Рішення № 114482104, 19.10.2023, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/16536/22

пр. № 2/759/1180/23

19 жовтня 2023 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Бабич Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Стеблецького В.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

відповідача ОСОБА_4 ,

представника відповідача - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах так і в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

15.11.2022 р. до суду надійшов вказаний позов. Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він є наймачем спірної квартири на підставі ордеру № 129484 на житлове приміщення від 23.03.1970 р., виданого виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів з правом вселення його, дружини ОСОБА_8 , та сина ОСОБА_4 . Позивач просив визнати відповідачів та їх неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування житловим приміщенням з підстав тривалої відсутності (більше шести місяців), відповідно до ст.ст. 71, 72 ЖК України, оскільки останні не проживають у спірному приміщенні понад встановлені строки, перешкод в користуванні їм не чинилось, вони добровільно залишили місце проживання за вказаною адресою.

Ухвалою суду від 21.11.2022 р. вказана позовна заява залишена без руху (а.с.45).

14 грудня 2022 до суду надійшла заява про усунення недоліків (а.с.47)

Ухвалою судді від 15.12.20222 року у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання та витребувано докази у справі (а.с.49).

05.02.2023 р. до суду надійшли витребувані докази (а.с. 64).

12.01.2023 р. до суду від відповідача ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах так і в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 , ОСОБА_7 надійшов відзив на позов, в якому остання проти вимог позивача заперечувала в повному обсязі з підстав, що позивач сам не проживає в спірній квартирі, та саме його бажання здавати квартиру в оренду, призвело до того, що вони змушені були переїхати в інше місце проживання (а.с. 67-69).

17.01.2023 р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач на вимогах позову наполягав з підстав викладених в позові, зазначивши, що неповнолітні жодного дня в спірній квартирі не проживали, проживають разом із батьками за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 85-87).

13.01.2023 р. подано апелдяційну скаргу на ухвалу суду від 15.12.2022 р. (а.с. 88-89).

19.01.2023 р., справа передана до Київського апеляційного суду для розгляду апеляційної скарги (а.с. 100).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24.01.2023 р, апеляційну скаргу повернуто апелянту (а.с.101).

09.02.2023 р, до суду повернуто матеріали справи (а.с.104)..

27.04.2023 р. до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення на позов, в якому представник третьої особи просив в задоволенні позову відмовити, з підстав, що неповнолітні діти самостійно не можуть обирати місце проживання, а тому рішення просив ухвалити в інтересах дітей (а.с. 131-132).

Від відповідача ОСОБА_4 відзиву на позов до суду не надходило.

Ухвалою суду від 18.05.2023 року закрито підготовче засідання та призначено судовий розгляд, витребувано докази по справі (а.с.139).

У судовому засіданні позивач та представник позивача заявлені позовні вимоги підтримали з підстав викладених в позові, просили позовні вимоги задовольнити.

У судовому відповідач ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах так і в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , її представник та відповідач ОСОБА_4 проти вимог позивача заперечували, з підстав необгрунтованості позову, зазначивши при цьому, що дійсно проживають по АДРЕСА_2 , але з тих підстав, що саме позивач виявив бажання здавати спірну квартиру в оренду.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився подав до сду заяву про розгляд справи за його відсутності, а також надав до суду акт обстеження умов проживання від 26.09.2023 р., згідно якого в квартирі АДРЕСА_3 проживають ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 (а.с. 150, 151).

Суд, заслухавши пояснення та заперечення учасників справи, розглянувши справу, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що відповідачі в спірному житловому приміщенні не проживають з 2000 року, квартирою не цікавиться, а тому відповідно до норм статей 71, 72 ЖК України це є підставою для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

На підставі ордеру на житлове приміщення №129484 від 23.03.1970 р., ОСОБА_1 отримав спірне житло на три особи - на себе та членів сім`ї - ОСОБА_8 - дружина, та ОСОБА_4 - син, відповідач по справі (а.с.10).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла (а.с. 13), в зв`язку з чим була знята з реєстраційного обліку.

Згідно Витягу з реєстру територіальної громади м. Києва наданого на виконання ухвали суду від 15.12.2022 р. в спірному житловому приміщенні зареєстровані позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , та неповнолітні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.65).

Згідно акту № 125 про фактичне не проживання від 04.10.2022 р., відповідачі по справі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та неповнолітні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , не проживають у квартирі АДРЕСА_1 тривалий час - з 2000 р. (а.с. 15).

Згідно акту про фактичне проживання незареєстрованих осіб у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 від 28.09.2022 р., відповідачі по справі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , та неповнолітні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 проживають у вказаній квартирі без реєстрації (а.с. 16).

Згідно акту від 28.09.2022 р. відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , з 2000 р., разом з двома неповнолітніми дітьми проживають за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.17).

Згідно акту від 07.09.2021 р. відповідачі по справі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , та неповнолітні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 не проживають у квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 18).

Згідно акту про фактичне проживання незареєстрованих осіб у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 від 08.09.2021 р. відповідачі по справі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , та неповнолітні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають у вказаній квартирі без реєстрації (а.с. 19).

Згідно акту від 02.09.2021 р., ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ,з осінні 2000 р., разом з двома дітьми проживають у АДРЕСА_2 (а.с.20).

Згідно договору купівлі-продажу від 20.02.1998 р. ОСОБА_1 , придбав квартиру по АДРЕСА_2 (а.с.21-22).

Згідно догоовру дарування від 19.08.2004 р. позивач ОСОБА_1 подарував сину - відповідачу ОСОБА_4 квартиру по АДРЕСА_2 (а.с.24-25). Згідно реєстраційного напису вказана квартира зареєстрована за ОСОБА_4 (а.с.25).

Згідно наявних копій квитанцій у справі ОСОБА_1 сплачує комунальні послуги за квартиру АДРЕСА_1 (а.с.28-33).

Відповідно до ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року зазначав, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було в законному порядку встановлене, а залежить від фактичних обставин, а саме - існування достатніх і тривалих зв`язків із конкретним місцем. Утрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання в право на житло.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі статті 71 ЖК України, предметом доказування є причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пунктах 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УPCP), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресування кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлю наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

У зв`язку з тим, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 добровільно залишили спірне житлове приміщення, в якому зареєстровані та тривалий час в ньому не проживають, та позивачем доведено, що останні проживають у квартирі АДРЕСА_3 , забезпечені житлом, суд вважає за необхідне позовні вимоги в цій частині задовольнити та визнати вказаних відповідачів такими, що втратили право користуванняспірним житловим приміщенням, оскільки останні не довели суду, що їм чинились будь-які перешкоди в користуванні спірним житлом, поважні причини не проживання спірній квартирі суду не надали.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні докази, суд вважає, що позов в цій частині підлягає задоволенню, оскільки заявлені вимоги з підстав зазначених в позові є обґрунтованими та доведеними.

Що стосується позовних вимог про визнання втратившим право користування спірним житловим приміщенням неповнолітніх ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Підстава, на якій місце проживання малолітніх ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєструвалося в спірній квартирі, у судовому порядку не оспорювалася, тому вважається, що вони набули права користування цим житлом на законних підставах.

Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).

Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19).

За змістом частини другої статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише при наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування. (постанова Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі № 206/4028/18), такого дозволу орган опіки та піклування не давав.

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не можуть самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт їх не проживання у спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування зазначеним житлом.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , набули право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано, хоча це є його процесуальним обов`язком.

Не сплата дітьми коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для визнання їх такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням, оскільки заявник (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дітей.

Принципом 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий і післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

На підставі викладеного суд, приходить до висновку про відмову в задоволені позову в цій частині.

Питання судових витрат вирішити у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України», ст.ст. 64, 71, 72, 150, 156 ЖК України, ст. ст. 13, 76, 89, 141, 280, 282, 284, 289 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах так і в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,- задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати з кожного по 496, 20 грн. за сплату судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення і отримання його сторонами у справі.

Повний текст рішення складено та підписано 27 жовтня 2023 року.

Зазначити дані учасників процесу:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ;

Відповідач 1: ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 ;

Відповідач 2: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , проживаюча за адресою: АДРЕСА_2 ;

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, код ЄДРПОУ: 37470112, юридична адреса: м.Київ, бул. Т.Шевченка, 26/4.

Суддя: Бабич Н.Д.