Рішення № 11449028, 25.08.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" серпня 2010 р.Справа № 12/75-10-2530 Позивач: публічне акціонерне товариство "КОМПАНІЯ"РАЙЗ".

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю "Степове"

про стягнення 16282,77 грн.

Суддя Цісельський О.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Олевинський С.Є. –довіреність від 12.03.2010р.;

від відповідача: –не з’явився.

          Відповідно до ст.77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалася перерва з 28.07.2010р. до 12год. 20хв. 06.08.2010р. та з 20.08.2010р. до 14год. 30хв. 25.08.2010р.

СУТЬ СПОРУ: Позивач, закрите акціонерне товариство компанія "Райз", звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Степове" (надалі по тексту – ТОВ "Степове"), в якому просить суд стягнути з відповідача 9448,15 грн. –боргу, 2802,99 грн. –28% річних за неправомірне користування коштами; 2241,44 грн. –пені, за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, 1790,19 грн. –збитків.

У позовній заяві Позивач просить суд в якості забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти Відповідача на суму позовних вимог, а саме 16681,60 грн., які знаходяться на рахунках відповідача.

Розглянувши зазначене клопотання суд встановив, що відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Отже, заява про вжиття заходів до забезпечення позову повинна бути обґрунтована з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення.

Господарський суд повинен оцінити, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов’язаний з предметом позову, співрозмірний позовній вимозі і яким чином цей захід забезпечуватиме фактичну реалізацію мети його вжиття.

Тому відповідна ухвала господарського суду в обов’язковому порядку повинна містити дані, на підставі яких можна зробити висновок про те, що невжиття того чи іншого заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання в подальшому рішення господарського суду.

Однак, позивачем не надано до суду жодного доказу в підтвердження обставин, викладених у клопотанні про забезпечення позову, що є підставою для відхилення зазначеного клопотання.

Представник позивача позовні вимоги підтримує, просить суд їх задовольнити в повному обсязі.

14.07.2010 р. Позивач надав до суду клопотання (вх.№17960) відповідно до якого у зв’язку зі зміною найменування Позивача просить вважати вірним його найменування - публічне акціонерне товариство "КОМПАНІЯ"РАЙЗ"(надалі по тексту –ПАТ "КОМПАНІЯ"РАЙЗ").

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов (вх.№20371), в судове засідання, що відбулося 25.08.2010р. його представник не з’явився, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений своєчасно, про що свідчить підпис представника Відповідача на обкладинці справи про повідомлення щодо оголошення перерви до 25.08.2010 р. о 14 год. 30 хв., у зв’язку з чим справу розглянуто у відповідності зі ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

06.08.2010р. Відповідач також надав до суду клопотання від (вх.№20379) про зменшення штрафних санкцій.

Ухвалою господарського суд Одеської області від 06.08.2010 р. за клопотанням Відповідача строк розгляду справи було продовжено до 24.08.2010 р.

Відповідно до ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

16 березня 2007 р. між ЗАТ компанія "Райз" (Постачальник) та ТОВ "Степове" (Покупець) був укладений договір поставки на умовах відстрочення кінцевого розрахунку №12669/023 (надалі - Договір).

Згідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного характеру (надалі - Товар) на умовах визначених Договором, а Покупець зобов'язався прийняти Товар і оплатити його вартість (ціну), сплативши за нього його вартість (ціну), а також проценти за користування товарним кредитом в сумі, яка визначається відповідно до умов Договору.

          Відповідно до п. 2.1. Договору вартість та ціна Товару та сума нарахованих відсотків за користування товарним кредитом (ціна договору) вказана в додатку №1 а сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті - в доларах США. Ціну договору становить вартість (ціна) Товару та сума належних до сплати процентів за користування товарним кредитом.

Згідно п. 2.2 Договору сторони встановили, що сума у гривні, що підлягає сплаті Покупцем на виконання ним зобов'язань по договору, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни договору (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору, на офіційний курс гривні до іноземної валюти, який буде встановлений НБУ на день фактичної оплати Покупцем ціни договору (її неоплаченої частини); однак, сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо офіційний курс гривні до іноземної валюти, встановлений на день фактичної оплати вартості Товару Покупцем, менший (нижчий) або рівний курсу, який був встановлений на день підписання договору.

Пунктом 2.3. договору встановлено, що проводити оплату вартості (ціни) товару, шляхом перерахування коштів в розмірі гривневої суми договору, вирахуваної відповідно до положень п.2.2., на рахунок постачальника у банківській установі.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони договору у додатку № 1 до договору, встановили вартість товару саме в доларах США, що не суперечить умовам договору та приписам ст. 524 ЦК України, в диспозиції якої законодавець визначив, що зобов’язання має бути виражене лише у грошовій одиниці України –гривні; при цьому, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, відповідно до вимог ст. 533 ЦК України та ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях, яка, згідно зі ст. 192 ЦК України, ст. 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, та ст. 35 Закону України „Про національний банк України” являється єдиним законним платіжним засобом в Україні.

Крім того, згідно з пунктом 1 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України.

Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети), як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Названі акти законодавства визначають національну валюту України, як єдиний законний платіжний засіб на території України.

Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відтак, сторонами у договорі було визначено вірно, що протягом строку дії договору, грошові зобов'язання покупця існують і підлягають сплаті у гривні. Сума у гривні, що підлягає сплаті покупцем на виконання ним зобов'язань по договору, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості товару в іноземній валюті, вказаній в додатку до договору, на офіційний курс гривні до такої іноземної валюти, який буде встановлений НБУ на день фактичної оплати вартості товару покупцем.

          Відповідно до п. 2.4. Договору Термін оплати вартості (ціни) частини Товару, яка оплачується Покупцем авансом, вказаний в додатку №1 до Договору.

          28.09.2007 р. між Позивачем та Відповідачем була укладена Угода про внесення змін та доповнень до Договору поставки на умовах товарного кредиту №8454/039 від 16.03.2007 р. (далі - Угода).

Позивач на виконання своїх зобов'язань по Договору здійснив поставку Товару на загальну суму 47 838, 31 грн., що підтверджується наступними документами: видатковою накладною №ВН/037/104 від 23.03.2007р., довіреністю на отримання ТМЦ серія ЯИД № 115188 від 23.03.2007р.

          Пунктом 1 Угоди встановлена дата оплати товару та відсотків за користування товарним кредитом 15.12.2007 р.

03 січня 2008 р. між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір про внесення змін до договору поставки в частині зміни терміну оплати (надалі - Договір від 03.01.2008 р.)

Згідно п. 1.1-1.4 Договору від 03.01.2008 р. сторони встановили новий термін оплати Відповідачем вартості Товару та відсотків за користування товарним кредитом -15.08.2008 р. та встановили розмір відсотків за користування товарним кредитом - 20% річних починаючи з дати підписання Договору від 03.01.2008 р.

          17.07.2008 р. Відповідач здійснив оплату, на виконання своїх зобов’язань по Договору на суму 20000 грн., що підтверджується банківською випискою від 17.07.2008 р.

          25.07.2008 р. Відповідач здійснив оплату, на виконання своїх зобов’язань по Договору на суму 21000 грн., що підтверджується банківською випискою від 25.07.2008 р.

          30.07.2008 р. Відповідач здійснив оплату, на виконання своїх зобов’язань по Договору на суму 6838 грн., що підтверджується банківською випискою від 30.07.2008 р.

          Як зазначає в своїй позовній заяві Позивач, Відповідач на виконав зобов’язання по Договору, а саме не здійснив у визначені Договором строки повну оплату вартості поставленого Товару та відсотків за користування товарним кредитом у сумі 9448,15 грн. (згідно наданого розрахунку).

Відповідно до п. 7.3. Договору Покупець за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) Товару та/або відсотків за користування товарним кредитом, сплачує за кожен день прострочення на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу; відшкодовує збитки, завдані Постачальнику невиконанням або неналежним виконанням грошових зобов'язань по цьому договору. Сторони встановлюють розмір збитків Постачальника в твердій сумі в залежності від строків (тривалості) порушення зобов'язання Покупцем: 10 відсотків неоплаченої вартості (ціни) Товару за перший (повний чи неповний) місяць із наступним збільшенням цієї суми на 10 відсотків за кожний повний чи неповний місяць прострочення. Збитки відшкодовуються в повній сумі понад неустойку (штраф) (п. 7.4. Договору).

Згідно п. 7.5. Договору Покупець у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості Товару та сплаті відсотків, сплачує на користь Постачальника відсотки за неправомірне користування коштами в розмірі 28 відсотків річних з простроченої суми.

З огляду на вищевикладені умови Договору Позивачем нараховано 2802,99 грн. –28% річних, 2241,44 грн. –пені та 1790,19 грн. – збитків.

          Порушення відповідачем зазначених вище договірних зобов’язань зумовило звернення позивача до господарського суду Одеської області з позовом.

Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних правових підстав.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій –це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

          Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

У відповідності зі ст.204 ЦК України договір укладений між сторонами по справі, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та він не визнаний судом недійсним, тому зобов’язання за цим договором має виконуватися належним чином.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, Цивільного кодексу України та інших правових актів.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

          Згідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

          Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

          Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

          Відповідно до ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

Згідно п. 7.5. Договору Покупець у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості Товару та сплаті відсотків, сплачує на користь Постачальника відсотки за неправомірне користування коштами в розмірі 28 відсотків річних з простроченої суми.

З урахуванням вищезазначеного, Відповідач повинен сплатити 28% річних, що згідно наданого позивачем розрахунку складає 2802,99 грн.

          Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          У відзиві на позовну заяву Відповідач в заперечення на вимоги Позивача посилається на вимоги пп. 6.1., 6.2. Договору та згідно цього, на наслідки стихійного лиха 2007 р. на площах ТОВ "Степове" де станом на 04.06.2007 р. були пошкоджені і загинули сільськогосподарські культури, що підтверджується висновком про форс - мажорні обставини Торгово - промислової палати України від 19.07.2007 р. № 2227/05-4.

Як зазначає Відповідач, внаслідок існування форс - мажорних обставин, які спричинили пошкодження і загибель сільськогосподарських культур у 2007 р. у ТОВ "Степове" не було можливості належним чином виконувати свої зобов'язання по договору поставки на умовах товарного кредиту від 16.03.2007 р. № 8454/039.

Про існування зазначених обставин ТОВ "Степове" повідомило колишнього директора Бессарабської філії ЗАТ Компанії „РАЙЗ".

Відповідач вказує, що за результатом розгляду повідомлення про існування форс - мажорних обставин між сторонами була досягнута згода про зміну терміну розрахунків передбачених договором поставки, про що свідчать угода від 28.09.2007 р. № 8454-039-001 про внесення змін та доповнень до договору поставки на умовах товарного кредиту від 16.03.2007 р. № 8454/039 та договору від 03.01.2008 р. про внесення змін до договору поставки в частині зміни терміну оплати.

Враховуючи форс - мажорні обставини у 2007 р., внаслідок яких ТОВ "Степове" було позбавлено можливості належним чином виконувати грошові зобов'язання по договору поставки на умовах товарного кредиту від 16.03.2007 р. № 8454/039, скрутне матеріальне становище протягом 2007-2010 років, повної загибелі врожаю технічних та зернових культур у 2007 р., зменшення очікуваного врожаю у 2010 р., часткової його загибелі внаслідок несприятливих погодних умов, та враховуючи положення статті 233 господарського кодексу України, Відповідач просить господарський суд Одеської області відмовити Позивачу у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з ТОВ „Степове" пені за період з 08.06.2009 р. по 14.04.2010 р., нарахованих 28 % річних відповідно до п. 7.5. договору поставки за неправомірне користування коштами у сумі 2 802 грн. 99 коп. та збитків, нарахованих відповідно до п. 7.4. договору у сумі 1790,19 грн.

Суд погоджується з доводами відповідача про зменшення штрафних санкцій за прострочку перерахування коштів у сумі 9448,15 грн., враховуючи при цьому положення ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, з огляду на вищевикладене, суд вважає позовні вимоги ПАТ "КОМПАНІЯ"РАЙЗ", щодо стягнення з ТОВ "Степове" 9448,15 грн. –боргу, 2802,99 грн. – 28% річних за неправомірне користування коштами, підтвердженими матеріалами справи, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

          Беручи до уваги те, що належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, складне матеріальне становище Відповідача, а також виникнення форс - мажорних обставини у 2007 р., суд вважає за доцільне застосування положень ст. 233 Господарського кодексу України та зменшення розміру пені до 1494,29 грн.

          Щодо стягнення 1790,19 грн. –збитків, то дана вимога вважається судом такою, що не є підтвердженою матеріалами справи, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

          Згідно статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід стягнути з Відповідача на користь Позивача витрати по сплаті державного мита на суму 137,45 грн. та ІТЗ судового процесу на суму 199,22 грн.

          Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Степове" (67451, Одеська область, Роздільнянський район, с. Степове, вул. Одеська, буд. 55, код 26507937) на користь публічного акціонерного товариства "КОМПАНІЯ"РАЙЗ" (03680, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, буд. 152, код 13980201) –9448 (дев’ять тисяч чотириста сорок вісім) грн. 15 коп. –боргу, 2802 (дві тисячі вісімсот дві) грн. 99 коп. –28% річних; 1494 (одна тисяча чотириста дев’яносто чотири) грн. 29 коп. –пені, 137 (сто тридцять сім) грн. 45 коп. –витрат на оплату державного мита; 199 (сто дев’яносто дев’ять) грн. 22 коп. –витрат на ІТЗ судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України.

Рішення підписане 30.08.2010 р.

Суддя