)" Держкомрезерву України та його територіальним органам було надано право самостійно здійснювати перевірку стану зберігання матеріальних ресурсів державного резерву в юридичних осіб, на зберіганні яких вони знаходяться.

Так, на підставі наказу Державного комітету України з державного матеріального резерву від 01.03.2010 р. № 74 начальником КРВ Східного регіону КРД Держкомрезерву було проведено позапланову перевірку окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП „Хлібна база № 77", за результатами якої складено акт від 05.03.2010 р., який підписано повноважними особами відповідача та скріплено його печаткою. Під час перевірки було встановлено факт незабезпечення збереження зерна державного резерву, а саме: пшениці 3 класу - 664,116 т, пшениці 4 класу - 179,627 т, пшениці 5 класу - 0,193 т. Вартість вказаних матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких було встановлено факт незабезпечення збереження, була встановлена позивачем, виходячи з цін, які діяли на день виявлення відсутності (самовільного відчуження) матеріальних цінностей, тобто станом на 05.03.2010 р., що підтверджується ціновою довідкою, зокрема:

-          пшениця 3 класу у кількості 664,116 тон - 896 556,60 грн. (1350 грн. за 1 тону);

-          пшениця 4 класу 179,627 тон - 228 126,29 грн. (1270 грн. за 1 тону);

-          пшениця 5 класу 0,193 тон –241,25 грн. (1250 грн. за 1 тону).

Загальна вартість зазначених матеріальних цінностей складає 1124924,14 грн.

До того ж позивач зазначає, що в акті перевірки наявності та якісного стану зерна від 22.08.2008 р. було зафіксовано факт незабезпечення збереження пшениці 3 класу у кількості 2060,23 т, вартість якої встановлена на момент виявлення самовільного відчуження, тобто на 22.08.2008 р. і становить 2884322 грн. (1400 грн. за 1 тону).

Між тим, за твердженнями позивача, станом на 08.06.2010 р. зазначені матеріальні цінності до державного резерву не повернуті, у зв’язку з чим позивач відповідно до ст. 949 ЦК України просить суд зобов’язати відповідача повернути самовільно використані матеріальні цінності.

Разом з тим позивач вказує, що за неналежне виконання зобов'язань ст. 230 ГК України передбачено відповідальність у вигляді стягнення штрафних санкцій.

Так, відповідно до п. 10 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" за самовільне відчуження (використання, реалізацію) матеріальних цінностей державного резерву з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких вони знаходяться, стягується штраф у розмірі 100% вартості матеріальних цінностей у цінах на час виявлення факту відчуження, а також пеня з суми відсутнього їх обсягу за кожний день до повного їх повернення.

Оскільки загальна вартість матеріальних цінностей, щодо яких встановлено факти самовільного використання, становить по акту перевірки від 22.08.2008 р. –2884322 грн., по акту перевірки від 05.03.2010 р. –1124924,14 грн., то відповідно 100% штрафу становить 4009246,14 грн. (2884322 грн. + 1124924,14 грн.).

Крім того, відповідно до п. 16 ст. 14 Закону України „Про державний матеріальний резерв” позивач просить стягнути з відповідача пеню, яка обчислена з вартості самовільно використаних матеріальних цінностей, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ.

Так, пеня за період з 22.08.2008 р. по 08.06.2010 р. по акту перевірки від 22.08.2008 р. становить 1200312,58 грн., пеня за період з 05.03.2010 р. по 08.06.2010 р. по акту перевірки від 05.03.2010 р. становить 60653,44 грн.

Таким чином, загальний розмір штрафних санкцій, які, на думку позивача, підлягають стягненню з відповідача, складає 5270212,16 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.06.2010 р. порушено провадження у справі № 15/98-10-2695 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

В ході розгляду справи позивач подав уточнення позовних вимог (а.с. 73), згідно яких позивач просить суд зобов’язати відповідача повернути до державного резерву наступні матеріальні цінності:

- пшениця 3 класу у кількості 2724,346 тон;

- пшениця 4 класу у кількості 179,627 тон;

- пшениця 5 класу у кількості 0,193 тон,

а також стягнути з відповідача штрафні санкції в сумі 5270212,16 грн., у т.ч. 4009246,14 грн. штрафу та 1260966,02 грн. пені.

Відповідач проти позову заперечує та вважає позовні вимоги необґрунтованими з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов (а.с. 76-78 т. 1).

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Державним підприємством „Хлібна база № 77” Державного комітету України з державного матеріального резерву було прийнято на відповідальне зберігання пшеницю 3, 4 та 5 класу державного резерву, про що свідчать приймальні акти за формою № Р-16 від 24.10.2007 р. (а.с. 8, 10 т. 1), від 01.11.2007 р. (а.с. 9 т. 1), від 05.11.2007 р. (а.с. 11 т. 1), від серпня 2005 р. (а.с. 12 т. 1), які є зберігальними зобов’язаннями.

В подальшому, як з’ясовано судом, у лютому 2008 року Державним комітетом України з державного матеріального резерву був виданий наказ від 21.02.2008 р. № 42 „Про припинення Державного підприємства „Хлібна база № 77” шляхом його приєднання до Державного підприємства „Куліндорівський комбінат хлібопродуктів”. В свою чергу на підставі наказу ДП „Куліндорівський комбінат хлібопродуктів” № 245 „Про відкриття філії” та наказу філії „Іванівський елеватор” ДП „Куліндорівський комбінат хлібопродуктів” № 1 від 01.08.2008 року Державне підприємство „Хлібна база № 77” було реорганізовано в філію „Іванівський елеватор” ДП „Куліндорівський комбінат хлібопродуктів”.

19 серпня 2008 року на підставі наказу в.о. директора філії „Іванівський елеватор” ДП „Куліндорівський комбінат хлібопродуктів” Держкомрезерву України № 26 від 18.08.2008 р. „Про інвентаризацію майна ДП „Хлібна база № 77” інвентаризаційною комісією було проведено замір зерна (в тому числі державного резерву), яке зберігається в елеваторі філії „Іванівський елеватор” Державного підприємства „Куліндорівський комбінат хлібопродуктів” Державного комітету України з державного матеріального резерву, про що був складений акт від 19.08.2008 р. (а.с. 25-29 т .1). Як зазначено у вказаному акті, по даним бухгалтерського обліку (форма 36) в елеваторі зберігається пшениця 3 класу в кількості 25841,391 т, у тому числі державного резерву 23 334,600 т. (стор. 5 акту). У вказану кількість включені природні убутки при зберіганні зерна в кількості 28,830 т, в тому числі держрезерву 28,830 т (акт зачистки ф. 30), втрати на усушку зерна в кількості 16,100 т (ф. 34), та природні втрати при зберіганні зерна в кількості 339,671 т, в тому числі державного резерву 250,100 т (згідно актів розрахунків). Відтак, згідно бухгалтерського обліку в елеваторі зберігається пшениця 3 класу 25 456,790 т, у тому числі державного резерву 23 055,670 т. Граничні розбіжності визначення маси зерна по обміру +_2,5% у кількісному вимірі відповідає 25456,790 х 2,5% = +_636,420 т зерна. Різниця між кількістю пшениці 3 класу згідно акту заміру та обліковими даними підприємства становить: 22 760,140-25 456,790 = -2696,6550 т. Таким чином, комісія дійшла висновку, що нестача зерна пшениці 3 класу становить 2060,230 т (2696,650 т - 636,420 т), в тому числі державного резерву 2 060,230 т. При цьому голова комісії –в.о. заступника директора філії „Іванівський елеватор” ДП „Куліндорівський комбінат хлібопродуктів” Непомнящий О.В. підписав вказаний акт із запереченнями щодо неправильності здійснення розрахунків кількості зерна.

До того ж, 22.08.2008 року на підставі припису Державного комітету України з державного матеріального резерву від 14.08.2008 р. № 261/п начальником контрольно-ревізійного відділу Західного регіону Контрольно-ревізійного департаменту Держкомрезерву України Кремпою Михайлом Васильовичем була проведена позапланова перевірка наявності та якісного стану зерна, в тому числі державного резерву, яке знаходиться на відповідальному зберіганні філії „Іванівський елеватор” Державного підприємства „Куліндорівський комбінат хлібопродуктів” Державного комітету України з державного матеріального резерву, про що був складений акт про результати вказаної перевірки № 7-1/18-20 (а.с. 13-22 т. 1). Так, в акті встановлено самовільне відчуження зерна –пшениці 3 класу державного резерву в кількості 2060,230 т та запропоновано в.о. директору філії „Іванівський елеватор” ДП „Куліндорівський комбінат хлібопродуктів” повернути самовільно відчужене зерно державного резерву. На вказаний акт в.о. директором філії „Іванівський елеватор” були надані пояснення (а.с. 24 т. 1), а в.о. головного бухгалтера –письмові заперечення (а.с. 23 т. 1), в яких вказані посадові особи заперечують проти самовільного відчуження пшениці 3 класу державного резерву в кількості 2060,230 т, посилаючись на неправильність проведення розрахунків перевіряючими, оскільки факт самовільного відчуження можливо підтвердити лише шляхом переважування.

Разом з тим в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували факт переважування зерна, нестачу якого було виявлено в ході вказаної перевірки, а також докази, що спростовують висновки КРВ позивача щодо виявлення нестачі цього зерна. Крім того, в матеріалах справи відсутні і докази, які підтверджують повернення зерна, нестачу якого було виявлено.

При цьому слід зазначити, що виникли між сторонами відносини зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву регулюються Законом України "Про державний матеріальний резерв", який є спеціальним і визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву, та іншими актами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом.

Водночас, статтею 2 названого Закону визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. Самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву –це використання або реалізація відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, що перебувають у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.

Частиною 3 статті 4 Закону України „Про державний матеріальний резерв” передбачено, що запаси державного резерву незалежно від його місцезнаходження, є державною власністю і не підлягають відчуженню. Відповідно до статті 12 цього Закону державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним.

При цьому відповідачем не оспорюється факт прийняття ним на зберігання зерна, при замірі якого було виявлено нестачу.

Крім того, слід зазначити, що наказом Державного комітету України з державного матеріального резерву від 22.04.2009 року № 97 „Про припинення реорганізації Державного підприємства „Хлібна база № 77” було припинено процедуру реорганізації ДП „Хлібна база № 77” шляхом його приєднання до ДП „Куліндорівський комбінат хлібопродуктів” та визнано таким, що втратив чинність наказ вказаного Комітету від 21.02.2008 р. № 42 „Про припинення Державного підприємства „Хлібна база № 77” шляхом його приєднання до Державного підприємства „Куліндорівський комбінат хлібопродуктів”. У зв’язку з цим наказом Державного підприємства „Куліндорівський комбінат хлібопродуктів” від 28.04.2009 р. № 108 було припинено діяльність філії „Іванівський елеватор” ДП „Куліндорівський комбінат хлібопродуктів” з 01.05.2009 р. та встановлено, що ДП „Хлібна база № 77” є правонаступником філії „Іванівський елеватор” ДП „Куліндорівський комбінат хлібопродуктів”.

Між тим відповідач, заперечуючи проти факту самовільного відчуження зерна, посилається на неправильність здійснення розрахунків наявного зерна. Однак такі доводи відповідача до уваги суду не приймаються, оскільки не підтверджені жодними доказами. Більш того відповідач не надав доказів здійснення саме ним переважування зерна. До того ж відповідач у своїх запереченнях на позов вказує на необхідність проведення звірки між сторонами щодо наявності зерна державного резерву на елеваторі, проте доказів проведення такої звірки не надав. Слід зазначити, що відповідач був наділений згідно ст. 22 ГПК України правом заявити клопотання щодо витребування доказів у порядку ст. 38 ГПК України у разі їх відсутності у сторін, проте не скористався таким правом.

За таких обставин, суд доходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача про виникнення у відповідача зобов’язання щодо повернення до державного резерву пшениці 3 класу у кількості 2060,23 тон.

Адже за змістом ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є юридичні факти, зокрема договори та інші правочини, акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Порядок формування державного резерву врегульовано законодавчими та іншими нормативно-правовими актами України, зокрема Законом України "Про державний матеріальний резерв" та Порядком оформлення, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 р. № 1129.

З огляду на відсутність в матеріалах справи укладених між сторонами відповідних договорів щодо прийняття відповідачем на зберігання зерна у жовтні-листопаді 2007 року, суд враховує вимоги Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, відповідно до пункту 10 якого матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.

Разом з тим частиною 1 статті 937 Цивільного кодексу України визначено, що письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Виходячи з вказаного, підписані сторонами приймальні акти за формою № Р-16, які наявні в матеріалах справи, підтверджують закладення до державного резерву матеріальних цінностей позивачем.

В ст. 2 Закону України „Про державний матеріальний резерв” зазначено, що закладення матеріальних цінностей до державного резерву –прийняття матеріальних цінностей для зберігання в державному резерві.

Загальні положення про зберігання регулюються параграфом 1 глави 66 Цивільного кодексу України. З договірних зобов'язань зі зберігання випливає обов'язок відповідача (зберігача) зберігати майно, передане йому другою стороною (поклажодавцем), і повернути це майно у схоронності (ст. 936 ЦК України).

Відповідно до ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Отже, вимоги позивача про зобов’язання відповідача повернути до державного резерву пшеницю 3 класу у кількості 2060,23 тон є правомірними.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 06 травня 2009 року між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та Державним підприємством „Хлібна база № 77” був укладений договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/362-2009 (а.с. 30-32 т. 1), за яким комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16. Зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснюється у зерносховищах зберігача (п. 1.1 договору).

Згідно п. 6 вказаного договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором позивач і відповідач несуть відповідальність згідно із законодавством, зокрема згідно із Законом України „Про державний матеріальний резерв", іншими актами законодавства.

05.03.2010 року на підставі наказу Державного комітету України з державного матеріального резерву від 01.03.2010 р. № 74 начальником контрольно-ревізійного відділу Східного регіону Контрольно-ревізійного Департаменту Держкомрезерву Бардаковим В'ячеславом Федоровичем, проведено позапланову перевірку окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП „Хлібна база № 77", за результатами якої складено акт від 05.03.2010 р., який підписано повноважними особами відповідача та скріплено його печаткою. З вказаного акту вбачається, що під час перевірки був встановлений факт незабезпечення збереження (самовільне відчуження) зерна державного резерву, а саме: пшениці 3 класу - 664,116 т; пшениці 4 класу - 179,627 т; пшениці 5 класу - 0,193 т. При цьому в акті зазначено, що кількість самовільно відчуженого зерна пшениці 3 класу урожаю 2007 року державного резерву складає 2724,346 тон, з якої самовільне відчуження 2060,23 тон підтверджено попередньою перевіркою (акт від 22.08.2008 р.).

Відповідач проти вказаних фактів також заперечуючи з огляду на неправильність здійснення перевіряючими розрахунків кількості зерна, не надаючи при цьому жодних доказів в обґрунтування своїх заперечень.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.

Між тим виявлене перевіркою самовільно відчужене зерно у вищевказаній кількості, як з’ясовано судом, відповідачем не повернуто.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Тому з огляду на викладене та положення ст.ст. 936, 949 ЦК України, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов’язання відповідача повернути до державного резерву пшеницю 3 класу у кількості 664,116 тон, пшеницю 4 класу у кількості 179,627 тон та пшеницю 5 класу - 0,193 тон. При цьому слід зазначити, що загальна кількість пшениці 3 класу, що підлягає поверненню відповідачем до державного резерву з урахуванням акту від 22.08.2008 р., складає 2724,346 тон (664,116 т + 2060,23 т).

До того ж позивачем були застосовані до відповідача санкції у вигляді штрафу та пені згідно п. 10 та п. 16 ст. 14 Закону України „Про державний матеріальний резерв" за самовільне відчуження матеріальних цінностей держрезерву.

Разом з тим частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В ст. 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Так, у відповідності з п. 10 ст. 14 Закону "Про державний матеріальний резерв" у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 16 ст. 14 Закону України „Про державний матеріальний резерв" пеня обчислюється з вартості самовільно використаних матеріальних цінностей, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно п. 21 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 р., ціни на матеріальні цінності, що закладаються та відпускаються з державного резерву, визначаються Держкомрезервом виходячи з оптових цін, що діють на час закладення або відпуску, кон'юнктури ринку, термінів зберігання, якості продукції, а в разі проведення конкурсу - за цінами конкурсу на кожну партію конкретної продукції.

Так, вартість матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких було встановлено факт незабезпечення збереження, встановлена позивачем, виходячи з цін, які діяли на день виявлення відсутності (самовільного відчуження) матеріальних цінностей, тобто відповідно станом на 22.08.2008 р. та 05.03.2010 р., про що позивачем надані цінові довідки (а.с. 54-55). Виходячи з зазначених у цих довідках цін на пшеницю за 1 тону, вартість самовільно відчуженого зерна становить:

-          пшениці 3 класу у кількості 2060,23 т - 2884322 грн. (1400 грн. за 1 тону станом на 22.08.2008 р.),

-          пшениці 3 класу у кількості 664,116 тон - 896 556,60 грн. (1350 грн. за 1 тону станом на 05.03.2010 р.);

-          пшениці 4 класу 179,627 тон - 228126,29 грн. (1270 грн. за 1 тону станом на 05.03.2010 р.);

-          пшениця 5 класу 0,193 тон –241,25 грн. (1250 грн. за 1 тону станом на 05.03.2010 р.).

Отже, оскільки вартість матеріальних цінностей на день виявлення факту самовільного використання по акту перевірки від 22.08.2008 р. становить 2 884 322 грн., а по акту перевірки від 05.03.2010 р. - 1 124 924,14 грн., то у відповідності з приписами п. 10 ст. 14 Закону "Про державний матеріальний резерв" 100% штрафу становить 4009246,14 грн. (2884322 грн. + 1124924,14 грн.). Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 4009246,14 грн. При цьому слід зазначити, що розмір штрафу і порядок його розрахунку відповідачем не оспорювався.

Щодо суми нарахованої позивачем пені за період з 22.08.2008 р. по 08.06.2010 р. по акту перевірки від 22.08.2008 р. в розмірі 1200312,58 грн. та за період з 05.03.2010 р. по 08.06.2010 р. по акту перевірки від 05.03.2010 р. в розмірі 60653,44 грн. суд зазначає наступне.

За приписами п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, враховуючи вимоги п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені по акту перевірки від 22.08.2008 р. з огляду на обраний позивачем період з 22.08.2008 р. припинилось 22.08.2009 р. (183 дн.), оскільки інше не встановлено ні договірними відносинами сторін, ні Законом України „Про державний матеріальний резерв".

Відтак, пеня за незабезпечення відповідачем збереження матеріальних цінностей державного резерву по акту перевірки від 22.08.2008 р. складає 347066,91 грн. (2884322 грн./100%х 2х12%/365 дн. х 183 дн.). По акту перевірки від 05.03.2010 р. пеня за незабезпечення відповідачем збереження матеріальних цінностей державного резерву складає 60653,44 грн. (1124924,14 грн./100%х 2х10,25%/365 дн. х 96 дн.).

Таким чином, загальний розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача за незабезпечення ним збереження матеріальних цінностей державного резерву, складають 4 416966,49 грн. (4009246,14 грн. штрафу + 407720,35 грн. пені).

Оцінюючи надані докази в сукупності та приймаючи до уваги вищевикладене, господарський суд Одеської області вважає позовні вимоги Державного комітету України з державного матеріального резерву обґрунтовані частково, тому підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Згідно ст. 46 ГПК Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Разом з тим слід зазначити, що порядок сплати державного мита та розмір державного мита передбачені Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р., та Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами).

Відповідно до п. 35 вищевказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита з позовних заяв, що подаються до господарських судів, державне мито справляється в розмірах, встановлених пунктом 2 статті 3 Декрету „Про державне мито”.

Згідно ст. 3 вказаного Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами, внесеними п. 21 Перехідних положень Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” № 2505-ІV від 25.03.2005 р.) ставка державного мита із позовних заяв майнового характеру встановлюється 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00 грн.), а ставка державного мита із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Разом з тим п. 36 вказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита визначено, що позовні заяви по спорах, які виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів, що носять одночасно майновий характер, до яких включено вимоги про стягнення штрафу тощо, оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв по спорах, що виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів. У такому ж порядку оплачуються державним митом позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер.

З огляду на викладене, розмір державного мита, що має бути сплачене за подачу даної позовної заяви становить 25585 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн., що встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 (зі змінами від 05.08.2009 р.).

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43,44-49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов Державного комітету України з державного матеріального резерву до Державного підприємства „Хлібна база № 77” Державного комітету України з державного матеріального резерву про зобов’язання повернути матеріальні цінності та стягнення штрафних санкцій в сумі 5270 212,16 грн. задовольнити частково.

2.          Зобов’язати Державне підприємство „Хлібна база № 77” Державного комітету України з державного матеріального резерву (67200, Одеська область, Іванівський район, смт. Іванівка, код ЄДРПОУ 20947701) повернути до державного резерву наступні матеріальні цінності:

- пшениця 3 класу у кількості 2724,346 тон;

- пшениця 4 класу у кількості 179,627 тон;

- пшениця 5 класу у кількості 0,193 тон.

3.          СТЯГНУТИ з Державного підприємства „Хлібна база № 77” Державного комітету України з державного матеріального резерву (67200, Одеська область, Іванівський район, смт. Іванівка, код ЄДРПОУ 20947701) до державного бюджету (рахунок № 31117106700011, одержувач: ГУДКУ, код ЄДРПОУ 26077968, банк одержувача: ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, КЕКД 21081100) 4009246/чотири мільйона дев’ять тисяч двісті сорок шість/грн.14 коп. штрафу, 407720/чотириста сім тисяч сімсот двадцять/грн.. 35 коп. пені.

4.          СТЯГНУТИ з Державного підприємства „Хлібна база № 77” Державного комітету України з державного матеріального резерву (67200, Одеська область, Іванівський район, смт. Іванівка, код ЄДРПОУ 20947701) до державного бюджету України (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31114095700008, МФО 828011, КБК 22090200) держмито в сумі 25585/двадцять п’ять тисяч п’ятсот вісімдесят п’ять/грн. 00 коп.

5.          СТЯГНУТИ з Державного підприємства „Хлібна база № 77” Державного комітету України з державного матеріального резерву (67200, Одеська область, Іванівський район, смт. Іванівка, код ЄДРПОУ 20947701) до бюджету (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31213264700008, МФО 828011, КБК 22050003) витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.

6.          В задоволенні решти частини вимог Державного комітету України з державного матеріального резерву відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст складено та підписано 06.09.2010 р.

Суддя